Рішення № 136838680, 19.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2026Справа № 910/12281/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Крутиголови В.О. розглянувши матеріали справи

За позовом Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС ПРІНТ»

третя особа Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору та стягнення 314899,70 грн

за участі представників:

від прокуратури - Куцоконь О.О.

від позивача - не з`явився

від відповідача 1 - Пономаренко М.А.

від відповідача 2 - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС ПРІНТ», третя особа Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним договору та стягнення 314899,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення відкритих торгів щодо закупівлі «Технічне обслуговування і ремонт офісної техніки» (ідентифікатор закупівлі № UA-2018-09- 06-001029-a) між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір поставки № П/НХ-181780/НЮ про закупівлю товару на суму 314899,70 грн, у тому числі ПДВ 52483,28 грн. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі взяли два суб`єкти: ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» з пропозицією 316680 грн та ТОВ «АВІС ПРІТ» з пропозицією 314900 грн. Рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.08.2024 № 70/149-р/к у справі № 3/01-184-21 (пункт 40 резолютивної частини рішення) ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» визнано винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 ст. 50 та пунктом 4 частини другої ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у відкритих торгах з використанням електронної системи закупівель «Prozorro» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» № UA-2018-09-06-001029-a). Під час розгляду адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи № 3/01-184-21 встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ТОВ «АВІС ПРІНТ» та ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» у торгах № UA-2018-09-06-001029-a. На підставі викладеного, прокурор просить суд визнати Договір № П/НХ-181780/НЮ від 16.10.2018 укладений між відповідачами недійсним, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ «АВІС ПРІНТ» на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦК України. Окрім того, прокурор посилаючись на ч.3. ст.228 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошові кошти у розмірі 314899,70 грн, а з відповідача 1 одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 314899,70 грн стягнути в дохід держави, в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби.

Позивач у своїх поясненнях вказав, що перевірка закупівлі та моніторинг процедури закупівлі за номером № UA-2018-09-06-001029-а не проводились.

Відповідач 1 заперечив проти задоволення позову, вказавши зокрема, що прокурором не встановлено та не доведено, що оспорюваний в межах цієї судової справи правочин посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а отже не є таким, що порушує публічний порядок. Також відповідач 1 зазначив, що спірна закупівля була проведена відповідачем 1 в період з 06.09.2018 (опубліковано оголошення про проведення торгів) по 16.10.2018 (звіт про виконання договору про закупівлю), моніторинг вказаної закупівлі Держаудитслужбою не проводився, будь-які порушення законодавства про публічні закупівлі не встановлювались, та відповідно не висувались до відповідача 1 будь-які вимоги щодо усунення відповідних порушень

Відповідач 2 протягом розгляду справи відзиву на позов не надав, будь-яких заяв та пояснень до суду не подав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити.

Позивач, відповідач 2 та третя особа 2 уповноважених представників в судове засідання не направили.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2018 Регіональною філією «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» було опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі «Технічне обслуговування і ремонт офісної техніки» (ідентифікатор закупівлі № UA-2018-09-06-001029-a).

Згідно оголошення про проведення відкритих торгів UA-2018-09-06-001029-a розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана вартість предмета закупівлі: 317443,80 грн; кінцевий строк подання тендерних пропозицій: 23 вересня 2018 року; Дата та час розкриття тендерних пропозицій: 24 вересня 2018 року, після завершення електронного аукціону; дата та час проведення електронного аукціону: 24 вересня 2018 року.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі взяли два суб`єкти: ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» з пропозицією 316680 грн та ТОВ «АВІС ПРІТ» з пропозицією 314900 грн.

Протоколом засідання тендерного комітету Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» із закупівлі матеріально-технічних ресурсів та продуктів харчування від 26.09.2018 № 788/2 ТОВ «АВІС ПРІТ» визнано переможцем відкритих торгів.

На підставі вказаного, електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір.

Так, судом встановлено, що 16.10.2018 між відповідачем 1, як Покупцем та відповідачем 2, як Постачальником укладено Договір поставки №П/НХ-181780/НЮ (далі - Договір) відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити і передати у зумовлені строки у власність Покупцю певну продукцію (товар), відповідно до Специфікації №1, яка є невід`ємною частиною Договору, а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Ціна цього договору становить 314899,70 грн, з урахуванням ПДВ: 52483,28 грн. (п.3.4. Договору)

Специфікацією до Договору передбачено, зокрема, найменування, кількість, ціна товару без пдв; загальна сума поставки складає - 314899,70 грн, з урахуванням ПДВ: 52483,28 грн.

Відповідно до п. 10.1. Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2024 Східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) у справі №3/01-184-21 прийнято рішення «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» № 70/149-р/к, зокрема, щодо закупівлі в системі «Prozorro» UA-2018-09-06-001029-a.

З вказаного рішення вбачається, що Відділенням установлено факти, зокрема, використання одного і того ж електронного майданчика; використання однієї і тієї ж ІР-адреси під час участі у Торгах; синхронність дій під час подання тендерних пропозицій; використання одних і тих же засобів зв`язку під час здійснення господарської діяльності; наявність сталих господарських взаємовідносин між ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІТ»; невідповідність тендерної пропозиції ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» вимогам тендерної документації; цінова поведінка Відповідачів під час у часті в аукціоні

У вказаному рішення зазначено, що встановлені Відділенням факти у своїй сукупності свідчать про вчинення ТОВ «АВІС ПРІНТ» та ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» порушень, передбачених пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкрентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Регіональною філією «Південна Залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська Залізниця» на закупівлі, зокрема, UA-2018-09-06-001029-a.

Так вказаним рішенням Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України визнано, що ТОВ «АВІС ПРІНТ» та ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених РЕГІОНАЛЬНОЮ ФІЛІЄЮ «ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ» ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на закупівлю «ДК 021:2015: 30230000-0 - Комп`ютерне обладнання (Частини та приладдя до комп`ютерів)» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» UA-2018-09-06-001029-a). Накладено на ТОВ «АВІС ПРІНТ» штраф у розмірі 47234 грн та накладено на ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» штраф у розмірі 47234 грн.

Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до відповідача 1 із листом від 28.07.2025 №52-106-4614вих-25 у якому посилаючись на рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України просило надати у визначені строки інформацію та завірені копії документів щодо відповідних питань.

Листом №7549-25 від 18.02.2025 відповідач 1 надав прокуратурі інформацію щодо обставин укладення та виконання оспорюваного договору без надання копій запитуваних документів.

Відповідач 1 у вказаному листі, зокрема зазначив, що договір виконано на загальну суму 314899,70 грн з урахуванням ПДВ 20% 52483,28 грн. Джерело фінансування закупівлі - власні кошти АТ «Укрзалізниця», отримані ним за результатами здійснення господарської діяльності, які в розумінні статі 95 Конституції України, глави 2 Бюджетного кодексу України не є бюджетними. Фінансування цієї закупівлі ані з державного, ані з місцевого бюджетів не здійснювалось. Послуга замовником отримана своєчасно та в обумовленому умовами Договору обсязі, факт завищення ціни закупівлі жодним контролюючим органом (зокрема Антимонопольним комітетом України або Державною аудиторською службою України) станом на цей час не встановлений.

Прокуратура зверталась до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з листом від 28.07.2025 № 52-106-4609ВИХ-25 щодо надання копій матеріалів справи №3/01-184-21 та просила повідомити чи сплачено ТОВ «АВІС ПРІНТ» та ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» штраф та чи оскаржувалось до суду рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №70/149-р/к.

Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України листом № 70-02/4871е від 30.07.2025 повідомило прокуратуру про те, що станом на 30.07.2025 до Відділення не надходила інформація від територіального органу Міністерства юстиції України щодо стягнення з ТОВ «АВІС ПРІНТ» та з ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» штрафів. Рішення № 70/149-р/к ТОВ «АВІС ПРІНТ», ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» або іншими зацікавленими особами у судовому порядку не оскаржувалося.

Як вбачається з матеріалів справи, Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до Північно-східного офісу Держаудитслужби з листом №52-106-4607ВИХ-25 від 28.07.2025 щодо виявлених порушень та необхідності вжиття заходів до звернення до суду із відповідним позовом, а також просило надати інформацію щодо проведених Північно-східним офісом Держаудитслужби перевірок та моніторингу державної закупівлі № UA-2018-09-06-001029-a, виявлені порушення вимог законодавства, вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень.

У своїй відповіді-листі №202031-17/3745-2025 від 06.08.2025 на лист прокуратури Північно-східний офіс Держаудитслужби зазначив, що підстави для початку проведення моніторингу зазначеної процедури закупівлі у Північно-східного офісу Держаудитслужби відсутні. Офісом не проводилися заходи такі державного фінансового контролю як моніторинг та перевірка закупівель, якими б була охоплена зазначена прокуратурою закупівля. Питання забезпечення державного захисту конкуренції під час проведення моніторингу не вивчалось, оскільки не входить до компетенції органів державного фінансового контролю. Порушень в частині визначення переможцем відкритих торгів на закупівлю товарів ТОВ «АВІС ПРІНТ» Офісом не встановлено.

Також позивач вказав, що підстави для вжиття заходів щодо визнання недійсним Договору поставки № П/НХ-181780/НЮ від 16.10.2018, укладеного між ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» (код ЄДРПОУ 34862284) в Офісу відсутні.

В свою чергу, Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова до пред`явлення позову, листом від 23.09.2025 №№ 52-106-5901вих-25 повідомлено позивача про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення даного позову до суду.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд зазначає, що станом на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України.

Крім того, Договір виконано відповідачем 1 та відповідачем 2 в повному обсязі на суму 314899,70 грн без претензій та зауважень, що підтверджується, зокрема, трансакцією №269248732 та звітом про виконання договору про закупівлю від 19.02.2019 та не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Оскільки не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 та у постанові Верховного Суду від 05.02.2026 у справі № 910/6780/23.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Як констатує Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При цьому ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.

Закон України «Про публічні закупівлі», як зазначено в його преамбулі, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до статті 3 Закону «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

У постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 Верховний Суд виклав таку правову позицію: визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.

Постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року по справі №922/3456/23 уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином: «При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції».

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження притягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС ПРІНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, за наслідками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, які проведені Регіональною філією «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікатор закупівлі № UA-2018-09- 06-001029-a).

Крім того, вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання товару за вказаним правочином) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Проте, суд звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурор, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилається лише на порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі, а не на протиправність Договору, як спрямованого на порушення інтересів держави та суспільства.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.

Суд звертає увагу, що при зверненні до суду з даним позовом прокурор не довів суду належними доказами, що саме внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року по справі №922/3456/23 зазначено, що об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звернула увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

Об`єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що застосування ч.3 ст.228 ЦК до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-2, так і щодо добросовісної сторони правочину.

Суд зазначає, що обставини допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема відповідачем-2, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що Договір №П/НХ-181780/НЮ від 16.10.2018 укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2, за наслідками проведення процедури закупівлі відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», що свідчить про додержання при його укладенні встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби в частині визнання недійсним оспорюваного Договору не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошових коштів у розмірі 314899,70 грн, а з відповідача 1 одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 314899,70 грн стягнути в дохід держави, в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби із посиланнями на ч.3. ст.228 ЦК України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України).

У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому, ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 зазначила, що загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 ЦК України). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 цієї ж статті).

За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Відступаючи від власних висновків, викладених у пунктах 72, 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, Велика Палата Верховного Суду у справі №918/1043/21 зауважила про буквальне тлумачення змісту статті 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Водночас частина 3 статті 228 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування яких ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема:

1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного;

2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (саме на цей випадок посилався прокурор у позові, заявляючи вимогу про стягнення бюджетних коштів шляхом запропонованої ним конструкції).

Проте, враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні вимоги прокурора про визнання недійсним оспорюваного Договору, відтак не підлягають застосуванню правові наслідки недійсності правочину.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора у вказаній частині також не підлягають задоволенню.

Інші доводи сторін судом розглянуто та відхилено, оскільки вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат вирішення спору.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 26.05.2026

Суддя Я.В. Маринченко