Рішення № 136909129, 27.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 рокуСправа №160/5647/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою заяву товариства з обмеженою відповідальністю УКРАВТОІМПОРТ в особі представника адвоката Артамонової Софії Олегівни до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, -

ВСТАНОВИВ:

10.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю УКРАВТОІМПОРТ в особі представника адвоката Артамонової Софії Олегівни до Київської митниці, в якій представник позивача просить суд:

- визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА100180/2026/000089;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UА100180/2026/000017/1 від 27.02.2026 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач з метою митного оформлення товарів подало до митниці електронну митну декларацію. Під час декларування товару за вказаною в електронній митній декларації позивачем обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України. Так позивач вказує, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару митницею не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої декларантом митної вартості товарів. Таким чином, позивач робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2026 року зазначена вище справа розподілена та 11.03.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 16.03.2025 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

30.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.

17.04.2026 року від Київської митниці надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Отже, відповідач вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови у митному оформленні товару прийняті митницею відповідно до вимог чинного законодавства.

17.04.2026 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що відповідач не подав будь-якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.

17.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Київської митниці Дерев`янко Альони Олегівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що між SHANGHAI YONGA PRE-OWNEDCAR CHAINS CO., LTD, що зареєстроване та чинне на підставі законодавства Китая («Продавець») та ТОВАРИСТВОМ з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАВТОІМПОРТ» (далі за текстом - «Позивач» та «Покупець») укладено Контракт № UA120250320А від «20» березня 2025 року, відповідно до якого ПРОДАВЕЦЬ має намір постачати ПОКУПЦЮ нові та автомобілі, що були в експлуатації (далі - Товар), згідно з номенклатурою, у кількості та за цінами, зазначеними у специфікаціях до цього Контракту, які є його невід`ємною частиною, а ПОКУПЕЦЬ купити такий Товар, та сплатити його на умовах, зазначених у Контракті та специфікаціях (п. 1.1 Договору).

Положеннями п. 4.1. Договору закріплено, що товар, його номенклатура, кількість, ціна та інші дані про Товар зазначаються Сторонами у Специфікаціях до Контракту.

Відповідно до пункту 2.1 ціни визначаються в доларах США (USD).

20.03.2025 року між Сторонами укладено Специфікацію №68 відповідно до якої Продавець продав, а Покупець купив автомобіль LIXIANG L6 VIN: НОМЕР_1 , вартістю 25 700 доларів США.

11.12.2025 року позивачу виставлено Інвойси YDL25121101 та YDL251211002, згідно з яким вартість товару, а саме автомобілю LIXIANG L6 VIN: НОМЕР_1 , складає 25 700 доларів США.

Крім того, між HONOR FREIGHT SERVICE SHENZHEN CO., LTD («Експедитор»), в особі директора КК XU та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАВТОЇМПОРТ» («ЗАМОВНИК») 19 травня 2023 року укладено Договір на надання транспортно-експедиторських послуг № UA120230519.

За цим Договором, відповідно до п. 1.1, Замовник доручає, а Експедитор приймає на себе зобов`язання від свого імені та за рахунок Замовника, організувати перевезення та транспортно-експедиційно обслуговування зовнішньоторговельних вантажів відповідно до заявки Замовника».

25 грудня 2025 року HONOR FREIGHT SERVICE SHENZHEN CO., LTD виставлено ТОВ «УКРАВТОЇМПОРТ» Інвойс SZHFS2512081, згідно з якими вартість фрахту (транспортування) становить 3850 доларів США, враховуючи вартість страхування у розмірі 250 доларів США.

За Інвойс SZHFS2512081 транспортувалось два автомобілі, один з яких LIXIANG L6 VIN: HLX32B144R1300112.

З наданого до митного оформлення Коносамента 262958755 вбачається, що автомобіль доправлено до порту міста Гданськ.

Відповідно до Договору - заявки №1902 від 19.02.26 ТОВ «МЕГГА ТРАНС» та ТОВ «УКРАВТОМПОРТ» погодили перевезення 4-х автомобілів з пункту відправлення Гдиня, Польща, до яких входив автомобіль LIXIANG L6 VIN: НОМЕР_1 .

23 лютого 2026 року ТОВ «МЕГГА ТРАНС» виставлено рахунок на оплату 23/02/26 за перевезення 4-х автомобілів, враховуючи LIXIANG L6 VIN: HLX32B144R1300112, за маршрутом Гдиня (Польща) - Ягодин - Київ.

З метою здійснення митного оформлення товарів ТОВ «УКРАВТОЇМПОРТ» подано митну декларацію, в якою митна вартість товару була визначена за ціною рахунка-фактури (інвойсу) та вартістю доставки.

Загалом ТОВ «УКРАВТОМПОРТ» до митного органу надано наступні документи:

-Форму електронного декларування;

- Додаткову угоду №1 до КОНТРАКТУ № UA20250320A від 11.08.2025 року,

- Інвойс YDL25121101 від 11.12.25 (вартість авто);

- Інвойс SZHFS2512081 від 25.12.25 року (вартість перевезення);

- Коносамент №262958755;

- Договір на надання транспортно-експедиторських послуг № UA120230519 між HONOR FREIGHT SERVICE SHENZHEN CO., LTD та ТОВ «УКРАВТОМПОРТ»;

- Договір на надання транспортно-експедиторських послуг № UA120230519 від 19 травня 2023 року між HONOR FREIGHT SERVICE SHENZHEN CO., LTD, в особі директора КК XU та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАВТОЇМПОРТ»;

- Платіжна інструкція в іноземній валюті №1147 від 17.12.25 (Свіфт оплата за автомобіль);

- Рахунок на оплату Договору-заявки на перевезення від 19.02.26;

- Договір-заявка на перевезення №1902 від 19.02.2026;

- Довідка про зняття з обліку в КНР; - Міжнародну транспортну накладну №1902;

-Специфікацію № 68 до Контракту № UAI20250320А від 20 березня 2025;

- Інші підтверджуючи документи.

Втім, Київською митницею відмовлено у митному оформленні (випуску) автомобіля LIXIANG L6 VIN: НОМЕР_2 , за ціною 28 646 доларів США.

Вартість скорегована до 37 038,17 доларів США.

Декларантом отримано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100180/2026/000088 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA100180/2026/000016/2 від 27.02.2026 року, якими було скорегована митну вартість товарів.

Рішення про коригування мотивоване наступним: 1. декларантом до митного оформлення, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 Кодексу, подано платіжну інструкцію в іноземній валюті від 17.12.2025 №1147 (JBKLPCHB0091UK) на суму 51400, USD. Зазначені банківські платіжні документи не містять відміток банку про проведення відповідних операцій та дати перерахування коштів (проведення розрахунків) на рахунок продавця компанії SHANGHAI YONGDA PREOWNEDCAR CHAINS CO., LTD (KHP); 2. декларантом до митного оформлення подано копію митної декларації країни відправлення від 22.12.2025 № 2223120250005165343 в якій зазначено, що поставка оцінюваного товару здійснюється відповідно до документу №YDL25121101 на умовах поставки FOВ. Документ №YDL25121101 не подано декларантом до митного оформлення; 3. Декларантом до митного оформлення подано Договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 19.05.2023 NUAI20230519 складений між HONOR FREIGHT SERVICE SHENZHEN CO., LTD та ТОВ «УКРАВТОМПОРТ». Згідно пункту 2.1.1 «Експедитор зобов`язується організувати перевезення та ТЕО вантажів Замовника за його дорученням та заявками». Декларантом не подано до митного оформлення доручення та заявки на перевезення.

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товарів, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи визначає Митний Кодекс України.

Статтею 1 Митного кодексу України встановлено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, закріплено, що встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною першою статті 257 Митного кодексу України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Розділ ІІІ Митного кодексу України регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

Так, статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із статтею 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно частин 1 та 2 статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 Митного кодексу України, частиною першою якої обумовлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Згідно з частиною другою зазначеної статті документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частинами першою та другою статті 54 Митного кодексу України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини п`ятої статті 54 Митного кодексу України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з метою належного оформлення придбаного в іноземного постачальника товару, позивач подав відповідачу митну декларацію та для підтвердження заявленої вартості товару надав митному органу документи, перелік яких зазначено у графі 44 митної декларації.

Аналізуючи вказані документи, суд доходить висновку, що вони є достатніми для підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до вимог чинного митного законодавства.

Водночас відповідач поставив під сумнів достовірність наданих декларантом документів у зв`язку із наявністю певних розбіжностей, які зазначені в оскаржуваному рішенні.

Так, декларантом до митного оформлення, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 Кодексу, подано платіжну інструкцію в іноземній валюті від 17.12.2025 №1147 (JBKLPCHB0091UK) на суму 51400, USD. Зазначені банківські платіжні документи не містять відміток банку про проведення відповідних операцій та дати перерахування коштів (проведення розрахунків) на рахунок продавця компанії SHANGHAI YONGDA PREOWNEDCAR CHAINS CO., LTD (KHP).

Інвойс (invoice) - це документ, у якому зазначається обов`язок продавця товарів (виконавця послуг) поставити товари (надати послуги) покупцю за наперед обговореною ціною. По суті, це попередній рахунок на оплату, і він не підтверджує факт відвантаження товару, надання послуг. Ціна послуг та перелік товарів у цьому виді інвойса не е остаточними та можуть змінитися в процесі узгодження остаточного замовлення.

Вищевказані документи були надані декларантом до митного оформлення, а також зазначені документи кореспондуються один з одним та в своїй сукупності не мають жодних розбіжностей.

Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов зовнішньоекономічного договору виходить з договірних правовідносин між позивачем, як покупцем, та продавцем.

У свою чергу, Київська митниця не є тим органом, на якого законодавством покладено обов`язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 815/137/17.

До того ж обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі №810/2784/18.

Крім того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Аналогічна позиція наведена у Постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №803/3649/15.

Щодо твердження про те, що надані до митного контролю платіжні доручення сформовані в електронному вигляді та не містять поміток передбачених Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, слід зазначити наступне.

У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №803/3649/15.

Наявність в платіжних дорученнях, копії яких надавались митному органу, в іноземній валюті відомостей про суму коштів, яка перерахована за товар, найменування цього товару та чітке посилання на номер і дату контракту, а також посилання на сплату відповідних проформ-інвойсів (в графі призначення платежу), дає можливість в повній мірі ідентифікувати товар.

Тобто, для визнання спірних платіжних доручень в іноземній валюті такими, що не підтверджують митну вартість товарів, поставлених на адресу ТОВ «УКРАВТОМПОРТ» немає правових підстав.

Відтак, доводи митного органу в цій частині також не можуть бути покладені в основу рішення про коригування митної вартості товарів.

Декларантом до митного оформлення подано копію митної декларації країни відправлення від 22.12.2025 № 2223120250005165343 в якій зазначено, що поставка оцінюваного товару здійснюється відповідно до документу №YDL25121101 на умовах поставки FOB. Документ №YDL25121101 не подано декларантом до митного оформлення.

Твердження митного органу про те, що декларант порушив вимоги законодавства, не надавши документ №YDL25121101, який нібито згадується в митній декларації країни відправлення, є безпідставним та не відповідає положенням Митного кодексу України, а також міжнародній практиці оформлення експортних документів.

Митний кодекс України передбачає обов`язок декларанта подавати документи, що стосуються операції купівлі-продажу між продавцем та покупцем, а також документи, які підтверджують фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті, ціну та складові митної вартості. Документ №YDL25121101 не є документом, який створений або отриманий декларантом, не стосується договірних відносин між сторонами та не має жодного значення для підтвердження фактичної ціни оцінюваного товару. Згадка цього номера в експортній декларації країни відправлення сама по собі не породжує обов`язку декларанта подавати документ, яким він не володіє і який не є складовою зовнішньоекономічної угоди.

Слід враховувати, що митна декларація країни відправлення відображає дані, сформовані митними органами Китаю, і може містити будь-які внутрішні або технічні позначення, що використовуються експортером. Українське законодавство не зобов`язує декларанта подавати документи, які формуються контрагентом у третій країні, якщо такі документи не є первинними документами господарської операції та не впливають на визначення митної вартості.

Поставка товару за умовами FOВ підтверджується відповідними документами, вже поданими декларантом: контрактом, інвойсом, транспортними документами та експедиторським договором. Умови поставки визначаються виключно комерційними документами сторін, а не позначеннями, які з`являються в експортних деклараціях іноземних митних органів. Тому твердження митниці, що ненадання документа NYDL25121101 перешкоджає визначенню митної вартості, не ґрунтується на законі.

Митний орган не довів, що документ №YDL25121101:

- містить відомості про ціну товару,

- містить відомості про транспортні чи інші витрати; - має значення для перевірки достовірності заявленої митної вартості;

- був зобов`язаний бути складений продавцем відповідно до умов договору.

Таким чином, митниця фактично вимагає документ, наявність якого не є необхідною для митного оформлення і який декларант об`єктивно не може надати, оскільки він не е стороною процесу його створення.

Відповідно до загальних принципів Митного кодексу, митний орган може вимагати додаткові документи лише тоді, коли існують обґрунтовані підстави сумніватися в достовірності заявленої митної вартості. У даному випадку таких підстав митниця не навела. Факт згадки документа в експортній декларації не створює сумніву в заявленій вартості та не доводить її недостовірності.

Судова практика також послідовно виходить із того, що митниця не може вимагати документи, які не впливають на ціну товару і не є частиною зовнішньоекономічного договору.

Таким чином, вимога подати документ №YDL25121101 є безпідставною та необґрунтованою, а його неподання не може бути підставою для сумнівів у достовірності заявленої митної вартості або для коригування митної вартості товару.

Декларантом до митного оформлення подано Договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 19.05.2023 NUA120230519 складений між HONOR FREIGHT SERVICE SHENZHEN CO., LTD та ТОВ «УКРАВТОЇМПОРТ». Згідно пункту 2.1.1 «Експедитор зобов`язується організувати перевезення та ТЕО вантажів Замовника за його дорученням та заявками». Декларантом не подано до митного оформлення доручення та заявки на перевезення.

Наведений митним органом мотив про те, що декларант не подав заявки чи доручення до договору транспортно-експедиційних послуг, є необґрунтованим, оскільки такі документи не належать до переліку, який Митний кодекс України визначає як достатній для підтвердження митної вартості. Кодекс містить вичерпний список документів, які підтверджують складові митної вартості, і жодних заявок чи доручень серед них немає. Вимога митниці подати додаткові документи, не передбачені Митним кодексом, не відповідає принципу, за яким органи державної влади можуть вимагати лише те, що прямо передбачено законом. Заявка або доручення на перевезення не впливають на ціну товару, не містять вартісних показників, не підтверджують ані числових значень митної вартості, ані будь-яких її складових. Фактичні витрати на транспортування підтверджуються зовсім іншими документами - рахунками, актами, договором, платіжними документами, - і саме вони були надані. Внутрішні операційні документи між експедитором і замовником не є тими, що визначають чи спростовують митну вартість товару, і тому їхня відсутність не може бути підставою для відмови у застосуванні вартості договору.

Верховний Суд послідовно вказує, що митниця не має права відмовляти у визнанні митної вартості лише тому, що декларант не подав додаткових документів, які не зазначені в Митному кодексі. Для відмови орган повинен встановити реальні розбіжності або недостовірність даних, а не формальні підстави, що не мають відношення до вартості товару. Митниця не послалася на будь-які фактичні розбіжності, не встановила невідповідностей у наданих документах і не вказала, які саме дані викликають сумнів. Посилання лише на відсутність заявки або доручення не доводить неможливості застосувати перший метод, адже ці документи не визначають і не формують ціну товару.

Оскільки митний орган не навів жодного реального аргументу, який би впливав на формування ціни за договором, та не довів неможливості застосувати основний метод визначення митної вартості, його рішення про коригування грунтується виключно на формальних твердженнях і не відповідає вимогам Митного кодексу. Це означає, що таке рішення є незаконним і підлягає скасуванню як таке, що прийняте без належних підстав і з перевищенням повноважень.

Таким чином, ТОВ «УКРАВТОІМПОРТ» надано повний пакет документів на підтвердження вартості перевезення автомобіля.

Разом з тим, на порушення вимог частини другої статті 55 Кодексу та Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598, у графі 33 рішення Київською митницею: не наведено належних та достатніх підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості товарів; не вказано докладної інформації, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості за резервним методом, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Відомості з інформаційних баз даних мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та не мають більшого значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Як наслідок, само лише зазначення у рішенні про коригування митної вартості товарів реквізитів раніше оформленої митної декларації з вищим рівнем митної вартості товару - не може вважатись належним підтвердженням обґрунтованості коригування митної вартості.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України № 826/4003/14 від 11.11.2014 року № 810/1376/14 від 09.10.2014 року; № 826/716/14 від 14.10.2014 року; № 826/13312/ 13-а від 17.02.2015 року, листі Міндоходів і зборів України № 10441/7/99-99-10-03-01-14 від 07.05.2014 року «Щодо судових спорів стосовно визначення (коригування) митної вартості товарів».

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №820/17417/14 прийняв постанову від 21.02.2018 року, згідно з якою зробив наступний правовий висновок: «Судами не було враховано, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС Державної фіскальної служби України інформація про вантажну митну декларацію, на яку орган доходів і зборів посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другим методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суди повинні були вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України і що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована».

Інформація в наведених базах усереднена за всіма пропозиціями на товари Європи, з урахуванням якості, кількості, тощо, а отже - неточна та не може слугувати беззаперечним доказом для визначення вартості товару.

Також митним органом не доведено які саме дані щодо числового значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті відсутні або містять розбіжності.

Суд вказує, що у позивача не має обмежень, передбачених ч. 1 ст. 58 МК України, які виключають використання основного методу. Такого обмеження у використанні основного методу визначення митної вартості товару, як неподання додаткових документів, Митний кодекс України не передбачає.

Статтею 64 МК України, якою регламентовані умови використання резервного методу, застосованого відповідачем при прийнятті спірного рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст. ст. 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень ст. 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості. У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Суд зазначає, що визначення митної вартості за резервним методом здебільшого здійснюється спеціально створеною комісією, яка надає експертну оцінку об`єкту, що перетинає кордон. При використанні даного методу припускається більша порівняно з іншими методами гнучкість, тобто використання цінових довідників, що містять повний опис товарів на асортиментному рівні; каталогів і подібних видань, даних про біржові котирування цін, використання статистичних даних про звичайні рівні комісійних, знижок, прибутку, тарифів на транспорт тощо.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду №809/1174/17 від 27.07.2018 року, №820/17417/14 від 21.02.2018 року, Верховного Суду України №814/283/14 від 30.06.2015року.

Згідно з п. 4.4. Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №631, митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без рахунка або іншого документа, який визначає вартість товару та у випадках, встановлених Кодексом, декларацією митної вартості; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених Кодексом.

Незважаючи на приписи чинного законодавства, відповідачем було відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів за основним методом визначення митної вартості товару з незаконних підстав - неподання додаткових документів, з урахуванням чого, Відповідачем необґрунтовано скориговано митну вартість товару.

Окремо суд зазначає, що в силу частини другої статті 55 Митного кодексу України та вимог наказу Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.11.2022 року у справі №814/141/17.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення №UА100180/2026/000017/1 від 27.02.2026 року про коригування митної вартості товарів за ВМД 26UA403070002143U6 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА100180/2026/000089.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 6656 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 6656 грн. підлягає стягненню з Київської митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20.

В обґрунтування понесених витрат представником позивача подано до суду: копію платіжної інструкції в національній валюті від 03.03.2026 року №31169 на суму 20 000 грн.; копію ордеру на надання правничої допомоги від 23.10.2025 року (Серія АН №1747650) відносно адвоката Артомоної С.О.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю відносно адвоката Артомоної С.О.; копію рахунку-фактури №1 від 03.03.2026 року на суму 20 000 грн.; копію акту №01/03/26 від 03.03.2026 року наданих правових послуг на суму 20 000 грн.; копію договору б/н від 04.11.2024 року про надання правової допомоги.

Таким чином, представник позивача зазначає, що загальна вартість наданих послуг становить 10 000 грн., а тому просить суду стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в повному обсязі.

Суд звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, тому, суд вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є типовою та незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1500 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.

Відтак, на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Київської митниці.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю УКРАВТОІМПОРТ в особі представника адвоката Артамонової Софії Олегівни до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення №UА100180/2026/000017/1 від 27.02.2026 року про коригування митної вартості товарів.

Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА100180/2026/000089.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю УКРАВТОІМПОРТ (код ЄДРПОУ 39274508) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (ЄДРПОУ 43997555) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 6656 грн. (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість гривень).

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю УКРАВТОІМПОРТ (код ЄДРПОУ 39274508) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (ЄДРПОУ 43997555) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник