Рішення № 136960940, 29.05.2026, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

29 травня 2026 рокум. ДніпроСправа № 640/13572/20

Луганський окружний адміністративний суд, розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також позивач) через адвоката Білокура Віталія Вікторовича до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі також відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 13 листопада 2019 року № 353 про скасування дозволу на імміграцію від 23 березня 2006 року, виданого громадянину Азербайджанської республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати відповідача поновити дію посвідки на постійне проживання від 12 квітня 2006 року № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 та поновити дію посвідки на постійне проживання від 10 квітня 2013 року № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення від 13 листопада 2019 року № 353 про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання від 12 квітня 2006 року № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 та поновлення дії посвідки на постійне проживання від 10 квітня 2013 року № НОМЕР_2 на імя ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну є незаконним, оскільки прийнято із порушенням приписів статті 12 Закону України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію».

ОСОБА_1 є громадянином Республіки Азербайджан, паспортний документ, що засвідчує особу, № НОМЕР_3 виданий 10 лютого 2006 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджану.

У березні 2006 року позивач звернувся до відділу імміграції з клопотанням про надання йому дозволу на імміграцію як особі, яка є неповнолітнім сином іммігрантки, громадянки Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (пункт 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію»).

23 березня 2006 року керівництвом УГІРФО ГУМВС України в м. Києві прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

12 квітня 2006 року позивач документований посвідками на постійне проживання серії НОМЕР_1 та в подальшому, у порядку обміну, - серії ІН №003722 від 10 квітня 2013 року.

04 вересня 2019 року ГУ СБУ в м. Києві та Київській області ініційовано подання про скасування дозволу на імміграцію у зв`язку з порушенням позивачем Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до інформації, зазначеної у поданні ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, позивач надав до Шевченківського районного відділу Головного управління ДМС України в м. Києві підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 від 12 травня 2004 року, виданий 1-м відділом Ялтинського МУ ГУМВС України в Криму, з метою реєстрації місця проживання.

13 листопада 2019 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 353 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та скасовано посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 від 10 квітня 2013 року (далі також Рішення №353, спірне рішення).

Вказане рішення прийнято на підставі пунктів 3, 4 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Вважаючи Рішення №353 протиправним, позивач звернувся до суду із позовом.

Позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2021 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2021 року, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 10.06.2022 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2021 року, та Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2022 прийнято справу до розгляду; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 прийнято адміністративну справу № 640/13572/20 до провадження; розгляд справи вирішено проводити спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 витребувано у відповідача додаткові докази у справі.

Відповідач заперечував проти задоволення вимог та зазначив таке.

04.09.2019 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (далі ГУСБУ у м. Києві та Київській області) № 52/1/2-5052 щодо скасування дозволу на імміграцію громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації, зазначеної у поданні ГУСБУ у м. Києві та Київській області № 52/1/2-5052, позивач надав до Шевченківського районного відділу Головного управління ДМС України в м. Києві підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 від 12.05.2004, виданий 1-м відділом Ялтинського МУ ГУМВС України в Криму, з метою реєстрації місця проживання.

04.02.2015 на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 позивач був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 .

З висновку службового розслідування № 205/2016 від 24.10.2016 щодо законності документування позивача паспортом громадянина України для виїзду за кордон вбачається, що зазначений паспорт серії НОМЕР_6 визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню та знищенню.

10.09.2018 позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Шевченківської районної в м. Києві Державної адміністрації з метою отримання паспорта громадянина України у формі ID картки.

За зазначеним фактом 25.05.2019 слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві, відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100100004838 та розпочато досудове розслідування.

20.05.2020 до Шевченківського районного суду надійшло кримінальне провадження № 12019100100004838 за обвинуваченням позивача у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5, ст. 27, ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Позивач, перебуваючи на території України у статусі іммігранта, вказаними діями порушив вимоги ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.20113, а саме: іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на підставі інформації, викладеної у подані ГУСБУ у м. Києві та Київській області № 52/1/2-5052, прийняло 13.11.2019 рішення № 353 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу на підставі п. п. 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" № 2491-III від 07.06.2001.

Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.05.2023 у справі № 600/6944/21-а, СБУ як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцію надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальної цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідні рішення, спрямоване крім іншого, на попередження загроз, прямий аби опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Наголошують, що кримінальне провадження № 12019100100004838 за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5, ст. 27, ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України, закрито було 13.12.2022 ухвалою Шевченківського районного суду по справі № 761/14511/20, тобто після спливу трьох років від дати (13.11.2019) прийняття ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рішення № 353 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 у справі № 823/1499/17, вирішуючи спір у подібних правовідносинах про скасування особі дозволу на імміграцію за вказаною нормою Закону, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. При цьому, суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як вина іммігранта.

Вважають, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ч. 2 ст. 19 Конституції України та п. п. 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 12 Закону, прийняло правомірне рішення № 353 від 13.11.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Згідно з пунктами 6, 17 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI), іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону України від «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон № 2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Статтею 6 Закону № 2491-III визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Стаття 9 Закону № 2491-III встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Відповідно до статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно зі статтею 13 Закону № 2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 затверджений Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі-Порядок №1983).Вказаний порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: 1) ДМС - стосовно іммігрантів, які є: діячами науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тис. доларів США; особами, імміграція яких становить державний інтерес.

У разі необхідності ДМС може приймати рішення стосовно інших категорій іммігрантів; 2) територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Пункт 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Відповідно до пункту 23 Положення № 1983 ДМС територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Азербайджан, паспортний документ, що засвідчує особу, № РІ535769 виданий 10 лютого 2006 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджану.

У березні 2006 року позивач звернувся до відділу імміграції з клопотанням про надання йому дозволу на імміграцію як особі, яка є неповнолітнім сином іммігрантки, громадянки Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3

23 березня 2006 року керівництвом УГІРФО ГУМВС України в м. Києві прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

12 квітня 2006 року позивач документований посвідками на постійне проживання серії НОМЕР_1 та в подальшому, у порядку обміну, - серії ІН №003722 від 10 квітня 2013 року.

04 вересня 2019 року ГУ СБУ в м. Києві та Київській області ініційовано подання про скасування дозволу на імміграцію у зв`язку з порушенням позивачем Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до інформації, зазначеної у поданні ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, позивач надав до Шевченківського районного відділу Головного управління ДМС України в м. Києві підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 від 12 травня 2004 року, виданий 1-м відділом Ялтинського МУ ГУМВС України в Криму, з метою реєстрації місця проживання.

13 листопада 2019 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 353 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , та скасовано посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 від 10 квітня 2013 року.

Вказане рішення прийнято на підставі пунктів 3, 4 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Вирішуючи спірні правовідносини по суті, суд виходить з такого.

Предметом спору у справі, що розглядається, є рішення органу міграційної служби про скасування дозволу на імміграцію.

Із матеріалів справи вбачається, що дозвіл на імміграцію позивача був скасований на підставі пунктів 3, 4 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки:

- дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

- це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

- іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Такий висновок відповідачем зроблений на підставі кримінального провадження № 12019100100004838 за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5, ст. 27, ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28.11.2023 апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 28 червня 2023, якою кримінальне провадження за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України щодо позивача закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, - без зміни з огляду на те, що обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні надійшов до суду 12.03.2021 року, тобто поза строками досудового розслідування, яке закінчилося 09.03.2021.

Таким чином, кримінальне провадження стосовно позивача було закрите у зв`язку з порушеннями, допущеними органом досудового розслідування, оскільки сторона обвинувачення звернулась до суду з обвинувальним актом поза межами строку досудового розслідування, а не з вини позивача.

Згідно частини 6 статті 78 КАС України […] ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності […], які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною 7 статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

За встановлених обставин, в ухвалі Київського апеляційного суду від 28.11.2023 та ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 28.06.2023 зовсім не надавалася правова оцінка діям (бездіяльності) позивача щодо наявності/відсутності складу злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Суд зазначає, що відповідач на підставі положень пункту 22 Порядку № 1983 наділений повноваженнями запитувати у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошувати для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання про скасування дозволу на імміграцію.

Однак за спірних правовідносин судом встановлено, що відповідач не скористався повноваженнями, визначеними пунктом 22 Порядку № 1983, а лише застосовував факт наявності кримінального провадження № 12019100100004838 за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5, ст. 27, ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Таким чином, при розгляді подання стосовно позивача відповідач використовував лише наявність кримінального провадження відносно нього, самостійно не витребовував додаткових матеріалів та не викликав і не відбирав пояснення у іммігранта з метою встановлення конкретних дій позивача, які б могли свідчити про порушення ним норм законодавства.

Як встановлено матеріалами справи, дозвіл на імміграцію позивача був скасований на підставі пунктів 3, 4 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки:

- дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

- це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

- іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Судом встановлено, що позивач звинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Стаття 27 КК України (Види співучасників) визначає, що співучасниками кримінального правопорушення, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник (частина перша вказаної статті).

Частиною 5 статті 27 КК України визначено, що пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

З урахуванням положень частин 1 та 5 статті 27 КК України відповідач при розгляді відповідного подання зовсім не з`ясовував, які конкретні дії (бездіяльність) позивача стали підставою для кваліфікації діянь позивача за частинами 1 та 4 ст. 358 КК України.

Крім того, розділ I Особливої частини Кримінального кодексу України має назву «КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ» (статті 109 114-2).

Розділ IХ Особливої частини Кримінального кодексу України має назву «КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ» (статті 255 270-2).

Як встановлено матеріалами справи, позивач не звинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених розділами І та ІХ Особливої частини КК України.

Також відсутні будь-які матеріали, які б свідчили про вчинення позивачем дій (бездіяльності), які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Також відсутні будь-які матеріали, які б свідчили про вчинення позивачем дій (бездіяльності) про посягання ним на здоров`я, права і законні інтереси громадян України.

Таким чином, під час розгляду даної адміністративної справи достовірно встановлена відсутність підстав для застосування відносно позивача положень пунктів 3 та 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Застосування пункту 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» відповідачем обґрунтовувалося порушенням позивачем вимог ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.20113, а саме: іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

При цьому відповідач посилався на факт надходження 20.05.2020 до Шевченківського районного суду кримінального провадження № 12019100100004838 за обвинуваченням позивача у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Як зазначено вище за текстом, відповідач, маючи відповідні повноваження, зовсім не встановив конкретних дій з боку позивача, які б свідчили та підтверджували порушення норм діючого законодавства України.

Вирішуючи питання про наявність/відсутність порушень, визначених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», суд виходить з такого.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Оцінюючи в комплексі усі докази по справі, наявні підстави для неоднозначного висновку про наявність або відсутність порушень норм діючого законодавства з боку позивача в рамках кримінального провадження № 12019100100004838.

Оскільки відповідач, наділений конкретними повноваженнями, не вжив заходів та не встановив конкретних дій з боку позивача, які б свідчили про порушення ним норм Кримінального кодексу України, суд, враховуючи практику ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду, вважає за можливе трактувати норми ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» на користь позивача в частині відсутності порушень з його боку, оскільки він не допускав діянь, які б посягали на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Також підлягають застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.02.2020 у справі № 823/1499/17, згідно яких, вирішуючи спір у подібних правовідносинах про скасування особі дозволу на імміграцію за вказаною нормою Закону, суд дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

За встановлених обставин по цій адміністративній справі, відповідач посилається на факт використання позивачем підробленого паспорту.

Однак частиною 4 статті 358 КК України передбачена відповідальність за використання «завідомо підробленого» документа.

Повноважним судом не встановлювався факт вчинення позивачем «завідомих дій» на підроблення паспорту. Такого факту не було встановлено і відповідачем.

Натомість, факт закриття кримінального провадження стосовно позивача на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні надійшов до суду поза строками досудового розслідування), свідчить про незначний характер порушення, зазначеного в обвинувальному акті, що виключає можливість однозначного висновку про наявність загрози національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Крім того, положення статті 12 Закону № 2491-III свідчить про те, що при наявності конкретних обставин дозвіл на імміграцію «може бути скасовано», а не «скасовується».

Тобто, стаття 12 Закону № 2491-III надає саме «право», а не «встановлює обов`язок» конкретного повноважного органу щодо можливості скасування дозволу на імміграцію, що вказує на необхідність повного та всебічного з`ясування конкретних обставин, які можуть слугувати підставою для скасування.

За встановлених обставин по справі судом встановлено, що відповідач допустив бездіяльність стосовно встановлення фактів, які б свідчили про наявність можливих порушень чинного законодавства з боку позивача, що є підставою для задоволення вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача поновити дію посвідки на постійне проживання від 10 квітня 2013 року № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Поновлення дії посвідки на постійне проживання від 12 квітня 2006 року № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 ніяким чином не відновлює порушеного права позивача, оскільки її дія була вичерпана у порядку обміну.

Вимоги про зобов`язання відповідача направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення від 13 листопада 2019 року № 353 про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання від 10 квітня 2013 року № НОМЕР_2 на імя ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у зв`язку з їх передчасністю, оскільки у відповідача такий обов`язок виникає лише у разі набрання законної сили рішення першої інстанції.

За встановлених в цій справі обставин, з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин та меж заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Судом встановлено, що відповідно до квитанції від 15.06.2020 № N1FD63254M при зверненні до Окружного адміністративного суду міста Києва позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2522,40 грн.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1261,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 13 листопада 2019 року № 353 про скасування дозволу на імміграцію від 23 березня 2006 року, виданого громадянину Азербайджанської республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дію посвідки на постійне проживання від 10 квітня 2013 року № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1261,20 грн (одна тисяча двісті шістдесят одна гривня 20 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця