Постанова № 13689471, 16.12.2010, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16 грудня 2010 року № 2а-7925/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Журавля В.О.,

при секретарі Горбуновій К.С.,

представник позивача - не прибув,

представник відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

до

про Управління Пенсійного фонду України у Фастівському районі

Відкритого акціонерного товариства «Фастів-АВТО» Київської області

стягнення заборгованості по страхових внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України у Фастівському районі Київської області 04.10.2010 звернулось до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Фастів-АВТО» про стягнення заборгованості по страхових внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за липень 2010 року в сумі 24 683 грн 74 коп.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем самостійно визначено розмір страхових внесків, але не сплачено їх у повному обсязі у визначений законом строк. Внаслідок цього у відповідача утворилася заборгованість за цими обов’язковими платежами.

Територіальні органи Пенсійного фонду України в силу закону здійснюють функції з контролю за правильністю, повнотою нарахування і своєчасністю сплати страхувальниками внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також стягнення заборгованості за страховими внесками.

Ухвалою від 21.10.2010 судом відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено на 09.11.2010, а у подальшому судове засідання відкладалося на 23.11.2010 та на 16.12.2010.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. У призначений день і час представники сторін до суду не прибули.

Позивач подав до суду заяву від 09.12.2010 № 5132/07 про розгляд справи за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач на позовну заяву подав до суду письмовий відзив від 06.12.2010 № 373, у якому вказав, що позовні вимоги визнає, заперечень по суті позовних вимог не має, а заборгованість по сплаті внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування виникла з об’єктивних причин через недофінансування та безкоштовні перевезення пільгових категорій пасажирів, надав документи на підтвердження своєї позиції.

Суд ухвалив розглянути справу за відсутності представників сторін на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідач є юридичною особою, зареєстрованою Фастівською районною державною адміністрацією Київської області 05.07.1995 згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 603054, ідентифікаційний код 05538773. Відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України у Фастівському районі Київської області, де заведено картку особового рахунку страхувальника.

Відповідачем до позивача було подано розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування із самостійно визначеною ним сумою страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за липень 2010 року – 24 683 грн 74 коп. Зазначену відповідачем суму страхових внесків добровільно не сплачено. На час розгляду справи у відповідача наявна заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за липень 2010 року на суму 24 683 грн 74 коп.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 5 Закону України від 09.06.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі Закону України № 1058-ІV) сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, за які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України № 1058-ІV страхувальниками є роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а тому є страхувальником в розумінні положень Закону України № 1058-IV.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону України № 1058-IV страхувальник зобов’язаний нараховувати,  обчислювати  і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Згідно з частиною третьою статті 18 цього ж Закону страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 19 Закону України № 1058-IV встановлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Частиною другою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальником на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частиною шостою статті 20 Закону України № 1058-IV передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески. Для страхувальників, що мають найманих працівників, базовим звітним періодом є календарний місяць. Згідно з частиною дванадцятою статті 20 зазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Законом України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страхувальники повинні сплачувати внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 33,2 % від фонду оплати праці підприємства, та здійснювати відрахування збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за фізичних осіб, які працюють на підприємстві страхувальника за трудовим договором в розмірах, установлених цим Законом (від 1 до 5 % сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 106 Закону № 1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та /або не сплачені страхувальником у строки, визначені ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються із нарахуванням пені та застосуванням штрафних санкцій.

Згідно з приписами частини третьої ст.106 Закону України № 1058-ІV вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку (стаття 106 Закону України №1058- IV). Згідно з ч. 3 ст. 106 зазначеного Закону у разі звернення органа Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Станом на день розгляду спору та винесення рішення по суті доказів щодо оскарження вказаної вимоги, її узгодження або про сплату суми заборгованості, яка в ній зазначена, суду не надано.

Ураховуючи, що зобов’язання зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування самостійно визначено відповідачем у розрахунках суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за липень 2010 р. у розмірі 24 683 грн 74 коп., що підлягають сплаті, суд дійшов висновку, що сума зобов’язань є узгодженою. Цю суму заборгованості, зазначену ним у вказаному розрахунку, відповідач фактично визнає, але добровільно не сплачує.

Право органу Пенсійного фонду на звернення до суду з вимогами про сплату недоїмки, передбачено абзацом 8 частини третьої статті 106 Закону України № 1058- IV. Зазначено, що у разі, якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

Приписами статті 67 Конституції України визначений обов’язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідач по суті позовних вимог фактично не заперечував, пояснив наявність заборгованості об’єктивними причинами - через недофінансування та безкоштовні перевезення пільгових категорій пасажирів. Суд враховує, що відповідно до статті 20 Закону України № 1058-IV страхові внески сплачуються незалежно від фінансового стану платника.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи, що спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача – суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ч.6 ст.12, ч.1 ст.41, статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Фастів-АВТО» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Бишівська, 2, ідентифікаційний код 05538773) на користь Управління Пенсійного фонду України у Фастівському районі Київської області заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за липень 2010 року у сумі 24 683 (двадцять чотири тисячі шістсот вісімдесят три) грн 74 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 20 грудня 2010 р.