Рішення № 136801878, 25.05.2026, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/2200/2026 Справа № 641/1952/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Щепелевої Г.М.,

секретар судового засідання Масалова М.Є.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача (в режимі відеоконференції) Труфан Ю.С.,

розглянувши в залі суду в м. Харкові у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення суми боргу, компенсації моральної шкоди, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад доводів пред`явленого позову

ОСОБА_1 звернувся до Слобідського районного суду міста Харкова з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення суми основного грошового зобов`язання за договором № 79 від 29.04.2021 у розмірі 20 540,00 грн., компенсації моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., інфляційних втрат у розмірі 44 787,95 грн., 3% річних у розмірі 13 830,27 грн, пені у розмірі 73 992,13 грн., всього на суму 158 150,35 грн.

Послався на те, що він працював у Харківському регіональному структурному підрозділі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України у період з 22.08.1994 до 29.04.2021 року. Відповідно до наказу від 29.04.2021 р. № 121/о ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників 29.04.2021 р. В день звільнення, 29.04.2021 р., між позивачем та відповідачем укладено договір № 79 про виплату матеріального допомоги за Колективним договором у розмірі 250 000,00 грн. Однак, умов укладеного договору про виплату матеріальної допомоги відповідач не дотримався. Виплачено було тричі по одному посадовому окладу в розмірі 10 430,00,00 грн., а всього 31 290,00 грн, після чого виплати припинились. Таким чином, відповідач визнавав наявність підстав для виплати одноразової грошової винагороди, що підтверджується змістом договору від 29.04.2021 р. № 179, наказу № 252/о від 13.05.2021 року та проведеною виплатою. Залишок суми у розмірі 198 710,00 гривень у строк, передбачений Договором № 79 від 29.04.2021 та наказом № 252/о від 13.05.2021 року сплачено не було, а отже Відповідачем було порушено грошове зобов`язання. Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 28 травня 2025 року по справі № 641/2397/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України щодо стягнення матеріальної допомоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 грошову матеріальну допомогу в розмірі 198 710,00 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 28 травня 2025 року залишено без змін. Оскільки жодних змін до договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором від 29.04.2021 р. № 79 внесено не було, відповідач порушив зобов`язання з виплати матеріальної допомоги, а тому у позивача є право вимагати стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України за період з 30.04.2022 по 30.04.2025. Отже, відповідач зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму інфляційних втрат у розмірі 44 787,95 грн та 3 % річних 13 830,27 грн. Також, відповідно до пункту 4.1, 4.2 Договору у разі невиплати матеріальної допомоги у строки, передбачені п. 3.1 цього Договору, Підприємство сплачує Працівнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки починаючи з 11 (одинадцятого) робочого дня. У зв`язку з пропуском строку виплати допомоги відповідач має сплатити ОСОБА_1 пеню за час затримки розрахунку в розмірі 73 992,13 грн. Станом на момент розгляду справи №641/2397/25 строк виконання окремих зобов`язань за договором №79 від 29.04.2021 ще не настав, у зв`язку із чим позивач у зазначені справі не заявляв позовні вимоги про стягнення виплат за періоди з 01 травня 2025 по 30 червня 2025 та з 01 липня 2025 по 31 серпня 2025, що у загальному розмірі становить 20 540,00 грн. 06.02.2026 відповідачем виконано рішення суду у справі №641/2397/25 та було виплачено позивачу 198 710,00 грн. Таким чином на момент звернення до суду відповідач свої зобов`язання у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 20 540,00 грн. Крім того зазначив, що невиконання відповідачем грошового зобов`язання за договором № 79 від 29.04.2021 завдало позивачу моральних страждань, душевного дискомфорту та емоційного напруження. Позивач був змушений перебувати у стані тривоги, стресу та психологічного дискомфорту через невизначеність щодо виконання грошового зобов`язання відповідачем. Крім того, невиплата та пропуск строків виконання обов`язків вплинули на достаток позивача та його фінансову стабільність. Невиконання зобов`язань відповідачем зумовило вимушену зміну способу життя, що полягала у погіршенні харчування, неможливості витрачати кошти на медичне обслуговування та придбання нового одягу. З огляду на це позивач просить стягнути на його користь компенсацію моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 5 000 грн.

Відзив на позовну заяву

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечував, просив відмовити у їх задоволенні. Послався, на те, що позивачем безпідставно завищено заявлену до стягнення суму. Однак, розмір невиплаченої матеріальної допомоги з боку відповідача на користь позивача становить 20 000 грн (250 000 -31 290,00 грн. - 198710,00 грн), а не заявлена позивачем сума - 20540,00 грн. У зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, які полягають у військових діях, закритті повітряного простору над Україною та забороною авіасполучень, Наказом ДП «Украерорух» №141 від 30 березня 2022 року було призупинено дію окремих положень Колективного договору на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового стану», про видання даного наказу були повідомлені також профспілки, що є підписантами Колективного договору. Станом на сьогодні наказ Украероруху № 141 від 30.03.2022 року не скасовано та не визнано незаконним у судовому порядку. Отже в даному випадку, на підставах, визначених законом, було призупинено діє відповідних пунктів колективного договору та, як наслідок, призупинено дію наказу про виплату матеріальної допомоги позивачеві, відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення матеріальної допомоги на користь позивача у розмірі 20 000,00 грн. Щодо позовних вимог про компенсацію моральної шкоди представник відповідача заперечував посилався їх недоведеність та необґрунтованість, у зв`язку із ненаданням доказів завдання моральної шкоди. Також представник відповідача зазначив, що в розрахунку пені період нарахування вказаний з 16.05.2022 по 06.02.2025, розрахунок 3% річних та втрат інфляції взагалі не містить вказівку за період нарахування. Позивачем проігноровані приписи ст. 257 ЦК України отже, позовний період в частині нарахування пені міг розпочатися лише 12.03.2025 та закінчився 06.02.2026 в частині сум сплачених на виконання судового рішення у справі № 641/2397/25 та 11.03.2026 в частині інших сум. Позовний період в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат міг розпочатися лише 12.03.2023 та закінчився 06.02.2026 в частині сум сплачених на виконання судового рішення у справі №641/2397/25 та 11.03.2026 в частині інших сум. Вважає посилання позивача на п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України безпідставними. Відповідачем наведено контррозрахунок,в якому він вважає вірним нарахування пені в розмірі 29 513,70грн., інфляційних втрат 40 095,98 грн. та 13 040,28грн. трьох відсотків річних. Окрім того, просив у разі прийняття рішення про стягнення сум з відповідача, зменшити розмір пені та трьох відсотків річних до 20 %.

Відповідь на відзив

Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в яких вказала, що позивач звернувся до суду у квітні 2025 року, строк виконання частини грошових зобов`язань, а саме за періоди з 01 травня 2025 до 10 червня 2025 року та з 01 липня 2025 року до 31 серпня 2025 р., на момент звернення до суду ще не настав У зв`язку з цим відповідні суми не були предметом судового розгляду та не охоплювалися позовними вимогами. Разом з тим, сума у розмірі 20 540,00 грн. є частиною основного грошового зобов`язання зо договором № 79 під 29.04.2021 р., яку відповідач повинен був сплатити добровільно у строк до 30 серпня 2025 року. Однак відповідач добровільно зазначену суму не сплатив, чим продовжив порушення взятих па себе договірних зобов`язань. Доказів повної чи часткової плати ( на суму 540,00 гривень) зазначеної заборгованості відповідачем не надано. Всі доводи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин та неможливість виконання умов договору №79 від 21.04.2021 р. були спростовані Харківським апеляційним судом у постанові від 29 лютого 2026 року у справі № 641/2397/25. Крім того, на виконання зазначеного судового рішення відповідачем було сплачено 198 710,00 грн 06 лютого 2026 року. Отже, заборгованість у розмірі 20 540,00 грн, яка виникла за періоди з 01 травня 2025 року до 30 червня 2025 року (10 430,00 грн) та з 01 липня 2025 року до 31 серпня 2025 року (10 110,00 гри), є невиконаною частішою основного грошового зобов`язання відповідача за договором № 79 від 29.04.2021 р. Також зазначила, що посилання відповідача на військові дії не є безумовною підставою для зменшення розміру неустойки. Водночас поведінка відповідача свідчить про повне невжиття ним жодних належних та достатніх заходів, спрямованих на належне виконання взятих на себе зобов`язань. Відповідач не навів об`єктивних перешкод для виконання договору, не вчинив жодних дій, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків порушення зобов`язання, та фактично самоусунувся від його виконання, тому підстави для зменшення розміру неустойки відсутні. Щодо питання позовної давності послалася на положення 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», перебіг строків позовної давності було призупинено з 2 квітня 2020 року на період карантину та з 17 березня 2022 року на час воєнного стану. Законом України № 4434-ІХ, який набрав чинності 4 вересня 2025 року, виключено з Цивільного кодексу пункт, що зупиняв ці строки. Отже, з урахуванням наведених норм права, якими подовжено/зупинено перебіг позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності.

Заперечення на відповідь на відзив

Представник відповідача до суду подала заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначила, що з відповіді на відзив вбачається, що відповідач суперечить сам собі, оскільки згідно математичного обрахунку шляхом віднімання від суми матеріальної допомоги, належної до сплати на користь Позивача за Договором, сплачених відповідачем сум залишок несплачених коштів становить: 250 000,00 грн 31 290,00 грн 198 710,00 грн = 20 000,00 грн. Позивач не довів належними та допустимими доказами (жодними) факт завданої йому моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача. Сама по собі констатація у позовній заяві та відповіді про невиконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки права позивача поновлено шляхом постановлення рішень у справі №641/2397/25 та виконанням цього рішення відповідачем.

Інформація про рух цивільної справи. Ставлення учасників судового процесу до пред`явленого позову.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025 цивільна справа розподілена судді Слобідського районного суду м. Харкова Щепелевій Г.М.

Ухвалою судді від 10.03.2026 позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 23.03.2026 клопотання представника відповідача про участь в розгляді справи в режимі відеоконференції задоволено.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позов та наполягали на його задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача не визнала позов та заперечила проти його задоволення з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

20.05.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та згідно із ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на строк п`ять днів, тобто до 25.05.2026.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

22 серпня 1994 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Згідно із наказом від 29.04.2021 року №121/о позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників 29.04.2021 року.

29.04.2021 року між ОСОБА_1 та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України був укладений договір № 79 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, відповідно до умов якого підприємство зобов`язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 2.3.2 Додатку 19 до Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками.

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 договору про виплату матеріальної допомоги № 79 від 29.04.2021 посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 10 430,00 грн.; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 26 років 08 місяців та 08 днів. Розмір матеріальної допомоги становить 250 000 грн.

Зі змісту п.3.1 договору вбачається, що відповідач зобов`язався виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу в такому порядку: 1 посадовий оклад протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, а залишок суми матеріальної допомоги по 1 посадовому окладу кожні 2 місяці, починаючи з: 12-го місяця з дати підписання договору до повної виплати для матеріальної допомоги за п. 6.25.2 та 6.25.4 Колективного договору; 6-го місяця з дати підписання договору до повної виплати для матеріальної допомоги за п. 2.3.2 Додатку 19 Колективного договору.

Згідно із додатковою угодою № 1/80 від 29.04.2021 до Договору № 125 від 29.04.2021 року, укладеної між позивачем та відповідачем, замінено сторону в зобов`язанні з Харківського РСП Украероруху на Дніпровський РСП Украероруху.

З метою виконання умов договору № 79 від 29 квітня 2021 року було видано наказ № 352/о від 13 травня 2021 року «Про проведення виплати матеріальної допомоги», на підставі якого виплата ОСОБА_1 матеріальної допомоги здійснюється рівними частинами по 10 430,00 грн у період з 29 квітня 2021 року до 17 травня 2021 року, з 29 жовтня 2021 року до 28 грудня 2021 року, з 29 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року, з 01 березня 2022 року до 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року до 30 червня 2022 року, з 01 липня 2022 року до 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року до 31 жовтня 2022 року, з 01 листопада 2022 року до 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року до 28 лютого 2023 року, з 01 березня 2023 року до 30 квітня 2023 року, з 01 травня 2023 року до 30 червня 2023 року, з 01 липня 2023 року до 31 серпня 2023 року, з 01 вересня 2023 року до 31 жовтня 2023 року, з 01 листопада 2023 року до 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року до 29 лютого 2024 року, з 01 березня 2024 року до 30 квітня 2024 року, з 01 травня 2024 року до 30 червня 2024 року, з 01 липня 2024 року до 31 серпня 2024 року, з 01 вересня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, з 01 листопада 2024 року до 31 грудня 2024 року, з 01 січня 2025 року до 28 лютого 2025 року, з 01 березня 2025 року до 30 квітня 2025 року, з 01 травня 2025 року до 30 червня 2025 року, та 1 виплату у розмірі 10 110,00 грн. у період з 01 липня 2025 року до 31 серпня 2025 року.

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №141 від 30.03.2022 року було призупинено дію окремих положень колективного договору з 01.04.2022 року на час воєнного стану в Україні, окрім пунктів та їх окремих підпунктів 5.1-5.4, 5.4.1, 5.6, 5.8, 5.10, 5.11, 5.11.1, 5.11.2, 5.15, 5.17, 5.25, 5.27 та 5.28 розділу 5 колективного договору, додатків 2-7, 9 до колективного договору.

Зазначені обставини встановлені рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 28.05.2025 у справі № 641/2397/25, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 29.01.2026, не заперечуються учасниками справи, а тому в силу ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Матеріали справи містять копії платіжних інструкцій від 17.05.2021 №№ 873, 874, 875 від 16.12.2021 №№ 3570, 3571, 3572 від 22.02.2022 №№ 456, 457, 458 від 06.02.2026 №№ 164, 165, 166 про перерахування відповідачем позивачеві матеріальної допомоги за договором № 79 на загальну суму 230 000,00 грн. із утриманням податків та зборів.

Пунктом 4.1. договору від 29.04.2021 № 79, укладеного між сторонами, передбачено, що у разі невиплати матеріальної допомоги у строки, передбачені у п. 3.1 цього договору, підприємство сплачує працівнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки, починаючи з 11 робочого дня.

Спірні правовідносини регулюються главою 47 «Поняття зобов`язання. Сторони у зобов`язанні», главою 48 «Виконання зобов`язання», главою 51 «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» розділу І «Загальні положення про зобов`язання» та главою 52 «Поняття та умови договору», главою 53 «Укладення, зміна і розірвання договору» розділу ІІ «Загальні положення про договір» книги п`ятої «Зобов`язальне право», а також главою 52 «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої «Зобов`язальне право», главою 82 «Відшкодування шкоди» підрозділу 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Норми права, якими керується суд при вирішенні спору.

За загальним правилом, визначеним у ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з п.п. 1, 3 ч. 2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона(боржник)зобов`язана вчинити на користь другої сторони(кредитора)певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо)або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання),а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 1 ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально - економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема : нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

За змістом ч. 1 ст. 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19) за змістом ст.625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі №922/854/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року в справі №910/15264/21 наголосив, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Відповідно до положень ст.ст. 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За правилом з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору

Щодо стягнення невиплаченої суми матеріальної допомоги

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами 29.04.2021 року було укладено договір № 79 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором.

Також встановлено, що відповідач станом на дату розгляду справи частково виконав зобов`язання за цим договором: згідно із платіжними інструкціями від 17.05.2021, 16.12.2021, 22.02.2022 та 06.02.2026 позивачу загалом виплачено 230 000,00 грн. матеріальної допомоги із відрахуванням податків та зборів.

Отже, на час розгляду справи сума невиплаченої матеріальної допомоги за договором № 79 становить 20 000 грн (250 000 грн 10430 грн 10430 грн 10 430 грн 198 710 грн).

Доводи представника відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що умовами укладеного між сторонами договору не було враховано настання для відповідача форс-мажорних обставин, як наприклад, військова агресія російської федерації, у зв`язку із чим відповідач застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що виплата матеріальної допомоги позивачу обумовлена договором про виплату матеріальної допомоги, укладеним між сторонами 29.04.2021 року.

Даний договір є цивільно-правовим і на нього не поширюється дія вищевказаного нормативного акту, який згідно з ч. 1 ст. 1 Закону визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Також суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що оскільки було призупинено дію деяких положень колективного договору, то й укладений на основі колективного договору договір про виплату матеріальної допомоги теж призупиняє свою дію, адже це окремий правочин й сторони по справі не укладали окремі додаткові угоди щодо внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги.

Зокрема, як зазначено у мотивувальній частині постанови Харківського апеляційного суду від 29.01.2026 у справі № 641/2397/25, додаткова угода № 3 до договору № 79 від 29 квітня 2021 року, якою відповідач мав намір погодити з позивачем внесення змін до укладеного з ним договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором та призупинити його виконання, залишилась не підписаною ОСОБА_1 , а отже сторонами не було у встановленому пунктом 5.2 договору порядку погоджені зміни до нього. В свою чергу видача ДП «Украерорух» наказу № 141 від 30 березня 2022 року та наказу № 64 від 21 березня 2022 року не є способом внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором № 79.

З огляду на викладені обставини та на підставі вищенаведених правових норм про обов`язковість дотримання сторонами правочину його умов, суд вважає, позовні вимоги в цій частині ОСОБА_1 є законними і обґрунтованими, і такими, що підлягають частковому задоволенню: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна допомога, строк виплати якої настав згідно із умовами договору на момент ухвалення судового рішення, на загальну суму 20 000 грн.

Щодо стягнення пені

Зі змісту п.3.1 договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором № 79 від 29.04.2021 року, укладеного між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та позивачем, вбачається, що відповідач зобов`язався виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу в такому порядку: 1 посадовий оклад протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по 1 посадовому окладу кожні 2 місяці, починаючи з 6-го місяця з дати підписання договору.

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №352/о від 13.05.2021 року, були встановлені строки та розміри виплат матеріальної допомоги позивачу.

Як встановлено судом, 17.05.2021, 16.12.2021, 22.02.2022 на виконання договору № 79 відповідач виплатив позивачеві суми по 10 430,00 грн. та 06.02.2026 198 710,00 грн.

Судом встановлено, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху порушило строки виплати позивачу матеріальної допомоги, не виплативши позивачу своєчасно 21 платіж на загальну суму 218 710,00 грн. На підставі ч.1 ст. 549 ЦК України та п. 4.1 договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором № 79 від 29.04.2021 року позивач має право на отримання пені в розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки починаючи з 11 робочого дня. Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України відповідач не подав жодного доказу на підтвердження того, що у період часу з 16.05.2022 року Державне підприємство обслуговування повітряного руху було позбавлене можливості виконати зобов`язання за вказаним договором. Зокрема, виключно посилання на військові дії беззаперечно не свідчать про неможливість виконання відповідачем зобов`язань за вказаним договором та не звільняють його від цивільно-правової відповідальності. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі №922/854/21, від 31 серпня 2022 року в справі №910/15264/21. У будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання не виконане саме у зв`язку з воєнними діями. Як роз`яснив Верховний Суд в постановах від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17, від 21 вересня 2022 року у справі №911/589/21, від 4 жовтня 2022 року у справі №927/25/21, визнання сертифіката Торгово-промислової палати України беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Так, згідно з ч.1 ст.141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Однак в матеріалах цивільної справи відсутній сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Тому у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу пеню. Водночас суд не погоджується із розрахунком пені, запропонованими позивачем та відповідачем. Нарахування пені суд здійснює за період з 16.05.2022 по 06.02.2026 в розмірі 7076,78 грн.; з 15.07.2022 по 06.02.2026 в розмірі 6725,30 грн.; з 15.09.2022 по 06.02.2026 в розмірі 6282,38 грн.; з 15.11.2022 по 06.02.2026 в розмірі 5846,61 грн.; з 16.01.2023 по 06.02.2026 в розмірі 5403,69 грн.; з 15.03.2023 по 06.02.2026 в розмірі 4989,35 грн.; з 15.05.2023 по 06.02.2026 в розмірі 4553,58 грн.; з 17.07.2023 по 06.02.2026 в розмірі 4103,51 грн.; з 15.09.2023 по 06.02.2026 в розмірі 3716,89 грн.; з 15.11.2023 по 06.02.2026 в розмірі 3389,99 грн.; з 15.01.2024 по 06.02.2026 в розмірі 3120,11 грн.; з 15.03.2024 по 06.02.2026 в розмірі 2863,64 грн.; з 15.05.2024 по 06.02.2026 в розмірі 2617,00 грн.; з 15.07.2024 по 06.02.2026 в розмірі 2386,74 грн.; з 16.09.2024 по 06.02.2026 в розмірі 2153,34 грн.; з 15.11.2024 по 06.02.2026 в розмірі 1931,07 грн.; з 15.01.2025 по 06.02.2026 в розмірі 1700,23 грн.; з 17.03.2025 по 06.02.2026 в розмірі 1447,20 грн.; з 15.05.2025 по 06.02.2026 в розмірі 1185,88 грн.; з 15.07.2025 по 06.02.2026 в розмірі 915,70 грн.; з 15.09.2025 по 06.02.2026 в розмірі 621,42 грн.

Загальний розмір пені до стягнення становить 73 030,41 грн., тому позовні вимоги в цій частини підлягають частковому задоволенню.

Водночас щодо клопотання відповідача про зменшення суми пені до 20 % суд зазначає таке.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов`язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

У будь якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.

На підтвердження викладених у відзиві доводів щодо зменшення до 20 % заявленої до стягнення суми пені відповідачем не надано жодного належного доказу.

Як вже зазначено судом вище, виключно посилання на військові дії беззаперечно не свідчать про наявність підстав для зменшення неустойки. Окрім того, суд бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, яке відповідачем виконано на 17 відсотків, не доведення відповідачем поважності причин несвоєчасного виконання зобов`язання; поведінку відповідача, яка свідчить про невжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

За таких обставин суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню із відповідача.

Щодо стягнення трьох відсотків річних

На підставі ч.2 ст. 625 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання сплатити ОСОБА_1 три відсотки річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас суд не погоджується із розрахунками, запропонованими сторонами справи. Нарахування трьох відсотків річних суд здійснює: з 30.04.2022 по 06.02.2026 в розмірі 1181,30 грн.; з 30.06.2022 по 06.02.2026 в розмірі 1129,01 грн.; з 31.08.2022 по 06.02.2026 в розмірі 1075,86 грн.; з 31.10.2022 по 06.02.2026 в розмірі 1023,57 грн.; з 31.12.2022 по 06.02.2026 в розмірі 971,28 грн.; з 28.02.2023 по 06.02.2026 в розмірі 920,70 грн.; з 30.04.2023 по 06.02.2026 в розмірі 868,40 грн.; з 30.06.2023 по 06.02.2026 в розмірі 816,11 грн.; з 31.08.2023 по 06.02.2026 в розмірі 762,96 грн.; з 31.10.2023 по 06.02.2026 в розмірі 710,67 грн.; з 31.12.2023 по 06.02.2026 в розмірі 658,38 грн.; з 29.02.2024 по 06.02.2026 в розмірі 607,08 грн.; з 30.04.2024 по 06.02.2026 в розмірі 554,93 грн.; з 30.06.2024 по 06.02.2026 в розмірі 502,78 грн.; з 31.08.2024 по 06.02.2026 в розмірі 449,77 грн.; з 31.10.2024 по 06.02.2026 в розмірі 397,62 грн.; з 31.12.2024 по 06.02.2026 в розмірі 345,47 грн.; з 28.02.2025 по 06.02.2026 в розмірі 294,90 грн.; з 30.04.2025 по 06.02.2026 в розмірі 242,61 грн.; з 30.06.2025 по 06.02.2026 в розмірі 190,31 грн.; з 31.08.2025 по 06.02.2026 в розмірі 132,96 грн.

Загальний розмір трьох відсотків річних до стягнення становить 13 836,67 грн. У судовому засіданні позивачем підтримано позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 13 830,27 грн., тому з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства з відповідача належить стягнути на користь позивача три відсотки річних за час прострочення виконання зобов`язання у загальному розмірі 13 830,27 грн.

Щодо стягнення суми інфляційних втрат

На підставі ч.2 ст. 625 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання сплатити ОСОБА_1 суму інфляції за час прострочення виконання грошового зобов`язання. Суд перевірив та погоджується із розрахунком, наданим позивачем. Нарахування інфляційного збільшення суд здійснює: з 30.04.2022 по 06.02.2026 в розмірі 4804,17 грн.; з 30.06.2022 по 06.02.2026 в розмірі 3957,64 грн.; з 31.08.2022 по 06.02.2026 в розмірі 3702,17 грн.; з 31.10.2022 по 06.02.2026 в розмірі 3100,41 грн.; з 31.12.2022 по 06.02.2026 в розмірі 2912,95 грн.; з 28.02.2023 по 06.02.2026 в розмірі 2715,04 грн.; з 30.04.2023 по 06.02.2026 в розмірі 2494,93 грн.; з 30.06.2023 по 06.02.2026 в розмірі 2328,56 грн.; з 31.08.2023 по 06.02.2026 в розмірі 2587,82 грн.; з 31.10.2023 по 06.02.2026 в розмірі 2420,25 грн.; з 31.12.2023 по 06.02.2026 в розмірі 2267,44 грн.; з 29.02.2024 по 06.02.2026 в розмірі 2179,03 грн.; з 30.04.2024 по 06.02.2026 в розмірі 2091,25 грн.; з 30.06.2024 по 06.02.2026 в розмірі 1748,64 грн.; з 31.08.2024 по 06.02.2026 в розмірі 1676,01 грн.; з 31.10.2024 по 06.02.2026 в,21 грн.; з 31.12.2024 по 06.02.2026 в розмірі 909,00 грн.; з 28.02.2025 по 06.02.2026 в розмірі 685,62 грн.; з 30.04.2025 по 06.02.2026 в розмірі 445,23 грн.; з 30.06.2025 по 06.02.2026 в розмірі 220,46 грн.; з 31.08.2025 по 06.02.2026 в розмірі 255,12 грн.

З огляду на це з відповідача на користь позивача належить стягнути суму інфляційних втрат за час прострочення виконання грошових зобов`язань у розмірі 44 787,95 грн.

Щодо позовної давності

Відповідно до положень Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності було призупинено, а саме: згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX): «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Крім того, відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX) було встановлено, що у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії», а згідно із редакцією закону, що діяла з 30.01.2024 на підставі Закону від 08.11.2023 № 3450-IX: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений ЦКУ, було зупинено на строк дії такого стану.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (набрав чинності з 04.09.2025).

Тож, перебіг строків позовної давності було призупинено з 2 квітня 2020 року на період карантину та з 17 березня 2022 року на час воєнного стану до 04 вересня 2025 року.

Отже, з урахуванням наведених норм права, якими подовжено/зупинено перебіг позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, суд приходить до переконання, що позивач звернувся до суду до спливу строку позовної давності.

Щодо стягнення моральної шкоди

Як на підставу для відшкодування моральної шкоди позивач посилається на невиконання відповідачем грошового зобов`язання за договором №79 від 29.04.2021, що завдало йому моральних страждань, душевного дискомфорту та емоційного напруження, невиплата та пропуск строків виконання обов`язків вплинули на його достаток та фінансову стабільність.

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме особу, яка її завдала; по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.

Надавши оцінку вказаним позивачем доводам, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження юридичних фактів, які складають підставу для відшкодування моральної шкоди.

Розподіл судових витрат

Щодо судового збору

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 1 581,51 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 2912002718 від 23.02.2026. Пред`явлений позов задоволений частково, а саме на 95,89 % ((20 000 грн. + 73 030,41 грн. + 13830,27 грн. + 44 787,95 грн.): 158 150,35 грн х 100%).

З огляду на це з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь позивача належить стягнути витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 516,51 грн. (1 581,51 грн. : 100% х 95,89 %).

Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.ст.263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України про стягнення суми боргу, компенсації моральної шкоди, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064) на користь ОСОБА_1 суму грошової матеріальної грошової допомоги за договором в розмірі 20 000 грн. 00 коп., пеню в розмірі 73 030 грн. 41 коп.; три відсотки річних в розмірі 13 830 грн. 27 коп. та суму інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 44 787 грн. 95 коп., а всього 151 648 (сто п`ятдесят одна тисяча шістсот сорок вісім) грн. 63 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування Повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 516 (одна тисяча п`ятсот шістнадцять) грн. 51 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Державне підприємство Обслуговування Повітряного руху України, місцезнаходження: 08324, Київська обл., Бориспільський р-н, територіальна громада Гірська, «Украерорух» масив, буд. 1, код ЄДРПОУ 19477064.

Суддя Г.М.Щепелева