Рішення № 136832291, 12.05.2026, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/2099/25

Провадження № 2/943/426/2026

12 травня 2026 року м. Буськ Львівська область

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Шендрікова Г. О.

за участю секретаря судового засідання Ладиги С.В..

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галич Агро» про розірвання договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з означеним позовом. Просить розірвати Договір оренди земельної ділянки від 28.11.2006 року на земельну ділянку площею 0,9483 га, з кадастровим номером: 4620684600:04:001:0212, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальність «Галич Агро», номер запису про право (в державному реєстрі прав) 43869521.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він є власником земельної ділянки площею 0,9483 га, кадастровий номер: 4620684600:04:001:0212, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Буської міської ради Золочівського району Львівської області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 274035711 від 09.09.2021 року. Спірну земельну ділянку позивач успадкував після смерті дружини, ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення Буського районного суду Львівської області від 20.07.2021 року, справа № 943/1689/20. За життя між ОСОБА_2 та ТзОВ «Галич Агро» було укладено договір оренди землі від 28.11.2006 року, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 43869521, строком на 10 років, з умовою автоматичного продовження його дії. Дата закінчення дії договору 28.11.2026 року. Оригінал або копія зазначеного договору оренди позивачу, як спадкоємцю, не передавалися, у спадковій справі він відсутній, що унеможливлює ознайомлення з його умовами. Незважаючи на це, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав, договір оренди діє та зареєстрований у встановленому законом порядку. З моменту набуття позивачем права власності (07.09.2021) відповідачем жодного разу не було здійснено виплату орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою. Крім того, неодноразові звернення позивача щодо: переукладення договору оренди на нового власника; надання примірника чинного договору оренди - були проігноровані або отримали відмову з боку відповідача. Такі дії свідчать про систематичне порушення умов договору оренди землі та є підставою для його дострокового розірвання у судовому порядку згідно зі ст. 31 Закону України «Про оренду землі» та ст. 141 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 13.02.2026 року витребувано в Товариства з обмеженою відповідальністю "Галич Агро" договір оренди земельної ділянки від 28.11.2006 року укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Галич Агро".

Ухвалою суду від 16.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коченаш Ю.К. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галич Агро" про розірвання договору оренди земельної ділянки до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Коченаш Ю.К. у судове засідання не з`явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги просить задовольнити.

Відповідач ТзОВ «Галич Агро» явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, правом на подання відзиву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань, в тому числі про розгляд справи за його відсутності, до суду не подавав, незважаючи на те, що неодноразово повідомлявся про розгляд справи, а тому суд дійшов висновку, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами та його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалося

Суд, дослідивши матеріали даної цивільної справи, вивчивши правові норми, що регулюють дані правовідносини, приходить до переконання, що позовну заяву слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Статтею 1 Закону України від 06.10.1998 року (№ 161-XIV) "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч.4 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.792 ЦК України, ст.13 Закону України "Про оренду землі" за договором оренди землі орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно ст.31 Закону України "Про оренду землі", яка передбачає підстави припинення договору оренди землі, вказано, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно зі ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,9483 га, кадастровий номер: 4620684600:04:001:0212, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Буської міської ради Золочівського району Львівської області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 274035711 від 09.09.2021 року.

Із рішення Буського районного суду Львівської області від 20.07.2021 року у справі № 943/1689/20 убачається, що спірну земельну ділянку позивач успадкував після смерті дружини ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 439674065 від 15.08.2025 року, зазначена земельна ділянка перебуває в оренді ТзОВ «Галич Агро» (відповідач) на підставі договору оренди землі від 28.11.2006 року строком на 10 років з умовою автоматичного продовження його дії. Дата закінчення дії договору 28.11.2026 року.

З листа-претензії, надісланого позивачем ОСОБА_1 відповідачу ТзОВ «Галич Агро» 29.09.2025 року засобами поштового зв`язку ПАТ «Укрпошта» (поштове відправлення № 8050000128240) убачається, що позивач повідомив письмово відповідача про перехід права власності на земельну ділянку площею 0,9483 га, кадастровий номер: 4620684600:04:001:0212 та просив надати йому копію договору оренди землі.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ТзОВ «Галич Агро» не надав позивачу копію договору оренди землі, незважаючи на листове звернення останнього. Крім того, зазначений договір не був поданий відповідачем і на виконання ухвали суду про витребування доказів від 13.02.2026 року, що свідчить про невиконання відповідачем процесуального обов`язку щодо сприяння суду у всебічному та повному з`ясуванні обставин справи.

Разом з тим, судом встановлено, що з моменту набуття позивачем права власності на земельну ділянку, а саме з 07.09.2021 року, відповідач не провадив виплату орендної плати за користування земельною ділянкою. Доказів належного виконання обов`язку зі сплати орендної плати відповідачем суду не надано.

Водночас з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 439674065 від 15.08.2025 року вбачається, що право оренди земельної ділянки станом на момент звернення позивача до суду зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 43869521, що створюєдля сторін відповідні права та обов`язки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач допустив істотне порушення умов договору оренди землі, оскільки фактично користується земельною ділянкою без виконання основного обов`язку орендаря сплати орендної плати. Такі дії відповідача лишають позивача можливості реалізовувати належне йому право власності, в тому числі право на отримання плати за користування належним йому майном та право вільно розпоряджатися земельною ділянкою, гарантоване ст. 41 Конституції України.

Суд також ураховує, що відповідно до статей 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата є істотною умовою договору оренди землі та однією з основних обов`язкових складових орендних правовідносин. Систематична несплата орендної плати є істотним порушенням договору та самостійним підставою для його розірвання.

При цьому відсутність у матеріалах справи примірника договору оренди землі не спростовує факту існування орендних правовідносин між сторонами, оскільки право оренди зареєстроване в установленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Ненадання договору саме відповідачем, у володінні якого він перебуває, не може ставити позивача у гірший стан та лишати його права на судовий захист.

Враховуючи, що орендна плата позивачу не виплачувалася з 2021 року, що становить більше ніж п`ять років поспіль, що має ознаки систематичного порушення умов договору оренди землі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбаченихЗемельним кодексом України,Цивільним кодексом України,Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Правовою підставою набуття права орендного землекористування є укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

За змістом ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати, тобто два та більше випадки.

Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору про що й свідчить усталена судова практика Верховного Суду і застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Указана позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 січня 2020 року в рамках справи №469/908/15-ц, провадження №61-34891св18 (ЄДРСРУ №87211408). Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі №6-146цс12, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №527/570/17-ц та від 14 листопада 2018 року у справі №484/301/18.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до положень ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичного (два та більше випадків) невнесення орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання як договору оренди, так і договору суборенди земельної ділянки, тоді як разове порушення умов договору оренди в цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 12 грудня 2012 у справі № 6-146цс12, від 25 червня 2011 року №6-17цс11, від 28 вересня 2016 року у справі №362/5740/15-ц.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема в тому числі, розірвання договору, а відповідальність особи, яка порушила зобов`язання, наступає лише за наявності її вини у формі умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна позиція викладена в постанові ВСУ від 13.05.2019 року справа № 469/905/15-ц про відсутність підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав систематичної несплати орендної плати. Перебування сторін у договірних відносинах передбачає наявність у кожної із сторін прав і обов`язків.

Як було зазначено судом, ст.611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість, добросовісність та розумність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, а також у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

За змістом наведених норм, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Згідно з ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст.78,79 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.3 ст.77 ЦПК).

Належними доказами сплати коштів за оренду є: - видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; - довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі; - акт надання послуги тощо. Вказані документи мають містити посилання на рік, за який виплачується орендна плата.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 ст.651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом. Істотними є такі порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З огляду на те, що несплата орендної плати позбавляє орендодавця того, на що він розраховував при укладанні договору до правовідносин, що виникли між сторонами, може бути застосовані наслідки передбачені зазначеною нормою.

В даному випадку суд приходить до висновку, що оплата орендної плати є істотною умовою договору, а її систематичне не отримання орендодавцем у визначений строк за 2022-2025 роки, є істотним порушенням договірних умов, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за використання земельної ділянки іншою особою в установлений строк.

Неналежне виконання умов договору щодо обов`язку зі сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява № 4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 141, 247, 258-259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст. ст. 611, 612, 626-627, 629 ЦК України, Законом України «Про оренду землі», суд

ухвалив:

Позовні вимоги задоволити повністю.

Розірвати договір оренди земельної ділянки від28.11.2006 року на земельну ділянку площею 0,9483 га, з кадастровим номером: 4620684600:04:001:0212, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальність «Галич Агро», номер запису про право (в державному реєстрі прав) 43869521.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено: 25.05.2026 року.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товаристо з обмеженою відповідальністю «Галич Агро», вул. Ялтинська, 5-Б м. Київ.

Суддя: Г. О. Шендрікова