Рішення № 136895543, 22.05.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/65144/25-ц

пр. 2-7112/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Романенко Д.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежно виконувала взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів та інших платежів.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами у загальному розмірі 185 850 грн 54 коп., що складається з 24 790 грн 00 коп. заборгованості за основним зобов`язанням, 159 260 грн 54 коп. заборгованості за нарахованими процентами та 1 800 грн 00 коп. заборгованості за комісіями, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Головко Ю.Г. від 12.01.2026 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

18.02.2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнала позовні вимоги, а саме у розмірі 10 180 грн 00 коп., що складається із 4 500 грн 00 коп. тіла кредиту та 1 660 грн 00 коп. процентів за договором № 3154523084-107272 від 11.08.2021 року, а також 4 020 грн 00 коп. заборгованості за тілом кредиту за договором № 3663750 від 14.06.2021 року. У задоволенні решти позовних вимог представник відповідача просив відмовити.

У відзиві відповідач не заперечувала факт укладення спірних договорів та отримання кредитних коштів, однак заперечувала проти заявленого позивачем розміру заборгованості, посилаючись на відсутність належних доказів пролонгації строку кредитування, неправомірність подальшого нарахування процентів після завершення строку кредитування, а також на нікчемність умов договорів ТОВ «Мілоан» щодо комісій.

На підтвердження своєї позиції відповідач подала контррозрахунки за договорами № 3663750 від 14.06.2021 року та № 100764474 від 15.06.2021 року, а також докази понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій просив позов задовольнити в повному обсязі, вказував на погодження сторонами умов договорів, на можливість нарахування процентів у розмірі, передбаченому договорами, на наявність у договорах умов щодо пролонгації та заперечував проти зменшення заявлених ним витрат на професійну правничу допомогу.

19.02.2026 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач підтримала позицію, викладену у відзиві, та додатково зазначила, що позивач не надав доказів направлення вимоги, з якою договір № 3154523084-107272 пов`язує можливість нарахування процентів за частиною другою статті 625 ЦК України, а також не довів належної пролонгації договорів ТОВ «Мілоан».

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 року, проведеного у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Головко Ю.Г., головуючим суддею у справі визначено суддю Ільєву Т.Г.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.03.2026 року справу прийнято до розгляду суддею Ільєвою Т.Г. та призначено судове засідання на 13.05.2026 року.

Представник позивача у позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності.

13.05.2026 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи без його участі, в якому він підтримав позицію, викладену у відзиві.

Враховуючи подані сторонами заяви по суті справи, характер спірних правовідносин, наявні у справі докази, а також клопотання представника відповідача про розгляд справи без його участі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на таке.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 11.08.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір № 3154523084-107272, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 500 грн 00 коп. на строк 20 днів, з 11.08.2021 року по 31.08.2021 року включно.

Згідно з графіком розрахунків до договору № 3154523084-107272 загальний розмір коштів, що підлягав поверненню, становив 6 160 грн 00 коп., з яких 4 500 грн 00 коп. - сума кредиту, 1 660 грн 00 коп. - проценти.

21.12.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 21-12/21 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги за договором № 3154523084-107272. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого право вимоги за вказаним договором перейшло до позивача.

14.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 3663750, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 20 000 грн 00 коп. строком на 30 днів, з датою повернення 14.07.2021 року. Проценти за користування кредитом у межах первісного строку кредитування становили 2 280 грн 00 коп.

29.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 29-11-102, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги за договором № 3663750. 10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-03/2023/01, відповідно до якого право вимоги за вказаним договором перейшло до позивача.

15.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 100764474, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 12 000 грн 00 коп. строком на 30 днів, з датою повернення 15.07.2021 року. Проценти за користування кредитом у межах первісного строку кредитування становили 3 600 грн 00 коп.

30.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 30-11-65, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги за договором № 100764474. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого право вимоги за вказаним договором перейшло до позивача.

Факт укладення договорів, отримання кредитних коштів та перехід права вимоги до позивача відповідачем по суті не заперечується. Спір між сторонами стосується розміру заборгованості, що підлягає стягненню.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, зазначила: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування». У цій же постанові вказано, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-16гс22, сформульовано висновок, що проценти за користування кредитом та проценти як міра відповідальності за прострочення мають різну правову природу. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стягнення процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування «не відповідає правовій природі таких процентів».

Отже, для стягнення процентів після завершення погодженого сторонами строку кредитування позивач повинен довести або належне продовження такого строку відповідно до умов договору, або наявність підстав для стягнення процентів як відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у розмірі, визначеному законом або договором.

Щодо договору № 3154523084-107272 суд враховує, що у самому договорі прямо визначено строк користування кредитними коштами - 20 днів, з 11.08.2021 року по 31.08.2021 року включно, а графіком розрахунків визначено загальну суму до повернення 6 160 грн 00 коп.

Посилання позивача на паспорт споживчого кредиту щодо строку кредитування 24 місяці не спростовує змісту індивідуальної частини договору, яка містить конкретний строк кредитування та конкретний графік повернення коштів. За наявності розбіжності між такими даними суд виходить із умов договору, підписаного сторонами, та графіка розрахунків до нього.

Крім того, позивач, посилаючись на можливість нарахування процентів після закінчення строку дії договору згідно з пунктом 9.6 договору № 3154523084-107272, не надав належних доказів направлення позичальнику відповідної вимоги, з якою вказаний пункт договору пов`язує обов`язок сплати таких процентів. Надані розрахунки також не підтверджують нарахування процентів саме як міри відповідальності за частиною другою статті 625 ЦК України.

За таких обставин доведеним та таким, що підлягає стягненню за договором № 3154523084-107272 від 11.08.2021 року, є борг у розмірі 6 160 грн 00 коп., з яких 4 500 грн 00 коп. - тіло кредиту та 1 660 грн 00 коп. - проценти у межах погодженого строку кредитування.

Щодо договорів № 3663750 від 14.06.2021 року та № 100764474 від 15.06.2021 року суд враховує, що позивач обґрунтовує подальше нарахування процентів після завершення первісного строку кредитування положеннями договорів про пролонгацію на пільгових та стандартних умовах, а також положеннями щодо можливості нарахування процентів за стандартною базовою ставкою.

Разом з тим умовами зазначених договорів передбачено, що у випадку зміни строку кредитування нова дата платежу та актуальна сума заборгованості мають відображатися кредитодавцем в оновленому графіку платежів, який розміщується в особистому кабінеті позичальника.

Матеріали справи не містять оновлених графіків платежів за договорами № 3663750 та № 100764474, доказів їх складення кредитодавцем, розміщення в особистому кабінеті відповідача або доведення до відома відповідача в інший належний спосіб.

Надані позивачем розрахунки заборгованості є односторонніми документами кредитора та/або наступних кредиторів і самі по собі не підтверджують фактичного продовження строку кредитування у порядку, погодженому сторонами.

Факт неповернення кредиту після настання строку його повернення не може автоматично ототожнюватися з правомірним продовженням строку кредитування. Після настання строку виконання зобов`язання та його невиконання боржником правовідносини сторін у відповідній частині переходять в охоронну площину, що виключає подальше нарахування регулятивних процентів за користування кредитом без належної договірної та доказової підстави.

Аналогічний підхід щодо необхідності доведення пролонгації договору ТОВ «Мілоан» у порядку, передбаченому договором, викладено у постанові Київського апеляційного суду від 19.05.2026 року у справі № 357/11913/25, провадження № 22-ц/824/5547/2026, де суд апеляційної інстанції погодився з висновком про доведеність заборгованості лише в межах строку кредитування за відсутності доказів пролонгації.

Суд також враховує, що умовами договорів ТОВ «Мілоан» передбачалося нарахування комісії за надання кредиту та комісій, пов`язаних з пролонгацією, однак матеріали справи не містять належних доказів надання відповідачу окремих додаткових або супутніх послуг, за які такі комісії встановлювалися.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09.10.2024 року у справі № 582/202/22, провадження № 61-15120св23, у спорі щодо типових договорів ТОВ «Мілоан» зроблено висновок про нікчемність умов щодо комісій у разі відсутності доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем.

За таких обставин суд не приймає нарахування позивача у частині процентів, нарахованих після завершення строку кредитування за договорами № 3663750 та № 100764474 як процентів за користування кредитом, а також у частині комісій за цими договорами.

Відповідачем подано контррозрахунок за договором № 3663750, за яким після врахування внесених платежів та їх спрямування на погашення процентів у межах строку кредитування і тіла кредиту, без урахування комісій та недоведених нарахувань за межами строку кредитування, залишок заборгованості становить 4 020 грн 00 коп.

Позивач належними та допустимими доказами не спростував вказаний контррозрахунок у цій частині та не довів наявність більшого розміру заборгованості за договором № 3663750.

За договором № 100764474 відповідачем подано контррозрахунок, відповідно до якого після врахування фактичних платежів, процентів у межах строку кредитування та виключення комісій і недоведених нарахувань за межами строку кредитування, заборгованість за цим договором відсутня. Позивач належними та допустимими доказами не спростував зазначений контррозрахунок.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за договором № 3663750 від 14.06.2021 року підлягає стягненню заборгованість у розмірі 4 020 грн 00 коп., а підстави для стягнення заборгованості за договором № 100764474 від 15.06.2021 року відсутні.

Загальний розмір доведеної заборгованості відповідача перед позивачем становить 10 180 грн 00 коп., що складається з 6 160 грн 00 коп. за договором № 3154523084-107272 від 11.08.2021 року та 4 020 грн 00 коп. за договором № 3663750 від 14.06.2021 року.

Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В іншій частині позовні вимоги про стягнення заборгованості не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін та результату її вирішення.

Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп. На підтвердження таких витрат подано договір про надання правової допомоги, заявку, тарифи та витяг з акта про надання юридичної допомоги.

Відповідачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн 00 коп. На підтвердження таких витрат подано договір про надання правничої допомоги, додаток до договору, розрахункову квитанцію, акт приймання-передачі послуг, детальний опис робіт, ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Оцінюючи заявлені сторонами витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує ціну позову, кількість кредитних договорів, обсяг поданих доказів, наявність спору щодо розрахунків, процентів, комісій та правонаступництва, обсяг підготовлених процесуальних документів, а також типовий характер спору про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

З огляду на критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат, суд вважає обґрунтованим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу кожної зі сторін до 10 000 грн 00 коп. та розподілити їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги заявлені у розмірі 185 850 грн 54 коп., задоволені у розмірі 10 180 грн 00 коп., що становить 5,4775 % від заявлених вимог. У задоволенні 94,5225 % позовних вимог відмовлено.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 132 грн 69 коп. та витрати на професійну правничу допомогу позивача у розмірі 547 грн 75 коп.

З позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, у розмірі 9 452 грн 25 коп.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись статтями 15, 16, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) заборгованість за договорами у розмірі 10 180 (десять тисяч сто вісімдесят) грн 00 коп., що складається із:

- 4 500 грн 00 коп. заборгованості за тілом кредиту та 1 660 грн 00 коп. заборгованості за процентами за договором № 3154523084-107272 від 11.08.2021 року;

- 4 020 грн 00 коп. заборгованості за тілом кредиту за договором № 3663750 від 14.06.2021 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 132 (сто тридцять дві) грн 69 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 547 (п`ятсот сорок сім) грн 75 коп..

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 452 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дві) грн 25 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою, яка була відсутня при проголошенні рішення, - протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 22 травня 2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА