Рішення № 136837980, 14.05.2026, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/825/26

14.05.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді Дем`янової Ж.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Козятин у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Стислий виклад позицій учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших виплат, передбачених колективним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом №230-ос від 09.12.2024 його було звільнено у зв`язку з виходом на пенсію за віком з посади начальника Відділу організації охорони вантажів та об`єктів філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони».

Позивач посилається на те, що відповідно до положень колективного договору він набув право на: одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; одноразову матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку; одноразову грошову виплату у розмірі трьох посадових окладів.

Однак, станом на день звернення до суду вказані виплати відповідачем не проведені.

Крім того, позивач зазначив, що у 2023 році йому не було виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення під час щорічної відпустки, а у 2024 році така допомога була виплачена лише частково у розмірі 30 % посадового окладу.

Також позивач вказує, що відповідачем не виплачено грошову винагороду з нагоди ювілею відповідно до п. 3.14 колективного договору у розмірі одного посадового окладу.

Посилаючись на довідку про середню заробітну плату, згідно з якою середньомісячна заробітна плата становить 26 828,59 грн, а середньоденна 923,81 грн, позивач просить суд стягнути з відповідача належні йому виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців.

30.04.2026 до суду надійшов відзив представника АТ «Українська залізниця» на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що виплати при звільненні на пенсію та окремі соціальні гарантії, передбачені колективним договором, не були скасовані, а лише тимчасово призупинені на період дії воєнного стану відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та рішень правління АТ «Українська залізниця».

Також відповідач зазначив, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується лише за наявності визначених умов, зокрема подання відповідної заяви працівником та надання щорічної відпустки, а підстав для виплати такої допомоги позивачу не було.

Крім того, представник відповідача вказав, що позивачем не надано належних доказів наявності державних, урядових чи галузевих нагород, необхідних для отримання винагороди за особливі заслуги перед залізничним транспортом.

Відповідач також зазначив, що позивач пропустив установлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення виплат при звільненні.

01.05.2026 представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності, у якій останній просив застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду та відмовити у задоволенні позову.

Також відповідач вказав, що заявлені позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами і не відповідають вимогам чинного законодавства.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив доводи відповідача та зазначив, що рішення про призупинення виплат було прийняте 14.03.2022, тобто до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а тому не могло ґрунтуватися на положеннях зазначеного Закону.

Також позивач вказав на суперечливість доводів відповідача щодо матеріальної допомоги на оздоровлення та зазначив, що право на виплату винагороди за заслуги перед залізничним транспортом підтверджується наказом про звільнення та записами у трудовій книжці.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду, позивач послався на Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2013, відповідно до якого вимоги про стягнення належних працівникові виплат не обмежуються строком звернення до суду.

У зв`язку з викладеним позивач просив позов задовольнити у повному обсязі.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 15.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

До суду 20.04.2026 надійшла заява представника відповідача про надіслання копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

До суду 30.04.2026 надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача АТ «Укрзалізниця» в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову оскільки.

До суду 01.05.2026 надійшла заява про застосування строку позовної давності у якій представник відповідача просить застосувати позовну давність щодо позовних вимог ОСОБА_1 та відмовити у позові.

До суду 04.05.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач заперечує доводи АТ «Укрзалізниця» та вважає їх безпідставними.

До суду 11.05.2026 від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Судом відмовлено у задоволенні клопотання.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши надані сторонами докази відповідно до вимог ст.ст. 7681, 89 ЦПК України, суд установив наступне.

Наказом №230-ос від 09.12.2024 ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку з виходом на пенсію за віком з посади начальника Відділу організації охорони вантажів та об`єктів філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони».

У зв`язку зі звільненням позивачу відповідно до положень колективного договору були передбачені такі виплати:

одноразова матеріальна допомога у розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до п. 8.14 колективного договору;

додаткова матеріальна допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку відповідно до п. 8.14 колективного договору;

одноразова грошова виплата у розмірі трьох посадових окладів відповідно до п. 8.24 колективного договору.

Разом із тим, станом на час розгляду справи вказані виплати позивачу не проведені.

Судом також установлено, що під час перебування у щорічній відпустці у 2023 році матеріальна допомога на оздоровлення позивачу не виплачувалась.

У 2024 році матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до п. 3.10 колективного договору була виплачена позивачу частково у розмірі 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу) згідно з рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, що підтверджується наказом №961 від 14.10.2024 про надання відпустки та розрахунком заробітної плати за жовтень 2024 року. Розмір виплаченої допомоги становив 5 561,10 грн.

Крім того, позивачу не було виплачено грошову винагороду з нагоди ювілею 21.12.2024, передбачену п. 3.14 колективного договору, у розмірі одного посадового окладу.

Із повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.12.2024 вбачається, що у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 було нараховано та виплачено 87 410,10 грн.

Судом досліджено положення колективного договору Відокремленого підрозділу «Козятинський загін відомчої воєнізованої охорони» Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2015 рік.

Відповідно до п. 3.10 розділу 3 «Оплата праці» колективного договору працівникам загону, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців та подали письмову заяву, один раз на календарний рік, як правило разом із наданням щорічної відпустки, надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня звітного року.

Згідно з п. 3.14 колективного договору працівникам залізниці з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та/або досягнення пенсійного віку, у тому числі на пільгових умовах, виплачується грошова винагорода у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Відповідно до п. 8.14 колективного договору при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію їм виплачується одноразова матеріальна допомога у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, прийнятим на роботу після 15 травня 2007 року, залежно від стажу роботи на залізничному транспорті.

Цим же пунктом передбачено, що у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців після настання такого права їм виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті залежно від стажу роботи в галузі.

Згідно з п. 8.24 колективного договору працівникам залізниці, які зробили вагомий особистий внесок у розвиток залізничного транспорту, за конкретні видатні заслуги перед залізничним транспортом були нагороджені державними, урядовими або галузевими нагородами, за багаторічну сумлінну працю та у зв`язку з виходом на пенсію виплачується грошова винагорода у розмірі від одного до трьох місячних посадових окладів.

Згідно з довідкою Виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони» про розрахунок середньої заробітної плати позивача, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 923,81 грн.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, для визначення середньомісячної заробітної плати сума виплат за два останні календарні місяці роботи ділиться на кількість фактично відпрацьованих робочих днів за цей період, після чого отриманий середньоденний заробіток множиться на середньомісячну кількість робочих днів.

Так, сума заробітної плати позивача за розрахунковий період становить 43 418,98 грн, кількість фактично відпрацьованих днів 47 робочих днів, у зв`язку з чим середньоденна заробітна плата становить 923,81 грн.

Середньомісячна кількість робочих днів складає 23,5 дні, а тому середньомісячна заробітна плата позивача становить: 923,81?23,5=21709,53

Отже, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 21 709,53 грн.

Розмір заявленої позивачем заборгованості відповідачем не спростовано, контррозрахунку суду не надано, у зв`язку з чим зазначені обставини суд вважає встановленими та такими, що не потребують додаткового доказування.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Розглянувши заяву, дослідивши письмові докази у справі, надавши їм оцінку відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи чи організації, проводиться в день звільнення. У разі якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Про нараховані та виплачені суми роботодавець зобов`язаний письмово повідомити працівника.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. У разі наявності спору про розмір належних сум відшкодування підлягає виплаті, якщо спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, закон покладає на роботодавця обов`язок провести із працівником повний розрахунок у день звільнення та виплатити всі належні йому суми. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Метою зазначених норм є забезпечення захисту майнових прав працівника та гарантування своєчасного отримання ним належних виплат, які є основним засобом існування працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, умови та розміри доплат, надбавок, премій, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, визначених законодавством.

Згідно зі ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавця.

Частиною першою ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств та сторін, які їх уклали.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від членства у профспілці та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

За змістом ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки сторін, зокрема щодо оплати праці та інших трудових виплат.

Статтею 18 КЗпП України визначено, що положення колективного договору є обов`язковими для сторін трудових правовідносин.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено можливість тимчасового обмеження окремих конституційних прав і свобод людини та громадянина на період дії воєнного стану.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 зазначеного Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень цього Закону встановлено, що Закон застосовується з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України передбачено, що під час дії воєнного стану застосовуються особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, норми зазначеного Закону є спеціальними та підлягають пріоритетному застосуванню у період дії воєнного стану.

Разом із тим, суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів внесення змін до колективного договору або прийняття у встановленому порядку рішення про зупинення дії його положень у частині нарахування та виплати одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію та додаткової матеріальної допомоги.

Також матеріали справи не містять доказів внесення змін до наказу про звільнення позивача або скасування визначених у ньому гарантійних виплат.

За таких обставин суд дійшов висновку, що правові підстави для невиплати позивачу передбачених колективним договором сум у відповідача були відсутні.

Судом установлено, що відповідно до п. 8.14 колективного договору позивач мав право на:

одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Оскільки стаж роботи позивача на залізничному транспорті перевищує 30 років, останній набув право на отримання додаткової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 роз`яснено, що непроведення роботодавцем розрахунку з працівником у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №712/3776/17, відповідно до якої невиплата звільненому працівникові всіх належних сум є триваючим правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/14 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, право на які працівник мав на день звільнення відповідно до трудового договору, колективного договору та законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Середній заробіток визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Відповідно до п.п. 5, 8 Порядку №100 нарахування виплат здійснюється виходячи із середньоденного заробітку працівника та кількості робочих днів затримки.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, для визначення середньомісячної заробітної плати сума виплат за два останні календарні місяці роботи ділиться на кількість фактично відпрацьованих робочих днів за цей період, після чого отриманий середньоденний заробіток множиться на середньомісячну кількість робочих днів.

Так, сума заробітної плати позивача за розрахунковий період становить 43 418,98 грн, кількість фактично відпрацьованих днів 47 робочих днів, у зв`язку з чим середньоденна заробітна плата становить 923,81 грн.

Середньомісячна кількість робочих днів складає 23,5 дні, а тому середньомісячна заробітна плата позивача становить: 923,81?23,5=21709,53

Отже, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 21 709,53 грн.

Розмір заявленої позивачем заборгованості відповідачем не спростовано, контррозрахунку суду не надано, у зв`язку з чим зазначені обставини суд вважає встановленими та такими, що не потребують додаткового доказування.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду щодо необхідності дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності при вирішенні трудових спорів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому відповідачем не доведено відсутності вини у несвоєчасному проведенні розрахунку з позивачем.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що при звільненні відповідач повинен був виплатити позивачу:

одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до п. 8.14 колективного договору у сумі 108 547 грн 65 коп.;

одноразову матеріальну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку відповідно до п. 8.14 колективного договору у сумі 21 709 грн 53 коп.;

одноразову грошову виплату у розмірі трьох посадових окладів відповідно до п. 8.24 колективного договору у сумі 55 611 грн 00 коп.;

матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.10 колективного договору за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 16 104 грн 00 коп.;

матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.10 колективного договору за 2024 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 12 607 грн 00 коп., з урахуванням раніше виплаченої суми в розмірі 5 561,10 грн.;

Також відповідач має виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у сумі 130 257 грн 18 коп.

Зазначені розрахунки відповідачем не спростовані, контррозрахунку суду не подано, у зв`язку з чим суд приймає їх як належні та допустимі докази у справі.

Щодо дотримання тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

У позовній заяві зазначено про відшкодування понесених витрат на правову допомогу у загальному розмірі 5000,00 грн.

У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З урахуванням повного задоволення позовних вимог до стягнення з відповідача підлягає 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 141,174, 235, 247, 258-259,263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :

- одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до п. 8.14 колективного договору у сумі 108 547 грн 65 коп.;

- одноразову матеріальну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку відповідно до п. 8.14 колективного договору у сумі 21 709 грн 53 коп.;

- одноразову грошову виплату у розмірі трьох посадових окладів відповідно до п. 8.24 колективного договору у сумі 55 611 грн 00 коп.;

- матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.10 колективного договору за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 16 104 грн 00 коп.;

- матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.10 колективного договору за 2024 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 12 607 грн 00 коп., з урахуванням раніше виплаченої суми;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у сумі 130 257 грн 18 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Укрзалізниця», ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5.

Повний текст рішення виготовлено 20.05.2026.

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА