Ухвала суду № 136831506, 20.05.2026, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1949/25 Провадження № 1-кп/304/150/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_8 про продовження строку тримання під вартою у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071130000307 від 07 липня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

У С Т А Н О В И В:

На розгляді в Перечинському районному суді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Прокурор ОСОБА_8 через канцелярію суду подав клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб.

Подане клопотання мотивує тим, що 07 липня 2025 року близько 04 години 34 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння 1.51‰, що згідно з висновком судово-медичної (токсикологічної) експертизи крові відповідає середньому ступеню алкогольного сп`яніння, керуючи технічно-справним транспортним засобом марки «BMW», моделі «Х5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , з пасажирами: ОСОБА_9 , який знаходився на передньому правому пасажирському сидінні та ОСОБА_10 , який знаходився на задньому лівому пасажирському сидінні, рухаючись зі швидкістю близько 117.3-129.7 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість 50 км/год в населеному пункті по вулиці Ужанській в м. Перечин Ужгородського району, автодороги «Н-13» сполученням «Львів-Самбір-Ужгород», зі сторони с. Зарічово в напрямку м. Ужгород, де дорога має заокруглення праворуч та дві смуги руху, по одній у кожному напрямку, які розділені між собою дорожньою горизонтальною розміткою 1.5 та 1.1, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, діючи всупереч вимогам п. п. 1.3, 1.5, 1.10, 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 11.3. 12.1, 12.2, 12.4 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, будучи самовпевненою та самонадіяною, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, керуючи транспортним засобом, проявила неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її зміни, не забезпечила безпеку дорожнього руху, не втримала автомобіль у межах своєї смуги руху, перетнула дорожню горизонтальну розмітку 1.1, виїхала на зустрічну смугу руху з подальшим виїздом на ліве узбіччя відносно свого руху, де лівою частиною транспортного засобу здійснила послідовне зіткнення з трьома стовбурами дерев, після чого продовжила рух лівим узбіччям та виїхала на асфальтне покриття, де на 215 км 103 м, вказаної автодороги на обладнаному бетонними огородженнями блокпосту здійснила наїзд на ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого начальником 1 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який в той час ніс службу на вказаному контрольно-ревізійному пункті блокпосту.

Внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми грудної клітки, тазу, нижніх кінцівок, переломи ребер справа і зліва з крововиливами в навколишні м`які тканини, забоєм обох легень, розривом правої легені; крововиливом під м`які тканини тім`яно-потиличної ділянки голови, крововиливом в жирову клітковину правої нирки; відкритим уламковим переломом правої стегнової кістки, кісток правого колінного суглобу, кісток правої гомілки з масивною раною правої нижньої кінцівки, розчавленням м`яких тканин, м`язів, закритим переломом кісток верхньої третини лівої гомілки, переломом кісток тазу справа (обох верхніх гілок лобкової кістки, клубової кістки), що призвело до розвитку шоку, набряку, вклинення речовини головного мозку обумовило порушення та припинення функції ЦНС, зупинку серцевої діяльності та дихання, що і є безпосередньою причиною смерті ОСОБА_11 та згідно п. 2.1.3. (б, л) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з безпосередньою причиною настання його смерті.

Пасажир автомобіля ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді «ЗЧМТ, Геморагічний забій головного мозку 2 ст., Травматичний САК з стійким вираженим цефалічним синдромом, елементами антероградної амнезії, помірним порушенням ліквородинаміки, помірними стато-координаторними розладами, перелом лобної кістки», були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які були небезпечними для життя в момент їх спричинення і за цією ознакою, згідно п. 2.1.3. (б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження.

Прокурор указує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження та спричинили смерть потерпілого.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що ОСОБА_6 органом досудового розслідування обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, а тому усвідомлюючи тяжкість покарання, яке їй загрожує, враховуючи те, що вона може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, та приймаючи до уваги, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам, прокурор просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_6 строком на 60 діб.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив задовольнити клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку тримання під вартою на 60 діб без визначення розміру застави, посилаючись на обставини, викладені у такому. Зокрема, прокурор звернув увагу суду на те, що ОСОБА_6 вчинила злочин, який відноситься до категорії тяжких злочинів, така вчинила дане кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп`яніння та наголосив, що наведені в клопотанні ризики переховуватися від суду, а також незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста продовжують існувати, а відтак, більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може бути обрано.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 та її представник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримали позицію прокурора.

Захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та визначити такій запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, посилаючись на те, що обвинувачена ОСОБА_6 раніше не судима та має суттєві проблеми зі здоров`ям.

Обвинувачена ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала доводи захисника. Зазначила, що у випадку визначення судом розміру застави залишає таку на розсуд суду.

Вислухавши прокурора, потерпілу та її представника, думку обвинуваченої та її захисника, дослідивши клопотання, суд дійшов таких висновків.

Так, відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України визначає завдання кримінального провадження, одним із яких є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частина 1 статті 7 КПК України визначає, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження судом за клопотанням прокурора.

Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Крім цього, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Так, 29 серпня 2025 року до Перечинського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12025070000000307 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Ухвалою від 29 серпня 2025 року вказане кримінальне провадження призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2025 року підозрюваній ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 04 вересня 2025 року (включно), без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 31 жовтня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 22 грудня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2025 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 13 лютого 2026 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 09 квітня 2026 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 березня 2026 року призначено до судового розгляду провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2026 року їй продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 28 травня 2026 року (включно) без визначення розміру застави.

Підставою для застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стало існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування від суду з огляду на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та суворість передбаченого покарання, а також ризику незаконного впливу на учасників кримінального провадження, дані яких відомі обвинуваченій.

Суд, врахувавши наявні матеріали справи та доводи сторін, встановив, що зазначені вище ризики на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд відповідно до ст. 178 КПК України враховує те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні (виключно позбавлення волі на строк до десяти років, неможливість застосування статті 75 КК України), вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, відсутність утриманців, відсутність постійного місця роботи, відсутність судимостей, наявність моральної шкоди, про відшкодування якої подано цивільний позов в інтересах дружини та дітей загиблого.

Щодо тверджень сторони захисту про наявність в обвинуваченої проблем із здоров`ям, суд уважає, що у будь-якому разі держава відповідно до усталеної практики ЄСПЛ має позитивні зобов`язання щодо особи, яка утримується під вартою, в частині надання особі необхідної медичної допомоги, але, разом із цим, сам по собі стан здоров`я обвинуваченої не є безумовною підставою для відмови у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Так, у справі Харченко проти України ЄСПЛ зазначає, що статтю 3 Конвенції не можна тлумачити як таку, що гарантує кожній особі, взятій під варту, медичну допомогу на такому самому рівні, як у найкращих цивільних медичних закладах. Тим не менш держава має забезпечити належний захист здоров`я ув`язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги.

Крім того, з повідомлення начальника філії ДУ «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» у Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях від 19 травня 2026 року № 311-ЧН-26 щодо стану здоров`я ОСОБА_6 встановлено, що остання була консультована ендокринологом КНП «Ужгородської міської багатопрофільної клінічної лікарні» Ужгородської міської ради, за результатами чого встановлено діагноз: цукровий діабет ІІ типу, середнього ступеня тяжкості, некомпенсований. Також ОСОБА_6 була консультована кардіологом зазначеного закладу охорони здоров`я, при цьому даних про гостру серцеву патологію не виявлено. На даний час загальний стан здоров`я ОСОБА_6 відповідає вказаному діагнозу. Остання отримує метформін відповідно до призначень лікаря-ендокринолога.

ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (42310/04, від 21 квітня 2011 року, п.219) нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу.

Тому, з урахуванням наведеного, а також суспільного інтересу до цієї справи, суд дійшов висновку, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, продовжують існувати, зокрема ризик переховування від суду та ризик незаконного впливу на учасників кримінального провадження, а тому клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою підлягає задоволенню.

При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справі «Buzadji v. the Republic of Moldova» від 05 липня 2016 року, відповідно до якої після спливу певного часу саме існування обґрунтованої підозри чи тяжкість обвинувачення вже не можуть самі по собі виправдовувати подальше тримання особи під вартою; національні суди зобов`язані наводити відповідні й достатні підстави для такого тримання та перевіряти можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.

У цій справі обвинувачена перебуває під вартою з липня 2025 року, тобто тривалий час, а тому суд, не заперечуючи наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, вважає за необхідне оцінити можливість їх мінімізації шляхом визначення застави як альтернативи триманню під вартою з покладенням відповідних процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначаючи розмір застави, суд враховує характер та обставини інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість наслідків, наявність ризиків переховування від суду та незаконного впливу на учасників кримінального провадження, дані про особу обвинуваченої, її майновий та сімейний стан, а також необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки.

Суд вважає цей випадок виключним у розумінні ч. 5 ст. 182 КПК України, оскільки визначення застави у межах, передбачених для тяжкого злочину, не буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої з огляду на характер та обставини інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість наслідків, що настали (смерть потерпілого), наявність ризику ухилення від суду, обсяг заявлених цивільних позовних вимог, а також необхідність забезпечення ефективності запобіжного заходу та належного здійснення правосуддя у кримінальному провадженні.

Крім того, суд враховує, що кримінальне провадження має значний суспільний інтерес, зумовлений характером інкримінованого кримінального правопорушення та його наслідками, однак зазначена обставина оцінюється судом не як самостійна підстава для визначення розміру застави, а у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

Наведені судом висновки свідчать про те, що клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з визначенням розміру застави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 199, 315, 331 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 18 липня 2026 року (включно).

Визначити ОСОБА_6 заставу в розмірі 1 803 (одна тисяча вісімсот три) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 6 000 384 (шість мільйонів триста вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Застава може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави (код ЄДРПОУ - 26213408, МФО 820172, банк-одержувач - Державна казначейська служба України м. Київ, розрахунковий рахунок UA198201720355209001000018501. Призначення платежу: застава за (П.І.П.) згідно з ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від (дата) у справі №..., внесені (П.І.П. особи, що вносить заставу).

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_6 з-під варти та повідомити про це прокурора та суд.

З моменту звільнення ОСОБА_6 з-під варти у зв`язку з внесенням застави вона буде вважатися такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави, у порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки:

- прибувати до суду за кожним викликом;

- не відлучатися із Ужгородського району Закарпатської області, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до Головного управління ДМС у Закарпатській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченій та заставодавцю, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачена, будучи належним чином повідомлена, не з`явилася за викликом до суду без поважних причин чи не повідомила про причини своєї неявки, або якщо порушила інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Дата закінчення дії ухвали 18 липня 2026 року.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

На підставі ч. 2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено 25 травня 2026 року.

Головуюча:ОСОБА_1