Рішення № 136977029, 01.06.2026, Карлівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 531/197/26

номер провадження 2/531/490/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Попова М.С.,

за участю секретаря Клименко Т.М.,

представника позивачів - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Карлівка в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , за участі представника позивачів ОСОБА_1 до Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: Карлівської міської ради, Служби у справах дітей ВК Карлівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду із вказаною позовною заявою у якій просять визнати недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством «Сетам» 18 листопада 2025 з реалізації трикімнатної квартири, загальною площею 67,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

У позові посилається на те, що під час спільного проживання в період з січня 2010 р., позивачі набули у власність нерухоме майно трикімнатну квартиру, загальною площею 67,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке за взаємною усною згодою реєструвалось за ОСОБА_4 . Позивачі з 27 жовтня 2012 року перебувають у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина ОСОБА_6 . 25 вересня 2015 року було зареєстроване місце проживання позивачів за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Правил реєстрації місця проживання Реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 здійснено за адресою проживання позивачів за цією ж адресою: АДРЕСА_1 . У Карлівському ВДВС на виконанні перебувало зведене виконавче провадження № 78488271, до складу якого входили десять виконавчих проваджень, з примусового виконання виконавчих листів. Згідно з Протоколом № 650956 проведення електронного аукціону (торгів), які відбулися 18.11.2025, ДП «Сетам» проведено електронні торги з реалізації майна, реєстраційний номер лота: 588513, найменування майна: трикімнатна квартира, загальною площею 67,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Переможець вказаного аукціону (торгів) стала відповідач - ОСОБА_7 . На час проведення електронного аукціону (торгів) у трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 29 вересня 2015 року була зареєстрована малолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідно мала право на проживання і користування цим житловим приміщенням. Дозвіл органу опіки та піклування або відповідне рішення суду не були додані до заявки на реалізацію квартири. Отже, у порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, реалізація квартири призвела до порушення права малолітньої дитини ОСОБА_6 на проживання та користування житловим приміщенням, позбавивши останню місця проживання.

Представник позивачів в судовому засіданні в режимі ВКЗ позов підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Вказав на те, що факт реєстрації підтверджується домовою книгою.

Сторона відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала, з підстав, викладених у відзиві.

Відповідачка ОСОБА_2 в суді зазначила, що вона офіційно брала участь у торгах та виграла, сплатила всі кошти. На даний час, після звернення позивачів з даним позовом, вона вважає себе ошуканою. Її представник вказала на те, що з 2016 року домова книга не є доказом підтвердження реєстрації, так як і довідки з ОСББ та ліцею, лише довідка ВК Карлівської міської ради є єдиним допустимим та належним доказом факту реєстрації.

Представник відповідача Карлівського ВДВС до суду не з`явився, надано письмову заяву про розгляд справи без участі уповноваженого ними представника. Раніше було подано відзив на позов, у якому просили відмовити у задоволенні позову, обгрунтовуючи свою позицію.

Представник відповідача ДП «Сетам» також не з`явився до суду, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялося у встановленому законом порядку, заяви чи клопотання на адресу суду не надходили.

Представником позивачів було подано відповідь на відзив, а представником відповідача ОСОБА_2 , у свою чергу, було подано заперечення на відповідь на відзив.

Представники третіх осіб до судку не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку. Від Служби у справах дітей ВК Карлівської міської ради мається заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Заслухавши представника позивачів, відповідачку ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази окремо та в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що з 27 жовтня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.10.2012 року (а.с.12).

Згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16 вересня 2013 у позивачів у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилась дитина ОСОБА_6 (а.с.13).

Під час спільного проживання у період з січня 2010 року, позивачі набули у власність нерухоме майно - трикімнатну квартиру, загальною площею 67,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке, як зазначають позивачі у позовній заяві, за взаємною усною згодою реєструвалось за ОСОБА_4 .

До матеріалів справи додано копію Договору купівлі-продажу від 13.07.2010 (а.с.21), відповідно до якого, ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_8 вищевказану квартиру.

25 вересня 2015 року було зареєстроване місце проживання позивачів за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з відміток у паспортах позивачів (а.с.7,11).

У позові вказується на те, що згідно Правил реєстрації місця проживання Реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 здійснено за адресою проживання позивачів: АДРЕСА_1 .

На підтвердження реєстрації ОСОБА_6 за зазначеною адресою, сторона позивача посилається на запис у домовій книзі (а.с.20), довідку, видану головою ЖБК «Союз» (а.с.166), довідку видану директором ліцею де навчається дитина (а.с.167).

У Карлівському ВДВС на виконанні перебувало зведене виконавче провадження № 78488271, до складу якого входили десять виконавчих проваджень, з примусового виконання виконавчих листів.

Згідно з Протоколом №650956 проведення електронного аукціону (торгів), які відбулися 18.11.2025, Карлівським ВДВС проведено електронні торги з реалізації майна, реєстраційний номер лота: 588513, найменування майна: трикімнатна квартира, загальною площею 67,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.34).

Переможцем вказаного аукціону (торгів) стала відповідач - ОСОБА_7 .

Приватним нотаріусом було видано свідоцтво від 15.12.2025, відповідно до якого посвідчено, що відповідно ст.61 ЗУ «Про виконавче провадження» та на підставі акту про проведені електронні торги, ОСОБА_7 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 , що раніше належала ОСОБА_4

ОСОБА_7 02.01.2026 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на « ОСОБА_10 » (а.с.156).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами (частина перша статті 18 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст.5 Закону про примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

У відповідності до частини 1 статті 10 Закону встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 та пункту 1, частини 2, статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Нормами статті 48 Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Приписами статті 56 Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

В процесі вчинення виконавчих дій, державним виконавцем 08.08.2025 здійснено опис та арешт майна боржника ОСОБА_4 , а саме: трикімнатної квартири загальною площею 67,1 кв.м, житловою площею 38,8 кв.м, в АДРЕСА_1 .

В статті 57 Закону зазначено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

У відповідності до вимог статті 20 Закону постановою від 11.08.2025 призначено експерта спеціаліста суб`єкта оціночної діяльності ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи» для проведення експертної оцінки описаного майна та визначення її ринкової вартості та в подальшому після отримання Звіту, направлення повідомлення про вартість описаного та арештованого майна.

Статтею 61 Закону визначено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Початкова ціна продажу нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Порядок реалізації майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, крім цінних паперів, визначається Міністерством юстиції України за погодженням із Міністерством фінансів України та Національним банком України. Порядок реалізації цінних паперів визначається Національною комісією із цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством юстиції України, а іншого майна - Міністерством юстиції України.

Пунктом 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція) встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувану з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

1 грудня 2021 року набрав чинності Закон України від 5 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі Закон № 1871-IX), який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, а також встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.

З метою реалізації положень Закону № 1871-IX, 7 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» (набрання чинності 14 березня 2022 року), якою затверджено: порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування); порядок створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад; порядок електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.

Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/ реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Порядком створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад визначаються засади створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, а також процедура надання та передачі інформації з/до такого реєстру.

Порядок електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру визначає механізм та строки передачі інформації про декларування/реєстрацію місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування реєстраційних дій виконавчих органів сільської, селищної або міської ради (далі - орган реєстрації), що здійснюють декларування/реєстрацію, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування реєстраційних дій фізичних осіб на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження сільської, селищної або міської ради, для внесення її до відомчої інформаційної системи ДМС, зокрема засобами єдиної інформаційної системи МВС, та подальшої передачі відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.

У зв`язку з прийняттям Урядом 7 лютого 2022 року постанови № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».

Так, зокрема, довідка про реєстрацію місця проживання особи, а також довідка про зняття з реєстрації місця проживання, форми яких були наведені у додатках 13, 16, відповідно, до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, також втратили чинність.

На теперішній час, документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час його формування, є витяг із реєстру територіальної громади .

Порядок ведення будинкових книг був запроваджений Інструкцією про порядок прописки, реєстрації та виписки громадян, затвердженої наказом МВС СРСР від 09.10.1975 № 261.

Інструкцією передбачалося, що прописка та виписка на житлову площу, що належить громадянам на праві власності, провадиться за будинковими книгами, встановленого зразка.

У 2003 році Кабміном було затверджено Тимчасовий порядок реєстрації місця проживання фізичних осіб (№ 35). Саме цей порядок мав прокласти шлях від застарілого поняття "прописка" до сучасного "зареєстрованого місця проживання".

Зазначений Тимчасовий порядок втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України 11 травня 2006 року № 617.

У період із 2004 року відбувався процес перенесення інформації за місцем реєстрації мешканців будинків із будинкових книг у карти реєстраційного обліку фізичних осіб (форма 16).

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг (10.12.2015 № 888-19) передбачив, що орган реєстрації це виконавчий орган сільської, селищної чи міської ради, сільський голова. А реєстрація місця проживання зводиться до внесення інформації до Реєстру територіального товариства, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/знаходження особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування з подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 затверджено Правила реєстрації місця проживання (далі Правила).

Правилами не передбачено не лише ведення таких книг, а й надання цих книг для реєстрації.

Таким чином, ні Домова книга, ні Довідка №10 від 02.03.2026 р. видана Карлівським ліцеєм імені Ніни Герасименко, ні Довідка ЖБК «Союз» без номера та дати видачі не можуть вважатися доказом реєстрації малолітньої ОСОБА_6 , 2013 р.н. в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання вищезазначених норм, державним виконавцем 30.07.2025 до виконавчого комітету Карлівської міської ради направлено відповідний запит.

Згідно відповіді виконавчого комітету Карлівської міської ради від 29.08.2025 № 12.2-14/1952 (а.с.131) встановлено, що згідно даних Автоматизованої системи реєстру територіальної громади виконавчого комітету Карлівської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , 1982 р.н.; ОСОБА_5 , 1983 р.н. та ОСОБА_11 , 2003 р.н. Вказані особи є повнолітніми.

Таким чином, державним виконавцем, у визначеному законом порядку, встановлено факт відсутності зареєстрованих неповнолітній дітей у вказаній вище квартирі, а тому дозвіл органів опіки та піклування для реалізації нерухомого майна (квартири) боржника не був потрібен.

Відповідно до вимог статті 61 Закону, державним виконавцем описане та арештоване майно постановою від 08.08.2025, передано на реалізацію через ДП «СЕТАМ».

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що позивачами в суді не доведено наявності порушення норм закону при проведенні торгів, оскільки не надано належні та допустимі докази на підтвердження факту реєстрації малолітньої дитини, яка є дочкою позивачів, на момент реалізації арештованого нерухомого майна (квартири) належного позивачу ОСОБА_4 , що б спонукало необхідність отримання дозволу органів опіки та піклування для його реалізації.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позову та визнання недійсними електронних торгів, проведених Державним підприємством «Сетам» 18.11.2025 з реалізації трикімнатної квартири, загальною площею 67,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо судових витрат суд зазначає слідуюче.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову у повному обсязі, з урахуванням ст.141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачами, відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представником відповідача ОСОБА_2 подано заяву про стягнення з позивачів витрат на правничу допомогу у розмірі 25000 грн.

На підтвердження понесених витрат надано Договір про надання правничої (правової) допомоги від 19.02.2026; ордер; детальний опис робіт (наданих послуг), відповідно до якого загальний розмір гонорару адвоката в межах справи 531/197/26 склав 25000,00 грн.

Від представника позивачів мається заява про зменшення витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, спірні правовідносини між сторонами у справі виникли через наявність ряду відкритих виконавчих проваджень, неможливість позивачів погасити заборгованість, що в подальшому призвело до продажу квартири, належної ОСОБА_4 на аукціоні, що свідчить про скрутне матеріальне становище позивачів.

Разом з тим, відповідачка ОСОБА_2 , як встановлено судом, є добросовісним набувачем права власності на квартиру, належну ОСОБА_4 , порушення вимог закону при проведенні торгів судом не встановлено, але у зв`язку із зверненням позивачів до суду з даною позовною заявою, вона була змушена, перебуваючи у статусі відповідача, відстоювати свої права та інтереси, для чого звернулася до адвоката з метою отримання професійної правничої допомоги.

Тож, керуючись принципами справедливості, пропорційності, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, та виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає за доцільне зменшити витрати на правничу допомогу до 15000,00 грн.

Таким чином з позивачів на користь відповідачки ОСОБА_2 слід стягнути понесені витрати на правничу допомогу по 7500,00 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , за участі представника позивачів ОСОБА_1 до Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: Карлівської міської ради, Служби у справах дітей ВК Карлівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , витрати на правничу допомогу по 7500,00 грн (сім тисяч п`ятсот гривень нуль копійок) з кожного.

Скасувати заходи забезпечення позову встановлені ухвалою суду від 12.02.2026 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя