Ухвала суду № 136960295, 28.05.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА УХВАЛА

28 травня 2026 року Справа № 280/4266/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у здійсненні з 01.12.2019 перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 25.04.2025 №31/29/31-213, виданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 25.04.2025 №31/29/31-213, виданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25 набрало законної сили 09 жовтня 2025 року.

Ухвалою суду від 07 травня 2026 року встановлено судовий контроль за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.07.2025 по справі №280/4266/25 протягом 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали суду. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати до суду звіт про виконання рішення суду, який має містити: розрахунок пенсії позивача із зазначенням належної до виплати суми, фактично виплаченої суми та різниці за кожний місяць; загальний розмір заборгованості, визначений на виконання рішення суду, розмір фактично виплаченої заборгованості та залишок невиплаченої суми; докази фактичної виплати позивачу сум, нарахованих на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25, із зазначенням дат, сум та призначення платежів; пояснення щодо розбіжностей між нарахованим розміром пенсії та сумами, які фактично надходили позивачу на банківський рахунок.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року відмовлено у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25 - протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання цієї ухвали суду, з урахуванням висновків суду, викладених у цій ухвалі. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином завірені копії наступних документів: платіжних інструкцій (платіжних доручень) з відміткою банку або органів Державної казначейської служби про фактичне перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25; розшифровку нарахованих та фактично виплачених сум за період з жовтня 2025 року по травень 2026 року (з дати набрання рішення законної сили по дату надання звіту). У задоволенні клопотання представника позивача про накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовлено.

В ухвалі суду від 18 травня 2026 року було зазначено, зокрема, наступне: «… Суд повторно наголошує, що виконання судового рішення передбачає не лише проведення нарахувань та внесення інформації до відповідних реєстрів Пенсійного фонду України, а реальне та повне відновлення порушеного права особи шляхом фактичної виплати належних їй сум.

Суд повторно зазначає, що Постанова КМУ №821 від 14.07.2025 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень", не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Окрім цього, пунктом 1 Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого вказаною вище Постановою КМУ, прямо передбачено, що цим Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Отже, такий Порядок не може ставити у залежність виплату в повному обсязі перерахованої пенсії після набрання відповідним рішенням суду законної сили.

Матеріали справи свідчать, що розмір фактично отриманої пенсії є меншим, аніж нарахований на виконання рішення суду в справі №280/4266/25, після набрання законної сили рішенням суду позивачу виплачується пенсія в меншому розмірі, аніж визначений після проведеного перерахунку на його виконання.

Посилання відповідача на те, що індексація пенсії не була предметом розгляду у справі №280/4266/25, не спростовує встановлених судом обставин щодо відсутності належних доказів фактичної виплати позивачу сум пенсії саме в розмірі, визначеному після проведеного на виконання рішення суду перерахунку.

Суд наголошує, що після набрання рішенням суду законної сили пенсійний орган зобов`язаний забезпечити виплату позивачу поточної пенсії у належному перерахованому розмірі. Невиплата саме поточного розміру пенсії, визначеного після перерахунку, не може обґрунтовуватися включенням сум до реєстру судових рішень або порядком погашення заборгованості за минулий період, оскільки такі обставини стосуються лише механізму виплати донарахованих сум за попередній період.

Отже, відповідач мав чітко розмежувати суму заборгованості за минулий період, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії з 01.12.2019, та поточний щомісячний розмір пенсії, який підлягає виплаті позивачу після набрання рішенням суду законної сили. …

Виконання рішення суду не може вважатися повним у разі, якщо суб`єкт владних повноважень здійснив перерахунок пенсії та визначив відповідний її розмір, однак фактично продовжує виплачувати пенсію у меншому розмірі без належного правового та документального обґрунтування причин такої різниці. …».

Ухвалою суду від 28 травня 2026 року відмовлено у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25 протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з моменту отримання цієї ухвали суду, з урахуванням висновків суду, викладених у цій ухвалі.

В ухвалі суду від 28 травня 2026 року було зазначено наступне: "… Порядок №821 не може обмежувати виплату в повному обсязі перерахованої пенсії після набрання відповідним рішенням суду законної сили.

Однак, зі змісту поданого звіту вбачається, що відповідач продовжує виплачувати позивачу поточну пенсію у розмірі, який існував до виконання рішення суду, а різницю між попереднім та перерахованим розміром пенсії фактично включив до загальної суми заборгованості, виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №821.

Такий підхід суперечить змісту судового рішення та призводить до подальшого невиконання рішення суду в частині поточних пенсійних виплат після набрання ним законної сили.

Суд зазначає, що після набрання рішенням суду законної сили саме перерахований розмір пенсії має бути поточним розміром пенсійної виплати позивачу, тоді як різниця за попередній період до дати набрання рішенням законної сили утворює заборгованість.

Отже, включення відповідачем до заборгованості різницю між фактично виплаченою та належною до виплати поточною пенсією після набрання рішенням суду законної сили не відповідає вимогам судового рішення та свідчить про його неповне виконання. ...".

Згідно із статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Вказаною нормою законодавець встановив обов`язок учасників справи щодо обов`язкового виконання рішень суду та їх відповідальність за невиконання таких рішень. Зазначена норма не передбачає будь-яких припущень або виключень щодо виконання частини судового рішення, не визначає яку частину рішення сторона повинна виконати обов`язково, а яку може не виконувати за наявності будь-яких причин.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною "права на суд", а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення.

Зокрема, у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece", заява № 18357/91), суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№1) від 27 серпня 1991 року, серія А, №209,с.20, п.59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v.United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, №18, с.16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Суд зауважує, що виконанням рішення суду є вчинення відповідачем дій у повній відповідності із резолютивною частиною рішення.

Як вже зазначалося судом, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі №280/4266/25, яке набрало законної сили 09 жовтня 2025 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 25.04.2025 №31/29/31-213, виданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 25.04.2025 №31/29/31-213, розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року за прирівняною посадою поліцейського становив всього 11227,50 грн.

З наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області пояснень вбачається, що відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.12.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 25.04.2025 №31/29/31-213, відповідно до якої розмір грошового забезпечення становить 11227,50 грн. Пенсія позивача обчислена у розмірі 70% грошового забезпечення, що складає 7859,25 грн.

Відповідно до розрахунків пенсії по інвалідності ОСОБА_1 встановлено, що пенсія обчислена із суми грошового забезпечення у розмірі 11227,50 грн, а базовий розмір пенсії становить 70% грошового забезпечення, тобто 7859,25 грн. Станом на 01.12.2019 розмір пенсії становив 7859,25 грн. Станом на 01.01.2025 розмір пенсії з урахуванням індексації за 2022, 2023 та 2024 роки становив 11292,13 грн. Станом на 01.01.2026 розмір пенсії з урахуванням індексації за 20222025 роки становив 12590,72 грн. Станом на 01.05.2026 розмір пенсії з урахуванням індексації за 20222026 роки становив 14114,20 грн.

При цьому, виплата поточного (щомісячного) розміру пенсії на виконання судового рішення у справі №280/4266/25 проводиться з урахуванням норм Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, в межах бюджетних асигнувань.

Так, відповідач зазначає, що поточна пенсія виплачується в розмірі, який було обчислено до набрання рішенням суду чинності. Різниця між перерахованим та попереднім розміром пенсії разом із сформованою заборгованістю виплачується відповідно до вимог Порядку №821.

Таким чином, після набрання законної сили рішенням суду у справі №280/4266/25 позивачу виплачується пенсія в меншому розмірі, аніж визначений після проведеного перерахунку на його виконання.

Суд зауважує, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, у рішеннях "Кечко проти України" (заява № 63134/00) і "Ромашов проти України" (заява № 67534/01) ЄСПЛ зазначив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі "Кечко проти України" ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) і у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, обмежене фінансування відповідача жодним чином не може впливати на право позивача на отримання пенсії у належному розмірі після проведеного на виконання судового рішення перерахунку.

У цій справі судом встановлено, що остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення, ухвалене на користь позивача, залишається невиконаним, що свідчить про порушення права позивача на виконання судового рішення без зайвих затримок та становить втручання у його право на мирне володіння присудженими грошовими коштами.

Наявність у позивача права на отримання відповідних виплат встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. Вказане право не заперечується відповідачем. Тому це право не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.

Крім того, ігнорування судових рішень, які набрали законної сили, з боку органу Пенсійного фонду України у сфері функціональних правовідносин порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, що закріплено у ст. 6 Конституції України.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Як наслідок постанова Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі Порядок), не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Окрім цього, пунктом 1 Порядку №821 прямо передбачено, що цим Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Отже, такий Порядок не може ставити у залежність виплату в повному обсязі перерахованої пенсії після набрання відповідним рішенням суду законної сили.

Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024 виснував, що право на судовий захист, установлене частиною першою статті 55 Конституції України, слід розглядати у зв`язку з основними засадами судочинства, визначеними частиною другою статті 129 Конституції України, та з урахуванням права на справедливий суд (складником якого є обов`язок держави виконати судове рішення), гарантованого статтею 6 Конвенції.

За таких обставин, суд зазначає, що закріплене у статті 55 Конституції України право на судовий захист не зводиться до формального отримання судового рішення, а охоплює також стадію їх виконання, а тому введення воєнного стану не може бути підставою для обмеження цього права.

Порядком, затвердженим постановою №821, звужено джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету / помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, що не передбачено положеннями законодавчих актів вищої юридичної сили, а саме: Конституції України та законів №1404-VIІІ та №4901-VI, якими врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган (у даному випадку ПФУ).

Застосування до позивача положень Порядку, затвердженого оскаржуваною Постановою №821, на переконання суду, призводить до обмеження його конституційних прав на соціальний та судовий захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Згідно з позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 19.08.2022 у справі №160/4933/20 та від 18.12.2025 у справі №320/31536/23, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципів публічного права, зокрема діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Порядком передбачено, що видатки на такі виплати здійснюються лише в межах бюджетних асигнувань, виплата проводиться пропорційно виділеним асигнуванням, а невиплачені суми переносяться на наступний бюджетний період. Тобто з аналізу конструкції норм Порядку вбачається, що навіть після набрання судовим рішенням законної сили особа після відновлення порушеного права у судовому порядку не набуває права на негайне і повне отримання належної суми пенсії, що зводить нанівець конституційний принцип обов`язковості судового рішення.

Як було вказано вище, Конституційний Суд України в низці своїх рішень прямо зазначив, що з набранням рішенням законної сили виникає його основна властивість обов`язковість як сутнісна ознака акта правосуддя, позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення неможливий без його повного та своєчасного виконання. Так само Конституційний Суд України наголошує, що виконання судового рішення є кінцевою умовою реалізації права на судовий захист, а держава повинна створити дієвий, а не ілюзорний механізм його забезпечення.

Суд зауважує, що після набрання рішенням законної сили право особи на перераховану пенсію вже не є просто елементом загальної соціальної політики держави, оскільки воно трансформується у конкретизоване, індивідуалізоване і підтверджене судом суб`єктивне право вимоги до держави. У той же час, затверджений постановою №821 Порядок надає категорії перераховані пенсії за рішенням суду не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати. Наведене свідчить про запровадження Урядом механізму зниження юридичного ефекту судового рішення.

На переконання суду, така модель змінює саму природу судового захисту, оскільки якщо особа після відновлення у судовому порядку порушеного права не отримує виконання судового рішення, а лише набуває статус одержувача виплати, що здійснюється пропорційно бюджетному ресурсу, судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права. У такому разі спір фактично не вирішується остаточно: особа спочатку доводить в суді порушення органом державної влади свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, а потім невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.

Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначив, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій органу Пенсійного фонду при виконанні судового рішення у справі №280/4266/25, оскільки у такий спосіб суб`єкт владних повноважень сприяє тривалому порушенню права позивача на соціальний захист та належний рівень життя, яке гарантоване статтею 46 Конституції України та відновлене в судовому порядку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, здійснюючи виплату позивачу пенсії в розмірі меншому за фактично нарахований ГУ ПФУ в Запорізькій області порушено положення статей 46 та 129-1 Конституції України, статей 14 та 370 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Відповідно до ч.2 ст.249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Згідно з частиною 4 статті 249 КАС України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Як зазначено у ч.5 ст.249 КАС України, з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

З огляду на викладене та враховуючи матеріали справи, суд вважає за необхідне постановити окрему ухвалу і направити її Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області для вжиття заходів щодо поновлення права ОСОБА_1 , усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону ст. 46, ч.1 ст.129-1 Конституції України, ч.2 ст.14, ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд окремо наголошує, що в межах розгляду питання про судовий контроль за виконанням судового рішення та прийняття окремої ухвали, суд не вирішує новий публічно-правовий спір, однак суд, здійснюючи оцінку обставин виконання судового рішення в цій справі, виходить із пріоритету положень Конституції України, Законів України та обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили.

Керуючись ст.ст.241, 243, 248, 249 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при виконанні рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі №280/4266/25 в частині виплати ОСОБА_1 поточного розміру пенсії в меншому розмірі, ніж визначений після проведеного на виконання судового рішення перерахунку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

Установити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області п`ятнадцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: adm.zp.court.gov.ua/sud0870/.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова