Постанова № 13697613, 21.12.2010, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 4075/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2010 року 17 грудня 2010 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Марина П.П.,

при секретарі Полторак І.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада К»до Білгород-Дністровської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень рішень № 0000202301/0 від 25.03.2010 року та № 0000212301/0 від 25.03.2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркада К»звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Білгород-Дністровської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень рішень № 0000202301/0 від 25.03.2010 року та № 0000212301/0 від 25.03.2010 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що посадовими особами відповідача проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Аркада-К»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.10.2008 р. по 31.12.2009 р., валютного та іншого законодавства за цей же період, за результатами якої було встановлено, що позивачем нібито порушені норми п. 1.31 ст. 1, п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, в результаті чого підприємством, завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку по прибуток за 4 кв. 2009 р. на суму 48245 грн. та пп.7.2.3 п.7.2.пп..7.4.1. п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок па додану вар тість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого підприємством занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 632 73 грн. На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення № 000020230/0 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 78437,30 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000212301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 88466,60 грн. Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення відповідачем були прийняті безпідставно, необґрунтовано та в порушення норм діючого податкового законодавства України, виходячи з наступного.

Під час проведення перевірки перевіряючими були зроблені помилкові, некваліфіковані висновки про нібито неправомірне включення підприємством до складу валових витрат вартості отриманих послуг з організації залізничних перевезень вантажів, транспортних послуг та послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем, згідно актів виконаних робіт (розділ 3.1.2 «Валові витрати»даного акту перевірки), внаслідок чого в акті перевірки встановлено заниження податку на прибуток. Перевіряючі свої висновки помилково обґрунтували тим, що підприємство не мало права на віднесення даних видів послуг до валових витрат через відсутність товарно-транспортних накладних. За період, що перевірявся позивач здійснював оптово-роздрібну торгівлю будівельними матеріалами (цемент, щебінь, пісок). На балансі позивача не має автомобільного транспорту, але для якісного та швидкого вирішення виробничих питань керівнику та менеджеру з продаж позивача необхідно виїжджати до постачальників (м. Миколаїв, м. Вознесенськ, м. Знаменка, м. Первомайск та інші населенні пункти Полтавської, Кіровоградської, Черкаської, Херсонської областей) та покупців товару (м. Одеса, смт. Затока, м. Арциз, смт. Сарата, м. Болград, м. Ізмаїл та інші населенні пункти Одеської області) для здійснення господарських операцій. З висновками перевіряючих позивач не згоден тому, що висновки перевіряючих штучно установлюють позивачу додаткові обмеження щодо віднесення витрат підприємства до складу валових витрат, які прямо суперечать вимогам п.5.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94р. № 94-ВР.

Щодо питання неправомірно донарахованих сум з податку на додану вартість відповідачем, які були зняті перевіряючими із сум податкового кредиту за період що перевірявся, то Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки неможливості включення витрат зі сплати ПДВ до податкового кредиту звітного періоду: у разі якщо вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва; у разі не підтвердження витрат зі сплати податку на додану вартість податковими накладними. Як встановлено перевіряючими, про що також свідчать матеріали акту перевірки на стор. 14, фактичне виконання договору з організації залізничних перевезень вантажу і надання товарно-транспортних послуг підтверджується всіма податковими накладними та актами виконаних послуг. Крім того, перевіряючі взагалі не заперечують факт оплати позивачем вартості товару на користь ПП «Антарес» і правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартість придбаного товару. У своєму акті (стор.15) відповідач посилається на Правила оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644 та на наказ Мінтрансу від 19.11.98 р. № 460, де вказують, що накладна с обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача. В даному випадку один примірник товарно-транспортної накладної знаходився у відправника (ППАнтарес») і другий в Укрзалізниці. Третьою стороною у даному випадку виступають покупці позивача, тому позивач не є третьою стороною у даному випадку, так як він не є одержувачем товару, а є продавцем та виконує функції посередника. Крім того на. стор. 46 акту перевірки в п.3,2.2.1, позивачем зроблені неправомірні висновки, які помилково вважають, що факт врахування і сплати ПДВ не лише платником податків, але і його постачальниками (контрагентами), залежить від факту нарахування і сплати до бюджету податку його контрагентами, що не відповідає вимогам п. 11.4 ст. 11 Закону про ПДВ, яким встановлено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону.

Господарська операція між позивачем та постачальником ПП «Меганом-1» була здійснена у квітні 2009 р., свідоцтво платника ПДВ ПП «Меганом-1»анульовано лише 28.10.2009 р. На підставі діючих норм податкового законодавства позивачем повністю обґрунтовано включено до податкової декларації з ПДВ за квітень 2009р. до складу податковою кредиту суму ПДВ 14222 грн., яка була сплачена в вартості товару постачальнику за придбаний у нього товар, який підтверджується і податковими накладними і платіжними документами. Відповідач в цьому випадку не оскаржує факт оплати позивачем вартості товару на користь ПП «Меганом-1»і правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаного позивачем товару.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та письмових поясненнях .

Представник відповідача посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, проти задоволення адміністративного позову заперечував у повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, зокрема зазначивши, що за результатами перевірки встановлено, що в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем віднесено до складу валових витрат суми витрат на придбання послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем, наданих СПД ОСОБА_1, згідно актів виконаних робіт, які фактично не підтверджені маршрутними листами або шляховими листами легкового автомобіля, не доведено факту отримання послуг (у актах виконаних послуг відсутній маршрут, кількість кілометрів) та відсутній зв'язок із веденням господарської діяльності у періоді, що перевірявся, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 35200 грн.

Перевіркою встановлено що у порушення п.п.7.2.3, п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємство включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість у складі придбаного товару (запасні частини) у ПП «Меганом-1», яке відповідно до автоматизованого співставлення даних податкової звітності з ПДВ з контрагентом не задекларувало податкові зобов'язання відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та має 8 стан платника внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, також анульовано свідоцтво платника ПДВ 28.10.2009 року. У квітні 2009 року ТОВ «Аркада-К»було здійснено господарські операції з придбання товару (запасних частин) у ПП «Меганом-1»на підставі податкових накладних одержаних у квітні 2009 року. Позивачем включено до складу податкового, кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року суму ПДВ в розмірі 14222 грн.

Вибірковою перевіркою встановлено, що між ТОВ «Аркада-К»та ПП «Антарес»був укладений договір від 26.01.09 Б/Н. Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору ПП «Антарес», Виконавець, бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок ТОВ «Аркада-К», Замовника, виконати послуги, пов'язані з відвантаженням залізничним транспортом вантажу Замовника: пісок (надалі іменується "вантаж"), а саме: послуги по подачі, забиранню вагонів, по маневровій роботі, зважуванню та дозуванню вагонів, оформленню залізничних документів на вантаж, що відправляється, здача вантажу за кількістю; організація перевезення залізничним транспортом вантажу до місця замовлення.

ТОВ «Аркада-К» з метою підтвердження факту отриманих послуг від ПП «Антарес»до перевірки були надані наступні документи: акти здачі-приймання робіт, податкові накладні, виписки банку. Вище перелічені первинні документи (акти здачі-приймання робіт) не підтверджують зв'язок та використання в господарської діяльності ТОВ «Аркада-К»отриманих послуг від ПП «Антарес»у зв'язку з тим, що не дають можливості встановити: місце навантаження та розвантаження товарів, кількість та номенклатуру товару, маршрут здійснення перевезення. Надані до перевірки акти здачі-приймання робіт від ПП «Антарес»не містять вищевказаної інформації, а залізничні накладні взагалі до перевірки не надано. Таким чином відповідач зазначив, що посадовими особами позивача не було надано до перевірки вичерпних, оформлених належним чином документів, наявність яких передбачена діючим законодавством України, з урахуванням вимог, викладених у Правилах оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, та за формою, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 19.11.98 № 460 «Про затвердження бланків перевізних документів», які б доводили, що здійснені витрати в оплату послуг з організації залізничних перевезень були безпосередньо пов'язані з власною фінансово-господарською діяльністю товариства.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року №509-XII (зі змінами та доповненнями) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); здійснювати контроль наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Білгород-Дністровською обєднаною державною податковою інспекцією в Одеській області згідно плану графіку було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Аркада К»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року.

За результатами проведеної перевірки був складений акт від 16.03.2010 року № 909/23-118/33976649 (а.с. 12-70), в якому встановлено порушення позивачем п. 1.3 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97 р. №283/97-ВР, в результаті чого: завищено відємне значення обєкту оподаткування з податку на прибуток за 4 квартал 2009 року всього у сумі 48245 грн., занижено податок на прибуток на загальну суму 58053 грн., в тому числі: за 4 квартал 2008 року в сумі 18750 грн., за 1 квартал 2009 року на 5410 грн., за 2 квартал 2009 року на 17383 грн., за 3 квартал 2009 року на 14384 грн., за 4 квартал 2009 року на 2126 грн. та п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 63273 грн., у тому числі: жовтень 2008р. на суму 9497 грн., листопад 2008р. на суму 1098 грн., грудень 2008р. на суму 4370 грн., квітень 2009р. на суму 13928 грн., травень 2009р. на суму 1088 грн., червень 2009р. на суму 9016 грн., липень 2009р. на суму 6722 грн., серпень 2009р. на суму 469 грн., вересень 2009р. на суму 2659 грн., жовтень 2009р. на суму 1764 грн., грудень 2009 р. на суму 8472 грн.

На підставі акту перевірки від 16.03.2010 року № 909/23-118/33976649, Білгород-Дністровською ОДПІ Одеської області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.03.2010 року №0000202301/0, яким ТОВ «Аркада К»визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 78437,3 грн., у тому числі за основним платежем 58053 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 20384,3 грн. (а.с. 10) та податкове повідомлення-рішення від 25.03.2010 року №0000212301/0, яким ТОВ «Аркада К»визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 88466,60 грн., у тому числі за основним платежем 63273 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 25193,6 грн. (а.с. 11).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 25.03.2010 року №0000202301/0, яким ТОВ «Аркада К»визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 78437,3 грн. став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат вартості отриманих ним послуг з організації залізничних перевезень вантажів, транспортних послуг та послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем, згідно актів виконаних робіт (розділ 3.1.2 «Валові витрати»даного акту перевірки), внаслідок чого в акті перевірки встановлено заниження податку на прибуток.

Вказаний висновок відповідача обґрунтований в акті перевірки тим, що підприємством віднесено до складу валових витрат суми витрат на придбання залізничних послуг та послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем, не підтвердженими залізничними накладними, маршрутними листами або шляховими листами легкового автомобіля та відсутністю звязку із власною господарською діяльністю.

З даним висновком суд не погоджується виходячи з наступного.

Вимоги законодавства щодо віднесення витрат підприємства до валових витрат встановлені ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(від 28.12.1994р. № 335/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями).

Пунктом 5.1. зазначеного Закону встановлено, що валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що за період, що перевірявся позивач здійснював оптову-роздрібну торгівлю будівельними матеріалами (цемент, щебінь, пісок), про що не заперечував відповідач.

Згідно ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

У звязку зі здійсненням позивачем своєї господарської, а також з урахуванням того, що на балансі позивача не має автомобільного транспорту та існує необхідність вирішення виробничих питань виїзду керівнику та менеджеру з продаж, він є постійним замовником транспортних послуг з доставки продукції до одержувачів (м. Одеса, смт. Затока, м. Арциз, смт. Сарата, м. Болград, м. Ізмаїл та інші населенні пункти Одеської області) та з перевезення пасажирів (керівника, менеджера з продажу) до постачальників (м. Миколаїв, м. Вознесенськ, м. Знаменка, м. Первомайськ та інші населенні пункти Полтавської, Кіровоградської, Черкаської, Херсонської областей).

Таким чином, суд вважає, що витрати позивача на оплату залізничних послуг та послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем безпосередньо повязані з його господарською діяльністю, тому вказані витрати правомірно віднесені позивачем до його валових витрат відповідно до п.5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Разом з тим, п.п. 5.2.1. п.5.2. ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються «суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, ... з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті».

Але пункти 5.3. - 5.7. Закону не містить у собі ні яких обмежень щодо включення витрат саме по оплаті транспортних послуг (пов'язаних з господарською діяльністю підприємства) до його валових витрат.

Приписами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме п.п.5.3.9. п. 5.3. ст.5., встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку встановлені виключно у ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою регламентуються лише питання про податкові періоди (п.11.1), про дату збільшення валових витрат (п. 11.2), про дату збільшення валового доходу (п. 11.3).

В законодавчих актах України, зокрема, п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.5 та ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат. У той же час, правила ведення податкового обліку, встановлені ст. 11 зазначеного Закону, не містять вказівок на те, що валові витрати з оплати транспортних послуг мають бути підтверджені тільки транспортним документом (залізничними, автомобільними, авіаційними накладними, коносаментами тощо). Навпаки, цей закон у якості таких підтверджуючих документів вказує як «розрахункові», «платіжні», так і «інші документі».

Тобто, за своїм змістом, вказані норми закону не дозволяють включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати взагалі не підтверджені будь-яким документом - ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Посилання представника відповідача на Закон України «Про автомобільний транспорт», наказ Мінтрансу України «Про затвердження окремих розділів Правил перевезення вантажів», яким затверджені розділи Правил перевезення вантажів, серед яких й Правила оформлення перевізних документів в обґрунтування неправомірності віднесення позивачем витрат підприємства до валових витрат без наявності залізничних накладних, маршрутних листів або шляхових листів легкового автомобіля, не приймаються судом до уваги з наступних підстав.

Наказ Мінтрансу України від 21.11.2000 року № 644 «Про затвердження окремих розділів Правил перевезення вантажів», яким затверджені розділи Правил перевезення вантажів, серед яких й Правила оформлення перевізних документів та Закон України «Про автомобільний транспорт»від 05.04.2001р. №2344-ІІІ регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питань податкового обліку, до якого відноситься визначення валових витрат.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»від 23.02.2006р. (зі змінами та доповненнями) встановлений перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення: «дорожній лист, інші документи, передбачені законодавством України».

В судовому засіданні встановлено, що під час придбання послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем, наданих СПД ОСОБА_1 позивачем виписувалися дорожні листи та факт отримання зазначених послуг підтверджується актами виконаних робіт, посвідченнями на відрядження посадових осіб позивача (а.с. 104-173, том І).

Крім того, судом встановлено, що відповідно до вимог чинного законодавства України первинні документи дорожніх листів повинні знаходитися у виконавця послуг, в даному випадку вони знаходилися у ФОП ОСОБА_2

Як вбачається з акту перевірки (а.с. 25) фактичне виконання договору від 26.01.09 року Б/Н з організації залізничних перевезень та надання товарно-транспортних послуг, укладеного між позивачем та ПП «Антарес» (а.с. 174-175), підтверджується всіма актами виконаних робіт, податковими накладними та банківськими виписками, які були надані відповідачу до перевірки, тобто відповідач не заперечує факт оплати позивачем вартості товару на користь ПП «Антарес».

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

При цьому перевізник, а в даному випадку це Укрзалізниця, є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання. Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу.

Юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення правовідносин між вантажовідправником і перевізником, є передача вантажу останньому. Вантажовідправниками можуть бути суб'єкти господарювання, яким вантаж належить на праві власності або на інших законних підставах. Вантажовідправник є стороною договору перевезення вантажу, його функціональне призначення полягає в тому, що він зобов'язаний ввірити перевізнику вантаж для перевезення.

Проте, для того, щоб перевізник, а у випадку позивача - це Укрзалізниця, а не ПП «Антарес»прийняла вантаж до перевезення, згідно із ст. 917, 918 ЦКУ відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. При цьому завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Також ст.308 ГКУ передбачено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобовязаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж порядку, встановленому законодавством. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним.

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року за № 457 «Про затвердження Статуту залізниць України», за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобовязується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення - встановлену плату.

Пунктом 30 вищезазначеного Статуту, передбачено, що завантаження вантажів у вагони (контейнери) а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами.

Як вже судом встановлено, з метою виконання вказаних вище приписів діючого законодавства України щодо передачі вантажу перевізнику між позивачем та ПП «Антарес»був укладений договір про надання послуг, повязаних з організацією перевезення залізничним транспортом вантажу позивача. Як вбачається з договору від 26.01.2009 року з відповідними змінами у вигляді додаткової угоди №1 від 05.02.2009 року (а.с. 174-176, том І) в організацію перевезення залізничним транспортом вантажу входили наступні дії: підготовка вантажу до перевезення, послуги по подачі, збиранню вагонів, по маневровій роботі, зважуванню та дозуванню вагонів, у разі необхідності оформленню залізничних документів на вантаж, що відправляється, здача вантажу за кількістю тощо. При цьому в договорі відсутні зобов'язання ПП «Антарес»про доставку довіреного їй позивачем вантажу до пункту призначення та видачу його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), що свідчить про те, що даний договір не можна кваліфікувати як договір перевезення.

Судом було задоволено клопотання представника позивача та залучено до матеріалів справи копії за квітень 2009 року, як приклад залізничних накладних - №1 примірник отримувача вантажу та № 4 примірник вантажовідправника. За актом № АН-0000005 здачі - приймання робіт (надання послуг) від 30.04.2009 року ПП "Антарес" були проведені ряд заходів щодо підготовки вагонів, вантажу для організації перевезення вантажу від ст. Олександрівка до ст. Севастополь-Товарний, ж/д квитанції № 41704345, 41704383, 41704448, що відповідають таким самим номерам залізничних накладних. Після підготовчих робіт ПП «Антарес»передає вантаж перевізнику, а саме Укрзалізниці, з вказівкою доставки його вантажоотримувачу, якого вказує Аркада-К, в даному випадку це ст. Севастополь-Товарний, а вантажоотримувач - ЗАТ БК "Стройіндустрія". При цьому ТОВ "Аркада-К" в безготівковій формі розрахувалася з ПП "Антарес" за виконані роботи. При передачі вантажу Укрзалізниці ПП "Антарес" отримало квитанцію про приймання вантажу, яка є складовою залізничної накладної, а ЗАТ БК "Стройіндустрія" після надходження вантажу до станції призначення отримала цей вантаж відповідно до накладної на маршрут або групу вагонів, яка також є складовою залізничної накладної. Після отримання вантажу ЗАО БК «Стройіндустрія» розрахувалось в повному обсязі також в безготівковій формі з позивачем за отриманий вантаж.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не вірно кваліфікує договір про надання послуг, укладений між позивачем та ПП «Антарес»від 26.01.2009 року, та необґрунтовано вважає необхідним підтвердження залізничними накладними послуг не з перевезення, а з підготовки вантажу до перевезення та передачі його перевізнику.

Оскільки законодавчо не передбачено та фактично не можливо знаходження залізничної накладної або будь-якої її складової частини у позивача, суд вважає, що відповідач не має жодних правових підстав вимагати від позивача їх наявності для правомірності віднесення витрат підприємства до валових витрат.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»вказує, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Таким чином, твердження відповідача про необхідність залізничних накладних для визначення валових витрат, встановлює додаткові обмеження для позивача, що суперечить нормам чинного податкового законодавства.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судом встановлено, що відповідачем не оспорюється сам факт здійснення таких операцій, крім того, цей факт підтверджений дослідженими в судовому засіданні документами, а також актом перевірки.

Також як вбачається з акту, перевіркою встановлено що у порушення п.п.7.2.3, п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., позивач включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість у складі придбаного товару (запасні частини) у ПП «Меганом-І», яке відповідно до автоматизованого співставлення даних податкової звітності з ПДВ з контрагентом не задекларувало податкові зобовязання п.п.7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та має 8 стан платника внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, також анульовано свідоцтво платника ПДВ 28.10.2009 року.

З даним висновком суд не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі вищезазначеного, виникнення у позивача права на податковий кредит по податку на додану вартість є дата видачі йому податкових накладних контрагентами.

Згідно пп. 7.2.3. 7.2.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.7.4.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Судом встановлено, що у квітні 2009 року ТОВ «Аркада - К»було здійснено господарські операції з придбання товару (запасних частин) у ПП «Меганом - І»на підставі податкових накладних одержаних у квітні 2009 року: №0000104 від 07.04.2009 року на загальну суму 55943,60 грн., в т.ч. ПДВ - 9323,94 грн. та № 00110 від 15.04.2009року на загальну суму 29390 грн., в т.ч. ПДВ - 4898,33 грн., а свідоцтво платника ПДВ ПП «Меганом-1»анульовано лише 28.10.2009 року, тобто на момент перевірки позивача органом державної податкової служби суми податку на додану вартість були підтверджені податковим накладними, які і є документами зазначеними підпунктом 7.4.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем у відповідності до норм діючого податкового законодавства правомірно включено до податкової декларації з ПДВ за квітень 2009 року до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 14222 грн., яка була сплачена в вартості товару постачальнику за придбаний у нього товар, що підтверджується податковими накладними та платіжними документами.

Крім того, відповідач в даному випадку не оскаржує факт оплати позивачем вартості товару на користь ПП «Меганом-1»та правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат придбаного позивачем товару.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача щодо скасування податкового кредиту позивача у звязку з тим, що ПП «Меганом-1»не відобразив податкові зобовязання у квітні 2009 року, виходячи з наступного.

Відповідно до п.10.2. Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.

Отже, враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку що Закон не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб, отже несплата податку або не зменшення суми податкових зобов`язань продавцем (виконавцем робіт) у тому числі внаслідок ухилення від сплати у разі здійснення господарської діяльності не впливає на формування податкового кредиту покупцем цих робіт та суму бюджетного відшкодування.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне негативні наслідки саме для нього.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість або віднесення до податкового кредиту частини вартості товарів (послуг) податку у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, здійснив оплату товарів (робіт, послуг) з урахуванням податку на додану вартість для здійснення власної господарської діяльності та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Факт придбання позивачем товарів (робіт, послуг) відповідно до вищезазначених податкових накладних встановлений податковим органом в ході проведення перевірки і не заперечується представником відповідача, а тому, згідно ст.72 КАС України, вказані обставини не підлягають доказуванню, а у суду не викликає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно доч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що Білгород-Дністровською обєднаною державною податковою інспекцією Одеської області не надано доказів правомірності винесення податкових повідомлень рішень № 0000202301/0 від 25.03.2010 року та № 0000212301/0 від 25.03.2010 року, у звязку з чим суд приходить, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада К» обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а отже підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада К»до Білгород-Дністровської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень рішень № 0000202301/0 від 25.03.2010 року та № 0000212301/0 від 25.03.2010 року, - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення рішення Білгород-Дністровської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області від 25.03.2010 року № 0000202301/0 про нарахування податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 78437,3 грн. та податкове повідомлення рішення Білгород-Дністровської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області від 25.03.2010 року №0000212301/0 про нарахування податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 88466,6 грн.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано суддею 21 грудня 2010 року.

Суддя /підпис/ П.П.Марин