Рішення № 136833537, 26.05.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/2654/26

н\п 2/490/2838/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» (далі - ТОВ «ФК «Суперіум») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 136754,93 грн та понесені судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05.06.2018 р. ОСОБА_1 уклав з АТ «Ідея Банк» Кредитний договір № Z62.00300.003995602, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 54074 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами, які на день укладання договору становлять 15 % і комісіями згідно умов Договору кредиту та Додатками до даного договору.

Позивач зазначає, що Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, натомість позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 04.12.2025 у розмірі 136754,93 грн, яка складається з: заборгованість за основним боргом 53458,29 грн, заборгованість за відсотками 21437,85 грн, заборгованість за комісією 61858,79 грн. Згідно із Договором факторингу №№0412-Ф від 04.12.2025 року, АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Суперіум», право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № Z62.00300.003995602 в якому відповідач виступає Позичальником. Таким чином ТОВ «ФК «Суперіум» набуло право вимоги до відповідача та стало новим кредитором за вищевказаним Договором. Загальна сума заборгованості відповідача у відповідності до Реєстру боржників до договору факторингу № 0412-Ф від 04.12.2025 за кредитним договором Z62.00300.003995602 складає 136754,93 грн, яка складається з: заборгованість за основним боргом 53458,29 грн., заборгованість за відсотками 21437,85 грн, заборгованість за комісією 61858,79 грн.

Позивач вказує, що ним не перераховувався вказаний розмір заборгованості по тілу, процентам та комісіям, оскільки вказаний в Реєстрі боржників розмір заборгованості нарахований первісним кредитором до моменту передачі права вимоги.

Крім того, сторона позивача стверджує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору, позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу, в якій позивач вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов Договору та погасити заборгованість (докази направлення додаються). Однак, дана вимога у визначені позивачем строки не виконана, заборгованість за Договором не погашена. Станом на дату подання даної позовної заяви відповіді від відповідача не отримано, заборгованість за Договором не сплачено.

За такого, позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 136754,93 грн та понесені судові витрати у сумі 2808,40 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

26.03.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 30.03.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також ухвалою судді від 30.03.2026 року було витребувано в у АТ «Ідея Банк» обґрунтований розрахунок заборгованості (помісячний розрахунок окремо по заборгованості за кредитом та відсоткам із зазначенням нарахованих, сплачених коштів, періодів здійснення відповідних нарахувань) станом на 04.12.2025 (день укладення договору факторингу) за кредитним договором №Z62.00300.003995602.

06.04.2026 року від представниці відповідача адвоката Сікорської І.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення вимог позивача, що викладені в позовній заяві, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

Так, представниця відповідача зазначає, що на підтвердження наявності права вимоги за кредитним договором позивач надав договір факторингу, акт приймання-передачі Реєстру боржників в електронному вигляді, Витяг з Друкованого реєстру Боржників до Договору факторингу № 0412-Ф від 04.12.2025. Водночас, наявна в матеріалах справи копія договору факторингу №0412-Ф від 04.12.2025 не містить всіх сторінок договору, зокрема після пункту 2 іде одразу пункт 4 і з договору вбачаєтсья що з нього видалено пункти та сторінки, що позбавляє суд можливості дослідити його зміст у повному обсязі та встановити зміст (предмет) договору, за яким, як стверджує позивач, відбулося відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №Z62.00300.003995602 від 05.06.2016. Також позивачем не надано реєстр боржників, в матеріалах справи наявний лише витяг з реєстру боржників, не підписаний сторонами, підписаний лише прелставником позивача, крім того витяг містить виправлення, так графа «розмір» замазана чорним кольором. З огляду на зазначене такий витяг не є належним доказом у справі, оскільки його зміст може бути змінено в односторонньому порядку та викладено в зручній для позивача формі, що не відповідає оригіналу. Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджували б наявність у ТОВ «ФК «Суперіум» права вимоги до ОСОБА_1 , відповідно право на позов взагалі відсутнє.

Також сторона відповідача стверджує, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових та/або електронних) перерахування грошових коштів на користь відповідача, які б відповідали вимогам процесуального законону та положенням Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банкуУкраїни від 21.01.2004 № 22 та Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів України».

Крім того, адвокат Сікорська І.С. зауважує, що матеріали справи не містять розрахунку заборгованості, в зв`язку з чим не можливо встановити за який період нараховано проценти та в рахунок погашення чого зараховувалися грошові кошти.

За такого, сторона відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

09.04.2026 року від представниці ТОВ «ФК «Суперіум» Вишневської О.І. надійшла відповідь на відзив, в якій стверджувала, що доводи сторони відповідача, викладені у відзиві суперечать Закону та не відповідають реальним обставинам справи, в підтвердження чого вказала наступне.

На підтвердження факту набуття прав вимоги за кредитним договором № Z62.00300.003995602 позивачем наданий договір факторингу, витяг з реєстру боржників, платіжне доручення та акт приймання-передачі права вимоги. Таким чином, ТОВ «ФК «Суперіум» як новий кредитор набув повний обсяг прав вимоги, передбачених кредитним договором та супровідними документами, і має законне право звертатися до Відповідача із вимогою про погашення заборгованості. Доводи відповідача щодо неналежності поданого договору є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. По-перше, твердження про відсутність сторінок договору не відповідає дійсності. позивачем до матеріалів справи подано договір у повному обсязі, нумерація пунктів договору має особливості структурування, при цьому відсутність пункту 3 у відкритій частині договору зумовлена об`єктивними причинами, а не його фактичним вилученням. Пункт 3 Договору факторингу №0412-Ф містить виключно внутрішні умови фінансування між позивачем та первісним кредитором. Ці відомості становлять комерційну таємницю та не мають жодного відношення до предмету спору, оскільки не змінюють обсяг зобов`язань ОСОБА_1 за його кредитним договором. Заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер та обсяг прав і обов`язків боржника. Таким чином, умови, за якими новий кредитор придбав цей борг, не стосуються прав відповідача. Крім того, заперечення відповідача щодо неналежності витягу з реєстру боржників є маніпулятивними, так як повний Реєстр боржників до Договору факторингу містить інформацію про сотні фізичних осіб. Надання повного реєстру без ретушування даних інших осіб було б прямим порушенням Закону України «Про захист персональних даних». Позивач надав витяг, що стосується виключно Відповідача, що є загальноприйнятою судовою практикою. Графа «розмір» замазана з метою нерозголошення конфіденційної інформації про ціну договору, що знову ж таки не впливає на факт переходу права вимоги. Головним є наявність у витягу ПІБ Боржника, номера кредитного договору та суми боргу, що передається.

Окремо, сторона позивача зазначає, що оригінали всіх поданих до суду документів знаходяться у володінні позивача та можуть бути надані суду для огляду за першою його вимогою. Водночас відповідач, ставлячи під сумнів достовірність доказів, фактично обмежується лише припущеннями та голослівними твердженнями, не вдаючись до передбачених процесуальним законом механізмів перевірки таких доказів. Зокрема, відповідачем не заявлено клопотань про витребування оригіналів документів, не ініційовано проведення судової експертизи, а також не вчинено інших процесуальних дій, спрямованих на належну перевірку їх достовірності. Така поведінка свідчить про відсутність реальних підстав для сумнівів та зводиться виключно до намагання поставити під сумнів докази без належного правового обґрунтування.

За такого, представниця позивача вважає, що доводи відповідача фактично базуються саме на припущеннях щодо можливих недоліків документів, що не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Таким чином, представниця ТОВ «ФК «Суперіум» вважає, що позивачем надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дають змогу встановити факт переходу права вимоги саме за кредитним договором №Z62.00300.003995602. Суб`єктивне незадоволення відповідача формою подачі доказів не спростовує факт наявності у ТОВ «ФК «Суперіум» статусу кредитора.

Щодо тверджень відповідача про ненадання повного розрахунку заборгованості, сторона позивача вказує, що станом на момент подання відповіді на відзив позивач не має можливості надати детальний та обґрунтований розрахунок заборгованості, зокрема щодо порядку та періоду нарахування процентів, оскільки відповідні документи витребувані судом у первісного кредитора АТ «Ідея Банк», який на даний час ще не надав необхідних доказів. З огляду на викладене, позивач об`єктивно позбавлений можливості підтвердити або спростувати доводи відповідача щодо нарахування процентів поза межами строку кредитування до моменту отримання витребуваних судом документів.

30.04.2026 року від АТ «Ідея Банк», на виконання вимог ухвали суду від 30.03.2026 року, надійшов витребуваний судом розрахунок заборгованості.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що 05.06.2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № Z62.00300.003995602, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 54074,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом із процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно умовами договору(п.1.1).

Згідно п. 1.2. Договору строк надання кредиту 60 місяців.

За п.п.1.3., 1.4. Договору, за користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5.5% (Маржу Банку).

Станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9.5%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15%.

На підставі ордеру - розпорядження №1 про видачу кредиту банком 05.06.2018 року перераховано ОСОБА_1 на транзитний рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 47020,87 грн.

Як вбачається з наданого АТ «Ідея Банк» розрахунку заборгованості станом на 04.12.2025 року розмір боргу ОСОБА_1 по Кредитному договору № Z62.00300.003995602 від 05.06.2018 року становить 136 754,93 грн, з яких: прострочений основний борг 53 458,29 грн; прострочені проценти 21 437,85 грн; прострочена плата за обслуговування кредиту 61858,79 грн.

04.12.2025 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Суперіум» укладено Договір факторингу №0412-Ф, у відповідності до умов якого клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб`єкту-фактору за плату (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що факторинг є фінансовою послугою). Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості» та «продаж прав боргових вимог».

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач ТОВ «ФК «Суперіум» вважав, що невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань порушує його права, як нового кредитора відповідно до укладеного між АТ «Ідея банк» та ТОВ «ФК «Суперіум» Договору факторингу №0412-Ф від 04.12.2025 року.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах (постанова ВП ВС від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23).

Згідно позиції Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.11.2021 року та 18.10.2023 року у справі №905/306/17, для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Позивач на підтвердження переходу права вимоги надав до суду Договір факторингу №0412-Ф від 04.12.2025 року, Акт приймання-передачі Реєстру боржників в електронному вигляді від 04.12.2025 року, а також витяг з друкованого Реєстру боржників до Договору факторингу №0412-Ф від 04.12.2025 року.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно п. 2.2. Договору факторингу №0412-Ф від 04.12.2025 року Права Вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі Заборгованості Боржників перед Клієнтом, та визначені в друкованому Реєстрі Боржників (Додаток №2), що підписується Сторонами в день укладання цього Договору та в Реєстрі Боржників в електронному вигляді (Додаток №1), що надсилається разом з Актом приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді (Додаток №3) Клієнтом Фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв`язку в день укладання цього Договору. Друкований Реєстр Боржників після належного його підписання вважається невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.13.4. Договору факторингу №0412-Ф від 04.12.2025 року сторони домовилися про те, що цей Договір, Реєстри Боржників, додаткові угоди, додатки, акти, рахунки, будь-які інші документи на виконання цього Договору можуть бути викладені як на папері із підписанням представниками Сторін та засвідченням документу печаткою Сторони (за наявності), так і у вигляді електронного документу з засвідченням кваліфікованим електронним підписом (далі «КЕП») в порядку та на умовах чинного законодавства України.

Отже, належним доказом наявності у переліку божників відповідача ОСОБА_1 , право грошової вимоги щодо якого відступається за договором факторингу, є саме Реєстр Боржників, який є невід`ємною частиною договору. Позивачем взагалі не надано Реєстр Боржників. При цьому, позивачем надано витяг з друкованого Реєстру боржників де частина інформації є нечитабельною, а колонка «Розмір» закритою.

При цьому, суд зазначає, що формування такого документа як витяг з друкованого реєстру боржників, умовами договору факторингу не передбачено.

Водночас, з витягу з друкованого реєстру боржників вбачається, що він сформований в односторонньому порядку, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), шляхом довільного внесення до змісту документа відомостей про особу боржника, номер кредитного договору, суми заборгованості, тощо, та не має будь-якої пов`язаності з Реєстром Боржників у паперовому чи електронному вигляді, а також не містить підпису сторін фактору та клієнта, які би підтверджували дійсність переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором.

Суд звертає увагу також на недостатність як доказу договору факторингу, оскільки він не містить будь-якої інформації, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача.

Крім того, суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що графа «розмір» замазана з метою нерозголошення конфіденційної інформації про ціну договору, що не впливає на факт переходу права вимоги, оскільки згідно позиції Верховного Суду належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлений та підписаний реєстр договорів, а отже, на переконання суду, будь-які виправлення у реєстрі боржників (або у витязі з такого реєстру) не можна вважати як належне оформлення та позбавляє суд можливості в повній мірі дослідити даний доказ переходу права вимоги.

З урахуванням вимог закону, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № Z62.00300.003995602 від 05.06.2018 року, а також порушення його прав у зв`язку з невиконанням боржником свого обов`язку з повернення кредитних коштів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

З огляду на вищевикладене, виходячи з вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження, суд приходить до висновку, що вимоги позову ТОВ «ФК «Суперіум» про стягнення заборгованості є необгрунтованими, непідтвердженими належними доказами, та таким, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Саламатін