Ухвала суду № 136960449, 22.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви

22 травня 2026 року справа № 320/59633/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Верховного Суду про стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди,

в с т а н о в и в:

03.12.2025 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Верховного Суду, в якому позивач просить суд:

- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суму суддівської винагороди (заробітної плати), інфляційні витрати та 3% річних з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору;

- виконання рішення суду відстрочити до скасування воєнного стану та території міста Києва.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом надання уточненої позовної заяви, разом із доказами направлення відповідачу, в якій чітко зазначити, за який період відповідач повинен здійснити виплату недоплаченої суми суддівської винагороди (заробітної плати), інфляційних витрат та 3% річних з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору, з наведенням правових та фактичних підстав недоплати суддівської винагороди з належним обґрунтуванням щодо необхідності залучення третьої особи Державної казначейської служби України; у разі необхідності надати пояснення щодо дотримання строку звернення з позовом до суду та/або заяву про поновлення строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову з врахуванням висновків суду щодо застосування положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку із пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України.

Копію ухвали Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 надіслано позивачу в його електронний кабінет 17.01.2026 о 19:23 год.

Згідно з ч.2 ст.127 КАС України якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Отже, копія ухвали Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 про залишення позовної заяви без руху, доставлена в Електронний кабінет відповідача 17.01.2026 о 19:23 год., вважається врученою позивачу 18.01.2026.

Згідно з ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, початком обліку строку на подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви є 19.01.2026, а останнім днем для подання такої є 28.01.2026.

02.02.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано заяву про усунення недоліків позову, в якій позивач уточнив позовні вимоги та просить суд:

- продовжити строк на усунення недоліків позовної заяви та відкрити провадження у справі;

- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 9 710 089,74 грн (дев`ять мільйонів сімсот десять тисяч вісімдесят дев`ять гривень 74 копійки), з яких 6 149 552,47 грн недоплаченої суддівської винагороди, 1 297 819,07 грн. ПДФО та 176 702,20 грн військового збору, які підлягають перерахуванню до бюджету, 460 748,79 грн. 3% річних та 1 625 267,21 інфляційних втрат (з яких 375 482,88 грн ПДФО та 104 300,80 військового збору підлягають перерахуванню до бюджету);

- виконання рішення суду відстрочити до скасування воєнного стану та території міста Києва.

У заяві про усунення недоліків позову від 02.02.2026 позивач вказує, що з 19 до 23 січня 2026 року перебував у стані тимчасової непрацездатності, у зв`язку з чим не зміг своєчасно усунути недоліки, а тому просить суд продовжити встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви.

На підтвердження поважності причини пропуску строку для усунення недоліків позову позивач надав копію листка непрацездатності 20544042-2037853484-1 у період з 19.01.2026 по 23.01.2026.

Відповідно до приписів статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 16.09.2021 у справі № 560/5412/20, від 01.06.2022 у справі № 460/100/21, від 29.03.2023 у справі № 380/10073/20, від 04.07.2023 у справі №620/4707/22, від 20.07.2023 у справі №420/8355/22.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року «Надточій проти України» зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проаналізувавши матеріали справи, приймаючи до уваги поважність причин пропуску строку на подання до суду доказів усунення недоліків позовної заяви у зв`язку з перебуванням з 19 до 23 січня 2026 року у стані тимчасової непрацездатності, суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 днів.

Суд зазначає, що у порядку усунення недоліків позову позивачу необхідно було, зокрема, надати уточнену позовну заяву, разом із доказами направлення відповідачу, із обґрунтуванням щодо необхідності залучення третьої особи Державної казначейської служби України.

У заяві від 02.02.2026 щодо залучення третьої особи позивач, посилаючись на норми ч. 1 ст. 25 БК України, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», вказує, що Державним бюджетом України Верховному Суду ніколи не визначалися відповідні бюджетні призначення на забезпечення виконання рішень суду, що у разі задоволення позову означатиме відповідно до Закону про гарантії саме обов`язок для третьої особи по виконанню рішення суду.

Суд бере до уваги вказані доводи позивача в частині необхідності залучення до участі у справі як третьої особи Державної казначейської служби України, та доходить висновку, що недоліки позову в цій частині позивачем усунуто.

Також суд зазначає, що у порядку усунення недоліків позову позивачу необхідно було, зокрема, чітко зазначити, за який період відповідач повинен здійснити виплату недоплаченої суми суддівської винагороди (заробітної плати), інфляційних витрат та 3% річних з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №640/7310/19 зазначено: особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб`єктивного права, зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

Зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Суд зазначає, що адміністративне судочинство здійснюється з метою захисту конкретного порушеного суб`єктивного права, що належить особі, тому зміст позовних вимог та їх обґрунтування не можуть бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинні формулюватись максимально чітко і зрозуміло.

Дослідивши уточнені позовні вимоги, викладені у заяві від 02.02.2026, судом встановлено, що позивачем у прохальній частині позову так і не було зазначено, за який період відповідач повинен здійснити виплату недоплаченої суми суддівської винагороди (заробітної плати), інфляційних витрат та 3% річних з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору, зазначивши тільки розміри сум, які підлягають стягненню.

В заяві від 02.02.2026 позивач вказує, що повний розрахунок належної позивачу суддівської винагороди, інфляційних втрат та 3% річних надається в якості додатку та становить 9 710 089,74 грн (дев`ять мільйонів сімсот десять тисяч вісімдесят дев`ять гривень 74 копійки), з яких 6 149 552,47 грн недоплаченої суддівської винагороди, 1 297 819,07 грн. ПДФО та 176 702,20 грн військового збору, які підлягають перерахуванню до бюджету, 460 748,79 грн. 3% річних та 1 625 267,21 інфляційних втрат (з яких 375 482,88 грн ПДФО та 104 300,80 військового збору підлягають перерахуванню до бюджету).

При цьому, з доданого до заяви розрахунку вбачається, що суму недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 6 149 552,47 грн позивачем розраховано за період з квітня 2018 року по січень 2026 року включно, 3% річних у розмірі 460 748,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 625 267,21 грн позивачем розраховано за період з листопада 2019 року по грудень 2025 року включно.

Отже недоліки позовної заяви в частині зазначення в прохальній частині позову періоду, за який відповідач повинен здійснити позивачу виплату недоплаченої суми суддівської винагороди (заробітної плати), інфляційних втрат та 3% річних з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору, позивачем не усунуто.

Крім того, в ухвалі від 16.01.2026 позивачу в порядку усунення недоліків позову було запропоновано надати пояснення щодо дотримання строку звернення з позовом до суду та/або заяву про поновлення строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову з врахуванням висновків суду щодо застосування положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку із пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України (у разі необхідності).

У заяві від 02.02.2026 щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, позивач посилається на позовну давність для звернення з позовом до суду та зазначає, що на правила обчислення спеціальної (скороченої) позовної давності, визначеної статтею 233 КЗпП України, поширюються приписи Цивільного кодексу України, зокрема його Прикінцеві та перехідні положення. Разом з тим пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України на той час передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257?259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Позивач вказує, що Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 викладений у новій редакції: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Зазначений пункт 19 виключений Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року, відтак на момент пред`явлення цього позову спеціальна (скорочена) позовна давність на звернення до суду з вимогами про стягнення суддівської винагороди (зарплати) не пройшла.

Крім того, у заяві від 02.02.2026 позивач посилається на Рішення № 1-р/2025 від 11.12.2025 Великої Палати Конституційного Суду України, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат як на підставу не пропущення ним строку звернення до суду з даним позовом.

Дослідивши доводи позивача у заяві від 02.02.2026 щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даною позовною заявою, суд зазначає наступне.

Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Щодо посилання позивача на виключення Законом № 4434-IX пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України на час прийняття Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», суд зазначає, що судом в ухвалі від 16.01.2026 вже було надано оцінку вказаним доводам та зазначено, що вказані позивачем норми стосуються строку позовної давності звернення до суду у спорах приватноправового характеру, у той час як у цій справі спір виник між учасниками публічно-правових відносин з приводу проходження позивачем публічної служби (професійної діяльності судді).

Оцінюючи доводи позивача в частині не пропущення ним строку звернення до суду з даним позовом, враховуючи Рішення Великої палати Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

В ухвалі від 16.01.2026 суд звертав увагу, що з 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ), яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Зокрема змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів у частині строків таких звернень.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-ІХ) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

При цьому статтю 234 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції: «У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».

Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у Кодексі законів про працю України відсутня норма, що передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Суд також зазначає, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої, не містять жодних застережень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.

Отже, Закон №2352-ІХ містить норми прямої дії і поширює свою дію лише на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.

Разом із цим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суд зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв`язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогою про стягнення недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення) застосовується з 01.07.2023.

Як було зазначено судом вище, з доданого до заяви розрахунку вбачається, що суму недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 6 149 552,47 грн позивачем розраховано за період з квітня 2018 року по січень 2026 року включно, 3% річних у розмірі 460 748,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 625 267,21 грн позивачем розраховано за період з листопада 2019 року по грудень 2025 року включно.

Як вже зазначалось судом в ухвалі від 16.01.2026, нові обмеження щодо строку звернення до суду з вимогою про стягнення недоотриманої заробітної плати (у даному випадку недоплаченої суддівської винагороди), підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли після 19.07.2022.

Ураховуючи зазначене в ухвалі від 16.01.2026 та беручи до уваги дату відміни карантину в Україні, відлік строку звернення до суду позивача з цим позовом в частині позовних вимог про стягнення суддівської винагороди, заявлених з 19.07.2022, розпочався - 01.07.2023.

Суд зазначає, що станом на момент звернення позивача з даною позовною заявою (03.12.2025) стаття 233 Кодексу законів про працю України діяла у редакції Закону №2352-IX та встановлювала тримісячний строк звернення до суду з таким спором щодо правовідносин, які виникли з 19.07.2022.

Отже, строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення недоплаченої суддівської винагороди за період з 19.07.2022 - обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Тобто, недоотримавши суддівську винагороду за період з 19.07.2022 по 30.06.2023 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.10.2023, за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.11.2023, за період з 01.08.2023 по 31.08.2023 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.12.2023, за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.01.2024, за період з 01.10.2023 по 31.10.2023 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.02.2024, за період з 01.11.2023 по 30.11.2023 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.03.2024, за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.04.2024, за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.05.2024, за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.06.2024, за період з 01.03.2024 по 31.03.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.07.2024, за період з 01.04.2024 по 30.04.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.08.2024, за період з 01.05.2024 по 31.05.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.09.2024, за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.10.2024, за період з 01.07.2024 по 31.07.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.11.2024, за період з 01.08.2024 по 31.08.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.12.2024, за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.01.2025, за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.02.2025, за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.03.2025, за період з 01.12.2024 по 31.12.2024 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.04.2025, за період з 01.01.2025 по 31.01.2025 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.05.2025, за період з 01.02.2025 по 28.02.2025 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.06.2025, за період з 01.03.2025 по 31.03.2025 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.07.2025, за період з 01.04.2025 по 30.04.2025 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.08.2025, за період з 01.05.2025 по 31.05.2025 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.09.2025, за період з 01.06.2025 по 30.06.2025 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.10.2025, за період з 01.07.2025 по 31.07.2025 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.11.2025, за період з 01.08.2025 по 31.08.2025 позивач мав звернутись до суду у строк до 01.12.2025.

Разом з тим, до суду з даним позовом позивач звернувся через підсистему "Електронний суд" лише 03.12.2025, тобто з пропуском передбаченого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку звернення до суду.

Отже, позивач пропустив встановлений законодавством тримісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині стягнення суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 31.08.2025, оскільки позивачу повинно було бути відомо про нарахування та виплату відповідачем суддівської винагороди у меншому розмірі вже після її фактичного отримання.

Водночас вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 19.07.2022 по 31.08.2025, заявлена позивачем у межах даної справи, є похідною від основної вимоги про стягнення суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 31.08.2025. Суд звертає увагу, що позивач пов`язує порушення свого права на виплату 3% річних та інфляційних втрат саме з невиплатою суддівської винагороди в повному обсязі, а не з самостійним фактом невиплати 3% річних та інфляційних втрат чи іншого порушення трудових гарантій.

У цьому зв`язку суд акцентує, що вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 19.07.2022 по 31.08.2025, як така, що є наслідком невиплати суддівської винагороди в повному обсязі, не може бути розглянута окремо від вимоги про стягнення суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 31.08.2025.

Таким чином, суд констатує, що правова природа вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідною від вимоги про стягнення суддівської винагороди і вона не може бути кваліфікована як самостійна вимога, до якої застосовується інший строк звернення до суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що звернувшись 03.12.2025 до суду з позовною заявою у цій справі, позивачем також пропущено тримісячний строк звернення до суду стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 19.07.2022 по 31.08.2025.

Крім того, суд звертає увагу на таке.

Так, частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та подання позовної заяви) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та подання позовної заяви) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

11.12.2025 Велика Палата Конституційного Суду України розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.02.2026 по справі № 120/2933/25.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що в означеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

З матеріалів позовної заяви встановлено, що указом Президента України від 10.11.2017 №357/2017 «Про призначення суддів Верховного Суду» Позивач призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційний цивільний суд та 11.11.2017 склав присягу судді. 16.11.2017 позивач зарахований до штату Верховного Суду. Рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі ВС від 28.05.2019 позивач обраний до Великої Палати ВС.

Отже станом на день звернення до суду з даним позовом позивач є працюючим суддею Великої Палати ВС.

Відтак, суд приймає до уваги твердження позивача про те, що з прийняттям вказаного рішення Конституційним Судом право на звернення позивача до суду з позовом відповідно до положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (стосується працівників, які продовжують роботу (службу)) не обмежене будь-яким строком.

У той же час, за приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, позивач, із врахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025, може звернутись до суду із позовними вимогами щодо обчислення та виплати суддівської винагороди без обмеження будь-яким строком (як працівник, який продовжує службу), починаючи з 11.12.2025, тобто з дня втрати чинності положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що звернувшись до суду з даним позовом 03.12.2025 позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення суддівської винагороди, 3% річних та інфляційних втрат за період з 19.07.2022 по 31.08.2025. При цьому поважних та об`єктивних причин для поновлення строку звернення до суду у заяві від 02.02.2026 позивач не зазначив.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведені вище приписи процесуального законодавства, а також правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку про можливість продовження строку для усунення недоліків позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 31.08.2025 та запропонувати позивачу надати пояснення щодо дотримання строку звернення до суду та/або клопотання про поновлення строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову, з врахуванням зазначеного вище судом правового регулювання, в частині позовних вимог за період із 19.07.2022 по 31.08.2025, - протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду.

Керуючись статтями 121, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою суду від 16.01.2026, - на 5 (п`ять) календарних днів.

2. Продовжити позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, - на 5 (п`ять) календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали, протягом якого позивачу необхідно:

- надати уточнену позовну заяву, у прохальній частині якої чітко зазначити, за який період відповідач повинен здійснити виплату недоплаченої суми суддівської винагороди (заробітної плати), інфляційних витрат та 3% річних з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору;

- надати пояснення щодо дотримання строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову в частині позовних вимог за період із 19.07.2022 по 31.08.2025.

3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду.

4. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Кушнова А.О.