Рішення № 136961930, 18.05.2026, Вітовський районний суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд Миколаївської області)

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/2717/25

Провадження №2/477/170/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Миколаїв

Вітовський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої - судді Саукової А.А.,

із секретарем судового засідання Котовою О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вітовського районного суду Миколаївської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа УНІВЕРСАЛЬНА ТОВАРНА БІРЖА "МИКОЛАЇВСЬКА НЕРУХОМІСТЬ 2000", про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою, в якій просить визнати дійсним договір купівлі продажу № 1-335 від 05.10.2001 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на Універсальній Товарній Біржі « Миколаївська Нерухомість 2000» щодо купівлі 49/100 частки житлового будинку з будівлями та спорудами за адресою : АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі- продажу нерухомого майна № 1-353, який було зареєстровано Універсальною Товарною біржою «Миколаївська Нерухомість 2000».

В теперішній час йому стало відомо, що вказаний договір є недійсним, оскільки його не посвідчено нотаріусом, а місцезнаходження продавця ОСОБА_2 йому невідоме, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати договір купівлі-продажу дійсним, оскільки сторони виконали усі умови угоди.

Позивач в судове засідання не з`явився, представник позивача в позовній заяві просив позов задовольнити та розглянути справу у відсутність позивача та його представника.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений за зареєстрованим місцем проживання належним чином та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, в порядку частини 11 статті 128 ЦПК України, відзив не подав.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, будь яких клопотань або заперечень до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 19 травня 2016 року №1377-VІІІ «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» Жовтневий район Миколаївської області перейменовано на Вітовський район.

Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Миколаївський район у складі територій Березанської селищної, Веснянської сільської, Воскресенської селищної, Галицинівської сільської, Коблівської сільської, Костянтинівської сільської, Куцурубської сільської, Миколаївської міської, МішковоПогорілівської сільської, Нечаянської сільської, Новоодеської міської, Ольшанської селищної, Очаківської міської, Первомайської селищної, Радсадівської сільської, Степівської сільської, Сухоєланецької сільської, Чорноморської сільської, Шевченківської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до рішення Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області про перейменування вулиць від 20.01.2017 року за АДРЕСА_1 .

Відповідно до письмового договору купівлі-продажу 05 жовтня 2001 року на Універсальній Товарній біржі « Миколаївська Нерухомість 2000», ОСОБА_2 , яка діяла через представника ОСОБА_4 , продала, а ОСОБА_1 купив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Фактично правочин між сторонами був повністю виконаний. Між сторонами були домовлені та виконані всі істотні умови договору купівлі-продажу, а саме: відповідач передав позивачу майно, а позивачем майно було прийнято та сплачено за нього певну суму, обумовлену заздалегідь. Ні заперечень, ні зауважень відповідач по правочину не заявляв.

Продаж вчинено за 1000 (одну тисячу) грн., які продавець отримав від покупця.

Вказана сума коштів за договором купівлі-продажу була сплачена до підписання відповідного договору у повному обсязі.

Окрім цього, п. 7 договору сторони домовились, що продавець здійснює виписку та звільняє відчужувані 49/100 домоволодіння від свого майна в строк до 05.10.2021 року та здійснює виписку всіх там прописаних в строк до 05.11.2001 року.

Договір містить відмітку про реєстрацію в КП «ММБТІ» від 10 жовтня 2001 року, реєстраційний номер №595.

Дані відомості підтверджуються довідкою КП «ММБТІ» №2-5361 від 06.11.2025 року.

Згідно даних технічного паспорту та довідки комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_1 .

Окрім цього, як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 жовтня 2000 року, після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем майна, а саме 51/100 частина житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 належить в рівних частках ОСОБА_4 та сину ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 5 ЦК України до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Оскільки спірний договір було укладено 05 жовтня 2001 року, до спірних правовідносин необхідно застосувати ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 4 ЦК УРСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі статтею 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

За загальним правилом, визначеним у статті 227, 47 ЦК УРСР, договори купівлі-продажу нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню.

На час укладення спірного договору чинним був Закон України «Про товарну біржу».

Відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу (у редакції на час укладення вказаного договору) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету України будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року №121, передбачала підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих на біржі.

Отже, законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.

Судом встановлено, що при вчиненні договору купівлі-продажу житлового будинку, дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу житлового будинку. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.

Частиною другою статті 47 ЦК УРСР передбачено право суду визнати не посвідчений нотаріально договір дійсним, якщо сторони домовились щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання договору. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно зі статтею 227 ЦК УРСР, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР (1963 року) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними «роз`яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Вказаний договір купівлі-продажу укладено 05 жовтня 2001 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі ЦК УРСР) статтею 227 якого було передбачено нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

У відповідності до частини другої статті 47 ЦК УРСР та пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» якщо угода, що потребує нотаріального посвідчення виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального посвідчення, суд за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників, прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Як вбачається з матеріалів справи, договір був укладений на Універсальній Товарній Біржі «Миколаївська Нерухомість 2000» та зареєстрований в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації, однак не був нотаріально посвідчений нотаріусом, що станом на жовтень 2001 року, не суперечило чинному законодавству.

Судом встановлено, що при вчиненні договору купівлі-продажу житлового будинку, дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу житлового будинку. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.

Оскільки, сторони договору купівлі-продажу досягли згоди щодо всіх умов договору, що підтверджується підписами сторін, всі зобов`язання за договором сторонами виконанні в повному обсязі, договір зареєстрований в КП «Миколаївське МБТІ», тому ОСОБА_1 на підставі статей 128, 153 ЦК УРСР і статті 49 Закону України «Про власність», який діяв на той час, набув право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Дослідивши наявні у справі матеріали (копію договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2001 року №1-353 від 05.10.2011 року; копію реєстраційного посвідчення від 21.11.2000 року, копію довідки КП «ММБТІ» від 06.11.2025 року; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.03.2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 03.10.2010 року номер ЯК 798977 року; копію технічного паспорту; копію витягу з Реєстру будівельної діяльності від 06.11.2025 року; свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 жовтня 2000 року, акт комісійного обстеження об`єкта пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 15.05.2025 року, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог і можливість задоволення позову.

З огляду на зазначені обставини суд вважає, що позивачем надані належні докази на підтвердження факту укладення вищевказаного договору купівлі-продажу будинку, його виконання та обставини, які свідчать про неможливість подальшого нотаріального посвідчення угоди, а відтак приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання в судовому порядку дійсним договору купівлі-продажу.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статями 258, 259, 263, 265, ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №1-353 від 05 жовтня 2001 року, укладений на Універсальній Товарній Біржі «Миколаївська Нерухомість 2000» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований в КП «ММБТІ» 10 жовтня 2000 року за реєстровим №595.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживаня : Миколаївська область, Снігурівський район, с. Першотравневе.

Третя особа - УНІВЕРСАЛЬНА ТОВАРНА БІРЖА "МИКОЛАЇВСЬКА НЕРУХОМІСТЬ 2000"Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Терасна, 8, кв.9.

Суддя А.А. Саукова