Ухвала суду № 136811446, 20.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/23472/25

Провадження № 1-кп/761/729/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря с/з ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві об`єднані кримінальні провадження № 12025105100000704 від 03 травня 2025 року та № 12025105100002190 від 15 грудня 2025 року

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5 ,

У С Т А Н О В И В:

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється розгляд об`єднаних кримінальних проваджень № 12025105100000704 від 03 травня 2025 року та № 12025105100002190 від 15 грудня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України.

Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 , обґрунтовуючи свою позицію тим, що підстав для зміни або скасування запобіжного заходу останньому не вбачається, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти існуючим ризикам, передбачених ст. 177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив та зазначив, що незадовільний стан його здоров`я унеможливлює перебування в ДУ «Київський слідчий ізолятор». Просив суд змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - ОСОБА_5 підтримав думку обвинуваченого та просив змінити запобіжний захід на нічний домашній арешт.

Заслухавши сторін кримінального провадження, перевіривши його матеріали, суд вважає за необхідне продовжити щодо ОСОБА_3 такий захід забезпечення кримінального провадження, як тримання під вартою.

Згідно із ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Як роз`яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.17 листа №511-550/0/4-13 від 4 квітня 2013 року, розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно.

Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи та причин, про якій йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п.79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин.

Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 р.).

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилятись від слідства (суду).

Суд звертає увагу на те, що оцінка обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення судом здійснюватиметься після закінчення судового розгляду під час ухвалення вироку. Станом на 20 травня 2026 року стадія досудового розслідування завершена та зібрано усі докази, які прокурор вважав достатніми для складення обвинувальних актів.

Із змісту обвинувальних актів, які надійшли до суду, вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України. В обвинувальних актах, зокрема, викладене формулювання обвинувачення та фактичні обставини кримінальних правопорушень.

Зазначене свідчить про те, що суд на даній стадії судового провадження, не може робити висновок щодо «обґрунтованості підозри» шляхом надання оцінки всім доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини. На думку суду, відомості, викладені в Реєстрах матеріалів досудового розслідування, а також перелік і джерела доказів, якими прокурор обґрунтовує обвинувачення, можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованих кримінальних правопорушень.

Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинуваченого до вчинених інкримінованих кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для продовження щодо нього запобіжного заходу.

Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України. Кримінальне правопорушення, передбачене, зокрема, ч. 2 ст. 307 КК України є тяжким та передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.

Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, з моменту застосування цього запобіжного заходу не зменшився та полягає у вірогідності переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання у разі визнання його винним у вчиненні тяжкого злочину. Також, суд погоджується із доводами прокурора щодо наявності ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 інших кримінальних правопорушень.

Так, ризик переховування обвинуваченим ОСОБА_3 обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для обвинуваченого наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки, одне з інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, зокрема, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України, у вчиненні якого, обвинувачується ОСОБА_3 , є тяжким, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.

За таких обставин, суддя вважає вірогідним ризик переховування обвинуваченого від суду, з огляду на покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Крім цього, суд звертає увагу, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року до обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано привід, оскільки обвинувачений не з`явився в судове засідання без поважних причин, тим самим порушивши покладені на нього обов`язки.

З урахуванням викладеного суддя вважає, що такий ризик є досить вірогідним та доведеним стороною обвинувачення.

Суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що обвинувачений може здійснити дії, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, що передбачений п. 5 ч. 1. ст. 177 КПК України варто зазначити наступне.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, обґрунтовується тим, що обвинувачений може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки суду не подано підтверджень щодо наявності у обвинуваченого постійного місця роботи, а отже і сталого джерела доходів, що може стати підставою для продовження вчинення кримінальних правопорушень.

Злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів - це діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або створюють фактичну шкоду здоров`ю невизначеному колу осіб, що підтверджує наявність об`єктивного суспільного інтересу в даному кримінальному провадженні.

Отже, суд вважає, що існують ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 статті 177 КПК України, а тому на даному етапі судового провадження продовження строку дії запобіжного заходу є об`єктивно необхідним.

З огляду на це, суд вважає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 строк тримання під вартою.

Відповідно до правової позиції викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. Натомість, досліджені під час судового засідання ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов`язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитися на здійсненні судового провадження, належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, а застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної поведінки і не зменшить наявні ризики.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_5 щодо зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід спростовуються вищенаведеними в даній ухвалі обґрунтуваннями суду та аналізом ймовірності вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню.

Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_3 про незадовільний стан його здоров`я, то вказана обставина не є визначальною для зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Суд бере до уваги статтю 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», яка гарантує особам під вартою медичну допомогу, необхідні обстеження та лікування, у разі потреби - направлення до закладу охорони здоров`я. Отже, перебування під вартою саме по собі не означає відсутності доступу до лікування.

З урахуванням підходу ЄСПЛ (зокрема рішення у справі «Коваль проти України») стан здоров`я не є безумовною підставою для звільнення, водночас держава зобов`язана забезпечити належний рівень медичної допомоги, а зміна запобіжного заходу можлива за умови доведеності, що необхідне лікування неможливо забезпечити в умовах тримання під вартою або що подальше тримання створює реальну загрозу життю чи здоров`ю.

Так, стороною захисту, в даному кримінальному провадженні не надано належних і допустимих доказів того, що стан здоров`я обвинуваченого є несумісним із триманням під вартою, що він не може отримати лікування, яке неможливо забезпечити в умовах СІЗО, або що існує реальна загроза його життю.

За таких обставин, сам факт незадовільного стану здоров`я обвинуваченого та необхідності подальшого медичного супроводу не свідчить про неможливість забезпечення йому медичної допомоги в порядку, передбаченому законом, під час подальшого тримання під вартою.

За таких обставин, суд не може визнати обґрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_3 щодо відсутності підстав для подальшого його тримання під вартою, оскільки вказані вище обставини в їх сукупності свідчать як про те, що ризики вчинення обвинуваченим вищезазначених дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, існують та не зменшились, так і про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Відтак, зважаючи на практику ЄСПЛ, враховуючи характер інкримінованих діянь, тяжкість кримінальних правопорушень, стадію судового провадження, а саме те, що на даній стадії судового провадження не досліджено докази в даних кримінальних провадженнях, а також ту обставину, що ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, які існували на момент застосування запобіжного заходу, не зникли та не зменшились, суд вважає, що правові підстави для залишення обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою є обґрунтованими.

Отже, суд вважає за необхідне погодитися із доводами прокурора про недоцільність зміни обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу на більш м`який на даній стадії судового провадження, а тому, з вищевказаних підстав, доцільно залишити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Визначаючи питання щодо розміру застави суд враховує, що її розмір спрямований на забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого з метою виконання покладених на нього обов`язків, недопущення продовження злочинної діяльності, вчинення нових кримінальних правопорушень чи вчинення дій, спрямованих на перешкоджанню встановленні усіх обставин у кримінальному провадженні, при цьому розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

За таких обставин, задля досягнення дієвості кримінального провадження, запобігання існуючим ризикам, недопущення негативного впливу обвинуваченого на хід судового розгляду, суд вважає, що розмір застави, визначений ухвалою судді від 11.02.2026 відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , слід залишити попередній - у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 67 360 (шісдесят сім тисяч триста шістдесят) гривень, з покладенням на нього процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 331, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора ОСОБА_4 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.

Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , термін дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 18 липня 2026 року, включно.

Визначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 67 360 (шістдесят сім тисяч триста шістдесят) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави:

Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві,

ЄДРПОУ: 26268059,

МФО: 820172,

Банк: Державна казначейська служба України м. Київ,

р/р: № UA128201720355259002001012089,

призначення платежу: застава за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2026 року у справі № 761/23472/25.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та засоби зв`язку;

- не відлучатись за межі м. Києва, без дозволу суду;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади за місцем свого проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Визначити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою суду обов`язків - 2 місяці з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти у зв`язку із внесенням застави у розмірі, визначеному судом.

Зобов`язати відповідальних посадових осіб адміністрації ДУ «Київський слідчий ізолятор» забезпечити регулярне надання повноцінної медичної допомоги обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор», так із можливістю транспортування та поміщення останнього до відповідних профільних закладів МОЗ України.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі невиконання, покладених на нього обов`язків застава звертається в дохід держави.

Копію ухвали направити до ДУ «Київський слідчий ізолятор» для виконання.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено 21 травня 2026 року о 13 годині 00 хвилин.

Суддя Шевченківського

районного суду міста Києва ОСОБА_6