Рішення № 136910564, 28.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Київ справа №320/4161/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби про визнання протиправними рішення, зобов`язання вчинити дії -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039), в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення ТЦК та СП про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу;

- визнати протиправним рішення ДПСУ про відмову у наданні дозволу на перетин державного кордону України з гуманітарних підстав для возз`єднання з сім`єю;

- зобов`язати ТЦК та СП надати відстрочку від призову на військову службу для реалізації виїзду за кордон, що забезпечить можливість виконання сімейних обов`язків;

- у разі відмови суду в задоволенні вимоги щодо надання відстрочки від призову на військову службу, зобов`язати ДПСУ надати мені дозвіл на перетин державного кордону України для виїзду за кордон на постійне місце проживання.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відмова у перетині державного кордону позбавляє позивача права на виконання своїх батьківських обов`язків, підтримання сімейних зв`язків та возз`єднання з сім`єю. Вважає, що дозвіл ДМСУ на виїзд за кордон є підставою для безперешкодного виїзду позивача за кордон на постійне місце проживання, а відмова відповідача-1 у наданні відстрочки від призову створює штучні перепони для реалізації права позивача на виїзд за кордон.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач-1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив до суду не надав.

Відповідач-2 Адміністрація Державної прикордонної служби, не погоджуючись із доводами позивача, надала відзив на позовну заяву, в якому вказала, що ні Правила перетинання Державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, ні інші законодавчі акти не містять вимоги, які б надавали позивачу право на виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану. Вважає відмову у наданні дозволу на перетин позивачу державного кордону України законною і такою, що не підлягає скасуванню.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач є громадянином України, одружений, батько неповнолітньої дитини. Сім?я - дружина та семирічний син, з 8 лютого 2023 року проживають за кордоном. Через воєнний стан та встановлені обмеження, позивач не може виїхати з України для возз`єднання з сім`єю.

18 січня 2024 року подав заяву до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання.

Документи було оформлено в грудні 2024 року, що унеможливило зняття позивача з військового обліку у зв`язку зі змінами до законодавства, затвердженими постановою КМУ № 563 від 16 травня 2024 року.

Таким чином, позивач втратив можливість знятися з військового обліку у ТЦК та СП до змін законодавства та реалізувати своє право на виїзд без необхідності отримувати відстрочку від призову.

Державна прикордонна служба України (далі - ДПСУ) у відповідь на звернення позивача про дозвіл на виїзд за кордон з гуманітарних підстав, листом від 24.12.2024 № 02.3/3-12640/21528, від 07.01.2025 № 02.3/3-159/334 відмовила у задоволенні запиту, посилаючись на відсутність документів, які підтверджують статус особи, що не підлягає призову.

23 грудня 2024 року позивач подав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі- ТЦК та СП) про надання відстрочки від призову на військову службу відповідно до статті 23, пункту 24 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" для можливості реалізації виїзду за кордон на підставі дозволу на виїзд за кордон на постійне місце проживання від ДМСУ.

27 грудня 2024 року повідомленням за № 35/11179 ТЦК та СП повідомив позивача про ухвалення рішення про відмову у наданні відстрочки, посилаючись на відсутність законодавчих підстав для такого дозволу.

Вважаючи вказані рішення незаконними, а дії відповідачів-протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів унормовані Законом України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).

Статтею 23 Закону №3543-XII врегульовано питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Частинами 7, 8 ст. 23 Закону №3543-XII регламентовано, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

За змістом п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - порядок №560), у якому, серед іншого, визначено процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

За правилами п. 58 порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відповідно до п. 60 порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку: у разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку; таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Як встановлено судом під час розгляду справи, з метою отримання відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період, позивачем була подана заява на ім`я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій зазначались підстави для відстрочки ст. 33,51,52 Конституції України, ст.ст. 1,4,11 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»; дозвіл від ДМСУ на виїзд за кордон на постійне місце проживання, зняття з реєстрації місця проживання, перебування сім`ї за кордоном майже 2 роки без намірів подальшого повернення, свідоме рішення позивача виїхати за кордон на постійне місце проживання для збереження шлюбу та возз`єднання з сім`єю, з наміром ніколи назад не повертатись, на підставі відсутності будь-яких інтересів для життя в Україні.

До вказаної заяви були долучені наступні документи: копія рішення від Державної Міграційної Служби України про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання; дозвіл від Державної Міграційної Служби України на виїзд за кордон на постійне проживання (копія закордонного паспорта з печаткою про оформлення виїзду на постійне проживання); витяг з реєстру територіальної громади про зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні; копія довідки від Головного Управління Державної Податкової Служби у місті Києві про відсутність податкових зобов`язань; довідка від Головного Центру Обробки Спеціальної Інформації Державної Прикордонної Служби України про відсутність стосовно позивача тимчасових обмежень у праві виїзду з України; витяг від Головного Центру Обробки Спеціальної Інформації Державної Прикордонної Служби України, який підтверджує однократний перетин кордону на виїзд дружини позивача з дитиною 09.02.2023; витяг від Департаменту Інформатизації Міністерства Внутрішніх Справ України про відсутність відомостей щодо позивача про притягнення до кримінальної відповідальності, судимості, перебування у розшуку; копія паспорта громадянина України; копія картки платника податків; військово-обліковий документ; копія свідоцтва про шлюб; копія свідоцтва про народження дитини.

Позивачем було отримано повідомлення № 35/11179 від 27.12.2024 від ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що за результатами розгляду документів, протоколом від 27.12.2024 №35 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оскільки питання перетину кордону не належить до компетенції комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Зазначено, що відстрочка від призову на військову службу надається за умови надання документів, передбачених постановою №560 та з відповідних підстав, визначених даною постановою.

Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки воно створює штучні перепони для реалізації його права виїзду за кордон на постійне місце проживання, позбавляє його права на виконання батьківських обов`язків, підтримання сімейних зав`язків та возз`єднання з сім`єю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, в т.ч. ті, що були подані позивачем ІНФОРМАЦІЯ_2 для вирішення питання про надання відстрочки від призову, суд вважає вказані доводи позивача необґрунтованими з огляду на наступне.

Пункт 60 Порядку №560 містить імперативні приписи, які встановлюють обов`язок Комісії здійснити розгляд заяви особи та документів, що підтверджують право на відстрочку та ухвалити рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.

Відповідно до п. 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Надання відстрочки за «сімейними обставинами» врегульовано абз. 5-18 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Так, особа має право на відстрочку у наступних випадках:

- Чоловіки/жінки, які мають трьох і більше дітей віком до 18 років за умови відсутності заборгованості зі сплати аліментів;

- Особи, які самостійно виховують дитину до 18 років (одинокі батьки або батьки, чий другий з подружжя проходить військову службу);

- Особи, в яких дитина має інвалідність або тяжке захворювання (ДЦП, онкологія, орфанні хвороби, діабет I типу тощо) але інвалідність не встановлена; підтверджується висновком ЛКК;

- Особи, які утримують повнолітню дитину з інвалідністю I або II групи;

- Батьки, чия дитина потребує трансплантації органа або паліативної допомоги (документ ЛКК закладу ОЗ).

- якщо дитина віком до 3 років перебуває під офіційною опікою військовозобов`язаного;

- Особи, чиї близькі родичі (брати, сестри в тому числі неповнорідні з вересня 2024 р.) загинули або зникли безвісти під час захисту держави.

Таким чином, аналіз ст. 23 Закону № 3543-XII свідчить про те, що вказана норма не містить таких підстав для надання відстрочки від призову на військову службу, як свідоме рішення позивача виїхати за кордон на постійне місце проживання для збереження шлюбу та возз`єднання з сім`єю, а також надання дозволу від ДМСУ на виїзд за кордон на постійне місце проживання.

При цьому, як свідчить зміст та форма повідомлення від 27.12.2024 відповідачем було прийнято рішення за формою 7, прийняття якого передбачає відмову у наданні відстрочки.

З огляду на вищевикладене, рішення відповідача-1 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період є законним, обґрунтованим і скасуванню не підлягає.

В зв`язку із тим, що судом було встановлено правомірність винесення ІНФОРМАЦІЯ_4 рішення про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову, суд не вбачає підстав для зобов`язання ТЦК та СП надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу для реалізації виїзду за кордон.

Таким чином, в цій частині позову слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним рішення ДПСУ про відмову у наданні дозволу на перетин державного кордону України з гуманітарних підстав для возз`єднання з сім`єю, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми, суд дійшов висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

В подальшому Указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який діє і на даний час.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Таким чином, станом на час виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем-2, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, відтак конституційне право громадян України на вільне пересування, в тому числі і виїзд з України обмежувалось законодавством.

Кабінет Міністрів України 29.12.2021 на реалізацію повноважень передбачених пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» затвердив Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, про що прийняв постанову №1455 (далі - Порядок №1455; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Цей Порядок визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (пункт 1 Порядку №1455).

Відповідно до пункту 8 Порядку, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Верховний Суд у справі № 380/572/23 (спір стосувався законності обмеження права громадянина України, який досяг 16-річного віку, на перетин державного кордону в умовах воєнного стану) дійшов висновку, що в умовах воєнного стану, з урахуванням передбачених законом обмежень, для перетину державного кордону громадяни України повинні мати не лише дійсні паспортні документи, але й, у передбачених випадках, додаткові підтверджуючі документи, що підтверджують підстави виїзду.

Верховний Суд у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.

Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року в справі № 380/7792/22 вказував на те, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону № 389-VIII та Закону № 3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.

Вказана позиція підтримана також у постановах Верховного Суду від 31.08.2023 по справі № 380/572/23, 27.09.2023 по справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 по справі № 260/5951/22.

Верховний Суд (постанова від 31 серпня 2023 року в справі № 380/572/23) дійшов висновку, що в умовах воєнного стану на підставі спеціальних законів - Закону №389-VIII («Про правовий режим воєнного стану») та Закону №3543-XII («Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») - можуть застосовуватися обмеження права громадян на виїзд з України, навіть якщо Закон «Про порядок виїзду з України...» таких обмежень прямо не містить. Оскільки позивач не надав уповноваженій особі Держприкордонслужби додаткових підтверджуючих документів, передбачених у таких випадках законодавством, відмова у перетинанні державного кордону була законною і обґрунтованою.

Крім того, щодо порушення конституційних прав і гарантій, а також прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначив, що Україна офіційно повідомила про тимчасовий відступ від окремих міжнародних зобов`язань у зв`язку з воєнним станом.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що Україна офіційно повідомила ООН і іноземні держави про тимчасове відступлення від деяких міжнародних зобов`язань, зокрема щодо свободи пересування (стаття 33 Конституції України, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції), у зв`язку з воєнним станом. Водночас навіть в умовах війни держава зобов`язана діяти в межах Конституції та законів і поважати права людини. Суд підкреслив, що баланс між правами громадян і потребами національної безпеки має досягатися у спосіб, який відповідає принципу верховенства права. В умовах воєнного стану обмеження права на виїзд були виправдані пріоритетом публічного інтересу та не були свавільними.

Вказані висновки Верховного Суду суд вважає застосовними також і при вирішенні спірних правовідносин.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.

Пропуск транспортних засобів, перетинання державного кордону України, Голова Державної прикордонної служби України або особа, яка виконує його обов`язки, може дозволити перетнути державний кордон.

При цьому, суд звертає увагу, що в зазначеній нормі відсутня імперативність, тобто за визначених законом умов, у Голови Державної прикордонної служби України наявне право, а не обов`язок щодо надання дозволу на перетин державного кордону певним категоріям осіб.

У своїх зверненнях щодо надання дозволу на перетин державного кордону, позивач обґрунтовує необхідність виїзду з метою возз`єднання з сім`єю та у зв`язку із отриманням дозволу на виїзд на постійне місце проживання до Швейцарської Конфедерації.

До зазначених звернень позивачем було надано пакет документів, які на думку позивача, підтверджують підстави перетину державного кордону.

Однак, як вбачається з військово-облікових документів ОСОБА_1 , та встановлено вище судом під час розгляду давної справи, на час виникнення спірних відносин, останній не відносився ні до категорії осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, ні до категорії осіб, які зняті з військового обліку, ні до категорії осіб, яким надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Таким чином, у відповідача-2 були відсутні підстави для надання дозволу на перетин кордону ОСОБА_1 .

Враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом воєнної загрози для суверенітету та незалежності України, суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих невизначених умовах воєнного стану прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту держави, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним (постанова Верховного Суду від 17.10.2025 по справі № 380/22083/23).

Суд вважає безпідставним твердження позивача щодо наявності в нього права на отримання дозволу на перетин державного кордону з підстави гуманітарного характеру, а саме возз`єднання сім`ї. При цьому позивач трактує «возз?єднання сім?ї», як підставу гуманітарного характеру, посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367 «Про затвердження Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї» та від 17.07.2019 р. № 815 «Про затвердження Порядку в?їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій».

Суд зауважує, що на момент виникнення спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367 «Про затвердження Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї» в втратила чинність 15.12.2023, постанова від 17.07.2019 р. № 815 «Про затвердження Порядку в?їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій» втратила чинність 23.09.2023.

Крім того, вказані постанови визначали механізм в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, однак жодним чином не регулювали питання виїзду громадян за кордон з метою постійного проживання та возз`єднання з сім`єю.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, ні Правила перетинання Державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від

27.01.1995 № 57, ні інші законодавчі акти не містять вимоги, які б надавали позивачу право на виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану.

Таким чином, суд вважає, що рішення Голови Державної прикордонної служби України про відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону України, оформлене листами Адміністрації Держприкордонслужби від 24.12.2024 № 02.3/3-12640/21528, від 07.01.2025 № 02.3/3-159/334 є законним та обґрунтованим, та скасуванню не підлягає.

В зв`язку із чим, у суду відсутні підстави для зобов`язання ДПСУ надати дозвіл позивачу на перетин державного кордону України для виїзду за кордон на постійне місце проживання.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.