Рішення № 136960048, 26.05.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2026 рокум. Ужгород№ 260/9611/25

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (відповідач 2), яким просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.10.2025 № 104450016006, щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1980 по 05.07.1983, згідно диплому серії НОМЕР_1 , періоди трудової діяльності з 01.08.1983 по 07.06.1986, з 12.06.1986 по 11.06.1989, з 04.06.1990 по 01.11.1995, з 08.11.1995 по 01.08.1998, з 14.10.1998 по 22.01.1999, з 16.04.1999 по 15.10.1999, з 01.04.2000 по 30.09.2000, з 12.03.2001 по 18.07.2002, з 12.05.2003 по 17.11.2003, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 05.08.1983, період догляду за дитиною з 12.06.1989 по 03.06.1990, згідно з свідоцтвом серії НОМЕР_3 , періоди безробіття з 02.11.1999 по 31.03.2000, з 09.10.2000 по 10.03.2001, з 22.10.2002 по 11.05.2003, з 03.12.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 25.04.2004, з 14.04.2015 по 12.05.2015, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 05.08.1983, починаючи з 07.10.2025;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесенні нею судові витрати за сплату судового збору.

Позовна заява мотивована тим, що 17.10.2025 р. позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.10.2025 р. № 104450016006 їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відповідно до наданих до заяви документів та даних, які містяться в реєстрі застрахованих осіб, страховий стаж позивача складає 18 років 05 місяців 01 день.

Представник позивача зазначає, що відмова мотивована тим, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 із 18.06.1989 р. по 19.12.11989 р., оскільки відсутня довідка про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві; періоди трудової діяльності з 04.06.1990 р. по 01.11.1995 р., з 08.11.1995 р. по 01.08.1998 р. (робота на території республіки Білорусь), оскільки документально не підтверджено неотримання пенсійних виплат в Республіці Білорусь та період трудової діяльності з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р., оскільки наявне виправлення в даті наказу на прийняття на роботу. А також, не взято до уваги періоди роботи в Австрії згідно виписки даних страхування, оскільки відсутній договір про Пенсійне забезпечення між Австрією та Україною.

Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку, внаслідок чого вона звернулась до суду.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого в задоволенні позовних вимог просить відмовити, зазначаючи, що, розглянувши документи подані позивачем для призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області встановлено, що наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком.

У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який необхідний позивачу для призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення від 24.10.2025 р. № 104450016006 про відмову у призначенні пенсії.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого з заявленими позовними вимогами не погоджується, вважає, що, позивач помилково вказує на доводи, що не відповідають фактичним обставинам, чим вводить суд в оману та здійснює трактування норм чинного законодавства України всупереч існуючим.

Представник відповідача 1 наголошує, що призначити пенсію позивачу немає правових підстав, оскільки не набутий необхідний страховий стаж, визначений відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2025року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зі заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області для розгляду.

Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 24.10.2025 р. № 104450016006 про відмову в призначені пенсії за віком, оскільки відповідно до наданих до заяви документів та даних, які містяться в реєстрі застрахованих осіб, страховий стаж позивача складає 18 років 05 місяців 01 день.

Відповідачем 2 у вищезгаданому рішенні було зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 із 18.06.1989 р. по 19.12.1989 р., оскільки відсутня довідка про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві; з 04.06.1990 р. по 01.11.1995 р., з 08.11.1995 р. по 01.08.1998 р. роботу на території Республіки Білорусь, оскільки документально не підтверджено неотримання пенсійних виплат в Республіці Білорусь; з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р., оскільки наявне виправлення в даті наказу на прийняття на роботу, а також не взято до уваги періоди роботи в Австрії згідно виписки даних страхування, оскільки відсутній договір про пенсійне забезпечення між Австрією та Україною.

Разом з тим, у позивача наявний період навчання з 01.09.1980 р. по 05.07.1983 р., що посвідчується дипломом серії НОМЕР_1 , та період здійснення догляду за дитиною до 3 років, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_3 , які також не зараховані до страхового стажу для призначення пенсії.

В рішенні зазначено, що для зарахування періодів роботи зазначених в трудовій книжці до страхового стажу необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.

Відповідач 2 вказав, що страховий стаж заявника 18 років 05 місяців 01 день. Вік заявника 60 років. Згідно з оскаржуваним рішенням право на пенсію позивач набуде 08.10.2030 р.

Позивач не погодившись з відмовою відповідача 2 щодо призначення пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).

Статтею 1 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Відповідно до п. 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно п.п. 3 п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.

Трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.

Відтак, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 р. у справі № 291/99/17.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (постанова Верховного Суду Касаційного адміністративного суду від 31.01.2025 р. у справі № 120/8471/23)

Судом встановлено, що під час вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії від 24.10.2025 № 104450016006 до страхового стажу не враховано періоди роботи: із 18.06.1989 р. по 19.12.1989 р., оскільки відсутня довідка про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві; з 04.06.1990 р. по 01.11.1995 р., з 08.11.1995 р. по 01.08.1998 р. роботу на території Республіки Білорусь, оскільки документально не підтверджено неотримання пенсійних виплат в Республіці Білорусь; з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р., оскільки наявне виправлення в даті наказу на прийняття на роботу та періоди роботи в Австрії згідно виписки даних страхування, оскільки відсутній договір про пенсійне забезпечення між Австрією та Україною.

Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 05.08.1983 р. позивач, серед іншого працювала:

- у дитячому садку колгоспу з 18.06.1989 р. по 19.12.1989 р. (записи № 7-8);

- у Вітринському дитячому садку з 04.06.1990 р. по 01.11.1995 р. (записи № 9-13);

- у Вітринській районній лікарні з 08.11.1995 р. по 01.08.1998 р. (записи № 14-15);

- у філії «Новий світ» з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р. (записи № 16-17).

Відповідно до відмітки на трудовій книжці позивача прізвище « ОСОБА_2 » змінено на « ОСОБА_3 » на підставі свідоцтва про шлюб від 20.08.1987 р.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 18.06.1989 р. по 19.12.1989 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 05.08.1983 р. ОСОБА_1 18.06.1989 р. була прийнята в члени колгоспу в якості медичної сестри в дитячий садок відповідно до наказу № 6 від 18.06.1989 р.

19.12.1989 р. позивач була звільнена з членів колгоспу на підставі поданої заяви відповідно до наказу № 12 від 01.12.1989 р.

Факт членства позивача в колгоспі в зазначений період є підтвердженим та не заперечується сторонами. Проте, відповідно до частини 1 статті 56 Закону України № 1788-XII, для зарахування стажу члену колгоспу після 1965 року необхідним є виконання встановленого мінімуму трудової участі.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про нараховані трудодні або документи, що підтверджують фактичне виконання робіт у цей період.

Разом з тим, відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_4 , виданим повторно 09.02.2017 р., ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 , батько ОСОБА_6 .

Таким чином, позивач є матір`ю ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Відсутність відомостей про відпрацьовані трудодні позивачем в період з 18.06.1989 р. по 01.12.1989 р., а також відсутність записів у трудовій книжці та відомостей про роботу позивача в період після звільнення з колгоспу 01.12.1989 р. по дату прийняття на роботу 04.06.1990 р. свідчать про здійснення ОСОБА_1 догляду за малолітньою дочкою до досягнення нею 3-річного віку.

Відтак, на підставі наявного в матеріалах справи свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 , а також тих фактів, що відсутні відомості про фактичне виконання позивачем трудової діяльності в період членства в колгоспі (з 18.06.1989 р. по 19.12.1989 р.) та відсутності відомості про роботу в період з 12.06.1989 р. по 17.06.1989 р. та з 20.12.1989 р. по 03.06.1990 р., наявні підстави для врахування відповідачем 2 періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 12.06.1989 р. по 03.06.1990 р. до страхового стажу ОСОБА_1 .

Щодо не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області до страхового стажу періодів роботи у Вітринському дитячому садку з 04.06.1990 р. по 01.11.1995 р. та у Вітринській районній лікарні з 08.11.1995 р. по 01.08.1998 р., оскільки документально не підтверджено неотримання пенсійних виплат в Республіці Білорусь, суд зазначає наступне.

Записи у трудовій книжці стосовно вказаних періодів роботи є послідовними, чіткими, відсутні виправлення, містять підписи відповідальних осіб та печатки підприємств.

Відповідачі не заперечують достовірність цих записів щодо роботи позивача в Республіці Білорусь.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі статтею 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України ухвалив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. москві.

Міністерство юстиції України повідомленням від 10.01.2023 р., опублікованим у Офіційному віснику України 10.01.2023 р., підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Таким чином, у спірний період роботи позивача Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем 2 та, як наслідок, не зараховані до страхового стажу позивача періоди роботи на території Республіки Білорусь та рф.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2024 р. у справі № 340/4436/23, від 28.01.2025 р. у справі № 620/3530/22.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 р. у справі № 676/6166/16-а, від 21.02.2020 р. у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020 р. у справі № 345/9/17.

Щодо наведеного аргументу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, що період роботи в Республіці Білорусь не зарахований до стажу роботи позивача, так як документально не підтверджено неотримання пенсійних виплат в Республіці Білорусь, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 р. № 562 у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку та вказує, що в даному випадку відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Беспубліці Білорусь.

Крім того, відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія (пункт 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1).

У контексті спірних правовідносин слід зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.

Окрім цього, позивачем через Портал електронних послуг Пенсійного фонду України було здійснено дистанційне інформування щодо не отримання нею пенсійних виплат у іншій державі.

З огляду на зазначене, наявні підстави, для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 04.06.1990 р. по 01.11.1995 р., з 08.11.1995 р. по 01.08.1998 р. на території Республіки Білорусь.

Щодо не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області до страхового стажу періоду роботи у філії «Новий світ» з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р., оскільки наявне виправлення в даті наказу на прийняття на роботу, суд зазначає наступне.

Спірний період роботи з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р. належним чином відображений у трудовій книжці позивача, а оскаржуване рішення не містить обґрунтування чому наявний трудовий стаж позивача не може бути підтверджений саме на підставі відповідних записів у трудовій книжці.

Судом встановлено, що відомості про спірні періоди роботи внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.

Доказів визнання недостовірними записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 05.08.1983 р. щодо спірного періоду роботи з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р. відповідачами суду не надано.

При цьому суд зазначає, що обов`язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.

Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 р. у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 06.03.2018 р. по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічний правовий висновок викладений також у Постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року по справі № 580/4012/19.

Враховуючи, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, працівник не може нести і негативних наслідків щодо порядку заповнення такої.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З огляду на вищезазначене суд вважає, що відомості трудової книжки з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р. є належним доказом підтвердження трудової діяльності ОСОБА_1 з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р.

Щодо не взяття до уваги періоду роботи позивача в Австрії згідно виписки даних страхування, оскільки відсутній договір про пенсійне забезпечення між Австрією та Україною, суд зазначає наступне.

Зарахування страхового стажу, набутого за кордоном, для призначення пенсії в Україні регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 р. № 562

Для зарахування іноземного стажу до заяви про призначення пенсії необхідно додати підтверджуючі документи про періоди роботи, видані іноземною державою, що підтверджують зарахування цих періодів роботи до страхового стажу під час призначення пенсії згідно із законодавством відповідної держави.

Належними доказами періодів роботи можуть бути також трудові договори, розрахункові листи по зарплаті, довідки від роботодавця, виписки даних страхування або декларації про доходи.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (зокрема, довідками, виписками із наказів, особовими рахунками і відомостями на видачу заробітної плати, посвідченнями, характеристиками, письмовими трудовими договорами і угодами з відмітками про їх виконання тощо).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як вбачається з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.10.2025 р. № 104450016006 до страхового стажу позивача не зараховно періоди роботи в Австрії згідно виписки даних страхування, оскільки відсутній договір про пенсійне забезпечення між Австрією та Україною.

Проте, в порушення вимог статті 77 КАСУ, сторонами не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів наявності такого стажу. У матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, довідки, виписки з даних реєстрів застрахованих осіб чи системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, які б підтверджували факт роботи та сплату страхових внесків у зазначений проміжок часу. Крім того, ні у позовній заяві, ні у доданих документах не вказано точно календарний період такої роботи (конкретні дати прийняття та звільнення з посади), що унеможливлює розрахунок стажу у чіткій відповідності до кількості днів та місяців.

За умови відсутності будь-якого документального підтвердження та неконкретизованості часових меж трудової діяльності, суд позбавлений правових підстав для визначення правомірності прийнятого відповідача 2 рішення в цій частині.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.09.1980 р. по 05.07.1983 р., період трудової діяльності з 01.08.1983 р. по 07.06.1986 р., з 12.06.1986 р. по 11.06.1989 р., з 16.04.1999 р. по 15.10.1999 р., з 01.04.2000 р. по 30.09.2000 р., з 12.03.2001 р. по 18.07.2002 р., з 12.05.2003 р. по 17.11.2003 р., періоди безробіття з 02.11.1999 р. по 31.03.2000 р., з 09.10.2000 р. по 10.03.2001 р., з 22.10.2002 р. по 11.05.2003 р., з 03.12.2003 р. по 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 25.04.2004 р., з 14.04.2015 р. по 12.05.2015 р., суд наголошує про їх передчасність з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи, в тому числі з оскаржуваного рішення відповідача 2, судом встановлено, що в ході розгляду заяви позивача від 17.10.2025 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області не приймалося рішення щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1980 р. по 05.07.1983 р., періодів трудової діяльності з 01.08.1983 р. по 07.06.1986 р., з 12.06.1986 р. по 11.06.1989 р., з 16.04.1999 р. по 15.10.1999 р., з 01.04.2000 р. по 30.09.2000 р., з 12.03.2001 р. по 18.07.2002 р., з 12.05.2003 р. по 17.11.2003 р. та періодів безробіття з 02.11.1999 р. по 31.03.2000 р., з 09.10.2000 р. по 10.03.2001 р., з 22.10.2002 р. по 11.05.2003 р., з 03.12.2003 р. по 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 25.04.2004 р., з 14.04.2015 р. по 12.05.2015 р.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність реального порушення прав та інтересів особи на момент її звернення з позовом.

Суд наголошує, що адміністративний суд не може підміняти собою орган пенсійного забезпечення та приймати рішення замість суб`єкта владних повноважень за відсутності офіційної відмови чи протиправної бездіяльності останнього з цього приводу.

Указаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 360/422/21, від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 та від 10 травня 2018 року у справі № 520/11831/16-а. Верховний Суд послідовно зазначає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але воно не поширюється на вимоги, які є передчасними.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, суд констатує, що в даному випадку позивачем невірно обрано спосіб захисту його прав, оскільки в межах заявлених позовних вимог відсутній предмет спору та вказані вимоги свідчать про передчасність, оскільки відсутня відмова територіального органу Пенсійного фонду з приводу означеного питання.

З огляду на передчасність позовних вимог та відсутність факту порушення прав позивача з боку відповідачів у цій частині, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, враховуючи часткове підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, беручи до уваги, що конституційне право особи на соціальний захист включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.10.2025 № 104450016006, щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне, а також зобов`язати відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача період догляду за дитиною до 3 років з 12.06.1989 р. по 03.06.1990 р. на підставі свідоцтва серії НОМЕР_3 від 09.02.2017 р. та періоди роботи з 04.06.1990 р. по 01.11.1995 р., з 08.11.1995 р. по 01.08.1998 р. та з 14.10.1998 р. по 22.01.1999 р. на підставі трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.08.1983 р.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду витікає, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Частиною 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, зокрема, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Отже, вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, враховуючи, що відповідачем 2 не проводився розрахунок стажу позивача з урахуванням висновків суду, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву від 17.10.2025 р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 9, 19, 77, 78, 243, 246, 262 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24 жовтня 2025 року № 104450016006 про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною до 3 років з 12 червня 1989 року по 03 червня 1990 року на підставі свідоцтва серії НОМЕР_3 від 09 лютого 2017 року та періоди роботи з 04 червня 1990 року по 01 листопада 1995 року, з 08 листопада 1995 року по 01 серпня 1998 року та з 14 жовтня 1998 року по 22 січня 1999 року на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05 серпня 1983 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 жовтня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк