Рішення № 13693487, 09.02.2011, Приморський районний суд м. Одеси

___________

Справа № 2-2213/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2011 року Приморський районний суд міста Одеси

у складі : головуючого - судді Ільченко Н.А.

при секретарі Довгань Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про анулювання реєстрації права власності та визнання права власності, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про анулювання реєстрації права власності та визнання права власності, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про анулювання реєстрації права власності та визнання права власності ;

ВСТАНОВИВ :

В квітні 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_5 з 12/100 ч. та 9/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 й виселення ОСОБА_6 з 13/100 ч. цього ж будинку, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачі незаконно та самоправно зайняли зазначені жилі приміщення, які належать їм, тобто позивачам, на праві приватної власності.

В травні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору ВАТ „Стальканат” та ОСОБА_7, про визнання права власності на 9/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі ст.344 ЦК України, а також з позовом до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ВАТ „Стальканат”, про визнання права власності на 12/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі ст.344 ЦК України.

Крім того, в травні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ВАТ „Стальканат” про визнання права власності на 13/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі ст.344 ЦК України.

Згідно ухвали суду від 12.10.2010 року цивільна справа за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору ВАТ „Стальканат” та ОСОБА_7, про визнання права власності, цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ВАТ „Стальканат”, про визнання права власності, та цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ВАТ „Стальканат”, про визнання права власності обєднані в одне провадження.

В судовому засіданні 13.01.2011 року ОСОБА_1, який є представником ОСОБА_5 та ОСОБА_6, подав адресовані суду уточнення до позовної заяви ОСОБА_5 та адресовані суду уточнення до позовної заяви ОСОБА_6, згідно яких ОСОБА_5 остаточно вимагає анулювати реєстрацію права власності на 12/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, анулювати реєстрацію права власності на 9/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та визнати за ним, ОСОБА_5, право власності на це нерухоме майно, а ОСОБА_6 остаточно вимагає анулювати право власності на 13/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та визнати за ним, ОСОБА_6, право власності на це нерухоме майно.

Під час судового розгляду даної справи суд виключив ОСОБА_7 з числа третіх осіб, які беруть участь у даній справі, оскільки рішення у даній справі не може вплинути на його права або обовязки щодо однієї із сторін, та виключив ВАТ „Стальканат” (код ЄДРПОУ 05813363) з числа третіх осіб, які беруть участь у даній справі, так як це підприємство було ліквідовано у 2002 року, а створене у 2003 році ВАТ „Стальканат” (код ЄДРПОУ 26209430), правонаступником якого є Приватне акціонерне підприємство „Виробниче обєднання ”Стальканат-Сілур” (код ЄДРПОУ 26209430), не є правонаступником ліквідованого у 2002 році ВАТ „Стальконат” (код ЄДРПОУ 05813363).

В судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_4, представник ОСОБА_3 ОСОБА_8 та представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ОСОБА_9 підтримали позов та не визнали позовні вимоги ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а представник останніх ОСОБА_10 підтримав їх позовні вимоги та не визнав позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_3 набув право власності на 12/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13.12.1978 року, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою за р.№ 3-6700 ; ОСОБА_4 набув право власності на 9/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 03.03.1993 року, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою за р.№ 2-2700 ; а ОСОБА_2 набув право власності на 13/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 02.04.1993 року, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою за р.№ 6-100.

Згідно положень Закону України „Про право власності”, що діяв станом на 1991 р. та 1993 р., та ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до рішень виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 02.03.1992 року за № 74 „Про відселення сімей із жилих будинків, розташованих в санітарно-захисній зоні центрального промислового вузлу” та від 16.09.1993 року за № 960 „Про внесення доповнень в рішення міськвиконкому № 74 від 02.03.92 р. „Про відселення сімей із жилих будинків, розташованих в санітарно-захисній зоні центрального промислового вузлу” й Додатку № 1 до нього, Одеський сталедротівно-канатний завод було зобовязано забезпечити відселення громадян з будинку АДРЕСА_1 за рахунок власних коштів.

На виконання цих рішень виконавчого комітету Одеської міськради, у 1998 році колишній ВАТ „Стальканат” надав сімям ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 квартири в будинку АДРЕСА_2. Однак при цьому право власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на належні їм на праві власності жилі приміщення в будинку АДРЕСА_1 не було у встановленому законом порядку припинено, у тому числі останні не відмовилися від права власності на це майно та не відчужили це майно на користь колишнього ВАТ „Стальканат” (код ЄДРПОУ 05813363), яке було ліквідовано у 2002 році, й будинок АДРЕСА_1 не був знесений та не був переданий на баланс колишнього ВАТ „Стальканат” (код ЄДРПОУ 05813363), не був переданий на баланс новоутвореного у 2003 році ВАТ „Стальканат” або його правонаступника Приватного акціонерного підприємства „Виробниче обєднання ”Стальканат-Сілур” (код ЄДРПОУ 26209430).

Також судом установлено, що згідно свідоцтв НОМЕР_1,НОМЕР_2, виданих на підставі розпорядження Правління та Профспілкового комітету колишнього ВАТ „Стальканат” (код ЄДРПОУ 05813363) № 36 від 01.10.1998 р., ОСОБА_11, ОСОБА_7 та ОСОБА_12 були тимчасово, без права укладення договорів житлового найму та прописки, надані жилі приміщення в будинку АДРЕСА_1, які належать на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, а саме : ОСОБА_11 була надана квартира під № 3, що складає 12/100 ч. вищевказаного будинку, ОСОБА_7- квартира № 3-а, що складає 9/100 ч. цього будинку, та ОСОБА_12 квартира № 6, що складає 13/100 ч. цього будинку. Згодом ОСОБА_7 звільнив квартиру № 3-а, після чого цю квартиру зайняв ОСОБА_11

Однак у відповідності до ч.1 ст.58 та ч.1 ст.122 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду, а також рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що Правління та Профспілковий комітет колишнього ВАТ „Стальканат” (код ЄДРПОУ 05813363) не мали надавати своїм працівникам жилі приміщення в будинку АДРЕСА_1, які належать на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, а отже ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вселися в ці жилі приміщення без законних підстав.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_11 про визнання за ним права власності на 9/100 ч. та 12/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю на підставі ст.344 ЦК України та позовні вимоги ОСОБА_12 про визнання за ним права власності на 13/100 ч. жилого будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю на підставі ст.344 ЦК України, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомими майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у звязку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Проте ОСОБА_11 та ОСОБА_12 завжди знали, що їм не видавалися у встановленому законом порядку ордери на вселення в спірні жилі приміщення та повинні були усвідомлювати неправомірність свого проживання в цих жилих приміщеннях.

Другою важливою обставиною, яка підлягає доведенню за позовом про визнання права власності за набувальною давністю, є відкритість володіння, тобто очевидне для третіх осіб, які повинні мати можливість це бачити, не перешкоджати доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це майно інформацію. Володіти майном набувач повинен без якогось приховування цього факту, оскільки виникне підозра та сумнів у відкритості володіння.

Третьою важливою обставиною, яка підлягає доведенню за позовом про визнання права власності за набувальною давністю, є безперервне володіння нерухомим майном.

У відповідності до п.1 Прикінцевий та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Згідно п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила статті 344 цього Кодексу про набувальну давність поширюється також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, тобто з 01.01.2001 року.

На думку суду, той факт, що з 2001 року місце проживання ОСОБА_12 та з 2007 року місце проживання ОСОБА_11 у встановленому законом порядку зареєстровано у гуртожитку за адресою : АДРЕСА_3 свідчить про те, що останнім було надано житло в цьому гуртожитку та вони там проживали, й повністю спростовує їх доводи стосовно того, що на протязі 10-ти років, з 01.01.2001 року по 01.01.2011 рік, вони відкрито та безперевно володіли спірними жилими приміщеннями.

Крім того, доводи ОСОБА_11 щодо того, що він на протязі 10-ти років відкрито та безперевно володіє квартирою під АДРЕСА_1, що фактично складає 12/100 ч. цього будинку, спростовуються тим фактом, що в результаті проведеної Привокзальним ВС Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області за заявою ОСОБА_3 було встановлено, що у вищевказаній квартирі ніхто не проживає, що підтверджується листом начальника Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 22.01.2010 року.

Більш того, суд враховує, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в квітні 2010 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про усунення перешкод у користуванні майном, а отже до моменту настання строку набувальної давності (01.01.2011 р.).

Таким чином, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не довели в суді свої позовні вимоги.

Водночас суд бере до уваги, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 довідалися про порушення свого права у 2006 році, у звязку з чим неодноразово зверталися до Приватного акціонерного підприємства „Виробниче обєднання ”Стальканат-Сілур” та органів міліції з метою встановлення осіб, які порушують їх право, й лише у 2010 році довідалися про те, що цими особами є ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не пропустили строк звернення до суду з позовом до ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про усунення перешкод у користуванні власністю.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд стягує на з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_2 понесені ним і документально підтверджені судові витрати, повязані зі сплатою судового збору в сумі 8,50 грн. та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,00 грн., що разом складає 45,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд стягує з ОСОБА_11 на користь держави судовий збір в сумі 8,50грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд стягує з ОСОБА_11 на користь держави судовий збір в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,00 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212,214-215 ЦПК України, ст.ст.261,319,321, 328,344,346,387,391 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити, а у задоволенні позовів ОСОБА_5 та позову ОСОБА_6 відмовити.

Виселити ОСОБА_5 з 12/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1, що належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 02.04.1993 року, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою за р.№ 6-100.

Виселити ОСОБА_5 з 9/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1, що належать на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 03.03.1993 року, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою за р.№ 2-2700.

Виселити ОСОБА_6 з 13/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1, що належать на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 13.12.1978 року, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою за р.№ 3-6700.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 45 (сорок пять) грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовій збір в сумі 17 (сімнадцять) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 74 (сімдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Н.А.Ільченко