Ухвала суду № 136939003, 28.05.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/16341/24

Провадження № 1-кп/201/623/2025

УХВАЛА

28 травня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Соборного районного суду міста Дніпра кримінальне провадження № 12024041650000871 по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

у вчиненні злочину передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3

у вчиненні злочину передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

В підготовчому судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_7

обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_6

захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_9

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Соборного районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 і ОСОБА_6 обвинувачених у вчиненні злочину передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

В судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченим у виді тримання під вартою в обґрунтування якого прокурор посилався на те, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України.

Прокурор обґрунтовував про наявність існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику того, що обвинувачені здатні переховуватися від суду, оскільки останнім висунуте обвинувачення у особливо тяжкому злочині, відповідальність за який передбачена у виді довічного позбавлення волі, що може спонукати останніх до уникнення відповідальності.

Крім того, зазначений ризик підсилюється тим, що обвинувачений ОСОБА_5 є уродженцем м. Києва, проте фактично проживає в Житомирській області, що свідчить про відсутність стабільної прив`язаності до певного місця проживання та створює більшу можливість уникнення участі в судовому розгляді. Також обвинувачений є військовослужбовцем, і у зв`язку з веденням бойових дій може намагатися уникати явки до суду під приводом участі в бойових діях.

Також прокурор зазначив на наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачені можуть впливати на свідків та потерпілу з метою зміни ними показань, оскільки їм відомі місцеперебування останніх та засоби зв`язку. Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 , як військовослужбовець, має доступ до зброї, що підвищує ризик можливого впливу на свідків.

Прокурор наголошував, що запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, є неможливим, оскільки такі заходи, як особисте зобов`язання, особиста порука або домашній арешт, фактично не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинувачених, з огляду на тяжкість, характер злочину та суспільний інтерес, який він охоплює.

Захисник ОСОБА_9 та його підзахисний ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання прокурора, обґрунтовуючи свою позицію тим, що прокурор формально відноситься до складання клопотань про продовження строку дії запобіжного заходу, адже посилається на наявність ризику впливу на свідків хоча неодноразово ухвалами суду було констатовано недоведеність існування цього ризику, а також вказує в клопотанні, що обвинувачений засуджений за аналогічні злочини, хоча такі факти відсутні. Більш того, прокурор не обґрунтовує неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Звернули увагу, що обвинувачення не обґрунтоване, що видно з досліджених судом доказів, більша частина яких здобута з істотним порушенням вимог КПК, що тягне за собою їх недопустимість доказів і, відповідно, не обґрунтованість обвинувачення.

Ризиків уникнення суду, на який посилався прокурор, не доведений доказами. Зокрема, сама по собі тяжкість покарання не може слугувати доказом ризику переховування від суду, що неодноразово встановлювалось у практиці Європейського суду з прав людини (рішення Панченко проти Росії, рішення Мамедов проти Росії та рішення Бакчеєв проти Молдови). А умови воєнного стану незастосовний фактор до ОСОБА_5 , так як він з початку повномасштабного вторгнення проходить службу в ЗСУ, підкорюється статуту ЗСУ, позитивно характеризується, що заслуговує на довіру та додатково гарантує його дисциплінованість та контроль з боку командування.

Також звернули увагу на стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_5 , який потребує лікування після поранення, отриманого під час захисту України, яке не може бути належним чином забезпечене в умовах ДУВП №4. Тривале перебування під вартою без лікування є небезпечним для його здоров`я, що свідчить про необхідність зміни запобіжного заходу обвинуваченого

Крім того захисник обґрунтовував, що ОСОБА_5 має на утриманні малолітню дитину, характеризується позитивно, має постійне місце проживання та є військовослужбовцем

Додатково зазначив, що ОСОБА_5 тривалий час знаходиться під вартою, що становить порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Захисник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначаючи, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання та відповідну реєстрацію. Крім того, у судовому засіданні не підтвердилися ризики, на які посилався прокурор, що свідчить про можливість обрання менш суворого запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував проти клопотання прокурора.

Заслухавши учасників, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України однією з підстав для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, однак так як кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, підозра трансформувалась в обвинувачення, обґрунтованість якого на стадії судового розгляду не перевіряється, так як суд до видалення до нарадчої кімнати за результатами розгляду кримінального провадження, не має право давати оцінку доказам і приходити до будь-якого висновку щодо обґрунтованості висунутого обвинувачення.

Якщо суд під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу надасть оцінку доказам, то це викличе обґрунтований сумнів у можливості суду зберегти об`єктивність в подальшому при ухваленні рішення за результатами кримінального провадження. Законодавець недаремно заборонив повторну участь судді у кримінальному проваджені (ст. 76 КПК України), так як це забезпечує захист кримінального провадження від участі судді, який вже оцінював докази у кримінальному провадженні і очевидно не може бути повністю неупередженим при прийняття рішення за результатами розгляду кримінального провадження.

Отже доводи захисту про необґрунтованість обвинувачення суд не приймає до уваги.

Згідно ч 2 ст. 177 КПК України другою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Суд вважає доведеним ризик переховування від суду обвинувачених, так як останні обвинувачуються у вчинені особливо тяжкого злочину за який передбачене суворе покарання, яке не передбачає можливості звільнення від відбуття покарання з іспитовим строком, а тому, розуміючи наслідки розгляду кримінального провадження, обвинувачені очевидно можуть спробувати уникнути суду.

Також ступінь ризику підсилюється наявністю воєнного стану на території України, під час якого уникнути суду легше ніж в мирний час.

Доводи захисту про те, що сама по собі тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для висновку про наявність ризику втечі суд приймає до уваги, однак обставини обвинувачення викладені в обвинувальному акті та воєнний стан в країні в своїй сукупності свідчать про наявність такого ризику і про високу ступінь його ймовірності.

Посилання захисника на рішення «Панченко проти Росії» суд вважає незастосовним до цієї справи з огляду на те, що ОСОБА_10 перебував під вартою з 26.07.1995 по 29.02.2000 і в цей же час відносно нього тривало провадження. Суд дійсно у тій справі вказав, що суворість призначеного покарання є важливим елементом оцінки ризику втечі, однак тяжкість обвинувачень сама по собі не може служити виправданням тривалих періодів попереднього ув`язнення. Однак Суд також вказав, що продовження тримання під вартою може бути виправданим за наявності конкретних ознак справжньої вимоги суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над правилом поваги до індивідуальної свободи. Існування обґрунтованої підозри у вчиненні злочину заарештованою особою є умовою sine qua non для законності продовження тримання під вартою, але через деякий час цього вже недостатньо. Суд погодився, що на початковому етапі провадження необхідність забезпечити належне проведення розслідування та запобігти втечі заявника може виправдати його тримання під вартою.

Отже, в контексті справи ОСОБА_10 , останній перебував під вартою протягом тривалого часу за злочини, які не призвели до позбавлення людини життя, в той час як ОСОБА_5 і ОСОБА_6 обвинувачуються у вбивстві з обтяжуючими обставинами, перебувають під вартою з червня 2024, що свідчить про те, що висновки ЄСПЛ у справі ОСОБА_10 , очевидно не релевантні для застосування у цій справі.

Посилання захисника на рішення «Мамедова проти Росії» суд вважає незастосовним до цієї справи з огляду на те, в тій справі Судом встановлено порушення п. 3 ст. 5 Конвенції через не взяття судом до уваги позитивних соціальних даних про ОСОБА_11 , не надання оцінки тривалості її перебування під вартою і хоча, Суд вказав, що тяжкість обвинувачення не є головним чинником, що доводить ризик, однак в тій справі ОСОБА_11 обвинувачувалась у шахрайстві, а не позбавлені життя людини.

Посилання захисника на рішення «Бакчеєв проти Молдови» суд також вважає незастосовним, так як у тій справі суди не дали відповіді на жодні твердження обвинуваченого про його соціальні зв`язки, попередню поведінку та гарантії поважних осіб щодо його звільнення. Суди обмежились лише посиланням на тяжкість злочину. В той час, як в цьому провадженні і, зокрема, в цій ухвалі, судом надано оцінку всім доводам захисту.

Доходячи до висновку про наявність ризику, суд звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.

Таким чином судом встановлено наявність ризику визначеного п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому відносно обвинувачених може бути застосовано запобіжний захід.

В той же час ризик впливу на свідків прокурором в судовому засіданні вкотре не доведений, так як прокурор не лише не надав доказів такого впливу, а й не вказав свідків на яких цей вплив можливий. Це факт суд констатує вже в десятий раз, однак прокурор не надаючи нових доказів цього ризику, наполегливо вказує на наявність ризику, що свідчить про формальність дій прокурора при складанні клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинувачених.

Вирішуючи питання доцільності продовження найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує, що він має місце реєстрації, одружений, має на утриманні дитину, не судимий, військовослужбовець з 19.07.2022, позитивно характеризується, отримав порання під час виконання обов`язку захисту України, те що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину. Також суд враховує обставини злочину, описані в обвинувальному акті, наслідком якого є смерть людини, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, яке являється суворим, що в своїй сукупності з ризиком свідчить, що менш суворий запобіжний захід ніж тримання під вартою не здатний забезпечити встановлений ризик, а суспільна небезпека в даному випадку превалює над правом особи на свободу, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.

Доводи захисту про неможливість обвинуваченому отримати належне лікування не підтверджуються матеріалами справи, а сам по собі факт необхідності лікування не знижує ступінь ризику і не може бути вагомою підставою для застосування менш суворого запобіжного заходу з огляду на особу обвинуваченого та суть обвинувачення.

Враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя людини, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави.

Вирішуючи питання доцільності продовження найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує вік та стан здоров`я обвинуваченого, його соціальні зв`язки, які не є міцними, так як він не одружений, офіційно не працевлаштований, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину. Також суд враховує обставини злочину, описані в обвинувальному акті, наслідком якого є смерть людини, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, яке являється суворим, що в своїй сукупності з ризиком свідчить, що менш суворий запобіжний захід ніж тримання під вартою не здатний забезпечити встановлений ризик, а суспільна небезпека в даному випадку превалює над правом особи на свободу, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.

Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя людини, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178 199 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 до 26 липня 2026 року в умовах ІНФОРМАЦІЯ_3 без визначення розміру застави.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 до 26 липня 2026 року без визначення розміру застави.

Ухвала може бути оскаржена в п`ятиденний строк з дня її проголошення шляхом подання скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а обвинуваченим в п`ятиденний строк з дня отримання ухвали суду.

Повний текст ухвали буде оголошено 29 травня 2026 року о 10:00 годині.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3