Рішення № 136820908, 14.05.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/9892/25

2/296/2042/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2026 р. м.Житомир

Корольовський районний суд міста Житомира

в складі: головуючого - судді Пилипюк Л. М.

за участю секретаря судового засідання Клименко Е. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення, дії та бездіяльності органу місцевого самоврядування, зобов`язання вчинити дію та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

03 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення, дії та бездіяльності органу місцевого самоврядування, зобов`язання вчинити дію та стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року (справа № 291/888/20) за ОСОБА_1 визнано право на безоплатну приватизацію кімнати площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення № 60 державного житлового фонду по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення суду та на підставі рішення органу приватизації ОСОБА_1 видано свідоцтво № НОМЕР_1 від 09 травня 2025 року про право власності на житло. Однак, на переконання позивача, таке свідоцтво не відповідає ані рішенню суду, ані законодавству, а тому відповідач зобов`язаний видати ОСОБА_1 нове свідоцтво, в якому правильно зазначити необхідні реквізити. Зокрема, в рішенні суду зазначено, що приватизації підлягає окрема кімната площею 13,9 м?, однак у виданому свідоцтві зазначено 24/100 квартири, що юридично є іншим об`єктом. Також свідоцтво містить неоднозначне формулювання «приватна, спільна, часткова» власність, що не відповідає змісту приватизації кімнати. Відповідачем при видачі свідоцтва проігноровано внутрішню організацію житла. Згідно з технічним паспортом на квартиру кімната площею 20,2 м? є прохідною (неізольованою) і не може бути об`єктом самостійного проживання або приватизації, а тому її слід вважати підсобним приміщенням. Розмір загальної площі комунальної квартири, якою позивач має право користуватись, становить 33 м? і її частка у загальній площі квартири має становити не 24/100, а 57/100. У зв`язку з наведеними порушеннями ОСОБА_1 звернулась до відповідача з письмовою скаргою, в якій просила видати їй нове свідоцтво, яке б відповідало рішенню суду та вимогам законодавства. Однак, її вимоги відповідачем залишені без належного реагування, що зумовлює необхідність звернення до суду з цим позовом.

Мотивуючи вимогу позову про стягнення моральної шкоди, позивач зазначає, що дії відповідача виводять її з рівноваги, вона нервує, переживає та змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір завданої їй моральної шкоди позивач оцінює в 108 000 гривень, виходячи з розрахунку 1 000 гривень за кожен день, починаючи з дати видачі свідоцтва по дату отримання відповіді відповідача, якою фактично вимовлено у внесенні відповідних змін до вказаного свідоцтва.

На вирішення суду ОСОБА_1 заявляє такі вимоги:

1) визнати незаконними рішення і дії Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 09 травня 2025 року № 66241, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на житло від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 , як такі що суперечать судовому рішенню та законодавству;

2) визнати незаконною бездіяльність Управління житлового господарства Житомирської міської ради щодо видачі нового свідоцтва про право власності на житло, яке відповідало б постанові Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року (справа № 291/888/20) та зобов`язати відповідача видати свідоцтво, в якому зазначити: об`єкт приватизації «кімната площею 13,9 квадратних метрів у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 »; підкреслити форму власності «приватна», виключивши «спільна», «часткова»; окремо вказати, що підсобні приміщення квартири (кухня, санвузол, коридор, прохідна кімната) площею 33,88 квадратних метрів перебувають у спільному користуванні мешканців квартири; зазначити частку у загальній площі квартири, що не є тотожним поняттю частки в праві власності 57/100, виключно для цілей розрахунку житлово-комунальних послуг;

3) стягнути з Управління житлового господарства Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 108 000 гривень моральної шкоди.

Ухвалою судді від 08 вересня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

15 жовтня 2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Ознайомившись зі змістом вказаного відзиву, суд зазначає, що такий не відповідає предмету та підстав позову, адже в ньому зазначені обставини, оцінку яким вже надано судом в справі № 296/888/22.

20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив.

24 жовтня 2025 року до суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09 грудня 2025 року вирішено письмові клопотання сторін, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, заявою від 06 листопада 2025 року просить розгляд справи здійснювати без її участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 заявою від 14 травня 2026 року просить розгляд справи здійснювати за її відсутності.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд установив, що постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року (справа № 296/888/22) за ОСОБА_1 визнано право на безоплатну приватизацію кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 , а також зобов`язано Управління житлового господарства Житомирської міської ради, як орган приватизації державного фонду, провести безоплатно за ОСОБА_1 приватизацію кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 .

На виконання вимог ухвали про витребування доказів представник відповідача надала суду копію рішенням Управління житлового господарства Житомирської міської ради про приватизацію № 66241 від 09 травня 2025 року, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 передано безоплатно в «приватну, «спільну часткову власність» частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

09 травня 2025 року Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності (далі по тексту рішення - Свідоцтво). Вказане свідоцтво посвідчує, що квартира (приміщення квартири спільного заселення), яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_1 . Свідоцтво містить примітку такого змісту: «площа приватизованого житла становить 13,9 м?, що складає 24 % від загальної площі квартири» (а. с. 13). Крім того, у Свідоцтві зазначено, що загальна площа квартири становить 58,48 м?. Характеристика квартири та її обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва.

Витягом з Державного реєстру речових прав № 427763146 від 20 травня 2025 року підтверджено, що ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на 24/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, квартира загальною площею 58,48 м?, житловою площею 44,8 м?. Реєстрація права власності проведена на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 09 травня 2025 року, видавник: Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради.

З копії технічного паспорту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено, що вказана квартира складається з трьох житлових кімнат, а саме: кімнати площею 20,2 м?, кімнати площею 13,9 м? та кімнати площею 10,7 м?. Також складу квартири входять такі підсобні і допоміжні приміщення: коридор (3м?), комора (1,3м?), кухня (5,6м?), санвузол (3м?), балкон (0,78м?). Загальна площа квартири 58,48 м?, житлова площа 44,8 м?, площа допоміжних (підсобних) приміщень 12,9 м?, площа літніх, неопалювальних приміщень 0,78 м?.

10 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Управління житлового господарства Житомирської міської ради зі скаргою, зміст якої в цілому відповідає змісту позову.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважає незаконним рішення Управління житлового господарства Житомирської міської ради № 66241 від 09 травня 2025 року та видане на його реалізацію свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності, оскільки 1) за нею приватизовано 24/100 частини квартири спільного заселення, а не окрему кімнату площею 13,9 м?, як це визначено рішенням суду; 2) у свідоцтві чітко не зазначено її право приватної власності на вказану кімнату; 3) неправильно розраховано її частку у загальній площі квартири.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 396 від 16 грудня 2009 року (далі по тексту рішення - Положення).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.

Додатком 4 до Положення № 396 є зразок рішення органу приватизації (органу місцевого самоврядування) щодо передачі у власність громадян житла в порядку приватизації, яке має рекомендаційний характер.

Відповідно до пункту 6 Положення № 396 визначення загальної площі об`єктів приватизації, що передаються у власність громадян, здійснюється наступним чином: загальна площа квартири (будинку), що передається у власність, визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири, веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням коефіцієнтів, визначених розділом 6 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127.

У комунальній квартирі, жилому блоці (секції) у гуртожитку, де мешкають два і більше наймачі, загальна площа, що передається у власність громадян, визначається як сума площ займаних наймачами жилих кімнат (з урахуванням відповідних коефіцієнтів площі розташованих у них веранд, засклених балконів, лоджій, холодних комор, відкритих балконів, лоджій та терас) та площі підсобних приміщень, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Приклад обчислення загальної площі комунальної квартири, жилого блоку (секції) в гуртожитку, в якій (якому) мешкають два і більше наймачі, наведено в додатку 1 до Положення.

Наразі законодавчо не встановлені вимоги щодо форми та змісту свідоцтва про право власності на приватизовану кімнату в квартирі спільного заселення. Разом з тим, слід урахувати, що таке свідоцтво видається на підставі рішення відповідного органу приватизації, зразок якого затверджено Положенням 396 та міститься в додатку 4 до цього Положення.

Зміст зразка рішення органу приватизації щодо приватизації житла наймачу свідчить, що таке рішення ухвалюється «після розрахунків» загальної площі, що передається у власність громадян.

Суд ураховує, що оскаржуване рішення органу приватизації не містить відповідного розрахунку, однак в ньому зазначено лише його результат 24 %.

Судом вирішувалось питання щодо витребування у відповідача відповідного розрахунку, однак представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що такого документу не існує, здійснений органом приватизації Житомирської міської ради розрахунок загальної площі, що передавалась ОСОБА_1 у власність, окремим документом не оформлявся.

У своїх додаткових поясненнях, які надійшли до суду 07 травня 2025 року, представник відповідача зазначає, що загальна площа, що передавалась у власність ОСОБА_1 , розрахована органом приватизації таким чином: площа приватизованої кімнати (13,9 м?) поділено на загальну площу квартири (58,48м?) та помножено 100 %, що дорівнює 24 %.

Наведене свідчить, що органом приватизації при визначенні загальної площі житла, яке передається у власність ОСОБА_1 , проігноровано вимоги 6 Положення № 396, оскільки в такий розрахунок не включено площі підсобних (допоміжних) приміщень, які мають бути враховані пропорційно площі займаної позивачем житлової кімнати.

Отже, визначена відповідачем частка загальної площі, яка передається ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації кімнати у квартирі спільного заселення, - 24/100 обрахована неправильно, без наведення у рішенні обґрунтованого розрахунку у відповідності до Положення № 396, що є самостійною та достатньою підставою для визнання рішення Управління житлового господарства Житомирської міської ради № 66241 від 09 травня 2025 року та виданого на його підставі свідоцтва незаконними та такими, що порушують права ОСОБА_1 .

Вирішуючи будь-який спір, суд, передусім має керуватись завданнями цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказує на неправильне визначення відповідачем її частки у загальній площі квартири та вважає, що вона має право користуватись 57/100 частки в цій квартирі. Також позивач зазначає, що вона має право користування підсобними (допоміжними) приміщеннями, однак це не зазначено у виданому їй свідоцтві про право власності.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання незаконними та скасування рішення Управління житлового господарства Житомирської міської ради № 66241 від 09 травня 2025 року та виданого на його підставі свідоцтва, зобов`язання відповідача здійснити розрахунок загальної площі, яка передається ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації кімнати у квартирі спільного заселення за адресою: АДРЕСА_3 , та зобов`язання повторно розглянути питання про проведення безоплатної приватизації за ОСОБА_1 кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 .

Разом з тим, суд відхиляє доводи позивача про те, що видане їй свідоцтво про право власності не відповідає вимогам Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки в ньому має бути зазначено її право приватної власності на кімнату площею 13,9 м?, замість частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Квартира за адресою: АДРЕСА_3 є квартирою спільного заселення.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року (справа № 296/888/22) зобов`язано Управління житлового господарства Житомирської міської ради, як орган приватизації державного фонду, провести безоплатно за ОСОБА_1 приватизацію кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 .

Вказана кімната в квартирі спільного заселення не є виділеною в натурі, а тому в юридичному сенсі не може існувати окремо від решти квартири. Отримавши у приватну власність кімнату в квартирі спільного заселення, позивач одночасно отримує право користування підсобними та допоміжними приміщеннями в цій квартирі. Системний аналіз Положення № 396 дає підстави для висновку, що передача кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність. За загальним правилом приватна власність на об`єкт нерухомого майна передбачає право власника безперешкодно (без згоди інших осіб) реалізовувати свої права, в тому числі, й щодо відчуження такого майна, що не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. А тому, вимога позивача про зазначення у свідоцтві лише про її право приватної власності (виключивши слова «спільна та часткова») до задоволення не підлягає.

Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та чим він при цьому керується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За правилами статей 12 та 81 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та подати докази.

Суд зазначає, що сам по собі висновок суду про визнання рішення органу приватизації незаконним та зобов`язання вчинити певні дії не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Позивач належним чином не обґрунтувала які саме зміни в організації її життя були зумовлені оскаржуваним рішенням відповідача.Обставини, на які покликається позивач, не є безумовною підставою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди.

Суд виходить із недоведеності позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.Саме по собі зазначення у позові про відшкодування моральної шкоди, без доведення факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та душевними стражданнями позивача, не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Отже, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають до задоволення.

Ураховуючи вищевказані мотиви, визначившись з характером спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 83, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення, дії та бездіяльності органу місцевого самоврядування, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати рішення Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 09 травня 2025 року № 66241, а також видане на його підставі ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житло від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 .

Зобов`язати Управління житлового господарства Житомирської міської ради здійснити розрахунок загальної площі, яка передається ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації кімнати площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення № 60 державного житлового фонду по АДРЕСА_1 з дотриманням вимог пункту 6Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 396 від 16 грудня 2009 року.

Зобов`язати Управління житлового господарства Житомирської міської ради повторно розглянути питання про проведення безоплатної приватизації за ОСОБА_1 кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Управління житлового господарства Житомирської міської ради, адреса місцезнаходження: 10014, майдан С.П. Корольова, 4/2, м. Житомир, код ЄДРПОУ 34900607;

Суддя Корольовського районного суду

міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК