Рішення № 136960215, 29.05.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 травня 2026 рокум. Ужгород№ 260/939/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Хустської районної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Хустської районної військової адміністрації (90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Карпатської Січі, 21, код ЄДРПОУ 04053861), яким просить суд: « 1. Визнати протиправним та скасувати рішення Хустської районної військової адміністрації про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оформлене у вигляді Акту проведення перевірки №9/4 від 24.09.2025 року. 2. Зобов`язати Хустську районну військову адміністрацію продовжити ОСОБА_1 дію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та надати статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п.2. ч.2. ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з дня порушення права 30.09.2025 року. 3. Судові витрати та витрати на професійну правничу допомого покласти на Відповідача.».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року було витребувано докази.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року було витребувано докази.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року було вирішено стягнути в дохід Державного бюджету України з Хустської районної військової адміністрації штраф.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року було витребувано докази.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року було витребувано докази.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що відповідно до акту медико-соціальної комісії йому встановлена 3 група інвалідності, внаслідок поранення, захворювання або інших ушкоджень здоров`я, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Вважає, що має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту». У зв`язку із проведенням чергового переогляду, позивач звернувся до Хустської районної військової адміністрації за продовженням дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Однак, відповідачем прийнято рішення у формі Акту проведення перевірки № 9/4 від 24 вересня 2025 року про вилучення посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та скасування раніше наданого статусу. Вважаючи рішення відповідача про відмову та скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни протиправним позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі було надіслано відповідачам з використанням системи ЄСІТС та доставлено в електронний кабінет 26 лютого 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 34 (на звороті)).

У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не надано. Також такий відзив відсутній і на час ухвалення рішення суду.

Разом з тим, суд зазначає, що 14 травня 2026 року від відповідача на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду надійшли заперечення на дану позовну заяву. При цьому, представник відповідача не просив продовжити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до статті 162 частини 5 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Суд зазначає, що клопотання про продовження строку для подання відзиву на позов до суду не подано, жодних письмових доказів обґрунтування причини не подання відзиву на позов відповідачем не надано, тобто докази, з яких суд міг би встановити причини, що перешкоджали відповідачу вчасно подати до суду відзив на позов - відсутні.

За змістом статті 162 частини 6 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами без урахування позиції відповідача по справі виключно у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у справі матеріалам не враховуючи позицію відповідача викладену в заперечні на позов.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Згідно до витягу з наказу ГУ НП в Київській області від 03 січня 2017 року №3 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , начальника відділу боротьби з незаконною легалізацією іноземців Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми, з 04 січня 2017 року звільнено зі служби в поліції за статті 77 пункту 1 підпункту 2 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) (а.с 11).

Відповідно до Акту №3 про нещасний випадок від 08 грудня 2010 року, 08 березня 2010 року ОСОБА_1 у складі групи із числа працівників відділу боротьби з організованими злочинними групами та ВІР «Сокіл» УБОЗ в місті Києві проводились заходи по затриманню групи осіб підозрюваних у вчиненні тяжкого злочину в приміщенні ресторану «Formula», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Велика окружна, 2. Під час проведення зазначеного заходу ОСОБА_1 , біжучи по сходах центрального входу ресторану, впав на праве коліно унаслідок чого відчув гостру біль. Після отримання травми він продовжував виходи на службу, відчуваючи постійний біль. 31.10.2010 він звернувся за медичною допомогою до Госпіталю (з поліклінікою) ГУМВС України в місті Києві. гідно даних амбулаторної картки ОСОБА_1 №5530 останній знаходився на лікуванні в поліклініці Головного управління з 01.04.2010 по 26.04.2010 з діагнозом «Пошкодження медіального меніску правого колінного суглобу». Після закінчення лікування ОСОБА_1 отримав довідки про тимчасову непрацездатність №№: 001256, 001734 де причиною тимчасової непрацездатності значиться «нещасний випадок на виробництві та його наслідки». Після цього, з 26.04.2010 по 26.07.2010 ОСОБА_1 лікувався у Маріупольській міській лікарні № 2, де підтверджено попередній діагноз та видано листки непрацездатності №№ 599543, 558887 де також причиною тимчасової непрацездатності значиться «нещасний випадок на виробництві та його наслідки». 27.07.2010 ОСОБА_1 вийшов на службу та приступив до виконання своїх службових обов`язків (а.с.а.с. 14 (на звороті), 15).

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 413/3в від 21 грудня 2016 року, у позивача наявний наступний діагноз: віддалені наслідки (2010 р.) травматичного пошкодження медіального меніску правого колінного суглобу, тромбозу м`язових гомілкових вен у вигляді зміцнілих келоїдних рубців з помірним порушенням функції. Посттравматичний (2010р.) остеохондроз правого колінного суглобу, синовіїт, функціональна нестабільність ІІ ст. з помірним порушенням функції. Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Бронхіальна астма, тяжкий персистуючий перебіг, ст. загострення, неконтрольована глюкокортикоїдна залежність. ХОЗЛ, стадія тяжкого загострення. ЛН ІІ-ІІІ ст. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ступінь 2, кризовий перебіг. Неускладенений гіпертонічний криз (14.12.16р.). Гіпертрофія лівого шлуночка. ІХС: стабільна стенокардія напруги ФК ІІ. КАрдіосклероз СН І-ІІАст. Гіперхолестеринемія. Ризик 4 (дуже високий). Гіпертонічна ангіопатія сітківки обох очей. ДЕП І-ІІ ст. з розсіяною неврологічною симптоматикою з венозною дисфункцією, вестибуло-атактичним, церебростенічним, цефалгічним синдромами. Астенічний синдром соматичного генезу. Хронічний холецестит в ст. ремісії. Хронічний панкреатит в ст. ремісії. Гіпоплазія лівої нирки. Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в ОВС (а.с. 12).

Відповідно до довідки до акту огляду медико соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 304127 від 10 липня 2023 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та зафіксовано дату чергового переогляду 10 липня 2025 року (а.с.а.с. 9 (на звороті) 10).

14 вересня 2023 року позивачу було видано посвідчення серії НОМЕР_2 особи з інвалідністю ІІІ групи (а.с. 9).

03 жовтня 2025 року рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів Номер витягу: 217/25/2396/ВТ, ОСОБА_1 встановлено третю (ІІІ) групу інвалідності внаслідок поранення, захворювання або інших ушкоджень здоров`я, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій (а.с. 13).

У зв`язку із проведенням чергового переогляду, позивач звернувся до Хустської районної військової адміністрації за продовженням дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Актом проведення перевірки №9/4 від 24 вересня 2025 року було вирішено розглянути питання про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки положення статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України № 3551-ХІІ, не поширюються на осіб, які проходили службу у Національній поліції (а.с.а.с. 20-27).

Відповідно до листа відповідача від 30 вересня 2025 року за № 01-27/1835 проінформовано позивача про те, що стаття 7 частина 2 пункт 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на позивача як на поліцейського не поширюється. Окрім того, просить з`явитися позивача з метою вилучення посвідчення та скасування наданого статусу (а.с. 15 (на звороті)).

Рішенням Хустської районної військової адміністрації від 06 жовтня 2025 року за № 01-27/1896 було скасовано ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (а.с.а.с. 101, 102).

Положеннями статті 19 частини 2 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 46 частині 1 Основного Закону України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі по тексту - Закон України № 3551-XII)

Статтею 4 Закону України № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни наведено у статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до статті 7 частини 1 Закону України № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Статтею 7 частиною 2 пунктом 2 Закону України № 3551-XII встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Конструкція зазначеної норми вказує на та, що прирівненими до осіб з інвалідністю внаслідок війни є, зокрема особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач отримав травму, яка в подальшому призвела до отримання ним інвалідності (став особою з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання), отримана під час проходження служби в органах Міністерства внутрішніх справ України під час виконання службових обов`язків.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі по тексту Порядок № 302 ).

Пунктом 2 Порядку № 302 передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Порядку "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Таким чином, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому у разі закінчення терміну дії посвідчення та продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності, вклеюванню нового бланку із відповідними записами, передує встановлення, чи особа має право на статус ветерана війни.

Як зазначалося вище, відповідно до статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків.

В оскаржуваному акті від 24 вересня 2025 року відповідачем було зафіксовано, окрім висновку щодо позивача, лише бажання відповідача розглянути питання про скасування позивачеві статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки відповідач вважав, що положення статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України № 3551-ХІІ, не поширюються на осіб, які проходили службу у Національній поліції.

Однак, відповідачем не враховано, що позивач проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, нещасний випадок, внаслідок якого ним отримано травму, що зумовила настання інвалідності, з ним трапився 18 березня 2010 року - у період проходження служби в органах Міністерства внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах працівників відділу боротьби з організованими злочинними групами по боротьбі з організованою злочинністю в місті Києві ГУМВС України в місті Києві (а.с.а.с. 14 (на звороті, 15)).

Отримана позивачем травма пов`язана з виконанням ним службових обов`язків особи рядового/начальницького складу органів внутрішніх справ (МВС України) та зумовила настання інвалідності, що підтверджено долученими до матеріалів справи документами.

Тобто, з наведеного виснується, що захворювання (травма), що мало наслідком в подальшому встановлення інвалідності, пов`язане з виконанням службових обов`язків, відбулося під час виконання позивачем службових обов`язків, як особою, яка належала до кола осіб начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України (на момент нещасного випадку позивач мав спеціальне звання майор міліції), що в свою чергу свідчить про підтвердження наявності однієї з умов, які дають право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що положення статті 7 частиною 2 пунктом 2 Закону України № 3551-ХІІ поширюються на позивача, як на особу рядового/начальницького складу органів внутрішніх справ (МВС України).

Враховуючи встановлені судом обставини щодо належності позивача до числа осіб начальницького і рядового складу Міністерства органів внутрішніх справ України, а також факту встановлення позивачу інвалідності, внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків, суд дійшов висновку про наявність у позивача права для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України № 3551-ХІІ.

Таким чином суд дійшов висновку про протиправність висновку відповідача, який міститься в рішенні Хустської районної військової адміністрації від 06 жовтня 2025 року за № 01-27/1896, з приводу відсутності права у позивача щодо отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до статті 9 частини 2 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд приходить до висновку вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Хустської районної військової адміністрації від 06 жовтня 2025 року за № 01-27/1896 про скасування ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Хустської районної військової адміністрації про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оформлене у вигляді Акту проведення перевірки № 9/4 від 24 вересня 2025 року, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки сам акт проведення перевірки не містить рішення про скасування позивачеві статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Разом з тим, як судом встановлено та не заперечується учасниками справ, у зв`язку із проведенням чергового переогляду, позивач звернувся до Хустської районної військової адміністрації за продовженням дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до листа відповідача від 30 вересня 2025 року за № 01-27/1835 проінформовано позивача про те, що стаття 7 частина 2 пункт 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на позивача як на поліцейського не поширюється та повідомлено, що актом проведення перевірки №9/4 від 24 вересня 2025 року було вирішено скасувати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки положення статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України № 3551-ХІІ (а.с. 15 (на звороті)).

А відтак, заява позивача належним чином не розглянута, оскільки рішення за результатами її розгляду не прийнято.

Отже, комісія відповідача необґрунтовано відмовила позивачу у видачі акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, тому дії відповідача належить визнати протиправними.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд враховує, що питання щодо продовження позивачу дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України № 3551-ХІІ є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу - відповідача.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи, органи місцевого самоврядування та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин суд не може підміняти інший орган державної влади чи місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

Тому з метою захисту прав позивача належить зобов`язати комісію відповідача розглянути питання щодо продовження позивачу дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України № 3551-ХІІ, з врахуванням висновків суду.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Хустської районної військової адміністрації (90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Карпатської Січі, 21, код ЄДРПОУ 04053861) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Хустської районної військової адміністрації від 06 жовтня 2025 року за № 01-27/1896 про скасування ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оформлене у вигляді Акту проведення перевірки №9/4 від 24 вересня 2025 року.

Зобов`язати Хустську районну військову адміністрацію розглянути питання щодо продовження ОСОБА_1 дію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі статті 7 частини 2 пункту 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з врахуванням висновків суду.

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко