Рішення № 136803790, 25.05.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року Чернігів Справа № 620/12038/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 974230827736 від 12.09.2025 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з 05.09.2025 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», з врахуванням до загального стажу державної служби періодів роботи посадових осіб в органах державної служби на посадах, період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання а також з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Чернігівською митницею від 04.09.2025 № 39 та № 40.

В обґрунтування позову зазначає, що у позивача наявні всі необхідні підстави (загальний страховий стаж, стаж на посадах в органах державної служби та необхідний вік) для призначення пенсії державного службовця. Позаяк, відповідачем безпідставно не врахований період проходження служби в митних органах до стажу на посадах в органах державної служби, який зараховується до стажу державної служби.

Суд ухвалою від 24.11.2024 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у встановлений судом строк подано відзив на позов, в якому останній просить у задоволенні вимог відмовити, зазначаючи, що періоди роботи службових (посадових осіб в митних органах, митній службі), в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

05.09.2025 позивач звернувся до територіального Пенсійного фонду України із заявою про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію згідно Закону України Про державну службу.

Заява про призначення пенсії була розглянута за екстериторіальним принципом Головним управлінням ПФУ в Одеській області, яке рішенням № 974230827736 від 12.09.2025 відмовило позивачу в переведенні на пенсію за віком згідно Закону України Про державну службу у зв`язку з відсутністю підстав.

У оскаржуваному рішенні зазначено, що зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоди роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 відсутні підстави, так як за період роботи з 11.04.1997 в ДМСУ «Чернігівська митниця» були присвоєні персональні звання з 01.04.2004 «Інспектор митної служби 1 рангу», з 01.01.2014 «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу».

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».

Відповідно до п.2 розд.ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-XII, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і 12 цього розділу.

Згідно із пунктами 10 - 12 розділу ХІ Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18).

Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону3723-ХІІ вік і страховий стаж (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 № 591/6970/16-а).

З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для відмови у переведенні на пенсію по Закону України «Про державну службу» є недостатність стажу державної служби, зокрема не зарахування служби позивача в митних органах до стажу державної служби.

З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та вкладиша до неї НОМЕР_2 вбачається, що у період з 20.05.1996 по 11.07.2024 позивач працював у митних органах. Зокрема, 20.05.1996 він був призначений на посаду інспектора Чернігівської митниці, 20.05.1996 прийняв присягу державного службовця, з 01.04.2004 йому присвоєно спеціальне звання Інспектор митної служби І рангу, з 25.06.2005 присвоєно спеціальне звання Радник митної служби III рангу, з 10.06.2013 року присвоєно 12 ранг державного службовця, 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи З рангу», 13.12.2019 присвоєний 6 ранг державного службовця, 01.07.2020 присвоєне спеціальне звання «Радник митної служби 2 рангу».

Відповідно до статті 1 Закону №3723-XII, який був діючим протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в митних органах, державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Пунктом 2 статі 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ встановлено, що митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику. Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів визначається Митним кодексом України.

Положеннями частини 1 статті 569 Митного кодексу України визначено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Частино 3 статті передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

З аналізу викладеного вбачається, що митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій. Митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.

Суд наголошує, що аналогічні норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах були визначені Митним кодексом України від 11.07.2002 №92-IV та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 №1262-XII.

Приписами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 №1262-XII було визначено, що загальне керівництво митною справою здійснюють Верховна Рада і Кабінет Міністрів України. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державний митний комітет України. В подальшому, до вказаного Закону внесені зміни, та вказано, що засади митної справи визначаються виключно законом. Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України.

Відповідно до статті 7 зазначеного Закону, посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.

Статтею 5 Закону визначено, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Із системного аналізу вказаних норм убачається, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в митних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), фінансуються за рахунок державного бюджету, а відповідно одержують заробітну плату і перебувають на державній службі та є державними службовцями, оскільки складають присягу державного службовця.

Згідно із записами трудової книжки позивач склав присягу державного службовця 20.05.1996.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Kабінету Mіністрів України від 03.05.1994 №283, передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком, на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання (далі - Порядок №283).

В наступних редакціях Порядку №283 було встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Таким чином, зважаючи на те, що як Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», так і нормами діючих до нього профільних Законів України «Про державну службу» №3723-XII та №509-ХІІ та Порядку №283, було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в митних органах, та враховуючи, що позивач з 20.05.1996 безперервно працював в митних органах, обіймаючи відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної політики), йому присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання у визначеному чинним на момент проходження служби порядку, а також те, що він одержував заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, і з отримуваної заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивача на посадах в митних органах підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Суд також зауважує, що відповідно до ст. 588 Митного кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні званим) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи та час досягнення зазначеного віку.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 (далі - Порядок №839).

Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, зокрема митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної митної служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України №306.

Наприклад, Додатком 6 постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу» прирівнюється до 3 рангу державного службовця.

Згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача не було фактичних та правових підстав для не зарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в митних органах та відмови у зв`язку із цим у переведенні позивача на інший вид пенсії, за наявності у позивача умов, передбачених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ, для реалізації права на одержання пенсії державних службовців згідно із пунктом 12 розділу ХІ Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.09.2025 №974230827736 про відмову позивачу у переведенні з пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну служби» від 16.12.1993 №3723-ХІІ є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини вказав, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява №38722/02).

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі Порядок №622), пунктом 4 якого передбачено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 5 Порядку №622 передбачено, що Довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні заяви про призначення позивачу пенсії держслужбовця, позивачем, з-поміж іншого, були подані Довідки про складові заробітної плати від 04.09.2025 №39 та №40, видані Чернігівською митницею.

Зазначені вище Довідки складені за формами, що відповідають формам затвердженим Порядку №622 та містять відображення складових заробітної плати на які нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Оскільки відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за останньою займаною ним посадою державної служби, з якої він був звільнений, суд дійшов висновку, що вони мають братися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивача відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Відтак суд констатує, що в даному випадку, позивач набув право на призначення пенсії відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», у розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 04.09.2025 №39 та №40.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки з заявою про призначення пенсії позивач звернувся 05.09.2025, то пенсія повинна бути призначена саме з цієї дати.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та статутом Пенсійного фонду.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Водночас, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області неправомірно відмовило у призначенні пенсії, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально та позивачем було дотримано всі необхідні умови щодо його реалізації, суд вважає, що у даному випадку у відповідачів відсутня дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Також, як слідує з аналізу положень статті 245 КАС України, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. При цьому, перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушених прав на пенсійне забезпечення буде саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 05.09.2025 позивачу пенсію, відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи в митних органах з 20.05.1996 по 11.07.2024, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% суми заробітної плати, відображеної у довідках Чернігівської митниці від 04.09.2025 №39 про складові заробітної плати та від 04.09.2025 №40 про інші складові заробітної плати.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене та основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 229, 241-243, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.09.2025 № 974230827736 про відмову у переведенні з пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком, відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну служби».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 05.09.2025 ОСОБА_1 пенсію, відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи в митних органах з 20.05.1996 по 11.07.2024, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% суми заробітної плати, відображеної у довідках Чернігівської митниці від 04.09.2025 №39 про складові заробітної плати та від 04.09.2025 №40 про інші складові заробітної плати.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).

Повний текст рішення суду складено 25.05.2026.

Суддя Л.О. Житняк