Рішення № 136880822, 22.05.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/22084/25

пр. № 2-а/759/61/26

22 травня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Немировської А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи

Аргументи позивача

23 вересня 2025 до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана 22 вересня 2025 року адвокаткою Пищенко А.В., до старшого лейтенанта поліції Мельника Максима Вікторовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Позов обґрунтований тим, що:

- 14 вересня 2025 року інспектор 1 взводу 7 роти 3 батальйону Полк-1 Управління патрульної поліції у місті Києві, старший лейтенант Мельник Максим Вікторович, прийняв постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП;

- постанова мотивована тим, що 14 вересня 2025 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі також - транспортний засіб, автомобіль), здійснив зупинку (рух) на смузі для руху маршрутних транспортних засобів;

- зазначену постанову позивач уважає незаконною, оскільки він виконав маневр повороту у місці, де смуга для руху маршрутних транспортних засобів закінчувалася, аварійної ситуації не створив, громадському транспорту не заважав.

13 листопада 2025 року до суду надійшло клопотання представника позивача, адвокатки Пищенко А.В. про заміну неналежного відповідача (старшого лейтенанта поліції Мельника Максима Вікторовича) на належного (Департамент патрульної поліції).

Клопотання мотивоване тим, що у справах про скасування постанов про притягнення особи до адміністративної відповідальності належним відповідачем є не посадові особи, а орган державної влади - суб`єкт владних повноважень.

17 грудня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшли додаткові пояснення представника позивача, у яких вона зазначила, що разом з відзивом на позовну заяву Департамент патрульної поліції подав компакт-диск, який не містив будь-якого відеозапису; наявний у позивача відеозапис події не підтверджує його руху на смузі для маршрутних транспортних засобів; інших доказів учинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого у ч. 3 ст. 122 КУпАП, відповідач не надав.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися. 20 січня 2026 року позивач подав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі. Позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Аргументи відповідача

Департамент патрульної поліції проти позову заперечив.

11 грудня 2025 року представниця Департаменту патрульної поліції Щур І.В. подала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що:

- відповідно до п. 17.1. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - Правила дорожнього руху) на дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів рух і зупинка інших транспортних засобів заборонені;

- 14 вересня 2025 року о 10 годині 37 хвилин відповідач виявив транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , який здійснював рух у смузі для маршрутних транспортних засобів по проспекту Берестейському в місті Києві;

- під час розгляду справи про адміністративне правопорушення була дотримана процедура притягнення позивача до адміністративної відповідальності;

- позивач не надав доказів, які свідчили б про протиправність постанови відповідача.

З наведених підстав просила у позові відмовити.

У судове засідання представник відповідача не з`явилася, про дату, час і місце його проведення була повідомлена належним чином.

ІІ. Процесуальні дії суду

29 вересня 2025 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, з підстав неналежного оформлення позовної заяви, відсутності доказів направлення позовної заяви з додатками відповідачеві.

03 листопада 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначив судове засідання на 13 листопада 2025 року.

13 листопада 2025 року суд постановив ухвалу про заміну неналежного відповідача, відклав судове засідання на 17 грудня 2025 року.

З метою надання відповідачеві часу для подання заперечень на додаткові пояснення позивача судове засідання, призначене на 17 грудня 2025 року, суд відклав на 20 січня 2026 року.

У зв`язку з відсутністю електропостачання в суді судове засідання, призначене на 26 січня 2026 року, суд відклав на 22 травня 2026 року

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

Відповідно до постанови інспектора 1 взводу 7 роти 3 батальйону Полк-1 Управління патрульної поліції у місті Києві, старший лейтенант Мельника Максима Вікторовича, серії ЕНА № 5717814, 14 вересня 2025 року о 10 годині 37 хвилин за адресою: місто Київ, проспект Берестейський, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8., чим порушив п. 17.1. Правил дорожнього руху, і вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП. З урахуванням наведеного постановив накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 680,00 гривень (а.с. 8).

До відзиву представник відповідача долучив компакт-диск (назва згідно з додатком до відзиву «диск з відеозаписом з нагрудної камери інспектора») (а.с. 56). У судовому засіданні суд установив, що відеозапис з комапкт-диску не відтворюється.

ІV. Мотиви і оцінка суду

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2 частини 1 статті 5 КАС України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, суд при вирішенні цієї справи має перевірити правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Під час перевірки вказаних обставин суд має відповісти на такі питання:

- чи надав відповідач докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого у ч. 3 ст. 122 КУпАП?;

- чи дотримав поліцейський процедуру притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності?

Частина третя статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Об`єктом зазначеного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв`язку.

Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого у ч. 3 ст. 122 КУпАП, є особа, яка керує транспортним засобом.

Із суб`єктивної сторони зазначене правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

Об`єктивна сторона вказаного адміністративного правопорушення полягає, зокрема, у порушенні правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів.

Відповідно до п. 17.1. Правил дорожнього руху на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.

Водій, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, може виконувати поворот з цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини (пункт 17.2. Правил дорожнього руху).

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Винесення постанови про накладання адміністративного стягнення відповідно до ст. 284 КУпАП є одним з рішень суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийнято за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення і одночасно з цим яке становить найбільше втручання в особисті права, свободи особи, оскільки передбачає створення для особи негативних наслідків особистого, майнового характеру у вигляді адміністративного стягнення.

Суд зауважує, що прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення можливо лише за умови, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у встановленому законодавством порядку, а факт вчинення адміністративного правопорушення і вина особи у його вчиненні доведені у встановленому порядку належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Отже, визначальним для такого рішення суб`єкта владних повноважень є доведення факту вчинення адміністративного правопорушення та вини особи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП суб`єкт владних повноважень, що здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виконання зазначеного обов`язку є визначальним для прийняття правомірного рішення суб`єктом владних повноважень, яке буде становити пропорційне та законне втручання у права та свободи особи, а також підтверджувати належне виконання владних (управлінських) функцій самим суб`єктом владних повноважень.

Виконання цього обов`язку здійснюється у процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення шляхом заслуховування осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідження доказів, вирішення клопотань, про що зазначено у ст. 279 КУпАП.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо.

Приписи статті 62 Конституції України закріплюють принцип презумпції невинуватості, який полягає, зокрема, у тому, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

До провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. На цьому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 09.09.2011 у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 у справі «Надточій проти України».

Необхідність застосування принципу презумпції невинуватості у справах про адміністративні правопорушення констатована і у постанові Верховного Суду у справі 463/1352/16-а від 08.07.2020, згідно з якою у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

У справах про адміністративні правопорушення суддя при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього правопорушення. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Матеріали справи, що розглядається, не містить доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого у ч. 3 ст. 122 КУпАП, поза розумним сумнівом.

На підтвердження винуватості позивача у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення відповідач надав компакт-диск з назвою «диск з відеозаписом з нагрудної камери інспектора». Проте відеозапису, на який посилається відповідач, з указаного компакт-диску не відтворився. Наведене не дозволяє виснувати про правомірність оскаржуваної постанови.

Будь-яких інших доказів, які підтверджували б факт учинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого у ч. 3 ст. 122 КУпАП, відповідач не надав.

Суд наголошує, що сама по собі постанова про адміністративне правопорушення та опис інкримінованого правопорушення не можуть бути доказом вчинення особою адміністративного правопорушення. Постанова - це процесуальний документ, що має виноситися вже на основі досліджених доказів, а не бути самостійним доказом, а опис правопорушення є фабулою обвинувачення та правовою кваліфікацією інкримінованого правопорушення, що має бути доведено або спростовано на основі відповідних доказів, що досліджуються під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Доводи представника відповідача про ненадання позивачем доказів протиправності оскаржуваної постанови суд відхиляє, адже вони суперечать частині другій статті 77 КАС України.

Суд акцентує, що в межах адміністративних прав щодо оскарження правомірності рішень суб`єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення та подавати на підтвердження цього всі можливі докази. В такий же спосіб законодавство закріплює презумпцію протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, яку останній має спростувати, застосовуючи всі можливі процесуальні механізми.

Оскільки недоведеність наявності в діях позивача складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення є самостійною підставою для скасування постанови, оцінку іншим аргументам позивача суд не надає.

V. Висновки суду

З огляду на те, що відповідач не довів факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого у ч. 3 ст. 122 КУпАП, суд задовольняє позов повністю.

VІ. Розподіл судових витрат

Розподіл судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією ТОВ «Фінансова компанія «ЮАПЕЙ» № 82ES-4FRY-5KSE від 23.09.2025(а.с. 14).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 висловила позицію, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2025 року становить 3 028,00 гривень.

Отже, сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання цієї позовної заяви, становить 605,60 гривень (3 028,00 грн*0,2).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Відповідно до ч. 2 цієї статті, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції підлягає судовий збір у сумі 605,60 гривень.

При цьому відповідно до положень статті 7 Закону України «Про судовий збір» надмірно сплачений судовий збір у сумі 605,60 гривень підлягатиме поверненню позивачеві у разі подання ним відповідного клопотання.

Розподіл витрат на професійну правничу допомогу

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен.

Суд повторює, що відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:

- договір про надання правничої допомоги, укладений між адвокаткою Пищенко Анною Василівною та ОСОБА_1 (клієнтом) 19 вересня 2025 року (а.с. 58-60).

Згідно з п. 1.1. договору адвокат зобов`язується надавати клієнту послуги з надання правової допомоги, в тому числі: консультації з правових питань, складання скарг або звернень для захисту законних прав та інтересів клієнта, складання процесуальних документів та представництво в суді інтересів клієнта, надавати клієнту правову допомогу щодо захисту інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

За роботу, виконану адвокатом, клієнт здійснює оплату на підставі акта приймання-передачі наданих послуг, який є додатком № 1 до цього договору. Складення та підписання сторонам вказаного акта підтверджує факт надання послуг адвокатом та прийняття їх клієнтом (пункт 4.1. договору);

- акт № 001 приймання-передачі наданих послуг від 23.09.2025, згідно з яким адвокат надав клієнту такі послуги: попередня (усна) консультація клієнта, узгодження, правової позиції (витрачено часу - 1 година; вартість послуги - 500,00 грн); підготовка до складання позовної заяви та клопотання (вивчення документів, отримання інформації, вивчення судової практики та особливостей правозастосування, досудова робота), сканування документів та додатків до позовної заяви (витрачено часу - 5 годин; вартість послуги - 1 500,00 грн); складання позовної заяви, подання її до суду (витрачено часу - 3 години; вартість послуги - 3 000,00 грн) (а.с. 60).

- платіжну інструкцію АТ КБ «Приватбанк» № Р24А4884505151D6722 від 23.09.2025, згідно з якою ОСОБА_1 перерахував Пищенко А.В. 5 025,13 грн; призначення платежу: оплата за договором про надання правової допомоги б/н від 19.09.2025 (а.с. 13).

Відповідач проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечив. У відзиві на позовну заяву та в запереченнях на додаткові пояснення позивача, що надійшли суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС 23 грудня 2025 року, представник відповідача зазначила, що сума витрат є неспівмірною із розміром накладеного стягнення та обсягом проведеної роботи.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує категорію і складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, який є незначним, час витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, зокрема те, що підготовка до складання позовної заяви та клопотання не є видом правничої допомоги в розумінні Закону № 5076-VI.

За таких обставин, суд частково погоджується з доводами відповідача, і вважає реальним та необхідним розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 гривень.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 гривень.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 2, 3, 5, 7, 9, 77, 79, 90, 132, 134, 139, 241-246, 268, 269, 271, 272, 286 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до старшого Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягненнязадовольнити повністю.

Постанову інспектора 1 взводу 7 роти 3 батальйону Полк-1 Управління патрульної поліції у місті Києві, старший лейтенант Мельника Максима Вікторовича від 14 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605,60 гривень.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що він має право подати клопотання про повернення переплаченого судового збору у сумі 605,60 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Департамент патрульної поліції (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108646).

Суддя Ю.В. Кравченко