Постанова № 13685807, 17.01.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

17.01.2011 р. №2а-13154/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бартош Н.С.,

при секретарі судового засідання Ульященко Л.М.,

за участю представників: позивача Нагорний Є.Ф., відповідача - Поворознюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальність "LEGIO" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальність "LEGIO", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова №0001112330/0 від 15 квітня 2010 року (№0001112330/1 від 16 червня 2010 року, №0001112330/2 від 26 липня 2010 року) про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 53839,00 грн. - основний платіж, 21535,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №0001102330/0 від 15 квітня 2010 року (№0001102330/1 від 16 червня 2010 року, №0001102330/2 від 26 липня 2010 року) про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 43071,00 грн. за основним платежем та 21535,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДПІ Ленінського району м.Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "LEGIO", та складений акт перевірки №575/23/32947782 від 24.03.2010 року. На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки були винесені податкові повідомленні-рішення: №0001112330/0 від 15.04.2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 53839,00 грн. за основним платежем, та 21535,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001102330/0 від 15.04.2010 року про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 43071,00 грн. за основним платежем, та 21535,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження ТОВ "LEGIO" отримало повторні податкові повідомлення-рішення №0001112330/1 від 16.06.2010 року, №0001102330/1 від 16.06.2010 року, №0001112330/2 від 26.07.2010 року, №0001102330/2 від 26.07.2010 року.

Позивач, ТОВ "LEGIO", не погоджується з висновками перевірки, винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що всі первинні документи видані його контрагентом ПП "Тіра-2007" - дійсні, відповідають усім вимогам законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова, в ході розгляду справи надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача, та просив суд відмовити в задоволенні позову ТОВ "LEGIO" в повному обсязі. Відповідач посилається на пояснення ОСОБА_3, яка згідно бази даних "Система автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" є головним бухгалтером ПП "Тіра-2007". Крім того, відповідач звертає увагу на висновок відділу криміналістичних експертиз науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ДУМВС України в Харківській області, згідно з яким досліджені електрофотокопії документів (форма №1-ОПП, довіреності від 16.05.2007 року, повідомлення про відкриття рахунку від 25.06.2007 року, реєстраційна заява платника ПДВ від 06.6.2007 року, довіреності ЯГГ №734830 від 02.07.2007 року) та встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 виконані іншою особою.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, з наступних підстав.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "LEGIO" зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради 07.04.2004 року №14801200000005615 (а.с.39), та взято на податковий облік в ДПІ Ленінського району м.Харкова, є платником податку на додану вартість, що не оскаржується сторонами.

Фахівцями Державної податкової інспекції Ленінському районі м.Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "LEGIO" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року.

За результатами якої був складений акт перевірки від 24.03.2010 року №575/23-304/32947782, та встановлені порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - заниження податоку на прибуток у сумі 53 839,00 грн., у т.ч. у 2 кварталі 2009 року в сумі 53 839,00 грн.;

п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено податок на додану вартість на загальну суму 43 071,00 грн., у тому числі в квітні 2009 року в сумі 24 509,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки були винесені податкові повідомленні-рішення: №0001112330/0 від 15.04.2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 53839,00 грн. за основним платежем, та 21535,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001102330/0 від 15.04.2010 року про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 43071,00 грн. за основним платежем, та 21535,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вищезазначеними рішеннями ТОВ "LEGIO" подало первинну скаргу до ДПІ Ленінського району м.Харкова за результатами розгляду якої було прийнято рішення №5430/10/25-016 від 15.06.2010 року (податкові повідомлення-рішення №0001112330/0 від 15.04.2010 року, та №0001102330/0 від 15.04.2010 року залишені без змін, а скарга - без задоволення).

Також, позивачем були направлені повторні скарги до ДПА Харківської області, які були залишені без задоволення, а ТОВ "LEGIO" отримало повторні податкові повідомлення-рішення №0001112330/1 від 16.06.2010 року, №0001102330/1 від 16.06.2010 року, №0001112330/2 від 26.07.2010 року, №0001102330/2 від 26.07.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи ПП "Тіра-2007" (35140646), був постачальником позивача (а.с.27-28).

Згідно довідки, та витягу з ЄДРПОУ "ПП Тіра-2007" зареєстрований Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 07.05.2007 року №10701020000028095, взятий на облік як платник податків до ДПІ у Печерському районі м.Києва 30.05.2007 року №44803.

Судом встановлено, що ТОВ "LEGIO" на підставі договору з ПП "Тіра-2007" від 01.04.2009 року №01/04-09 (поставка тканини та фурнітури) у 2-му кварталі 2009 року включило до складу валових витрат 215 355,00 грн. та до складу податкового кредиту 43 071,00 грн. податку на додану вартість (у квітні - 2542,00 грн., у травні - 16 020,00 грн., та червні - 24509,00 грн.).

Відповідач у акті перевірки визначаючи позивачу податкове зобовязання по податку на прибуток посилається на порушення ТОВ "LEGIO" п.5.1 та п.п.5.2.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств". Проте, конкретну підставу для такого припису не вказує. Перевіряючі вважають, що товари (ТМЦ), придбані за угодою з ПП „Тіра-2007” не використані ТОВ "LEGIO" у власній господарській діяльності, та всі надані первинні документи щодо цієї угоди - недійсні. ДПІ Ленінського району м.Харкова зазначає, що згідно пояснення ОСОБА_3, яка згідно бази даних "Система автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" є головним бухгалтером ПП "Тіра-2007": її паспортом скористались злочинним шляхом при влаштуванні на роботу, фінансово-господарської діяльності від імені підприємства вона не здійснювала, жодних договорів, первинних, реєстраційних, статутних документів вона не підписувала, документів податкової звітності не складала, та не підписувала.

Також, відповідач посилається на висновок відділу криміналістичних експертиз науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ДУМВС України в Харківській області, згідно з яким підписи від імені ОСОБА_3 зображення яких мається на електрофотокопіях документів перелічених в акті перевірки (а.с.21), не виконані ОСОБА_3

Судом встановлено, що така думка суперечить первинним документам, наданим позивачем.

Виходячи зі змісту п.1.32. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” - господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону №283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №283/97-ВР).

Так, положеннями п.5.3 - 5.7 зазначеного вище Закону передбачено певні обмеження або пряма заборона щодо включення деяких витрат до складу валових витрат. Заборони щодо включення до складу валових витрат вартості товару згідно вищезазначеної угоди в даних пунктах Закону законодавцем не встановлено.

В п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Матеріалами справи підтверджено, що за договором від 01.04.2009 р. №01/04-09 ТОВ "LEGIO" отримало від ПП „Тіра-2007” товар (тканина та фурнітура). Згідно договору були підписані видаткові накладні (а.с. 29-31), та позивачем виписані податкові накладні (а.с.32-34). Також, позивачем були надані накладні на внутрішнє переміщення товару, виписки щодо руху товару зі складу, та угоди з іншими підприємствами за перевіряємий період.

З матеріалів справи вбачається, що усі спірні витрати, здійснені позивачем за період, що перевірявся, підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі, а тому суд вважає, що такі витрати позивач мав право включити до складу валових витрат.

Суд зазначає, що Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат, саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто, наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує і пункт 5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи те, що спірний правочин, вчинений між позивачем та ПП «Тіра-2007»мав реальний характер, що знайшло своє відображення в даних податкового та бухгалтерського обліку позивача, твердження відповідача про те, що товари не використовувались в господарській діяльності позивача є хибними, та такими, що ґрунтуються на довільному застосуванні норм права.

Також, відповідачем не спростовані надані в судовому засіданні ТОВ "LEGIO" документи щодо призначення Панченко В.І. на посаду виконуючого обов'язки директора ПП "Тіра-2007", та заяву від ОСОБА_4 №7683, яка була посвідчена нотаріально.

З огляду на вищенаведене, суд зазначає про правомірність включення позивачем до складу валових витрат у 2 кварталі 2009 року товарів - тканина та фурнітура, в сумі 53 839,00 грн.

Внаслідок чого, посилання відповідача на порушення ТОВ "LEGIO" положень п.п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств в частині заниження податку на прибуток у 2-му кварталі 2009 року у загальній сумі 53 839,00 грн. суд вважає безпідставним.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування суми по податку на прибуток у розмірі 53 839,00 грн. та винесення податкових повідомлень-рішень №№0001112330/0 від 15.04.2010 року (№0001112330/1 від 16.06.2010 року, №0001112330/2 від 26.07.2010 року) про визначення ТОВ "LEGIO" податкового зобовязання по податку на прибуток на загальну суму 75374,60 грн., у т.ч. за основним платежем - 53839,00 грн., та 21535,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Щодо висновків акту перевірки про встановлення порушення ТОВ "LEGIO" п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” - заниження ТОВ "LEGIO" по податку на додану вартість” у сумі 43071,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Такий висновок ДПІ було зроблено виходячи з того, що поставлені товари ПП „Тіра-2007” позивачу - ТОВ "LEGIO" не використовувались у його господарській діяльності.

З наданих до перевірки фотокопій документів щодо взаємовідносин ТОВ "LEGIO" та ПП „Тіра-2007” відповідач в акті перевірки зазначив, що договір та податкові накладні укладались та підписувались невідомою особою Панченко В.І., а тому є недійсними.

Суд беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає, що вказаний висновок ДПІ у Ленінському районі м.Харкова є помилковим і зазначає наступне.

Позивач здійснив оплату поставленого ПП "Тіра-2007" товару на загальну суму 258 426,40 грн., в т.ч. ПДВ - 43071,06 грн., що підтверджується видатковими, та податковими накладними (а.с.32-34): №03040918 від 03.04.2009 р. - 15250,00 грн. (ПДВ - 2541,66 грн.), №18050906 від 18.05.2009 року - 96 120,00 грн. (ПДВ - 16 020,00 грн.), №22060903 від 22.06.2009 року - 147 056,40 грн. (ПДВ - 24 509,40 грн.).

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з законом про податок на додану вартість.

Вказаним Законом передбачений порядок формування податкового кредиту платника податку. Так, згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 даного закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.7.5 ст.7 цього закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

На момент здійснення господарських операцій, та на момент перевірки постачальник позивача ПП "Тіра-2007", був платником податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість". Статус постачальника позивача підтверджується доданими до матеріалів справи доказами і не заперечувався відповідачем ні в запереченні, ні в ході судового засідання.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Будь-яких зауважень з приводу неналежного заповнення податкових накладних з боку перевіряючих у акті перевірки не зазначено.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 9 липня 1997 р. за N 250/2054"Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання" (надалі - Порядку №166) до податкових декларацій за квітень-серпень 2009 року було надано додатки 5, у яких в розділі «Податковий кредит»у повній відповідності з отриманими податковими накладними заповнено усі реквізити контрагентів.

Таким чином, суд відзначає, що ТОВ "LEGIO" у податковій звітності з ПДВ відобразило податковий кредит у повній відповідності до Закону України №168.

При цьому слід зауважити, що посилання відповідача на наявність висновку відділу криміналістичних експертиз науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ДУМВС України Харківської області не є доказом недійсності податкових накладних.

Судом прийнято до уваги, що відповідно до підпункту 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року (далі порядок №327), не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, у акті перевірки, рішенні про результати розгляду скарг, та запереченні на позов зроблені посилання на документи, зі змістом якого підприємство не ознайомлене, та в ході розгляду справи суду так надано і не було. Суд зазначає, що відсутнє посилання на законодавчу норму, яка дає право податковому органу за наявності зазначених документів робити висновки про безпідставне віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту платником податків за умови відсутності з боку платника податків порушення податкового законодавства.

Тобто, у порушення норм чинного законодавства, та з перевищенням повноважень, наданих органам державної податкової служби статтею 10-11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509 від 04.12.1990 року суд робить висновок, що в акті перевірки визначено нікчемним правочин, вчинений ТОВ "LEGIO" з ПП „Тіра-2007”. При цьому, у акті перевірки, та у рішенні за результатами розгляду скарги наведено ряд законодавчих норм без прив'язки до фактичних обставин матеріалів перевірки, внаслідок чого невідомо, у чому ж полягає порушення позивачем цих норм. Зокрема, у рішенні не вказано, якими діями підприємство порушило п.п.7.4.1 та п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та п.5.1 та п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Судом встановлено, що податкові накладні №03040918 від 03.04.2009 р., №18050906 від 18.05.2009 року, №22060903 від 22.06.2009 року оформлені згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Позивач надав до суду належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують його право на податковий кредит та докази здійснення фактичної оплати товару, в тому числі і податку на додану вартість в розмірі 43071,00 грн. в ціні товару.

Відповідач не заперечував в судовому засіданні факт оплати позивачем товару, в тому числі і податку на додану вартість в ціні товару 43071,00рн. за господарською операцією з ПП "Тіра-2007".

Слід зазначити, що Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає залежності права на бюджетне відшкодування та розміру сум бюджетного відшкодування платника податку від змісту декларації з податку на додану вартість постачальника такого платника податку, або інших документів.

Саме Закон України "Про податок на додану вартість" регулює порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 вказаного закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 вищезазначеного закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом встановлено, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування відповідно до п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд, надаючи аналіз запереченням відповідача, зазначає таке.

Згідно з п.1.8. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ, повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Таким чином, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно із законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Як свідчить аналіз приписів Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі. Судом встановлено, що позивач оплатив отримані товари, додаткових вимог щодо права на податковий кредит, чинним законодавством не передбачено.

Суд вважає за необхідне зауважити на те, що посилання органу податкової служби на пояснення ОСОБА_3, судом до уваги не приймаються, оскільки у разі порушення контрагентом позивача норм чинного законодавства, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо такого відшкодування, та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України наголошує, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України, тому застосування на практиці та посилання при судовому розгляді податкового органу на інструкції, накази та таке інше є таким, що порушує принцип верховенства права, закріплений частиною 1 статті 8 Конституції України.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади ті їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обовязок доведення наявності фактів порушення податкового законодавства покладений на органи державної податкової служби, суд вважає, що відповідачем не доведений факт порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а, отже, його висновки про завищення позивачем сум податкового кредиту по ПДВ за квітень-червень 2009 року, та заниження податку на прибуток за 2-й квартал 2009 року в сумі 53839,00 грн. - необґрунтовані.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого судового збору з держбюджету на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 72, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальність "LEGIO" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова №0001112330/ від 15 квітня 2010 року (№0001112330/1 від 16 червня 2010 року, №0001112330/2 від 26 липня 2010 року) про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 53839,00 грн. за основним платежем та 21535,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасувати податкові повідомлення-рішення №0001102330/0 від 15 квітня 2010 року ( №0001102330/1 від 16 червня 2010 року, №0001102330/2 від 26 липня 2010 року) про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 43071,00 грн. за основним платежем та 21535,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальність "LEGIO" (61012, м.Харків, вул.Енгельса, 14, код ЄДРПОУ 32947782) судовий збір в розмірі 3.40 грн. (три гривні 40 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 21.01.2011 року.

Суддя Бартош Н.С.