Рішення № 136939778, 18.05.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/2186/26

провадження 2/216/2866/26

РІШЕННЯ

іменем України

18 травня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.

за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради про захист прав малолітньої дитини,

встановив:

Позивач звернувся до Центрально-Міського районного суду Кривого Рогу Дніпропетровської області з вказаним позовом в обґрунтування якого зазначив, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя з відповідачем поступово погіршувалось, що призвело до того, що починаючи з грудня 2024 року відповідач почала проживати окремо. З цього часу спільна дитина сторін проживає разом з позивачем. З моменту фактичного припинення відносин позивач взяв на себе всі батьківські обов`язки, самостійно виховує та утримує дитину, яка залишилася проживати разом з ним. Позивач спроможний забезпечити сина всім необхідним. Дитина відвідує школу, позашкільні гуртки, облікована в медичних установах. Позивач забезпечує свою доньку харчуванням, ліками, одягом, піклується про стан її здоров`я, займається її навчанням та розвитком, як духовним так і фізичним. Мати дитини, ОСОБА_2 , не приймає участі у вихованні та утриманні спільної дитини, спілкується з нею лише іноді, самоусуналася від виконання своїх обов`язків. Встановлення факту того, що дитина перебуває на утриманні та вихованні позивача, необхідно задля реалізації її прав та обов`язків, визначених Сімейним кодексом України, в тому числі можливості представляти інтереси неповнолітньої дитини у державних та комунальних закладах, бути представником під час оформлення медичних документів у закладах охорони здоров`я, органах влади для отримання соціальної допомоги. Також, нагальним є вирішення питання стосовно переміщення дитини за кордон без документального оформлення згоди матері. Іншого позасудового порядку встановлення даних фактів, передбаченого законом, немає. З огляду на такі обставини позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання малолітнього сина.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, проте до суду не з`явилася, надала до суду заву про розгляд справи за її відсутності за наявними у справі матеріалами.

Представник служби у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради до суду не з`явилася, надала до суду акт обстеження умов проживання за місцем проживання позивача, просила розглядати справу за відсутності представника органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, суд приходить до таких висновків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13, - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Правовідносини «утримання дітей», є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Тобто, Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 КК України.

Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов`язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов`язок по утриманню дитини не переходить.

Отже, аналізуючи викладене, суд доходить висновку, що у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 (яка була ратифікована постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частинами 1 та 2 ст. 27 вказаної Конвенції визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У цій справі доцільно звернути увагу на постанову Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №164/812/21, в якій суд зазначив: «з огляду на викладені норми, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, суд має з`ясувати, чи виконав відповідач обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з матір`ю, чи довела позивачка, що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини. Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків».

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.07.2012 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 01.07.2015.

Відповідач зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2026/004177791 від 16.03.2026.

Спільна дитина сторін, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 5-Б класі Новопільського ліцею Новопільської сільської ради. Батько дитини, ОСОБА_1 , бере участь у вихованні та навчанні сина, займає активну громадянську позицію щодо заходів, які проходять на базі закладу.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 10.04.2026, за адресою: АДРЕСА_2 проживають позивач ОСОБА_1 разом із сином - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; умови проживання задовільні; в квартирі чисто та затишно, кімнати мебльовані, облаштовані побутовою технікою, наявні усі енергоносії. Малолітній ОСОБА_4 має окрему кімнату, де є ліжко, шафа, стіл для навчання. Дитина забезпечена повноцінним харчуванням, одягом взуттям за віком і за сезоном. Дитина має дружні стосунки з батьком, якого любить та поважає. З 2012 року сторони по справі проживали у с. Новопілля, Криворізького району. Після погіршення сімейних стосунків батько з сином переїхали до м. Кривого Рогу. Мати дитини, ОСОБА_2 , з сім`єю не проживає, останнє відоме місце проживання матері: АДРЕСА_1 . Батьком дитини, ОСОБА_1 , створені належні умови для повноцінного життя і розвитку дитини.

Крім цього, відповідач ОСОБА_2 надала до суду нотаріально засвідчену заяву про розгляд справи без її участі на підставі наявних у справі доказів, відзив або письмові пояснення, щодо суті спору надавати не буде.

Таким чином, з наведеного слідує, що мати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків з утримання та виховання свого сина, на теперішній час мешкає окремо від дитини, не цікавиться її життям та не вживає жодних заходів для налагодження стосунків, що свідчить про свідоме небажання приймати участь в житті малолітнього сина.

Суд зауважує, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

«Важливою складовою сімейного життя є право жити разом, щоб сімейні стосунки могли нормально розвиватись (Marckx проти Бельгії, 1979, §31), а члени сім`ї могли спілкуватись одне з одним (Olsson проти Швеції (no. 1), 1988, § 59).

Повага до єдності сім`ї та возз`єднання сім`ї у разі її розлучення є невід`ємними складовими права на повагу до сімейного життя за статтею 8 (Strand Lobben та Інші проти Норвегії [ВП], 2019, §204; див. також Abdi Ibrahim проти Норвегії [ВП], 2021, §145).

Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції (навіть коли стосунки між батьками розірвані), і внутрішньодержавні заходи, що перешкоджають такому спілкуванню, становлять втручання у право, захищене статтею 8 Конвенції (Monory проти Румунії і Угорщини, 2005, §70; Zorica Jovanovic проти Сербії, 2013, §68; Kutzner проти Німеччини, 2002, § 58; Elsholz проти Німеччини [ВП], 2000, § 43; K. і T. Проти Франції [ВП], 2001, §151)».

Отже, приймаючи до уваги, що встановлення вказаних фактів необхідно позивачу для реалізації свого права на свободу пересування, подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, а встановити дані факти в позасудовому порядку неможливо, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду та становить 1331,20 грн.

Отже, з урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 1331,20 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-78, 81, 258, 263, 268, 354, 355 ЦПК України суд,-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради про захист прав малолітньої дитини задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері - ОСОБА_2 чи інших осіб.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді судового збору, у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одну гривню 20 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , місце проживання (знаходження): АДРЕСА_2 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , РНКОПП: НОМЕР_4 , місце проживання (знаходження): АДРЕСА_1 ;

- третя особа: виконком Центрально-Міської районної в місті ради, код ЄДРПОУ: 04052560, місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, 27.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ