Рішення № 136949157, 19.05.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8936/25

Провадження 2/522/2189/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

19 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання права власності на спадкове майно

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про встановлення факту проживання одныэю сым`эю, про визнання права власності на спадкове майно.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що тривалий час до часу відкриття спадщини (01.09.2024) фактично проживала однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, що, відповідно до ст. 1264 Цивільного кодексу України, визначає її як спадкоємця четвертої черги за законом. Позивач зазначає, що звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте отримала постанову про відмову у видачі свідоцтва через відсутність достатніх доказів факту спільного проживання, при цьому інший спадкоємець ( ОСОБА_2 ) також претендує на спадкове майно (квартиру), що створює спір про право. Позивач стверджує, що оскільки вона постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вона є такою, що прийняла спадщину в силу закону, а тому просить суд в судовому порядку встановити факт проживання однією сім`єю та визнати за нею право власності на спадкову квартиру в порядку спадкування за законом.

Ухвалою суду від 29.04.2025 року позовну заяву залишено без руху.

14.05.2026 року від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій уточнила, що ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса як двоюрідний брат спадкодавця, про що було заведено спадкову справу. Позивач обгрнтовує, що вона є спадкоємцем четвергої черги, а тому між нею та ОСОБА_2 наявний спір.

Ухвалою суду від 16.05.2025 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

10.06.2025 року від Одеської міської ради до суду надійшло клопотання про залучення їх до розгляду справи у якості третьої особи.

25.09.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем без реєстрації шлюбу. Відповідач наголошує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, для визнання осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, недостатньо факту спільного проживання, спільних фотографій, участі в спыльних святкуваннях чи відпочинку. Необхідним є доведення наявності сталих ознак сімейного союзу: спільного ведення господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, а також взаємної підтримки. Відповідач звертає увагу суду на те, що подані позивачем письмові показання свідків не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо форми та попередження про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень, а отже, не можуть бути належними доказами у справі.

У судовому засідання призначеному 25.09.2025 року судом вирішено залучити до участі у справі у якості третьої особи Одеську міську раду.

Ухвалою суду від 25.09.2025 року вирішено витребувати у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу копію спадкової справи № 35/2024 відкритої 29 листопада 2024 року після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15.10.2025 року до суду надійшла копія спадкової справи № 35/2024 відкритої після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 06.11.2025 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання призначене на 14.01.2026 року з`явились представник позивача ОСОБА_4 та представник третьої особи Срібна А.

Суд ухвалив клопотання позивача про допит свідків задовольнити, викликати в судове засідання свідків. Представник позивача оголосив суду вступні слова.

04.03.2026 року від представника ОМР до суду надійшли письмові промова у судових дебатах, відповідно до яких просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

14.04.2026 року від позивача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладено на 19.05.2026 року, про дату та час насутпного судового засідання представник позивача, а й відповідно і позивач повідомлені належним чином 18.04.2026 року.

19.05.2026 року від представника позивача до суду надійшла заява про припинення повноважень авдоката.

У судове засідання призначене на 19.05.2026 року сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Судом встановлено наступні обставини у справі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , про що 27.09.2021 року складено відповідний актовий запис № 6852 та видано Свідоцтво про смерть НОМЕР_1 .

Після його смерті залишилось спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України відкриття спадщини спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частин першої, другої статті 1261 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз наведених норм свідчить, що спадкоємці першої черги (діти, батьки та той із подружжя, хто пережив спадкодавця) мають право прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Якщо спадкоємець не проживав постійно зі спадкодавцем, він повинен у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини особисто подати заяву про її прийняття нотаріусу за місцем відкриття спадщини або, у сільській місцевості, уповноваженій посадовій особі місцевого самоврядування.

Подання такої заяви у встановлений строк підтверджує волю спадкоємця на прийняття спадщини. Після цього спадкоємець набуває право на отримання свідоцтва про право на спадщину, яке видається кожному спадкоємцю з визначенням його частки. Відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця самого права на спадщину.

З цього приводу суд зазначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц).

Аналогічні правові висновки містяться у постанові ВС від 12.10.2023 р. у справі №308/1213/19; від 04.12.2023 р. у справі № 543/563/22 та постанові ВС від 17.01.2024 р.у справі № 759/14906/18.

Тобто, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю, про що йдеться у правових висновках, зазначених у вищевказаних постановах Верховного Суду.

Отже, факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення.

Щоб визначити джерело придбання майна осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 та інших, зокрема і в постанові від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18.

Судом задоволено клопотання позивача про допит свідків, однак сторона позивача явку вказаних свідків в судове засідання не забезпечили, в судові засідання ні представник позивача ні позивач не з`явились.

Надані позивачем письмові показання свідків суд сприймає критично, адже вони нотаріально не посвідчені, а тому суд не має змогу оцінити вказані показання як достовірні. Крім того, заяви не містять попередження про дачу неправдивих свідчень.

У даній справі жодного належного чи допустимого доказу, який би підтверджував зазначені обставини, позивачкою суду не надано. Відсутні письмові докази, що свідчать про ведення спільного господарства, спільні витрати, утримання домогосподарства або придбання спірного майна за спільні кошти.

Оцінюючи усі обставини справи у сукупності, суд констатує, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами обставин, які свідчать про існування між нею та загиблим ОСОБА_3 спільного господарства, спільного бюджету та інших ознак сімейних відносин, визначених статтею 74 СК України.

Жодних доказів, які б підтверджували факт ведення спільного господарства, спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна за рахунок спільних коштів або спільного володіння ним, позивачкою суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10 - 13, 141, 209, 259, 263 - 265 ЦПК України, та вищезазначеними положеннями цивільного законодавства, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 29.05.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

19.05.26