Рішення № 136820328, 25.05.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5366/26

Провадження № 2-а/750/93/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого - судді - Григор`єва Р.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Коваленко В.Ю.,

представника позивача - Хоменко М.А.,

представника відповідача - Федоренка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області (місцезнаходження: вул. Шевченка, 51-А, м. Чернігів) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача - адвокат Хоменко М.А. в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Вікторії Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000772 від 30.04.2026 щодо примусового видворення з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та постанову серії ПН МЧГ 002040 від 01.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у сумі 3740 гривень скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , з 19.02.2026 проходить військову службу за контрактом у ЗСУ у військовій частині НОМЕР_1 , та відповідно до п. 19 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вважається таким, що на законних підставах тимчасово проживає на території України на період дії контракту про проходження військової служби у ЗСУ.

Отже, на момент складання постанови про накладення адміністративного стягнення, а також на момент прийняття рішення про примусове видворення з України, позивач перебував на території України на законних підставах, що виключає наявність підстав для видворення та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП.

Крім того, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та прийняття рішення про примусове видворення позивача, який не володіє українською мовою, не було забезпечено перекладачем.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.05.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, вказавши, що 12.02.2026 позивач втратив підстави для законного перебування в Україні, оскільки УДМС в Чернігівській області прийнято рішення про відкликання посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , яке надіслано на електронну адресу позивача. Останній зазначене рішення не оскаржив та в установлений законом термін (7 днів) не покинув територію України. 31.03.2026 співробітниками Управління СБУ в Чернігівській області доставлено позивача до УДМС в Чернігівській області, де стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП та цього ж дня прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни. 01.04.2026 на позивача накладено адміністративне стягнення за ч.2 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 3570 грн. 30.04.2026 співробітниками УСБУ в Чернігівській області повторно було доставлено позивача до УДМС у Чернігівській області, останнього було затримано в адміністративному порядку у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП. З метою перевірки пояснень позивача щодо проходження ним військової служби УДМС в Чернігівській області направлено запити до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 та до командира військової частини НОМЕР_1 . 30.04.2026 внаслідок порушення позивачем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, прийнято рішення № 7401100100000772 про примусове видворення позивача з України. 01.05.2026 УДМС в Чернігівській області позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 3740 грн. На переконання представника відповідача, на військову службу за контрактом до Збройних Сил України можуть бути прийняті лише такі іноземці, які перебувають на території України на законних підставах (абз. 1 п. 2 Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, затвердженого Указом Президента України від 10.06.2016 № 248/2016). У свою чергу, з дня відкликання посвідки на тимчасове проживання позивача (12.02.2026) по дату укладення контракту про проходження військової служби (19.02.2026) позивач перебував на території України незаконно.

Представник позивача Хоменко М.А. у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити, з наведених у ньому підстав.

Представник відповідача Федоренко О.Ю. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з підстав викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 12.02.2026 УДМС в Чернігівській області прийнято рішення за № 740112000007172 про відкликання посвідки, виданої громадянина Еквадору ОСОБА_1 , на тимчасове проживання № НОМЕР_2 на підставі п.п.3 п. 63 Порядку оформлення , видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 322.

19.02.2026 громадянином Еквадору ОСОБА_1 був укладений контракт строком на 3 роки про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та з 20.02.2026 він зарахований до військової частини НОМЕР_1 .

31.03.2026 уповноваженою особою Державної міграційної служби України - головним спеціалістом Управління міграційної служби України в Чернігівській області Галепою О.М. був складений протокол серії ПР МЧГ № 002032 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 203 КУпАП відносно громадянина Еквадору ОСОБА_1 .

01.04.2026 перший заступник начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Кран Ю.О. розглянула протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 та своєю постановою притягнула його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 203 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3570,00 грн.

Рішенням головного спеціаліста Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Галепи О,М. про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 7401130100020946 від 31.03.2026 вирішено: примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Еквадору ОСОБА_1 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 29.04.2026.

В подальшому позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення № 7401130100020946 від 31.03.2026 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЧГ № 002018.

30.04.2026 працівниками Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області ОСОБА_1 був затриманий в адміністративному порядку та, як вбачається з протоколу про адміністративне затримання МЧГ № 000048, метою затримання було з`ясування обставин правопорушення, а саме того, що рішення про примусове повернення не виконано та для вирішення питання про примусове видворення.

30.04.2026 уповноваженою особою Державної міграційної служби України - головним спеціалістом Управління міграційної служби України в Чернігівській області Галепою О.М. був складений протокол серії ПР МЧГ № 002053 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 203 КУпАП відносно громадянина Еквадору ОСОБА_1 .

Після складання протоколу про адміністративне правопорушення громадянина Еквадору ОСОБА_1 було доставлено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.

01.05.2026 перший заступник начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Кран Ю.О. розглянула протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 та своєю постановою притягнула його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3570,00 грн.

01.05.2026 після з`ясування та підтвердження обставин проходження позивачем військової служби його було звільнено з місць утримання.

Рішенням начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області В.Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000772 від 30.04.2026 вирішено: примусово видворити з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2026 визнано протиправним і скасовано рішення Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області про примусове повернення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , до країни походження або третьої країни № 7401130100020946 від 31.03.2026. Скасовано постанову Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЧГ № 002018 від 01.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП. Закрито провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи те, що на час судового розгляду даної справи зазначене рішення не набрало законної сили, суд не застосовує його як преюдиційне у розумінні ст. 78 КАС України.

Водночас суд оцінює сам факт існування такого рішення як доказ того, що первинна підстава, на яку посилався відповідач при прийнятті рішення про примусове видворення, була предметом судового оскарження та її законність не була безспірною.

За загальним правилом, передбаченим у ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку ( ч.2 ст. 2 КАС України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.10.2023 у справі № 9901/43/21 дійшла висновку, що критерії, визначені ч. 2 ст. 2 КАС України, хоч і адресовані адміністративному суду, але одночасно є й вимогами до суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення або вчиняє дії.

Як вбачається з правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 20.02.2025 у справі № 990/62/24, у випадку, коли суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Приписами ч.2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Зі змісту висунутих позивачем вимог, характеру спірних правовідносин та предмету спору слідує, що у даній справі суду належить надати оцінку прийнятим службовими особами УДМС України в Чернігівській області таким рішенням: рішенню начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Вікторії Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000772 від 30.04.2026 щодо примусового видворення з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постанові серії ПН МЧГ 002040 від 01.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у сумі 3740 гривень, на предмет відповідності їх критеріям, передбаченим ч.2 ст. 2 КАС України.

З оскаржуваного рішення начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Вікторії Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000772 від 30.04.2026 щодо примусового видворення з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 слідує, що підставами для примусового видворення позивача з України слугували: наявність обгрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення; особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; інші передбачені законом випадки.

Суд зазначає, що визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлення порядку в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб регламентовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.

Так, відповідно до п.6 ч.1 ст. 1 даного Закону іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Еквадору та проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується контрактом про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 19.02.2026, укладеного строком на 3 роки, між Міністерством оборони України в особі ТВО командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 та громадянином Еквадору ОСОБА_1 , довідкою військової частини НОМЕР_1 форми 5 від 31.03.2026 № 563\1040, довідкою щодо військовослужбовця Збройних Сил України, а також витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 49 ДСК. Тобто позивач є особою, яка в умовах воєнного стану виконує публічно значиму функцію із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Відповідно до ч. 19 ст. 4 Закону від 22 вересня 2011 року № 3773-VI іноземці, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України, на період дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України та протягом трьох місяців після його припинення (розірвання). Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується військово-обліковим документом (службовим посвідченням) військовослужбовців, форма, порядок оформлення (створення) та видачі якого визначаються відповідно Міністерством оборони України та Міністерством внутрішніх справ України.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець прямо пов`язує законність тимчасового проживання іноземця на території України не з наявністю посвідки на тимчасове проживання, а з фактом укладення в установленому порядку контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України. Таким чином, після укладення 19.02.2026 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України позивач набув спеціального правового статусу іноземця, який на законних підставах тимчасово проживає на території України.

Доводи відповідача про те, що станом на 12.02.2026 посвідку позивача на тимчасове проживання було відкликано, не спростовують наведеного висновку суду, оскільки предметом розгляду у цій справі є правомірність рішень, прийнятих 30.04.2026 та 01.05.2026, тобто після укладення позивачем контракту про проходження військової служби.

Суд не заперечує, що у період з 12.02.2026 до 19.02.2026 могли виникати питання щодо підстав перебування позивача на території України. Водночас зазначена обставина не є визначальною для цієї справи, оскільки оскаржувана постанова за ч. 1 ст. 203 КУпАП та рішення про примусове видворення були прийняті тоді, коли позивач уже проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

Водночас відповідач не надав суду доказів того, що контракт позивача про проходження військової служби був визнаний недійсним, припинений, розірваний або укладений не в установленому порядку. Також представник відповідача не довів, що військова частина НОМЕР_1 не мала повноважень укладати такий контракт або ж позивач не був фактично зарахований до списків особового складу.

Навпаки, матеріали справи свідчать, що після направлення відповідачем запитів та підтвердження обставин проходження позивачем військової служби його було звільнено з місця утримання 01.05.2026. Ця обставина свідчить про те, що вже після прийняття оскаржуваного рішення про примусове видворення відповідач фактично отримав підтвердження обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення питання про правовий статус позивача.

Суд зауважує, що належна перевірка цих обставин повинна була бути проведена до прийняття рішення про примусове видворення та до винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, а не після фактичного затримання позивача та поміщення його до пункту тимчасового перебування.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове видворення іноземця або особи без громадянства є виключним заходом, який застосовується у визначених законом випадках, зокрема якщо іноземець не виконав у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання такого рішення.

Як вбачається з правового висновку, викладеного у постанові КАС ВС від 25 квітня 2024 року у справі № 461/2622/23 примусовому видворенню іноземця повинні передувати дві обставини: прийняття компетентним органом рішення про примусове повернення та ухилення від виїзду після такого рішення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що особа ухилятиметься від його виконання.

Примусове видворення можливе у разі ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк або коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання такого рішення; при цьому процедурі видворення передує рішення про примусове повернення, яке може бути оскаржене до суду.

Таким чином, суд виходить з того, що для прийняття рішення про примусове видворення недостатньо лише констатувати факт невиконання рішення про примусове повернення. Орган УДМС в Чернігівській області повинен був встановити, що таке невиконання відбулося без поважних причин, а також те, що були відсутні інші обставини, які свідчать про законність перебування особи в Україні або про неможливість виконання рішення про примусове повернення.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що у цій справі відповідач не довів, що позивач без поважних причин не виконав рішення про примусове повернення і те, що станом на 30.04.2026 та 01.05.2026 не мав законних підстав для перебування в Україні.

Суд вважає також помилковим підхід відповідача, за яким факт попереднього відкликання посвідки на тимчасове проживання автоматично нівелює подальше набуття позивачем спеціального статусу іноземця-військовослужбовця, оскільки такий підхід не відповідає змісту ч. 19 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», так як ця норма не ставить законність тимчасового проживання іноземця-військовослужбовця у залежність від чинності попередньо виданої посвідки.

Суд також не може оминути увагою і ту обставину, що позивач проходить військову службу в умовах воєнного стану, тобто виконує функцію, безпосередньо пов`язану із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Примусове видворення такої особи без належної перевірки її військово-службового статусу є непропорційним втручанням у її права та водночас створює правову суперечність між рішеннями різних органів державної влади.

З одного боку, держава в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 уклала з позивачем контракт про проходження військової служби та включила його до особового складу військової частини. З іншого боку, орган ДМС фактично визнав цю ж особу такою, що незаконно перебуває на території України і підлягає видворенню. Така ситуація не відповідає принципам правової визначеності, належного урядування, добросовісності та розсудливості діяльності суб`єкта владних повноважень.

Суд наголошує, що УДМС в Чернігівській області як суб`єкт владних повноважень не може обирати найбільш обтяжливий для особи захід без належної оцінки менш обтяжливих альтернатив, фактичного статусу особи та правових наслідків такого рішення. Примусове видворення є крайнім заходом міграційного реагування, який повинен застосовуватися лише за наявності чітких, переконливих та доведених підстав.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач прийняв оскаржувані рішення передчасно, без повного та всебічного з`ясування обставин, які мали істотне значення для справи, а саме без належної оцінки факту проходження позивачем військової служби за контрактом у Збройних Силах України.

Надаючи оцінку постанові серії ПН МЧГ 002040 від 01.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП та накладення на нього стягнення у виді штрафу у сумі 3740 гривень, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 203 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування).

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, передбачає наявність факту порушення правил перебування іноземця в Україні. Водночас, якщо особа відповідно до прямої норми закону вважається такою, що на законних підставах тимчасово проживає на території України, відсутній обов`язковий елемент складу правопорушення протиправність перебування.

Судом встановлено, що станом на 30.04.2026 та 01.05.2026 позивач проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України. Відтак він відповідно до ч. 19 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вважався таким, що на законних підставах тимчасово проживає на території України.

Посилання відповідача на невиконання позивачем рішення про примусове повернення не може автоматично утворювати склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП, оскільки таке невиконання має оцінюватися з урахуванням усіх обставин, у тому числі правового статусу особи, наявності поважних причин та реальної можливості виконання такого рішення.

Факт проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України є обставиною, що виключає висновок про його безпідставне ухилення від виїзду з України. Особа, яка перебуває у правовому зв`язку з Міністерством оборони України та військовою частиною НОМЕР_1 , виконує обов`язки військової служби, підпорядковується командуванню та перебуває у складі військової частини, не може одночасно без додаткової правової оцінки розглядатися як така, що незаконно ухиляється від виїзду з України.

Відповідно до вимог статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до положень статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Саме на відповідача при розгляді справи про адміністративне правопорушення покладається обов`язок дотримання приписів ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП щодо повного, всебічного й об`єктивного з`ясування обставини справи, встановлення наявності або відсутності події та складу адміністративного правопорушення, винності особи, обставин, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, чи виключають відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проте відповідач обмежився формальним посиланням на невиконання рішення про примусове повернення та не надав належної оцінки тому, що на момент винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП, позивач уже мав спеціальний правовий статус іноземця-військовослужбовця Збройних Сил України.

Крім того, ухвалюючи оскаржувану постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 203 КУпАП, відповідач в порушення вимог ч.1 ст. 203 КУпАП, санкцією якої передбачена можливість накладення стягнення за це адміністративне правопорушення у вигляді штрафу в розмірі від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, наклав стягнення на позивача в розмірі 220 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що значно перевищує законодавчо встановлений розмір адміністративного стягнення.

Переходячи до доводів позивача щодо порушення права ОСОБА_1 на перекладача, суд зазначає наступне.

Право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.

Статтею 268 КУпАП серед інших прав передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, користуватися юридичною допомогою, виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, якщо вона не володіє мовою, якою ведеться провадження.

Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов`язаний з`явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад (ст. 274 КУпАП).

КАС ВС у своїй постанові від 08.07.2020 (справа № 522\14605\17; адміністративне провадження № К\9901\18008\18) зазначив, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

З наведених приписів міжнародно-правових актів, галузевого кодексу та судової практики слідує, що право іноземця на перекладача є не формальною гарантією, а елементом права на захист та права на ефективну участь у провадженні. Без забезпечення перекладача особа фактично позбавляється можливості зрозуміти суть пред`явленого їй правопорушення, зміст складеного протоколу, правові наслідки постанови, зміст рішення про примусове видворення, а також реалізувати право на надання пояснень і заперечень.

В судовому засіданні встановлено, що в протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ № 002053 від 30.04.2026, складеного відносно позивача за ч.1 ст. 203 КУпАП, рішенні начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Вікторії Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000772 від 30.04.2026 щодо примусового видворення з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 зазначено в якості перекладача громадянина ОСОБА_4 . За повідомленням представника відповідача, проти якого не заперечував представник позивача, ця людина була знайомим позивача, яка прибула разом з ним до УДМС в Чернігівській області.

Разом з тим, аналіз досліджених в судовому засіданні матеріалів справи вказує на відсутність в них належних доказів того, що УДМС в Чернігівській області в порядку ст. 274 КУпАП залучався перекладач для здійснення перекладу Мехія Сальдівія Андрес Байрон. Матеріали справи не містять доказів того, що громадянин ОСОБА_4 має відповідну освіту та фах, вільно розуміє українську мову та мову, на якій спілкується та яку розуміє позивач та відповідно може виконувати функцію перекладача.

Відсутність належного перекладача у провадженні щодо іноземця є істотним порушенням процедури, оскільки вона безпосередньо впливає на можливість особи реалізувати право на захист та право на участь у процесі прийняття рішення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, а постанова серії ПН МЧГ № 002040 від 01.05.2026 є протиправною та підлягає скасуванню.

Резюмуючи викладене, оцінивши оскаржувані рішення на предмет дотримання критеріїв, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України, суд доходить висновку, що вони: не є обґрунтованими, оскільки прийняті без належної оцінки факту проходження позивачем військової служби за контрактом у Збройних Силах України; не є розсудливими, оскільки відповідач не з`ясував усіх істотних обставин до прийняття найбільш обтяжливого для позивача рішення; не є пропорційними, оскільки примусове видворення іноземця-військовослужбовця Збройних Сил України є надмірним заходом за відсутності доведеного незаконного перебування; не прийняті з урахуванням права особи на участь у процедурі прийняття рішення, оскільки позивачу не було забезпечено перекладача; не відповідають вимогам ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України щодо дії суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень, у спосіб та з метою, визначеними законом.

За таких обставин адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

За змістом ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи, до адміністративного позову представником позивача додано договір 05\05\2026 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 05.05.2026, предметом якого є збирання доказів щодо збирання доказів, складання та подання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення; представництва позивача в суді; вартість послуг за договором узгоджено сторонами в розмірі 36800 грн. Згідно з платіжною інструкцією АТ «Укрсиббанк» від 11.05.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) сплатив за надання правової допомоги 36800 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що визначена представником позивача - адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу щодо розгляду цієї судової справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позові, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 8000 грн.

Також при зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. (3328 грн. х 0,2) відповідно до п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Проте, оскільки позивачем був поданий адміністративний позов в електронній формі, то слід також керуватися положеннями ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якими передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Отже, при зверненні до суду з адміністративним позовом позивачу належало сплатити судовий збір із застосуванням 0,8 понижаючого коефіцієнту розміру ставки судового збору, тобто в розмірі 532 грн. 48 коп. (665, 60 грн. х 0, 8) і саме таку суму слід стягнути на користь позивача з відповідача.

Керуючись ст.ст. 19, 26 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 6, 9, 7277, 78, 241246, 250, 255, 286, 289 КАС України, ст.ст. 245, 247, 251, 252, 268, 280, 283, 284 КУпАП, ст.ст.1, 4, 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Вікторії Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000772 від 30.04.2026 щодо примусового видворення з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скасувати постанову Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області серії ПН МЧГ № 002040 від 01.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3740 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 203 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) судовий збір в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.Г. Григор`єв