Ухвала суду № 136961252, 29.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

29 травня 2026 рокусправа № 380/10502/26

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сподарик Н.І. перевіривши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Інвест Груп 1» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування актів перевірки, податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Інвест Груп 1» (79029, м. Львів, вул. Боберського І, кв. 21; код ЄДРПОУ 44763015) до Головного управління ДПС у Львівській області (м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 43968090) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати Акт перевірки №8540/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023;

-визнати протиправним та скасувати Акт перевірки №8538/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023;

- визнати протиправним та скасувати Акт перевірки №8539/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023;

- визнати протиправним та скасувати Акт перевірки №9250/13/03/РРО/44763015 від 19.04.2023;

- визнати протиправним та скасувати Акт перевірки №9940/13/14/РРО/44763015 від 24.04.2023;

- визнати протиправними та скасувати прийняті ГУ ДПС у Львівській області податкові повідомлення-рішення: від 22.05.2023 №11232/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11256/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11254/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11226/13-01-07-09; від 11.08.2023 №18174/13-01-07-09.

Згідно частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи, зокрема, відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановленим цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Оформлення посадовими особами контролюючих органів результатів документальних перевірок платників податків-юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів щодо дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, регулюється Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 (далі - Порядок від 20 серпня 2015 року № 727), а також Методичними рекомендаціями щодо оформлення матеріалів документальних перевірок, затвердженими наказом Державної фіскальної служби України від 1 червня 2017 року № 396 (далі - Методичні рекомендації від 1 червня 2017 року № 396).

Згідно з Порядком від 20 серпня 2015 року № 727 та Методичними рекомендаціями від 1 червня 2017 року № 396 акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. У акті перевірки зазначається детальна інформація щодо виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Одним із невід`ємних прав платника податків, відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України, є право на подання до контролюючого органу письмових заперечень до акта перевірки у порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 86.7 статті 86 ПК України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводить перевірку.

Отже, акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення та його зміст може бути оспорено шляхом подання до контролюючого органу за основним місцем обліку заперечень.

Відповідно до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 ПК України на підставі акта перевірки податковим органом приймається відповідне рішення (податкове повідомлення рішення, рішення про анулювання ліцензії тощо).

У разі незгоди з контролюючим органом платник податків має право оскаржити прийняте рішення (підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України).

Зазначене свідчить про те, що доводи, судження, інформація акта перевірки, складеного особами, що її проводили, вивчається та оцінюється, зокрема начальником або заступником начальника контролюючого органу, і в разі наявності податкових порушень саме вони приймають рішення за наслідками розгляду акту, яке і визначає грошові зобов`язання платникові податків або інші наслідки.

Сам по собі акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов`язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта.

Таким чином, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання, й не є обов`язковим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Обов`язкові рішення суб`єкта владних повноважень мають відповідати вимогам частини другої статті 2 КАС України, які не можуть поширюватися на акт перевірки.

Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно зі статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Слід зазначити, що предметом судового оскарження може бути виключно результат реалізації повноваження контролюючого органу (а саме - рішення контролюючого органу, припис, постанова про накладення штрафних санкцій, тощо), а не процес реалізації його повноважень.

Оформлення результатів перевірки актом з викладенням фактів порушення особою законодавства, встановлених під час здійснення такої перевірки, відноситься до повноважень органу, що проводить перевірку. Дії по складанню акта перевірки є частиною процесу реалізації перевіряючим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Крім того, обставини, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій посадових осіб контролюючого органу, вчинених в процесі перевірки.

А тому, акт перевірки сам по собі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке тягне для позивача негативні наслідки, а тому правові наслідки можуть створювати рішення прийняті за результатами проведеної перевірки.

У свою чергу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17:

«Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 640/19671/18, акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Колегія суддів зазначає, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки контролюючого органу щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, тобто такий акт та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків, не породжують, не змінюють та не звужують права особи, не встановлюють для неї додаткових обов`язків та не покладають відповідальність, а тому не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 5 КАС України, яке може бути оскаржено до адміністративного суду".

Крім того, Верховний Суд зазначив, що «…При цьому, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій посадових особі контролюючого органу і самі собою не породжують правових наслідків для позивача та відповідно такий акт, дії по його складанню та висновки у ньому не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача або настання негативних наслідків, не порушують його прав, свобод або інтересів, що, унеможливлює розгляд вимог про визнання протиправними та скасування таких у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.».

Таким чином, заявлені позивачем позовні вимоги, в частині визнання протиправними та скасування актів перевірки №8540/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023, №8538/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023, №8539/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023; №9250/13/03/РРО/44763015 від 19.04.2023; №9940/13/14/РРО/44763015 від 24.04.2023, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування актів перевірки №8540/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023, №8538/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023, №8539/13/03/РРО/44763015 від 14.04.2023; №9250/13/03/РРО/44763015 від 19.04.2023; №9940/13/14/РРО/44763015 від 24.04.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.05.2023 №11232/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11256/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11254/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11226/13-01-07-09; від 11.08.2023 №18174/13-01-07-09.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частинами 1, 2 статті 2 КАС України установлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є зокрема: змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України також передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність встановлену законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 170 КАС України установлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Ця підстава, за якої можлива відмова у відкритті провадження в адміністративній справі, кореспондується з принципом "res judicata" (юридичної (правової) визначеності), у відповідності з яким, зокрема, якщо справу уже вирішено судом, вдруге заявляти тотожний адміністративний позов не можна.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на необхідність дотримання на рівні національного судочинства принципу ''res judicata'', наголошуючи, що жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи й постановлення нового рішення.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, яке набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили позивач не може знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих самих підстав.

Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше. Посилання на наявність доказів, відмінних від тих, які були подані при первинному зверненні, або зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права також не свідчать про зміну підстав звернення до суду з позовом.

Предметом спору у цій справі є законність податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Львівській області від 22.05.2023 №11232/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11256/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11254/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11226/13-01-07-09; від 11.08.2023 №18174/13-01-07-09, якими за порушення вимог п. 1,2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР до позивача застосовано фінансові санкції в загальній сумі 38 065 157,10 гривень.

Позивач у своєму позові посилається на те, що застосовані до позивача санкції не відповідають легітимній меті, з якою державою впроваджуються норми 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР, а також зазначає, що штрафні санкції порушують його право на мирне володіння своїм майном в розумінні ст. 1 протоколу 1 до Європейської Конвенції з прав людини, оскільки порушують баланс між суспільними інтересами і правом позивача на мирне володіння своїм майном. Тому просить з цих підстав визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

Суд зазначає, що за правилами пунктів 56.1, 56.2, 56.18 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня, або оскаржити таке в суді.

Відтак, платник податків, який вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання, має право оскаржити таке рішення до адміністративного суду. У разі оскарження податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов`язання в судовому порядку - таке зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. З дня набрання законної сили судовим рішенням, якщо оскаржене податкове повідомлення-рішення не скасоване судом, грошове зобов`язання стає узгодженим і в разі його несплати платником у встановлений строк - набуває статусу податкового боргу. Норми податкового законодавства не передбачають можливість повторного оскарження податкового повідомлення-рішення після закінчення процедури та строків його оскарження.

Отже, платник податків, який вважає порушеними свої права чи інтереси рішенням контролюючого органу, у строк, установлений законом, повинен визначитися, чи звертатиметься він до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів, та подати позовну заяву, виклавши у ній свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Верховний Суд у постановах від 03.03.2020 року у справі №280/3203/19, від 24.07.2024 року у справі №340/807/21 у подібних правовідносинах вказав, що у справах про протиправність податкового повідомлення-рішення предметом позову є акт індивідуальної дії, який включає в себе зокрема і наявність податкового правопорушення. Тому акт перевірки та встановлені ним порушення податкового законодавства є невід`ємною частиною рішення контролюючого органу (предмету позову) та об`єктом дослідження судами безвідносно до того, якими ще підставами мотивований позов. Суд зобов`язаний в силу положень частини 2 статті 2 КАС України перевірити оскаржуване рішення на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень встановлених цією статтею критеріїв, яким має відповідати рішення, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві.

Суд зазначає, що обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у цій справі, існували під час подання ним первісної позовної заяви у справі №380/20009/23. Розрахунки штрафних санкцій, які оспорює позивач, наведені у податкових повідомленнях-рішеннях, які оскаржує позивача. Відтоді ці розрахунки не змінювалися. Нормативне регулювання правовідносин, що склались у даному випадку, також не змінювалося.

Та обставина, що позивач своєчасно не перевірив розрахунки нарахованих йому штрафних санкцій, і при поданні первісного позову у справі №380/20009/23 не висловлював свою незгоду з ним та не вказував на помилки, які (як він вважає) допущені контролюючим органом при нарахуванні сум пені, не дає йому права на подання нового позову про скасування податкових повідомлень-рішень, законність яких вже перевірена судом.

Так, судом встановлено, що в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа №380/20009/23 за позовом ТзОВ «ЛІГ 1» до ГУ ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.05.2023 №11232/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11256/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11254/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11226/13-01-07-09; від 11.08.2023 №18174/13-01-07-09.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі №380/20009/23, яке було залишено без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024, позовні вимоги було задоволено. Постановою Касаційного адміністративного суду від 18.03.2025 рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позовні вимоги були задоволені, проте Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026, яке було залишено без змін Постановою Касаційного адміністративного суду від 09.04.2026, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Вказане свідчить, що спір між сторонами щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 22.05.2023 №11232/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11256/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11254/13-01-07-09; від 22.05.2023 №11226/13-01-07-09; від 11.08.2023 №18174/13-01-07-09 остаточно вирішений судом адміністративної юрисдикції.

З моменту виникнення спірних правовідносин їхнє правове регулювання та фактичні обставини, у зв`язку з якими між сторонами виник цей спір, не змінилися, а підстави для нового позову не виникли.

Обставини, про які вказує позивач, не є достатніми для того, щоб визнати цей спір новим, і не дають позивачу права на повторне звернення до суду з позовом про скасування тих самих податкових повідомлень-рішень.

Суд зауважує, що позивач фактично оскаржує податкові повідомлення-рішення, оскільки не погоджується з визначеним контролюючим органом розміром грошових зобов`язань (у тому числі штрафних санкцій). Така позиція позивача свідчить, що спір має майновий характер та стосується правомірності нарахування податкових зобов`язань, а не виник у зв`язку з новими обставинами, які стали відомі лише згодом.

Водночас сам факт незгоди з розміром визначених податковим органом сум не є новою підставою позову та не змінює моменту виникнення спірних правовідносин, який пов`язаний із датою прийняття та отримання відповідних податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи позивача фактично зводяться до повторного оскарження вже визначених контролюючим органом грошових зобов`язань, що не може розцінюватися як нововиявлена обставина або підстава для відновлення строку звернення до суду.

Тож суд відмовляє у відкритті провадження у справі за цим позовом на підставі п.2 ч.1 ст.170 КАС України, оскільки у тотожному спорі є постанова суду, якою спір вирішений по суті і яка набрала законної сили.

Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду, від 13.07.2022 у справі №160/615/21, від 11.03.2025 у справі №480/5673/24 у подібних правовідносинах, пов`язаних із застосуванням принципу "res judicata" у спорах щодо протиправності податкових повідомлень-рішень.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Відтак для повернення судового збору, сплаченого за подання цього позову, позивачу слід звернутися до суду за відповідним клопотанням.

Керуючись ст.ст.14, 170, 243, 248, 249, 372, 373, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Інвест Груп 1» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування актів перевірки, податкових повідомлень-рішень.

Копію ухвали разом надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України та у строки, визначені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна