Рішення № 136943571, 28.05.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2765/26

Номер провадження 2/629/1379/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши в місті Лозова Харківської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 629/2765/26 за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнової Наталії Андріївни до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Українська залізниця», про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком та середнього заробітку за час затримки розрахунку, представник відповідача - адвокат Мельник Ксенія Олександрівна, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2026 року позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просив стягнути з відповідача матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, з яких одноразова допомога -3 заробітки та додаткова допомога за сумлінну працю -2 заробітки, що становить 72 416 грн 80 коп., а також просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2026 року по день ухвалення рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВП «Панютинський ВРЗ» АТ «Укрзалізниця» з 28.02.2002 по 18.03.2026 рік, стаж роботи складає 24 роки, 0 місяців, 19 днів. Згідно з наказом № 361/ОС від 16.01.2026 року позивача було звільнено 18.03.2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України. Відповідно до п. 6.30 Колективного договору, позивач має право на матеріальну допомогу, яку в день звільнення виплачено не було. Позивач наголошує на неправомірності призупинення виплат на підставі протоколу правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14.03.2022, оскільки протокол прийнятий до набрання чинності Законом № 2136-IX та в подальшому був визнаний незаконним Верховним Судом.

Ухвалою суду від 06.04.2026 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки виплата додаткової матеріальної допомоги була призупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31) на період дії воєнного стану. Вказала, що загальний період нарахування середнього заробітку за ст. 117 КЗпП обмежений шістьма місяцями. Крім того, просила зменшити суму до 1% через складний фінансовий стан Товариства та агресію рф.

Представник позивача у відповіді на відзив заперечувала проти доводів відповідача, наголошуючи, що Колективний договір є обов`язковим для виконання, а одностороннє призупинення його норм роботодавцем є незаконним.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе, відповідно до ст. 279 ЦПК України, розглянути справу за наявними в матеріалах доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши заяви по суті, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 28.02.2002 року перебував у безперервних трудових

відносинах із відповідачем -Акціонерним товариством «Українська залізниця», а саме працював у виробничому підрозділі «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс». Стаж роботи позивача в залізничній галузі станом на день звільнення складає 24 роки 00 місяців та 19 днів, що підтверджується копією трудової книжки та відомостями про трудову діяльність позивача.

Наказом (розпорядженням) № 361/ОС від 16.01.2026 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади 18.03.2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України.

Факт ознайомлення позивача з наказом та припинення трудового договору сторонами не оспорюється.

Згідно з п. 6.30 Колективного договору, при звільненні працівників вперше на пенсію виплачується одноразова допомога залежно від стажу (більше 10 років - 3 середньомісячних заробітки) та додаткова допомога за сумлінну працю (для чоловіків при стажі 25-30 років - 2 середньомісячних заробітки).

Так, загальний розмір належної допомоги для позивача, враховуючи його стаж роботи, становить 5 середньомісячних заробітків.

Відповідно до спеціальної довідки роботодавця, розмір одноразової матеріальної допомоги (3 заробітки) становить 43 450 грн 08 коп., а додаткової допомоги (2 заробітки) - 28 966 грн 72 коп., що загалом складає 72 416 грн 80 коп.

У день звільнення відповідач не виплатив ОСОБА_1 вказані суми, чим порушив вимоги ст. 116 КЗпП України.

Відповідач у відзиві мотивує невиплату призупиненням дії п. 6.30 Колективного договору на підставі внутрішнього Протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14.03.2022 року у зв`язку з воєнним станом.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця, однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині припинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Згідно зі спеціальною довідкою ВП «Панютинський ВРЗ» АТ «Укрзалізниця», роботодавець офіційно визнав суми належної матеріальної допомоги ОСОБА_1 .

Станом на день ухвалення рішення розрахунок не проведений, доказів зворотного суду не надано.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги та додаткової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь матеріальної допомоги є обґрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі п`яти середньомісячних заробітків з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Таким чином, вимога про стягнення 72 416 грн 80 коп. є повністю обґрунтованою.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок по належних йому виплатах.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться власником або уповноваженим ним органом в день звільнення. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно статей 5 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Так як ОСОБА_1 був звільнений законно за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах, але роботодавець не виплатив йому всі належні суми у день звільнення, то застосуванню підлягає положення ст.117 КЗпП України.

Згідно із ст. 117 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент звільнення позивача і діє на час ухвалення рішення), відповідальність роботодавця обмежена періодом не більш як за шість місяців.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично

відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п. 3 Порядку № 100, до розрахунку середньої заробітної плати включаються не лише оклад, а й премії (у тому числі річні за підсумками роботи), надбавки за вислугу років та інші виплати, які мають постійний характер. Проста відомість за грудень-січень може не відображати повний обсяг преміальних виплат, тоді як спеціальна довідка для розрахунку допомоги при звільненні готується бухгалтерією з урахуванням усіх цих нюансів.

Відповідно до наданої відповідачем довідки про розмір допомоги, загальна сума за 5 середньомісячних заробітків становить 72 416,80 грн. Виходячи з цих даних, розмір одного середньомісячного заробітку, розрахованого бухгалтерією згідно з Порядком № 100, становить: 72 416,80 грн / 5 місяців = 14 483 грн 36 коп.

Згідно з абз. 3 п. 2 та п. 8 Порядку № 100, для визначення середньоденної ставки сума виплат за два місяці ділиться на кількість відпрацьованих днів.

У розрахунковому періоді (січень 2026 лютий 2026) кількість робочих днів згідно з календарем п`ятиденного робочого тижня становить 41 день (21 у січні + 20 у лютому). Таким чином, сукупний дохід за два місяці на основі довідки про допомогу складає: 14 483,36 грн ? 2 = 28 966 грн 72 коп., а середньоденний заробіток: 28 966,72 грн / 41 робочий день = 706 грн 51 коп.

Так, період затримки розрахунку обчислюється з 19.03.2026 по 28.05.2026 (день ухвалення рішення). Кількість робочих днів за цей період складає становить 51 робочий день (9 у березні + 22 у квітні + 20 у травні) .

Загальний строк затримки не перевищує 6 місяців, а тому сума до стягнення становить: 51 роб. день ? 706,51 грн = 36 032 грн 01 коп.

Оцінюючи доводи представника відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 1% від заявленої суми на підставі принципів розумності, співмірності та форс-мажорних обставин, суд виходить із того, що положення ст.117 КЗпП України вже містить у собі встановлений законодавцем механізм забезпечення пропорційності та запобігання надмірному майновому навантаженню на роботодавця.

Крім того, посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, яка дозволяє суду зменшувати розмір відшкодування, враховуючи розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із середнім заробітком, є безпідставними, оскільки невиплачена матеріальна допомога становить 72 416 грн 80 коп., що не є мізерною сумою для пересічного громадянина, а позивач є пенсіонером, для якого своєчасність соціальних виплат є критично важливою для забезпечення життєдіяльності.

Також, суд бере до уваги, що відповідач не виплатив кошти на підставі внутрішнього протоколу правління, який на момент розгляду справи вже був визнаний незаконним у судовому порядку (Постанова ВС у справі № 211/7338/23), що свідчить про відсутність добросовісності у діях роботодавця щодо позивача.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє аргументи відповідача щодо руйнування інфраструктури АТ «Укрзалізниця» та пріоритетності видатків на оборону як підстави для фактичної відмови у виплаті середнього заробітку.

Згідно із ст. 617 ЦК України та позицією Верховного Суду, воєнний стан не звільняє роботодавця від обов`язку розрахунку з працівником.

Крім того, відповідач є діючим державним монополістом, який продовжує господарську діяльність, а отже, має виконувати зобов`язання за Колективним договором.

Беручи до уваги всі обставини справи, відмова у стягненні належних сум або їх зменшення до символічного 1% у трудовому спорі з особою-пенсіонером суперечило б засадам справедливості та ст. 46 Конституції України.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З ч.1 ст.80 ЦПК України вбачається, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають

змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відпровідно до ч.ч.1, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Дослідивши докази, долучені до позову на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд вважає, що сума витрат в розмірі 5000,00 грн є достатньою та обґрунтованою, а також співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги відсутність заперечень щодо розміру витрат, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача, витрати на правничу допомогу у сумі 5 000, 00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Згідно з ч. 1 та ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, судовий збір стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Крім того, беручи до уваги ціну позову, а також те, що ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, з урахуванням подання позову через підсистему Електронний суд, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 867 грн 59 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнової Наталії Андріївни до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Українська залізниця», про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні у сумі 72 416 грн 80 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2026 по 28.05.2026 у сумі 36 032 грн 01 коп. з утриманням при виплаті встановлених законом податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у сумі 856 грн 29 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: вул. Єжи Ґедройця, буд.11, офіс 5, м. Київ, індекс 03150.

Третя особа: Виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 45462724, адреса: вул. Заводська, буд. 5, с-ще Лиманівка, Лозівський район, Харківська область, індекс 64660.

Суддя Т.О. Каращук