Ухвала суду № 136874014, 27.05.2026, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 2-299/11 Провадження № 4-с/304/4/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ганька І.І.,

за участі секретаря судового засідання Галас Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу адвоката Зизич Наталії Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії начальника Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незняття арешту з майна у виконавчому провадженні № 35220551,

У С Т А Н О В И В :

адвокат Зизич Н.Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просить визнати неправомірними дії начальника Великоберезнянського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незняття арешту з майна у виконавчому провадженні № 35220551 та зобов`язати Великоберезнянський відділ Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з житлового будинку, розміщеного у АДРЕСА_1 , накладений постановою від 12 грудня 2012 року у провадженні ВП № 35220551. Скаргу мотивує тим, що 14 квітня 2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 й ОСОБА_1 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки №014/4808/82/3906. Іпотекодавці передали в іпотеку житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,7 кв.м, житловою площею 33,7 кв.м. У зв`язку з невиконанням боржниками кредитних зобов`язань, ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» було відкрито виконавче провадження № 35220551 від 14 листопада 2012 року. У рамках виконавчого провадження головним державним виконавцем відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції Беца С.А. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення зборони на його відчуження. Відтак, на належний заявнику житловий будинок був накладений арешт. Надалі, 30 липня 2020 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» передало свої права вимоги за кредитним договором ТОВ «ОКСІ БАНК», яке відступило право вимоги ТОВ «ФІНСТРІМ», яке, у свою чергу, уклало договір відступлення з ОСОБА_3 . Станом на сьогоднішній день усі боргові зобов`язання перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ФІНСТРІМ» погашені. ОСОБА_3 не має до заявника жодних фінансових чи будь-яких інших майнових претензій, а виконавче провадження № 35220551 від 14 листопада 2012 року закрите, однак, арешт, накладений на житловий будинок, не знято. Відтак 26 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Великоберезнянського відділу ДВС в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту із належного їй житлового будинку, розміщеного за адресою: АДРЕСА_2 . Однак листом № 7434 від 27 березня 2026 року начальник відділу Великоберезнянського ДВС в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомила, що дійсно у провадженні виконавчої служби перебувало виконавче провадження ВП № 35220551, яке в подальшому було завершене. Виконавчий документ декілька разів перебував на виконанні у Перечинському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, однак 25 листопада 2019 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. В подальшому вищезазначений виконавчий лист повторно на примусове виконання до відділу не надходив. Тому, зняти арешт з належного ОСОБА_4 будинку немає можливості і державний виконавець рекомендує звернутися у суд для вирішення даного питання. З огляду на вищевикладене просить скаргу задовольнити.

У судове засідання ОСОБА_5 та її представник адвокат Зизич Н.Ю. не з`явилися, однак остання подала заяву про уточнення вимог, у якій просила зобов`язати Великоберезнянський відділ Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з житлового будинку розміщеного у АДРЕСА_1 , накладений постановою від 12 грудня 2012 року, провадження ВП № 35220551одночасно просила розгляд справи проводити за їх відсутності.

Начальник Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вогар В.В. у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд скарги без участі представника відділу, покладається на розсуд суду.

У судове засідання представник АТ «Райффайзен Банк» як стягувача Науменко О.В. не з`явилася, в електронній формі через систему «Електронний суд» подала заяву про проведення розгляду справи без його участі.

ОСОБА_3 як заінтересована особа у судове засідання не з`явився, подав заяву про проведення розгляду справи за його відсутності, проти заявлених вимог не заперечує. Одночасно пояснив, що 30 липня 2020 року ним було укладено договір відступлення з ТОВ «ФІНСТРИМ». На підставі зазначеного договору він отримав право вимоги на майно, що є предметом іпотеки, а також став правонаступником стягувача у зобов`язаннях, які виникли на підставі виконавчого документа. Скаржник (Боржник) ОСОБА_5 являється його рідною донькою. Наразі жодних матеріальних чи будь-яких інших претензій до ОСОБА_5 він не має. Проти зняття арешту з житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 накладений в рамках провадження ВП № 35220551 не заперечує.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судове рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 57 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Дванадцятого грудня 2012 року головним державним виконавцем відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції Беца С.А. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-299, виданого Перечинським районним судом Закарпатської області 19 грудня 2011 року про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 171 263,90 грн та судових витрат в сумі 1 820 грн, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 173 083,90 грн, а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу.

Як зазначено у повідомленні начальника Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 7434 від 27 березня 2026 року, наданому у відповідь на заяву ОСОБА_1 щодо зняття арешту з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно бази даних АСВП (ВП - спецрозділ) на виконанні у Перечинському РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області перебувало виконавче провадження ВП № 35220551 з виконання виконавчого листа № 2-299, виданого 19 грудня 2011 року Перечинським районним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 171 263,90 грн та судових витрат в сумі 1820 грн.

Вищезазначене виконавче провадження завершене 26 вересня 2013 року державним виконавцем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону 1999 року із змінами). Повторно вищевказаний документ декілька разів перебував на виконанні у Перечинському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області ВП №40346748 від 22 жовтня 2013 року, ВП № 48342873 від 04 серпня 2015 року та ВП №55254169 від 27 листопада 2017 року.

Однак 25 листопада 2019 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (за заявою стягувача) та виконавчий документ надіслано стягувачу (ПАТ «Райфайзен Банк Аваль»).

В подальшому вищезазначений виконавчий лист повторно на примусове виконання до відділу не надходив.

Додатково проінформовано, що до Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України також не надходили будь-які документи (судові рішення) щодо заміни сторони виконавчого провадження (стягувача) згідно даного виконавчого документу з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ «Оксі Банк» та/або ТОВ «Фінстрим», яке надалі уклало договір відступлення з ОСОБА_3 .

Одночасно у вказаному повідомленні зазначено, що у зв`язку з вищенаведеним рекомендовано ОСОБА_1 на підставі частини 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» звернутись до відповідного суду для винесення ухвали про скасування (зняття/вилучення) арешту нерухомого майна.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчого документу стягувачу) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

Чинна на дату винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (ч. 1, 2 ст. 40) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Отже, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Також матеріали справи свідчать про те, що на підставі Договору про відступлення прав за договором іпотеки від 30 липня 2020 року, укладеним між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Акціонерним товариством «ОКСІ БАНК», Договором про відступлення прав за іпотечним договором від 30 липня 2020 року, укладеним між Акціонерним товариством «ОКСІ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНСТРИМ», Договору про відступлення прав за іпотечним договором від 30 липня 2020 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНСТРИМ» та ОСОБА_3 , право вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ОСОБА_3 .

Одночасно з поданої ОСОБА_3 до суду заяви вбачається, що у такого відсутні будь-які претензії до боржника ОСОБА_1 , проти зняття арешту з житлового будинку він не заперечує.

До того ж суд звертає увагу на те, що виконавчий документ було повернуто стягувачу саме у зв`язку з поданням таким письмової заяви про повернення виконавчого документа.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Встановлено, що після повернення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчого документа особа, яка придбала право вимоги, а саме ОСОБА_3 , підтвердив відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_1 (поза межами виконавчого провадження, яке є завершеним) та не заперечував проти зняття арешту із майна боржника.

Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

За таких обставин суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Також зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21) зазначено, що «арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження №61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження №61-18160св19).

Таким чином, оскільки наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, відтак суд вважає, що уточнена скарга є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 19, 255, 258-261 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

уточнену скаргу адвоката Зизич Наталії Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії начальника Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незняття арешту з майна у виконавчому провадженні № 35220551 задовольнити.

Зобов`язати Великоберезнянський відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з житлового будинку, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 35220551 від 12 грудня 2012 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий:Ганько І. І.