Рішення № 136825330, 25.05.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 травня 2026 року Справа № 903/294/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/294/26 за позовом Волинської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів до Дочірнього підприємства Агрофірма Луга-Нова приватного підприємства Універсам про стягнення 148198,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

24.03.2026 представник Волинської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів сформував в системі "Електронний суд" позовну заяву до Дочірнього підприємства Агрофірма Луга-Нова приватного підприємства Універсам про стягнення 148198,80 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Волинська РДЛ ДПСС виконало свої зобов`язання щодо проведення лабораторних досліджень в межах процедури карантинування поголів`я свиней, а ДП АГРОФІРМА ЛУГА-НОВА ПП УНІВЕРСАМ ухиляється від оплати за надані послуги.

Ухвалою суду від 25.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду від 25.03.2026 отримав 25.03.2026 о 12:55 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву - до 09.04.2026 включно.

08.04.2026 представник відповідача сформував в системі Електронний суд відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог повному обсязі. Зазначає, що між сторонами не укладалося жодного договору про надання послуг у письмовій формі, що є обов`язковим для суб`єктів господарювання відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідач не вчиняв жодних дій, спрямованих на укладення такого договору, не направляв оферт, не погоджував істотні умови договору та не підтверджував наміру отримання відповідних послуг.

Передача зразків сама по собі не є належним доказом укладення договору чи прийняття умов надання послуг, а також не свідчить про погодження сторонами істотних умов договору.

Акт надання послуг № 2799 від 06.05.2025 року не підписаний відповідачем, не скріплений печаткою підприємства та не визнається останнім. Вказаний акт відсутній у відповідача, не складався та не підписувався його уповноваженими представниками.

Копії рахунку на оплату №2799 від 06.05.2025 року, Акта відбору зразків №28 від 06.05.2025 року та Звіту про результати дослідження №002742п.м./25 від 09.05.2025 року, які самі по собі не підтверджують факту укладення договору та прийняття відповідачем послуг.

Відсутні належні докази існування між сторонами договірних відносин, погодження істотних умов договору та прийняття відповідачем спірних послуг.

13.04.2026 представник позивача сформував в системі Електронний суд відповідь на відзив, в якій просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Зазначає, що 10.04.2025 листом №5082/13.01-07 ДП «АГРОФІРМА ЛУГАНОВА» ПП «УНІВЕРСАМ» просило ГУ Держпродспожмвслужби у Волинській області здійснити позапланове інспектування господарства. Інспектування карантинного пункту / карантинної станції здійснюється відповідно до вимог Законів України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (пункт 5 глави 1 розділу ІІІ Вимог). За результатами інспектування ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області був складений акт №13-11/38 від 15 квітня 2025 року. Під час проведення профілактичного карантину, тварин піддають лабораторним та іншим діагностичним дослідженням (випробовуванням), вакцинаціям та профілактичним обробкам відповідно до вимог глави 3 розділу III цих Вимог. Лабораторні та інші діагностичні дослідження (випробовування) проводять уповноважені лабораторії, що мають відповідну акредитацію (пункт 8 розділу І Вимог). У відповідності до пп.2 п. 5 розділу І Вимог, Профілактичний карантин проводять у таких місцях на потужностях за місцем відправлення та за місцем призначення тварин - у разі переміщення тварин між територіями (зонами, регіонами або компартментами) із різним ветеринарносанітарним статусом у межах території України.

Позиція відповідача у даній справі в контексті правовідносин з Волинською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів є досить суперечливою, оскільки напередодні подій, які описуються в позовній заяві, ДП «АГРОФІРМА ЛУГАНОВА» ПП «УНІВЕРСАМ» зверталися для надання їм аналогічних послуг, при цьому договір також був відсутній, але послуги були виконані позивачем та оплачені відповідачем в повному обсязі (копія документів для підтвердження цих обставин додаємо). Доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2025 Дочірнє підприємство Луга-Нова ПП Універсам звернулося до Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області про здійснення позапланового інспектування господарства з метою можливого карантинування поголів`я свиней в с. П`ятикори, Володимирського району, яке буде завозитись з ТзОВ ЕкоМіт Львівська область, Львівський район, в кількості 200 голів, квітень-травень 2025 року (а.с.7).

За результатами інспектування ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області був складений акт №13-11/38 від 15 квітня 2025 року (а.с.10-20).

06 травня 2025 року комісією у складі провідного лікаря Локачинського ВЗПЛПЗ Володимирської РДЛВМ Поломаний В.М., лікаря Локачинського ВЗПЛПЗ Володимирської РДЛВМ Штуль А.В. відібрано 100 (сто) проб сироватки крові від ремонтних свинок.

06 травня 2025 року відібрані зразки надійшли на дослідження до Волинської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Волинська РДЛ ДПСС).

Як зазначає позивач, дії ДП «АГРОФІРМА ЛУГА-НОВА» ПП «УНІВЕРСАМ» щодо передачі на лабораторні дослідження зразків крові поголів`я свиней свідчать про намір укласти договір про надання послуг, а дії Волинської РДЛ ДПСС щодо прийняття на дослідження зразків та проведення таких досліджень свідчать про прийняття цієї пропозиції та надання послуги.

За результатами дослідження 09 травня 2025 року складений звіт про результати дослідження патологічного (біологічного) матеріалу №002742 п.м./25. Загальна вартість проведених досліджень становить 148198,80 грн.

Волинською РДЛ ДПСС 06.05.2025 був сформований рахунок на оплату №2799, акт наданих послуги №2799, а також була складена податкова накладна, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за №101.

Рахунок на оплату та акти наданих послуг надіслані на адресу Відповідача цінним листом з описом вкладення, який отриманий останнім 25.09.2025.

З метою досудового врегулювання спору, 23 вересня 2025 та 26.02.2026 року Волинською регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів надіслано на адресу ДП «АГРОФІРМА ЛУГА-НОВА» ПП «УНІВЕРСАМ» претензії з вимогою оплатити вартість проведених досліджень, які вручені одержувачу 29.09.2025 та 03.03.2026 відповідно. Відповіді на претензії не надходили.

Як слідує з доводів позивача, між ДП АГРОФІРМА ЛУГАНОВА ПП УНІВЕРСАМ та Волинською РДЛ ДПСС було досягнуто домовленості щодо надання послуг з лабораторних досліджень зразків крові поголів`я свиней, а документи долучені до позову містять рахунок на оплату, складені акти виконаних робіт, які підтверджують факт надання послуг. Між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб.

Волинська РДЛ ДПСС виконало свої зобов`язання щодо проведення лабораторних досліджень в межах процедури карантинування поголів`я свиней, а ДП «АГРОФІРМА ЛУГА-НОВА» ПП «УНІВЕРСАМ» ухиляється від оплати за надані послуги, внаслідок чого на день розгляду справи основна заборгованість становить 148198,80 грн.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.

Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного цивільного права. У частині 1 статті 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до статті 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.ч.1, 2, 4ст.202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1ст.626 ЦК України).

У відповідності до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.2ст.184 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленогост.181 цього Кодексу.

Відповідно дост.181 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За змістом ч.1ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зіст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.ч.1, 2 ст.642 ЦК України).

Отже за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, якщо закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є насамперед вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №910/23621/17, від 03.08.2023 у справі №904/7930/21, від 01.06.2022 у справі №912/642/20 та інших.

У матеріалах даної справи відсутні будь-які належні та достовірні докази досягнення сторонами взаємної згоди щодо укладення договору про надання послуг на заявлену до стягнення суму коштів. Будь-яких доказів здійснення пропозиції щодо укладення договору про надання послуг, зокрема шляхом листування, обміну факсограмами, телеграмами, телефонограмами чи в інший спосіб, яка б містила істотні умови договору та виражала намір сторони вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, матеріали справи не містять.

Відповідач не вчиняв жодних дій, спрямованих на укладення такого договору, не направляв оферт, не погоджував істотні умови договору та не підтверджував наміру отримання відповідних послуг.

Cама по собі передача зразків крові для проведення лабораторних досліджень не є належним доказом укладення договору чи прийняття умов надання послуг, а також не свідчить про погодження сторонами істотних умов договору.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договору, у тому числі у спрощений спосіб, в розумінні положень статей 181 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), 205, 207, 638, 642 Цивільного кодексу України.

Також судом встановлено, що Акт надання послуг №2799 від 06.05.2025 року не містить підпису уповноваженої особи відповідача, не скріплений печаткою останнього та заперечується відповідачем як такий, що ним не складався, не підписувався та не визнається. Вказаний акт є одностороннім документом та сам по собі не підтверджує факту існування між сторонами договірних відносин, погодження істотних умов договору та прийняття відповідачем спірних послуг.

Рахунок на оплату №2799 від 06.05.2025 року, Акт відбору зразків №218 від 06.05.2025 року та Звіт про результати дослідження №002742п.м./25 від 09.05.2025 року також не містять належного підтвердження їх погодження чи прийняття відповідачем, а тому не можуть свідчити про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору та укладення правочину у спрощений спосіб.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування, а допустимими докази, отримані у спосіб, що не суперечить закону. Односторонньо складені документи без підпису уповноваженого представника відповідача, за відсутності інших належних доказів акцепту та погодження істотних умов договору, не можуть вважатися належними та допустимими доказами фактичного прийняття послуг відповідачем та виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Крім цього, як визначено п. 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Але, як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Таким чином, наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт існування правовідносин за договором.

За таких обставин суд дійшов висновку, що факт укладення між сторонами договору, у тому числі у спрощений спосіб, не доведений, а відтак відсутні правові підстави для виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати спірних послуг. У зв`язку з наведеним позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Волинської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів до Дочірнього підприємства Агрофірма Луга-Нова приватного підприємства Універсам про стягнення 148198,80 грн, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 25.05.2026.

Суддя І. О. Гарбар