Рішення № 136933676, 28.05.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3418/26

Провадження № 2/204/3145/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

У С Т А Н О В И В:

30 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 , через представницю, звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача АТ «ПУМБ» визначивши третіми особами приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В, приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В., із вимогою про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (а. с. 1-5).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 24.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. було вчинено виконавчий напис №49506 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ПУМБ" заборгованості за кредитним договором №2001054824301 від 14.06.2018 року у розмірі 27367 гривень 76 копійок. Зауважує, що вчинення оскаржуваного виконавчого напису відбулося з грубим та очевидним порушенням фундаментальних норм чинного законодавства, які регулюють порядок вчинення даної нотаріальної дії, а саме: вчинення напису на підставі нечинної правової норми та на документі, що не входить до переліку; відсутність безспірності заборгованості. Наявні у позивача матеріали виконавчого провадження не містять жодних доказів того, що відповідач при зверненні до нотаріуса надавав будь-які первинні документи (меморіальні ордери, платіжні доручення, квитанції), які б підтверджували суму боргу. Позивач жодних листів-вимог, претензій чи будь-яких інших повідомлень щодо погашення заборгованості від АТ "ПУМБ" до моменту вчинення виконавчого напису не отримував. Відповідно, у нотаріуса були відсутні належні докази дотримання стягувачем першого (підготовчого) етапу процедури, що свідчить про наявність спору про право та позбавляло нотаріуса повноважень вчиняти виконавчий напис. Таким чином, недотримання відповідачем процедури повідомлення та, як наслідок, відсутність у нотаріуса доказів цього факту, свідчить про наявність спору про право та позбавляє нотаріуса права вчиняти напис у сфері, яка за своєю природою є безспірною. З огляду на приписи ст. 15, 16, 18 ЦК України та ст. 50, 87, 88 Закону, позивач реалізує своє право на захист, оспорюючи вчинений напис як з підстав грубого порушення нотаріусом процедури (застосування нечинної норми), так і з підстав неправомірності вимог стягувача (відсутність безспірності боргу). За таких обставин, приватний нотаріус Грисюк О.В. при вчиненні виконавчого напису №49506 не переконалася належним чином у безспірності суми, що підлягає стягненню, формально поставилася до перевірки документів та діяла всупереч вимогам чинного законодавства, що є безумовною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 60), копія якої надіслана учасникам справи супровідним листом від 15 квітня 2026 року (а. с. 61).

08 квітня 2026 року на адресу суду від представниці відповідача Марущак О.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона не заперечує щодо задоволення позовних вимог в частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (а. с. 51).

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Гисюк Оленою Василівною вчинено виконавчий напис №49506 про стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором №2001054824301 від 14 червня 2018 року, укладеним з ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк». Заборгованість за кредитним договором №2001054824301 від 14 червня 2018 року у сумі 27367 гривень 76 копійок (а. с. 15). Вказана заборгованість складається зі: простроченої заборгованості за сумою кредиту 17808 гривень 79 копійок; простроченої заборгованості за комісією 0 гривень; простроченою заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом 9558 гривень 97 копійок. За вчинення виконавчого напису нотаріусом також стягнуто зі стягувача плату в розмірі 500 гривень. Загальна сума заборгованості складає 27867 гривень 76 копійок. Заборгованість стягується за період з 17 березня 2020 року по 17 березня 2021 року.

01 липня 2021 року приватним виконавцем Олійником О.І. було прийнято заяву про примусове виконання рішення від представника стягувача АТ «ПУМБ» (а. с. 14).

02 липня 2021 року приватним виконавцем Олійником О.І. на підставі виконавчого напису №49506 від 24 травня 2021 року, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65953329 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» суму боргу у загальному розмірі 27367 гривень 76 копійок (а. с. 8 та на звороті).

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст. 39 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється саме Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України.

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Відповідно до вимог п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія.

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України «Про нотаріат» та Глава16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Так, згідно з вимогами ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами ст. 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, зокрема, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до вимог п. 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Згідно з вимогами п. п. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Приписами п. п. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Даний Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою визнано незаконним та не чинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса на нотаріально не посвідченому кредитному договорі.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до вимог ст. 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

З аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Таким чином, можна дійти висновку, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87 та 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14/84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17(провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі № 6-27цс15 та Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 461/4609/16-ц.

Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою визнано незаконним та не чинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», передбачено, що для одержання виконавчого напису необхідно подати, зокрема, оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач при зверненні до нотаріуса не надавав будь-які первинні документи, які б підтверджували суму боргу, тому заборгованість не є безспірною.

Натомість, стороною відповідача, відповідно до вимог ст. ст. 76-81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів на обґрунтування того, що приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гисюк О.В. були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором.

Так, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач отримував від відповідача письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором, зв`язку з чим він був позбавлений можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги відповідача, або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред`явленої до стягнення. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем приватному нотаріусу первинних бухгалтерських документів по нарахуванню заборгованості, які б свідчили про наявність підстав її нарахування.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним було надано приватному нотаріусу Києво-Святошинського районного нотаріального округу Гисюк О.В. розрахунок заборгованості, як і інші документи, які б містили дані про час виникнення заборгованості, період її нарахування, динаміку руху коштів за договором, докази про направлення позивачу вимоги про усунення порушення зобов`язання.

В свою чергу, нотаріусом не було перевірено отримання вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором позивачем, що унеможливило подання нотаріусу обґрунтованих заперечень, щодо вчинення виконавчого напису або письмової згоди.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також не пересвідчився в отриманні позивачем вимоги про можливе стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 січня 2019 року у справі № 910/13233/17, розглядаючи позовну заяву про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню зазначила наступне: «Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Наявність в змісті виконавчого напису номерів рахунків боржника в установах банків (для юридичних осіб) є обов`язковим. Вчинення виконавчого напису за кредитним договором є незаконним (таке право не передбачено законом), оскільки Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року (залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14), визнав незаконною та не чинною постанову КМУ № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в тому числі за кредитними договорами».

Так, судом встановлено, що з тексту оспорюваного виконавчого напису № 49506 від 24 травня 2021 року убачається, що він вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Гисюк Оленою Василівною на підставі ст. ст. 87-91 Закону України "Про нотаріат" та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 року за № 1172.

Тобто, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Гисюк О.В. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не врахувала, що Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" було визнано незаконною та не чинною. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.

Таким чином, на день вчинення виконавчого напису, редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений.

Вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29 червня 1999 року, а тому такий виконавчий напис не підлягає виконанню.

Як убачається з матеріалів справи, заява №2001054824301 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 14 червня 2018 року (а. с. 14 на звороті) нотаріально не посвідчений.

Крім того, слід зазначити, що до суми, яка підлягає стягненню з позивача за оспорюваним виконавчим написом, нотаріусом безпідставно були включені витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису у розмірі 500 гривень, оскільки можливість стягнення таких витрат шляхом їх включення до розміру безспірної заборгованості за виконавчим написом законом не передбачена.

З огляду на викладене, враховуючи те, що виконавчий напис приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Гисюк О.В. від 24 травня 2021 року № 49506, вчинений нотаріусом із порушенням численних норм закону, а вказану в ньому суму заборгованості не можна вважати безспірною, з урахуванням того, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог, а відтак суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання виконавчого напису приватного нотаріусу Києво-Святошинського районного нотаріального округу Гисюк О.В. від 24 травня 2021 року № 49506 таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 0509/01 від 05 вересня 2025 року (а. с. 9 та на звороті) надавала адвокатка Трепшина Катерина Олександрівна (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю серії ДП № 444 від 03 вересня 2019 року (а. с. 7)), та ордеру про надання правничої допомоги ОСОБА_1 серії АЕ №1488044 від 25 березня 2026 року (а. с. 6).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Акт прийому-передачі наданих послуг від 15 березня 2026 року (а. с. 10) на загальну суму 7000 гривень.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокаткою роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, визнання позову відповідачем, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у зв`язку із визнанням відповідачем позову, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 % судового збору сплаченого ним при поданні позову, що становить 532 гривні 48 копійок, виходячи із розрахунку (1064,96/2), та 266 гривень 24 копійки за забезпечення позову, виходячи із розрахунку (532,48/2).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (реєстрація, як ВПО: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; ЄДРПОУ 14282829), треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни ( АДРЕСА_2 ) та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович (49098, м. Дніпро, проспект Слобожанський, буд. 10, офіс 4; РНОКПП НОМЕР_2 ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати виконавчий напис, що вчинено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною від 24 травня 2021 року № 49506, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості у розмірі 27367 гривень 76 копійок, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 798 (сімсот дев`яносто вісім) гривень 72 (сімдесят дві) копійки, з яких: 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 (сорок вісім) копійок це 50 % за подання позовної заяви та 266 (двісті шістдесят шість) гривень 24 (двадцять чотири) це 50% за заяву про забезпечення позову.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого ним при подачі даного позову до суду, що становить 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 (сорок вісім) копійок та 266 (двісті шістдесят шість) гривень 24 (двадцять чотири) копійки за заяву про забезпечення позову.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна