Рішення № 136926399, 20.05.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/13104/25

Провадження № 2/643/923/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2026 Салтівський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Довготько Т.М.

за участю секретаря судового засідання Вишнякової Є.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 Сисоєвої К.М.

представника відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Марченко М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_6 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Варнікова Ксенія Вікторівна про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

06 серпні 2025 року, представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд: визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло, реєстраційний № НОМЕР_1 , видане 17.03.2003 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради; витребувати у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 , та передати її ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_10 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_11 , але не оформив своїх спадкових прав; стягнути на користь позивача судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.

В обґрунтування позову представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 , зазначає, що ОСОБА_11 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємельяновою Іриною Георгіївною 04 липня 1996 року, зареєстрованого в реєстрі за №6732 належала квратира за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла. Після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина на її спадкове майно, до складу якого входить вищевказана квартира. Спадкоємцем майна померлої ОСОБА_11 був син ОСОБА_10 , який був зареєстрований та проживав станом на дату смерті разом із спадкодавицею ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 . Тому, ОСОБА_10 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_11 шляхом спільного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_10 . В межах шестимісячного строку встановленого ст. 1270 ЦК України, 05.08.2020 року ОСОБА_9 звернувся до Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори з Заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_10 . ОСОБА_9 здійснено прийняття спадщини на спірне майно в порядку спадкової трансмісії у відповідності до ст. 1276 Цивільного кодексу України безпосередньо після смерті ОСОБА_11 . Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Тобто спадкове майно в АДРЕСА_2 належить ОСОБА_9 з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10 (або з дати відкриття спадщини після смерті ОСОБА_11 ). Також із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_9 ОСОБА_10 звернулася ОСОБА_6 від імені та в інтересах ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якого Шевченківським районним у м. Запоріжжі відділом ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) було зареєстровано актовий запис про народження ОСОБА_7 який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Донецьку, мати громадянка України ОСОБА_6 , батько громадянин України ОСОБА_10 на підставі Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.04.2020р. у справі №331/1538/20 (яким було встановлено факт народження ОСОБА_7 , батьком якого встановлено ОСОБА_10 ) актовий запис № 02 від 24.04.2020р. Запорізьким апеляційним судом було переглянуто та скасовано Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.04.2020р. у справі №331/1538/20, а заяву ОСОБА_6 про встановлення факту народження особи залишено без розгляду. Таким чином, ОСОБА_9 був єдиним законним спадкоємцем майна померлих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . ОСОБА_9 не зміг отримати Свідоцтво про право на спадщину на квартиру в зв`язку з відсутністю в нього оригіналів правовстановлюючих документів. Так, згідно Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Варніковою К.В. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 01.06.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №748, ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний № НОМЕР_1 , виданого 17.03.2003 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради згідно з розпорядженням від 17.03.2003 року №7268, зареєстрованого у Харківському міському бюро технічної інвентаризації та записаного у реєстрову книгу за №П-5-57768 28.03.2003 року, було відчужено квартиру за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 . Далі, згідно Договору дарування квартири, посвідченого Макаренком В.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 02.07.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №742, ОСОБА_2 подарувала квартиру ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 помер. Єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_9 є його дружина ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_3 прийняла спадщину після свого чоловіка ОСОБА_12 на все належне йому майно, в тому числі і на спірну квартину, яка розташована в АДРЕСА_2 . Однак, 13.05.2025 вих.№445/02-31 Третьою Черкаською державною нотаріальною конторою винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради, було надано лист-відповідь від 27.07.2021 року №5937/04-11/21, яким підтверджено що станом на 31.12.2012 року проведено реєстрацію права власності за реєстровим номером 57621 на ім`я ОСОБА_11 . Тобто, відомості про реєстрацію права власності у Харківському міському бюро технічної інвентаризації на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 записані у реєстрову книгу за №П5-57768 28.03.2003 року є неправдивими. Також, Юридичним департаментом виконавчого комітету Харківської міської ради було надано лист-відповідь від 26.07.2021 року №6269/9 з інформацією про те, що «Відповідно до інформації наданої Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради квартира АДРЕСА_1 не відноситься до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста. Таким чином, Управлінням комунального майна та приватизації, як органом приватизації Харківської міської ради, приватизація вказаної квартири не здійснювалася. Розпорядження №7268 оформлено іншою датою та на квартиру за іншою адресою». Тобто, Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради розпорядження від 17.03.2003 року №7268 не видавалося, відповідно і не видавалося Свідоцтво про право власності на житло, реєстраційний №5-07275681 від 17.03.2003 року. Отже, Свідоцтво про право власності на житло, реєстраційний №5-07275681 від 17.03.2003 року є незаконним, протиправним, має ознаки підробки, оскільки рішення чи будь якого іншого правочину чи акту індивідуальної дії, на підставі якого було видано саме це Свідоцтво, не існує взагалі, а тому підлягає визнанню його недійсним. Так, оскільки спірне майно, яке вибуло з володіння власника вибуло поза його волею, тому підлягає витребуванню від відповідача ОСОБА_8 .

07.10.2025 представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Сисоєвою К.М. подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі. Зазначає, що на момент придбання ОСОБА_2 спірного житлового приміщення в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, належало по праву власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень ОСОБА_4 . Відповідачка ОСОБА_2 не могла знати, що таке рішення прийняте з порушенням закону і в майбутньому може бути скасованим. У випадку задоволення позову на відповідача, як на добросовісного власника, буде покладений надмірний тягар. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа, добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування в зв`язку з позбавленням права на майно. А задоволення позовних вимог тягне за собою позбавлення та втручання в право власності добросовісного набувача. Таким чином, вважає, що позовна заява необґрунтована та не підлягає задоволенню.

17.11.2025 представником відповідача Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради М.Кітченко подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити. Зазначає, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , не відноситься до об`єктів Харківської міської територіальної громади. З матеріалів інвентаризаційної справи № 67094/19657 на квартиру АДРЕСА_4 вбачається, що реєстраційне посвідчення Харківського міського бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 57621 посвідчує, що кооперативна квартира АДРЕСА_1 кооперативу «Ортикон» зареєстрована за ОСОБА_13 . Зазначена квартира належала ОСОБА_14 на підставі довідки ЖБК № 267 «Ортиком» від 23.04.1996. Відповідно до Договору купівлі-продажу реєстр. № 6732 від 04.07.1996 ОСОБА_14 продано ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, квартира АДРЕСА_1 є кооперативною та перебувала у ЖБК «Ортиком», а тому до об`єктів комунальної власності Харківської міської територіальної громади зазначена квартира не належала. Крім того, заява на приватизацію квартири АДРЕСА_1 до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради не надходила, рішення про приватизацію вказаної квартири Управлінням не приймалось. Ураховуючи викладене, оскільки Свідоцтво про право власності на житло реєстраційний № НОМЕР_1 від 17.03.2003 на квартиру АДРЕСА_1 , не видавалось Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради є неналежним відповідачем. Вимога позивача про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло реєстраційний № НОМЕР_1 , видане 17.03.2003 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради є неефективним (неналежним) способом захисту прав. Звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволені позову. Крім того, ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 08.09.2025 у справі № 552/8692/22, кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 в частині обвинувачення за ч.5 ст.27, ч.1 cт. 358, ч.4 cт. 358 КК України було закрито, у зв`язку із закінченням строків давності, встановлених cт. 49 КК України, тобто з підстави, яка є нереабілітуючою. В ухвалі судом було встановлено, що Свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 17.03.2003 на квартиру АДРЕСА_1 , начебто видане 17.03.2003 відділом приватизації житлового фонду Харківської міської ради є завідомо підробленим. Крім того, позивач зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , проте, оскільки ОСОБА_3 не надано документів, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_1 , нотаріус не має можливості встановити факт належності майна ОСОБА_10 , а як наслідок не може видати Свідоцтво про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 . Також, позивач посилається на те, що вона є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_9 . Разом з цим, матеріали справи не містять підтвердження таких доводів. ОСОБА_3 у позовній заяві зазначає, що ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_6 померла. ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . На час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_11 проживав син померлої ОСОБА_10 , який відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом. У матеріалах справи не визначено коло спадкоємців ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а отже і неможливо визначити чи були у спадкодавців спадкоємці, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Таким чином, матеріали справи не містять інформації та доказів, що позивач набула право власності за ОСОБА_9 в порядку, встановленому законом.

Ухвалою суду від 08.08.2025, позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 15.08.2025 було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.10.2025, було витребувано докази.

Протокольною ухвалою від 17.11.2025 поновлено представнику відповідача Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради строк на подання відзиву та прийнято відзив.

Ухвалою суду від 17.11.2025, було витребувано докази.

Ухвалою суду від 11.12.2025, було витребувано докази.

Ухвалою суду від 26.01.2026, було витребувано докази.

Ухвалою від 10.03.2026 було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні у режимі відеконференції позов підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_15 в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Марченко М.Ю.в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві.

Відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановлений законом порядок, про причини неявки до суду не повідомили.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вернікова К.В. в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Судом встановлено, що 01 вересня 1977 року було розірвано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого повторно 01.07.2020 (том 1, а.с.24).

В подальшому ОСОБА_12 16 вересня 1977 зареєструвала шлюб з ОСОБА_17 та її прізвище після укладення шлюбу « ОСОБА_18 ».

З повного витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 18.05.2020 вбачається, що шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_17 розірвано 23 вересня 1981 року (том 2, а.с. 51-52).

Згідно договору купівлі-продажу від 04.07.1996 ОСОБА_11 належала квартира АДРЕСА_1 (том 3, а.с.59).

ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Харкові, що підтверджується копією актового запису по смерть №3395 від 03.03.2020 (том 3, а.с.117).

Після її смерті відкрилась спадщина на вищевказану квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 , виданого повторно) 01.07.2020 Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) батьками ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 є ОСОБА_9 та ОСОБА_12 (том 1, а.с.25).

З копії спадкової справи №397/2020 заведеної Четвертою Харківською нотаріальною конторою вбачається, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_11 із заявою про прийняття спадщини звернулися: 29.04.2020 ОСОБА_19 та ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_9 ( том 2, а.с.32-38).

Згідно із Інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 22.10.2025, станом на дату смерті ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_2 , були зареєстровані ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (том 2, а.с.28).

Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_11 не видавалося.

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 виданим потворно 14.05.2021 (том 1, а.с.26).

За інформацією з реєстру територіальної громади м. Харкова від 18.05.2020 станом на 01.04.2020 за адресою: АДРЕСА_2 , були зареєстровані ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (том 2, а.с. 47).

З копії спадкової справи №442/2020 заведеної Четвертою Харківською нотаріальною конторою вбачається, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_10 із заявою про прийняття спадщини звернувся 18.05.2020 ОСОБА_9 (батько). Також, з копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 18.05.2020 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_11 народився ОСОБА_7 , батьками якого є: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 . Документ, що підтверджує факт народження: рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя про встановлення факту народження №331/1538/210 від 23.04.2020 (том 2, а.с.39-65).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23.02.2021 у справі №331/1538/20, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.04.2020 скасовано, заяву ОСОБА_6 про встановлення факту народження особи, заінтересованої особи: ОСОБА_10 , Шевченківський районний у м.Запоріжжя відділ державної реєстрації актів цивільно стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, залишено без розгляду (Том 1, а.с. 38-40).

Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_10 - ОСОБА_9 не отримував.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_13 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 28.08.2024 (Том 1, а.с.23).

З копії спадкової справи №197/2024 заведеної Третьою Черкаською державною нотаріальною конторою після померлого ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_9 , вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_13 звернулася ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_3 (дружина). ОСОБА_3 26.03.2025 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_20 на частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_5 (том 3, а.с.2-56).

01 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким продавець ОСОБА_4 передала у власність покупця ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Варніковою К.В. зареєстровано в реєстрі за № 748 (том 3, а.с.125-128).

З цього договору вбачається, що зазначена квартира належить продавцю, ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний № НОМЕР_1 , виданого 17.03.2003 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради згідно з розпорядженням від 17.03.2003 №7268, право власності зареєстровано у Харківському міському бюро технічної інвентаризації та записано у реєстрову книгу за №П-5-57768 28.03.2003.

Як вбачається з повідомлення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26.07.2021 №6269/9-21, відповідно до інформації наданої Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради квартира АДРЕСА_1 не відноситься до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста. Таким чином, Управлінням комунального майна та приватизації, як органом приватизації Харківської міської ради, приватизація вказаної квартири не здійснювалася. Розпорядження №7268 оформлено іншою датою та на квартиру за іншою адресою (том 1, а.с.44).

В свою чергу, відповідно до договору дарування квартири від 02.07.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріально округу Макаренко В.М., ОСОБА_2 подарувала квартиру АДРЕСА_1 своїй рідній сестрі ОСОБА_5 (Том 3, а.с.129-132).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 20.08.2021 ОСОБА_8 на підставі договору дарування № 742 від 02.07.2021 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а.с.43).

Постановою державного нотаріуса Третьої Черкаської державної нотаріальної контори Ірини Ворона від 13.05.2025 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_9 , оскільки не надано документи, що підтверджують право власності на кватиру АДРЕСА_1 , неможливо встановити факт належності майна ОСОБА_10 (том 1, а.с.45).

Так, ОСОБА_3 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_9 та належним чином прийняла спадщину, подавши про це відповідну заяву до нотаріуса у встановлений законом шестимісячний строк.

Також, судом встановлено, що ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 08.09.2025, ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 12021221220000364 від 15.06.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, - закрито в частині обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України (том 1, а.с.197-202).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (див. правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19)).

Ураховуючи викладене, суд доходить ввисновку про те, що позовна вимога ОСОБА_3 , як спадкоємиці ОСОБА_9 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності в порядку спадкування за законом на спірну квартиру є неефективним способом захисту її прав, оскільки ефективним способом є вимога про витребування цієї квартири.

Щодо витребування майна.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Судом встановлено, що до спливу визначеного ч. 1 ст. 1270 ЦК України 6-місячного строку з моменту смерті своєї матері ОСОБА_11 - ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , не встигнувши прийняти спадщину.

За змістом ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився.

Після смерті ОСОБА_10 право на прийняття спадщини, яку він не встиг прийняти після смерті матері, перейшло до його батька - ОСОБА_9 , як спадкоємця першої черги за законом. Останній вказану спадщину прийняв шляхом звернення 05.08.2020 у межах встановленого ст. 1270 ЦК України шестимісячного строку до Четвертої ХМДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11 .

В свою чергу ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_13 , звернувшись в установлений законом строк із заявою про прийняття спадщини. Водночас, спадкове майно було незаконно відчужене після смерті спадкодавця ОСОБА_11 на користь третіх осіб на підставі підробного Свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний № НОМЕР_1 , виданого 17.03.2003 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради згідно з розпорядженням від 17.03.2003 №7268, право власності зареєстровано у Харківському міському бюро технічної інвентаризації та записано у реєстрову книгу за №П-5-57768 28.03.2003.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, зокрема й на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19, від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17, від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21.

Суд зауважує, що при вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності володільця нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18,постанова від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Так, стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).

Фактори, з якими закон (стаття 388 ЦК України) пов`язує можливість віндикації майна, є добросовісність (недобросовісність) набувача майна, та наявність обставин, за яких витребування можливе також у добросовісного набувача. Кожен з цих факторів досліджується послідовно стосовно кожного набувача у ланцюгу набувачів, якщо про існування відповідних обставин стверджує сторона, яка несе тягар їх доведення. Тобто якщо майно було набуто добросовісним набувачем за відплатним правочином і за положеннями статті 388 ЦК України воно не могло бути витребуване у цієї особи власником, то подальше розпорядження цією особою майном (в тому числі відчуження його за безвідплатним правочином) не створює підставу для витребування у нового набувача. Добросовісний набувач, який далі відчужив майно за безвідплатним правочином, не є «особою, яка не мала права відчужувати майно». (Постанова Велика Палата Верховного Суду від 4 березня 2026 року у справі № 922/5241/21).

Судом встановлено, що спірна квартира вибула із власності поза волею її власника. Разом із цим, відповідач ОСОБА_2 , є добросовісним набувачем спірного майна.

ОСОБА_2 набула право власності на спірне майно за відплатним договором. Відповідач ОСОБА_2 не знала і не могла знати про те, що дане майно вибуло із власності поза волею власника. Під час придбання спірного майна ОСОБА_2 правомірно очікувала, що попередній власник майна мав право ним розпоряджатися, а вона, після отримання цього майна, матиме змогу мирно ним володіти.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_2 набула у власність, були відсутні у відповідному державному реєстрі.

Отже, ОСОБА_2 , набуваючи у червні 2021 року спірне майно у власність від ОСОБА_4 та укладаючи оплатний письмовий договір про придбання такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, не могла знати про те, що це майно вибуло з власності поза волею власника, а тому є добросовісним набувачем.

В свою чергу, добросовісний набувач ОСОБА_2 , яка далі відчужила майно за безвідплатним правочином ОСОБА_16 , не є особою, яка не мала права відчужувати майно. Таким чином, подальше розпорядження ОСОБА_2 майном (відчуження його за безвідплатним правочином) не створює підставу для витребування у нового набувача.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про неможливість витребування спірної квартири від ОСОБА_16 , оскільки у цьому випадку втручання у право ОСОБА_16 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі наслідки вилучення (витребування) нерухомого майна не переважають дотримання прав власника, який законно набув у власність майно, а тому суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 82, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_6 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Варнікова Ксенія Вікторівна про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.05.2026.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_18 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 .

Відповідач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 14095412, адреса місцезнаходження: м.Харків, майдан Конституції, 16.

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_9 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Варнікова Ксенія Вікторівна, адреса місцезнаходження: м.Харків, вул. Загородня, 64.

Суддя Т.М.Довготько