Рішення № 136860780, 13.05.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 755/21633/24-ц

пр. 2-3846/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Романенко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 755/21633/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2025 року позивач звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовною заявою, в якій просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2220 від 18.12.2018 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною.

Так, позивач вказує, що вчинений приватним нотаріусом виконавчий напис є незаконним та таким, який суперечить вимогам ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затв. наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, вчинений без належних документів для підтвердження безспірності розміру заборгованості. Крім того, позивач звертає увагу на те, що 31.05.2011 року Дніпровським районним судом м. Києва по справі №2-607/2011(1) позов Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 853 877, 37 гривень за кредитним договором № k2S4GK00260033 від 11.04.2007 року. Таким чином, позивач стверджує, що суд ще 31.05.2011 року змінив строк виконання основного зобов`язання та вже захистив право відповідача на дострокове повернення коштів за кредитним договором № k2S4GK00260033 від 11.04.2007 року, а тому відповідач не міг розраховувати заборгованість, зокрема проценти та пеню, за період з 11.04.2007 року по 22.10.2018 року. Враховуючи вищевикладене, позивач стверджує, що оспорюваний виконавчий напис необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.

12.12.2024 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва вказану цивільну справу направлено за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва.

16.01.2025 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі.

17.01.2025 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі оспорюваного виконавчого напису.

13.02.2025 до Деснянського районного суду м. Києва надійшов відзив Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що 11.04.2007 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №k2S4GK00260033 (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредитні кошти у розмірі 80 650,00 дол. США на термін до 10.04.2022 року, а позивач зобов?язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленим договором. На підтвердження своєї позиції вказує, що позивач жодним чином не спростовує наявність перед відповідачем заборгованості за кредитним договором № k2S4GK00260033 від 11.04.2007 року.

19.02.2025 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва вказану цивільну справу направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

20.05.2025 року до Печерського районного суду м. Києва за підсудністю з Деснянського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 27.05.2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження.

29.05.2025 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі.

15.10.2025 ухвалою суду задоволено клопотання позивача та зобов`язано Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ЄДРПОУ: 14360570, cancelyaria@privatbank.ua) направити на адресу Печерського районного суду м. Києва завірені копії документів, які подавались нотаріусу для вчинення виконавчого напису № 2220 від 18.12.2018, про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Також, зобов`язано приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірину Михайлівну (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, 6/9) направити на адресу Печерського районного суду м. Києва завірені копії документів, на підставі яких 18.12.2018 було вчинено виконавчий напис № 2220 про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

23.12.2025 до суду надійшли витребовувані документи від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з цим, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі позивача, та його представника. Вимоги позивач підтримує, щодо заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись шляхом направлення судових повісток, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, вважаються належним чином повідомленими про розгляд даної справи.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зокрема, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).

Зміст виконавчого напису повинен відповідати вимогам ст. 89 Закону України «Про нотаріат».

Вчинення виконавчого напису здійснюється в порядку, передбаченому главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, №296/5 (далі - Порядок).

Зокрема, згідно з Порядком, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій мають бути зазначені необхідні відомості про стягувача та боржника; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Разом з тим, відповідно достатті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.

Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.

Якщо кредитним договором не встановлений інший строк позовної давності, то до таких правовідносин застосовується загальна позовна давність - три роки з дня виникнення права вимоги (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 справа №916/3006/17)

Згідно п. 3.4 гл. 16 розділу 2 Порядку строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, тобто з дня, коли стягувач (кредитор) дізнався або повинен був дізнатися про те, що його право на належне виконання зобов`язання боржником порушено. Строк, пропущений стягувачем навіть з поважних причин, не може бути поновлений нотаріусом. Пропуск стягувачем строку давності не позбавляє його права на звернення до суду з відповідним позовом.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (далі - Перелік).

Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Також, ст. 88 Закону України «Про нотаріат» зазначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Також, виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, який має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.

У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису.

Один примірник витягу з виконавчим написом і оригінал зобов`язання повертаються стягувачу, а другий примірник залишається у нотаріуса.

Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи.

Згідно з п. 1 Переліку для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також судом встановлено, що різниця між розміром грошового зобов`язання визначеного за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва по справі №2-607/2011(1) від 31.05.2011 року та оспорюваним виконавчим написом становить 13 471 176,34 (тринадцять мільйонів чотириста сімдесят одна тисяча сто шістдесят шість гривень тридцять чотири копійки). Натомість, доказів на підтвердження правових підстав нарахування заборгованості у розмірі, визначеному у оспорюваному виконавчому написі, відповідачем не надано.

На виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва по даній справі від 15.10.2025 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було надано відповідь вих.№408/01-16 від 15.12.2025 року про те, що засвідчені належним чином копії документів, на підставі яких вчинено оспорюваний виконавчий напис, надати неможливо у зв?язку з їх знищенням відповідно до акту від 05.01.2022 року №9 схваленого Протоколом засідання ЕК Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 22.11.2022 року №11.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до таких висновків, що стягувачем не було надано приватному нотаріусу необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач, звернувшись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, змінив строк виконання зобов`язання й сума заборгованості вже була встановлена 31.05.2011 року судовим рішенням у справі №2-607/2011(1). Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18).

При цьому, після звернення до суду з позовною вимогою від 18.03.2011 року, подальші права відповідача, пов`язані з неповерненням коштів мають інший спосіб захисту, що передбачений ст. 625 ЦК України. А тому, звернення відповідача, через 7 років після винесення рішення Дніпровського районного суду м. Києва по справі №2-607/2011(1) від 31.05.2011 року, до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за вчиненням виконавчого напису № 2220 від 18.12.2018 року є неналежним способом захисту його прав.

Окрім цього, вбачається, що позивач не отримував вимоги про усунення порушень виконання зобов`язання, що позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги відповідача. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Вчинення виконавчого напису, в разі порушення основного зобов`язання ,здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Разом з цим, суд звертає увагу, що повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, пропущення строків та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

При цьому, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Отже, на переконання суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум розрахованих стягувачем (відповідачем), належності всіх документів, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, №296/5.

Тобто, виконавчий напис № 2220 від 18.12.2018 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., був вчинений в порушення вимог Закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, №296/5.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та як наслідок за таких обставин, суд дійшов висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 816,80 грн.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 95, 258, 259, 263, 264, 265, 267, 268, 274 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат», суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2220, виданий 18.12.2018 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір у ромірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 80 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ЄДРПОУ: 14360570.

Треті особи:

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, адреса6 49000, м. Дніпро, вул. Центральна, 6/9, тел.: НОМЕР_2 .

Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адреса: 02002, м. Київ, вул. Сверстюка, буд.15, ЄДРПОУ:35011660.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 13 травня 2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА