Рішення № 136916546, 18.05.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/4586/25

провадження 2/216/512/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

18 травня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, служби у справах дітей виконкому Центрально-міської районної ради у місті ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття осіб з реєстраційного обліку проживання,-

встановив:

Представник позивача, адвокат Палішева Н.О., звернулась до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 вересня 2005 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики на загальну суму 21930 грн, що в еквіваленті на день укладання договору складало 4300 доларів США, строк виплати боргу передбачено п. 1 договору - 23 травня 2006 року. В забезпечення вимог договору позики 23 вересня 2005 року сторонами було укладено договір іпотеки житлового будинку, який належав відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності, та який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 26 квітня 2007 року приватним нотаріусом Криворізького МНО Логонюк А. А. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на вищевказаний житловий будинок в зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 умов договору позики. 25 січня 2012 року відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, ОСОБА_6 приватним нотаріусом Криворізького МНО було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я позивача ОСОБА_1 , яке в подальшому було зареєстровано на її ім`я згідно з витягом про державну реєстрацію прав, який виданий КП ДОР «Криворізьке БТІ» 20.03.2012. До сьогоднішнього дня відповідачі залишаються зареєстрованим у вказаному житловому будинку і постійно там мешкають. Позивач неодноразово зверталася до відповідачів з пропозицією добровільно звільнити будинок та знятися з реєстраційного обліку проживання, але відповідачі на будь-який контакт не йдуть, у будинок позивача не допускають при виклику поліції позивачеві пояснили, що дані правовідношення є цивільними і органи поліції без рішення суду не мають право вирішувати питання виселення відповідачів. 25 квітня 2025 року позивачем на адресу відповідачів було направлено лист-вимогу про добровільне звільнення будинку та зняття з реєстраційного обліку проживання, але дана вимога відповідачами проігнорована і не виконана. На теперішній час в позивача виникла гостра необхідність продати належний їй будинок, але реєстрація та проживання відповідачів перешкоджає їй вільно розпорядитися своїм майном, саме тому позивач вимушена звернутися з вказаним позовом, в якому просить усунути перешкоди в користуванні власністю, шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування вищевказаним житловим будинком та їх примусового виселення з будинку.

У судове засідання позивач не з`явилась, її представник, адвокат Палішева Н.О., надала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, позов підтримує та наполягає на його задоволенні, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачі про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, проте до суду не з`явилися, причини неявки не повідомили, відзив, або будь-які пояснення по суті позову не надали.

Представники третіх осіб про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, проте до суду не з`явилися, від представника виконкому Центрально-Міської районної у місті ради надійшов висновок щодо можливості визнання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням та його виселення з вказаного житла.

У зв`язку з такими обставинами судом ухвалено здійснювати заочний розгляд справи без участі відповідача, відповідно до ст.ст. 279-281 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наведені докази у їх сукупності, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно з роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23.09.2005 між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 гроші в сумі 21930,00 грн, що в еквіваленті складає 4300 дол. США, зі строком виплати боргу 23.05.2006, з нарахуванням процентів за користування позикою в розмірі 5% за кожний місяць. Договір посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Корнік Д.А. та зареєстровано в реєстрі за №566.

В цей же день, 23.09.2005 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики відповідач ОСОБА_2 передав в іпотеку житловий будинок А-1, житловою площею 13,0 кв.м., загальною 24,60 кв.м., сарай Б, гараж В, вбиральню Г, огорожі 1-2, замощення І, водоколонки ІІ, за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю на підставі договору договору дарування, посвідченого 25.09.2003, приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І., реєстровий номер 13621.

26.04.2007 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Логонюк А.А. вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2

25.01.2012 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І. видано свідоцтво, яким посвідчено право власності на житловий будинок А-1, житловою площею 13,0 кв.м., загальною 24,60 кв.м., сарай Б, гараж В, вбиральню Г, огорожі 1-2, замощення І, водоколонки ІІ, за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем ОСОБА_1

Свідоцтво зареєстроване у КП ДОР «Криворізьке БТІ», про що видано Витяг про державну реєстрацію прав №33533379 від 20.03.2012.

Згідно з довідкою голови квартального комітету №32 виконкому Центрально-Міської районної у місті ради від 15.02.2025, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25.04.2025 позивачем на адресу проживання відповідачів направлено лист з вимогою про зняття з реєстраційного обліку проживання у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та звільнення його для передачі у користування позивачеві.

Як слідує з висновку виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, як органу опіки та піклування, №8/33-3838 від 08.09.2025, щодо можливості визнання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та його примусового виселення з вказаного житла, відповідач ОСОБА_2 підтвердив, факт отримання у 2005 році позики у позивача для придбання транспортного засобу, але вказаний борг не погасив. Згідно з інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 власного майна та житла не мають. Ураховуючи встановлені обставини виконком Центрально-Міської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, заперечує проти позову в частині визнання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та його примусового виселення з вказаного житла.

Згідно з письмовими поясненнями відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.08.2025, останні заперечують, щодо позовних вимого та визнання їх таким, що втратили право користування житловим приміщенням.

Аналізуючи норми права на які посилалась позивач у позові та норми прави, які слід застосувати до спірних правовідносин суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи, на підставі заяви особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку.

Звернувшись до суду, позивач просила усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, шляхом їх виселення з підстав, передбачених статтею 391 ЦК України.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно з частиною третьою статті 33 вказаного Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У справі, що розглядається, спір виник з приводу того, що позивач як новий власник, який набув право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні співвласники, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього.

Нормами, які встановлюють порядок виселення та певні обмеження щодо цього є ст.ст. 109, 110 ЖК України, які на підставі Закону №4751-IX від 13.01.2026, станом на дату розгляду справи, втратили чинність.

Між тим під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону №898-IV, так і норма статті 109 ЖК України (постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16).

Згідно з положеннями статті 40 Закону №898-IV звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є позивач ОСОБА_1

25.04.2025 позивачем на адресу проживання відповідачів направлено лист з вимогою звільнити житлове приміщення для його передачі у користування позивачу, проте до теперішнього часу вимога відповідачами не виконана.

Таким чином, з врахуванням встановлених обставин у справі та положень згаданих норм права, суд вважає, що реєстрація та проживання у спірному житлову приміщенні відповідачів за відсутності для того передбачених законом підстав, позбавляє позивача права вільного користування та розпорядження своїм майном, тому позов про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення підлягає задоволенню.

Разом з цим, з висновку виконкому Центрально-Міської районної у місті ради суд встановив, що орган опіки та піклування вважає недоцільним визнання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки таке рішення призведе до порушення охоронюваних законом житлових прав неповнолітньої дитини.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків, а тому факт її непроживання у квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування житлом, у якому на законних підставах зареєстрований її батько.

Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 09.09.2020 у справі № 755/16152/16-ц.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що позов в частині вимог до неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, та становить 1211,20 грн.

Отже, з відповідачів на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 316, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 279-281, 352, 354, 355 ЦПК України суд,-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, служби у справах дітей виконкому Центрально-міської районної ради у місті ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття осіб з реєстраційного обліку проживання задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , такими, що втратили право користування вказаним житловим будинком та їх примусового виселення з будинку.

У задоволенні вимог про визнання ОСОБА_5 ., ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та його виселення з вказаного будинку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в рівних частинах з кожного, на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді судового збору, у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

- відповідачі: ОСОБА_2 , РНКОПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 , РНКОПП (невідомий), місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , РНКОПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_5 , РНКОПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- третя особа: відділ реєстрації місця проживання громадян виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, код ЄДРПОУ 36608314, місцезаходження: м. Кривий Ріг, вул. Староярмаркова, 44.

- третя особа: служба у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, код ЄДРПОУ 36608314, місцезнаходження м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 27.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ