Рішення № 136797549, 25.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Київ №320/8511/23

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Головенка О.Д., суддів: Колеснікової І.С., Перепелиці А.М., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство соціальної політики України про визнання протиправними та нечинними пункти постанови, зобов`язання вчинити певні дії

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, звернувся ОСОБА_1 із позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просить суд:

визнати протиправним та нечинним визначене в п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" посилання на обмеження розміру збільшення пенсії максимальним розміром пенсії, визначеного законом;

визнати протиправним та нечинним абзац 2 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», а саме що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1 500,00 грн;

зобов`язати Кабінет Міністрів України викласти п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" наступним чином: Установити, що з 01.03.2023 розміри пенсій, призначених відповідно до ст. 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31.12.2022 включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений п. 1 цієї постанови, з урахуванням положень передбачених п. 10 цієї постанови без обмеження максимальним розміром пенсії, встановленим законом;

зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 09.01.2024 позов задовольнив частково:

визнав протиправним та нечинним в абзаці першому п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії, визначеного законом;

визнав протиправним та нечинним абзац 2 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України № 168 щодо визначення розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, який не може перевищувати 1500 грн;

у решті позовних вимог відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04.09.2024 скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 в частині та виніс нову постанову, якою відмовив в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та нечинним абзацу 2 п. 10 постанови Кабінет Міністрів України № 168 щодо визначення розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1-7 цієї постанови, який не може перевищувати 1500 грн.

У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 17.12.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 скасувати, справу направив на новий розгляд до суду 1 інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 прийнято справу до провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження колегією суддів, призначено підготовче засідання.

Також даною ухвалою зобов`язано Кабінет Міністрів України не пізніше як за 7 днів до підготовчого засідання опублікувати оголошення про знаходження у провадженні Київського окружного адміністративного суду адміністративної справи № 320/8511/23 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним визначене п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" (далі Постанова № 168) посилання на обмеження розміру збільшення пенсії максимальним розміром пенсії, визначеного законом, абзац 2 п. 10 Постанови № 168, а саме що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1 500,00 грн та зобов`язання вчинити певні дії у виданні, в якому цей нормативно-правовий акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Протокольною Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті у складі колегії суддів головуючий суддя Головенко О.Д., судді Колеснікова І.С. та Перепелиця А.М.

Протокольною Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має статус інваліда війни 3 групи та є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України, отримує пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та а деяких інших осіб» №2262 (далі Закон № 2262), перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Прийнята Кабінетом Міністрів України 24.02.2023 постанова № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" (далі Постанова №168), п. 2 та абзац 2 п. 10 якої порушують права та інтереси щодо встановлення з 01.03.2023 обмеження збільшення розміру пенсії в результаті її перерахунку із застосуванням коефіцієнта збільшення, у межах максимального розміру пенсії, який визначено законом та за яким розмір такого збільшення не може перевищувати 1 500,00 грн.

Як наслідок, застосовуючи п. 2 та п. 10 Постанови № 168, після перерахунку пенсії позивача з 01.03.2023 із застосуванням коефіцієнту збільшення 1,197, розмір збільшення пенсії склав 3088,15 грн та виплату його пенсії було обмежено у розмірі 1 500 грн.

ОСОБА_1 наполягає, що положення п. 2 Постанови № 168 порушують ст. 22 Конституції України щодо звуження змісту існуючих прав і свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції щодо мирного володіння своїм майном. Посилаючись на норми Законів України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ, «Про державний бюджет на 2023 рік», застосовуючи висновки викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, якими ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 щодо обмеження пенсії максимальним розміром 10740 грн в період з 01.01.2016 по 20.12.2016, визнана неконституційною з 20.12.2016 та вказуючи на висновки Верховного Суду, серед інших, викладені в постановах від 21.09.2021 у справі № 370/2610/17 та від 18.05.2022 у справі №380/12337/20, зазначає про належне застосування норм Законів № 2262 та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норм Закону про реформування пенсійної системи.

Відповідачем Кабінетом Міністрів України, 25.02.2026 подано до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає про те, що метою прийняття Постанови № 168 є забезпечення проведення з 01.03.2023 індексації пенсій шляхом підвищення на коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії, розмірів пенсій, у тому числі військовослужбовцям, державним службовцям (ч. 2 ст. 42 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Постановою №168 також пропонується підвищення розмірів матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів, яким здійснювалися доплати до мінімальних розмірів відповідно до програм, запроваджених у попередніх роках.

Проект оскаржуваної Постанови №168 було погоджено без зауважень Міністерством юстиції, Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні, Пенсійним фондом України, Спільним представницьким репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні без зауважень.

Рішенням Конституційного Суду від 26.12.2011 № 20-рп/2011 зауважено, що невід`ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов`язок виконання соціальної політики держави у цій сфері.

У Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в п. 2, 3 ст. 116 Конституції України.

Відтак, відповідач вказує, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Вказуючи на висновки в рішенні Конституційного Суду України від 02.03.1999 №2-рп/99, керуючись ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України (далі БК України) з метою визначення механізму індексації пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168.

Відповідач звертає увагу, що п. 3 розділу «Прикінцеві перехідні положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» (далі - Закон № 2710) на 2023 рік зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Водночас, п. 8 розділу «Прикінцеві перехідні положення» Закону № 2710 встановлено, зокрема, що у 2023 році ч. 2 ст. 42 Закону № 1058 застосовується у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України. Посилаючись також на доповідну записку до проекту оскаржуваної Постанови № 168, в умовах дії воєнного стану видатки на першу чергу спрямовувалися на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану, проект акта розроблено в першу чергу з метою забезпечення у 2023 році збільшення мінімальним виплат найбільш вразливим категоріям пенсіонерів, а також проведення індексації пенсій, вказує, що розмір збільшення пенсії не може перевищувати 1500 гривень.

Вказуючи також на Рішення Конституційного Суду від 26.12.2011 №20-рп/2011, від 02.03.1999 №2-рп/99, позиції Європейського суду з прав людини в рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», від 07.07.1989 у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства», від 17.10.1986 у справі «Ріс проти Сполученого Королівства», п. 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2710, відповідач наполягає, що діяв в межах своєї компетенції та своїх повноважень, не порушує права, свободи та інтереси військовослужбовців спірними пунктами Постанови №168, просить суд відмовити в задоволенні позову.

У відповіді на відзив позивач, вважає, що посилання відповідача на законодавство, яке встановлює та регулює обставини введеного в країні воєнного стану, регулює повноваження та права Кабінет Міністрів України , відповідач діє в порушення ст. 17 Конституції України. Вказуючи на положення ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 64 Конституції України, позивач вважає, що в період воєнного стану основні права, свободи та інтереси не можуть порушуватись державою в особі відповідного органу, забезпечення Кабінет Міністрів України національної безпеки і оборони, здійснення заходів правового режиму воєнного стану, не є належним обґрунтуванням законності спірних пунктів Постанови №168. Також, позивач зазначив про те, що тлумачення та застосування відповідачем п. 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2710 не заслуговує на увагу, оскільки положення вказаного п. розділу, ст. 64 Закону № 2262, ч. 2 ст. 42 Закону № 1058 не містять визначення обмеження розміру підвищення пенсій військовослужбовців до розміру 1500,00 грн та обмеження пенсії максимальним її розміром, визначеного законом. Просить відхилити відзив відповідача та заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

31.05.2023 третьою особою - Міністерством соціальної політики України (далі Мінсоцполітики) подано до суду пояснення по справі.

У своїх письмових поясненнях Мінсоцполітики вказує, що відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. У рішенні № 3-рп від 25.01.2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 ст. 116 Конституції України. Нормативно - правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються - бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до - п. 5 ч. 1 ст. 4 БК України. Суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання БК України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Таким чином, в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст. 95, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч. 1 ст. 4 БК України та п. 2 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з положеннями ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 117 Конституцій - України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно- правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання БК України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Посилаючись на висновки Верховного Суду в постанові від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22 третя особа вказує на оцінку адміністративним судом здійснених заходів органів державної влади в умовах воєнного стану, зокрема, щодо виділення/перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення заходів військового стану та проведення мобілізації, встановлення доцільності таких заходів, сумісності нормам Конституції України.

Враховуючи також Рішення Конституційного Суду від 26.12.2011 №20-рп/2011 вважає, що Кабінет Міністрів України регулює порядок, розмір соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету відповідно до Конституції та законів України. В оскаржуваному абзаці другому п. 10 Постанови № 168 установлено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами Постанови № 168, не може перевищувати 1 500,00 грн. Вказуючи на п. 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, ч. 1 ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення" Закону України «Про затвердження Державного бюджету України на 2023 рік" установлено, у 2023 році ч. 2 ст. 42 Закону № 1058 застосовується у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 42 Закону для забезпечення індексації пенсій щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. З урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану, Постанову № 168 розроблено насамперед для забезпечення у 2023 році збільшення мінімальних виплат найбільш вразливим категоріям пенсіонерів, а також проведення індексації пенсій.

Постановою № 168 визначено у 2023 році рівень збільшення для пенсій, відтак, Постановою № 168 визначено у 2023 році рівень збільшення для пенсій, призначених у 2020-2022 роках, у мінімальному розмірі 100 грн, а максимальний розмір збільшення не може перевищувати 1 500,00 грн (з урахуванням першочергового - спрямування видатків на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану).

Мінсоцполітики, вказуючи на висновки Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп у справі № 1-38/2016, зокрема, Рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р (ІІ)/2022 у справі №3-102/2021 (121/21, 415/21), п. 3 резолютивної частини останнього, яким ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668 визнана неконституційною, таки втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним судом цього Рішення, а саме з 12.04.2023, у зв`язку з чим, на час прийняття спірної Постанови №168 діяли норм щодо обмеження пенсій, призначених Законом №2262, максимальним розміром.

Мінсоцполітики вважає, що позивачем не підтверджено належними доказами своєї правової позиції, не наведено достатніх обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог, Кабінет Міністрів України не порушував прав позивача та діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером по інвалідності відповідно до вимог Закону № 2262 та отримує пенсію, перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.12.2005, виданого Управлінням МВС України в Донецькій області, позивач є учасником бойових дій, ветераном війни та має статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи.

Із поданою заявою про збільшення позовних вимог позивач додав також копію посвідчення інваліда 2 групи виданого, 11.04.2023 Управлінням соціального захисту населення Червоноградської РДА Серія А №027654.

З наданого до справи копії розрахунку пенсійної виплати станом на березень 2023 року, розмір пенсії ОСОБА_1 до виплати склав 17 853,80 грн, що складається із основного розміру пенсії (60% від грошового забезпечення у розмірі 11 000,63 грн, з урахуванням індексації 14425,3 грн) 17 175,90 грн; індексація базового ОСНП2022 (13750,70*0,140) 1 925,11 грн; індексація базового ОСНП2023 (15675,9*0,197) 1 500,00 грн; в т.ч. збільшення основного розміру пенсії (25%) від суми 11 000,63 гривні 2 750,16 грн; інвалід війни 3 групи 627,90 грн; інвалід війни 3 групи 50 грн.

Предметом спору у справі є абзац 1 п. 2 та абз. 2 п. 10 Постанови № 168 щодо обмеження розміру збільшення пенсії максимальним розміром пенсії, визначеного законом та щодо розміру такого збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, який не може перевищувати 1 500 грн.

За вказаною Постановою № 168, яка набула чинності з 01.03.2023, відповідно до п. 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» Кабінет Міністрів України постановив:

« 1. Установити, що з 01.03.2023 перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197», зокрема,

« 2. Установити, що з 01.03.2023 розміри пенсій, призначених відповідно до ст. 13, 21 і 36 Закону № 2262 (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31.12.2022 включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених п. 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.

Підвищення пенсії, передбачене абзацом 1 цього пункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб.

Підвищення на коефіцієнт збільшення, установлений п. 1 цієї постанови, застосовується також у разі поновлення виплати пенсії, призначеної до 31.12.2022ь відповідно до Закону № 2262, та перерахунку пенсії відповідно до Закону № 2262, крім перерахунків у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за зазначеним Законом.

Підвищення пенсії, передбачене цим пунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262.

3. Установити, що з 01.03.2023 розміри пенсій, передбачені абзацами другим і третім ч. 1 ст. 22 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови.» …. та,

« 10. Установити, що:

у разі коли розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1-7 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;

розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1 500 грн.

11. Установити, що з 01.04.2023 без додаткового звернення особи проводиться перерахунок пенсії, передбачений абзацом 5 ч. 4 ст. 42 Закону.

Перерахунок пенсій, передбачений абзацом першим цього п. , проводиться після надходження до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 1 квартал 2023 року.

12. Установити, що фінансування виплат, передбачених пунктами 6-8 та абзацом другим п. 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету...».

ОСОБА_1 вказує, що за п. 1 Постанови № 168 під час перерахунку його пенсії з 01.03.2023 пенсійним органом застосовано коефіцієнт збільшення 1,197, розмір збільшення пенсії склав 3088,15 грн (15 675,9 основний розмір пенсії х0,197 коефіцієнт збільшення), та виплату його пенсії було обмежено у розмірі 1 500 грн.

Позивач вважає, що п. 2 та абзацом 2 п. 10 Постанови № 168 порушені його права, свободи та інтереси на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання належного розміру пенсії по інвалідності, призначеної військовослужбовцю за Законом № 2262, вказані пункти Постанови № 168 обмежують його пенсію застосованим Кабінет Міністрів України обмеженням пенсії максимальним розміром та визначеним Кабінет Міністрів України розміром збільшення такої за наслідками проведеного з 01.03.2023 перерахунку сумою в розмірі 1 500,00 грн ОСОБА_1 наполягає, що обмеження пенсії максимальним розміром вже переглядалось Конституційним Судом та винесені відповідні рішення Верховним Судом, додав постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі № 200/1788/23 щодо визнання протиправними дій Пенсійного фонду щодо обмеження розміру виплаченої з 01.03.2023 та з 10.03.2023 індексації пенсії відповідно до Постанови №168 розміром 1 500,00 грн та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії з 01.03.2023 без обмеження пенсії максимальним розміром та граничним розміром 1 500,00 грн, наполягає, що зазначення Кабінет Міністрів України в Постанові № 168 обмеження пенсії максимальним розміром та застосування коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати в Україні (індексації) під час перерахунку пенсії та визначення граничного розміру такого збільшення 1 500,00 грн є порушенням Конституційних та Конвенційних прав громадянина, військовослужбовця, у зв`язку з чим спірні пункти Постанови № 168 просить суд скасувати та викласти у відповідній редакції.

В свою чергу, відповідач Кабінет Міністрів України вважає, що пункти спірної Постанови № 168 не порушують права, свободи та інтереси позивача, Постанова №168 прийнята з метою забезпечення проведення з 01.03.2023 індексації пенсій шляхом підвищення на коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії, розмірів пенсій, у тому числі військовослужбовцям, державним службовцям, та відмітив, що пунктом 3 розділу «Прикінцеві перехідні положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» на 2023 рік зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та водночас, п. 8 розділу «Прикінцеві перехідні положення» Закону № 2710 встановлено, зокрема, що у 2023 році частина друга ст. 42 Закону № 1058 застосовується у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України. Враховуючи оголошений в країні воєнний стан з 24.02.2022, ст. 20 БК України, законодавство, що регулює повноваження Кабінет Міністрів України , відповідач вважає, що під час прийняття Постанови № 168 діяв відповідно до Конституції України, у спосіб та в межах повноважень, враховуючи норми діючого законодавства, в задоволенні позову просить відмовити.

Третя особа вважає спірні пункти Постанови № 168 правомірними, відсутні обставини, факти та докази порушення останньою прав, свобод та інтересів позивача, в позові просить суд відмовити.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 264 КАС України передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених ч. 1 ст. 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності (ч. 3 ст. 264 КАС України).

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільних прав, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися у цій справі, колегія суддів виходить з приписів ч. 2 ст. 55 Конституції України, згідно якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень ст. 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 1, ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 2 Конституції України Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, що визначено частиною другою ст. 3 Конституції України.

Статтею 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. 1, 2, 5 ст. 17 Конституції України); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

За частиною першою ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом.

В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення, що визначено та закріплено відповідно пунктом 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

Обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей установлено частиною п`ятою ст. 17 розділу I «Загальні засади» Конституції України, який визначає основи конституційного ладу в Україні, зокрема, суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, захист яких покладено на Збройні Сили України та інші військові формування, створені відповідно до законів України.

В абзаці тринадцятому п. 4 мотивувальної ч. Рішенні Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018 наголошено, що припис ч. 5 ст. 17 Конституції України слід розуміти як такий, що покладає на державу обов`язок забезпечувати також соціальний захист громадян України - ветеранів війни, зокрема осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та членів сімей осіб, які захищали Вітчизну, її незалежність, суверенітет та територіальну цілісність.

Абзаци четвертий - сьомий підп. 5.1 п. 5 мотивувальної ч. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 наголосив, що «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою ст. 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні ч. 5 ст. 17 Основного Закону України»; припис ч. 5 ст. 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; «виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України.

Конституційний Суд України в абзаці 6, 7 підп. 2.2 п. 2 мотивувальної ч. Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016 наголосив на тому, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша ст. 17 Конституції України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Відповідно встановлений ч. 5 ст. 17 Конституції України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї, що згадано в Рішенні Конституційний Суду України (Другий сенат) у Рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021.

Конституційний Суд України в абзаці другому п. 5 мотивувальної ч. згаданого вище Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 наголосив також, що в аспекті ч. п`ятої ст. 17 Конституції України держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності; невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підриває довіру до держави.

Конституційний Суд України в абзаці 8 підп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини згаданого також вище Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 висловив свою юридичну позицію, відповідно до якої норми-принципи ч. п`ятої ст. 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними й мають безумовний характер; тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені.

Застосуванню відповідно підлягають наголошені висновки в Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021 про те, що пенсійне забезпечення як основний складник соціальних гарантій високого рівня стосовно громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, не може бути скасоване або обмежене.

Колегія суддів в даній справі відповідно враховує вказані висновки Конституційного Суду та обставини оголошеного в країні воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 3), який донині продовжено Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб та послідуючим Указом Президента від 6 листопада 2023 року № 734/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 08.11.2023 № 3429-IX з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 строком на 90 діб.

Відповідно до п. 3 Указу № 64/2022 (в редакції 24.02.2022 та яка відповідає редакції чинній на 10.11.2023) у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Так, пп. 2 п. 4 вказаного Указу № 64/2022 постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (надалі Закон № 389) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку цих обмежень.

Частиною 1 та 2, 20 ст. 20 Закону № 389 визначено, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені ч. 2 ст. 64 Конституції України.

Відповідно, колегія суддів зазначає, що за ч. 1 ст. 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч. 2 ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції України.

Відповідно до згаданої вище та застосованої судом ст. 46 Конституції України слідує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Колегія суддів вважає необхідним наголосити та зазначити, що норма ст. 46 Конституції України гарантує та забезпечує громадянам право на соціальний захист, що відповідно включає право на забезпечення їх в разі, зокрема повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості, враховує та зауважує, що відповідно пенсії та інші види соціальних виплат, які є основним джерелом існування мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом та вказана норма ч. 2 ст. 64 Конституції України передбачає, що права і свободи громадянина «можуть» бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, виокремивши права та свободи які «не можуть бути обмежені» та передбачені такі статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Так, суд вказує, що Конституція Україні в частині 2 ст. 64 передбачає «можливість» обмеження прав та свобод громадянина, що не означає регламентованим таке обмеження Конституцією України, останні «можуть» встановлюватись відповідними законами із дотриманням положень Конституції України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Між тим, організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794).

Статтею 1 Закону № 794 регламентовано, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

В контексті положень ч. 1 ст. 2 Закону № 794 до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (п. 3) та здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (п. 7).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 3 Закону № 794 діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень ст. 4 Закону № 794 Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону № 794 діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів (ч. 2 ст. 19 Закону № 794).

За ст. 20 Закону № 794 до основних повноважень Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема,

у сферах соціальної політики, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій;

у сфері національної безпеки та обороноздатності: здійснює заходи щодо охорони та захисту державного кордону України і території України; здійснює заходи щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань; здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу; вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань; забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей; здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану; забезпечує здійснення заходів із запобігання загрозам безпеці критичної інфраструктури та забезпечення безпеки критичної інфраструктури; забезпечує планування відновлення функціонування критичної інфраструктури у випадках надзвичайних ситуацій, яким не можна запобігти; забезпечує стійкість критичної інфраструктури до ідентифікованих загроз і небезпек; вирішує питання забезпечення участі військовослужбовців України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у порядку, визначеному законом; визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу.

Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 20 Закону № 794).

Статтею 41 Закону № 794 регламентовано, що Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до ст. 6 цього Закону.

У той же час, положення частин 1-5 ст. 49 Закону № 794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

Статтею 50 Закону № 794 врегульовано порядок підготовки актів Кабінету Міністрів України.

Так, право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністром України, Першим віце-прем`єр-міністром України, віце-прем`єр-міністрами України, а також міністром, який не очолює міністерство. Такі проекти за дорученням відповідних членів Кабінету Міністрів України можуть готуватися Секретаріатом Кабінету Міністрів України, якщо предмет їх правового регулювання не належить до компетенції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп`ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов`язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 51 Закону № 794 постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до ст. 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

У той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі Регламент), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану.

Згідно із п. 1 параграфу 32 глави 2 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення правової експертизи Мін`юсту та експертизи Секретаріату Кабінету Міністрів.

Відповідно до п. 1 параграфу 33 глави 2 Регламенту головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню всіма заінтересованими органами, а також Мінфіном, Мінекономіки та Мінцифри (п. 5 § 33 гл. 2 Регламенту).

При цьому, під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, відповідний проект акта в обов`язковому порядку надсилається уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців (абз. 2 п. 7 § 33 гл. 2 Регламенту).

Проект акта Кабінету Міністрів розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями та висновками, передбаченими пунктами 5 та 5-1 § 33 цього Регламенту), а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) (пункт 1 § 44 Регламенту).

Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти до висновку, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

При цьому Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, проекти яких, в окремих випадках готуються міністерствами, діяльність яких підлягає контролю Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 ст. 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Відповідно до ст. 49 Закону № 794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти, зокрема - постанови.

У рішеннях Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Наведене в сукупності свідчить про передбачене чинним законодавством України право Кабінету Міністрів України формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи та зокрема, врегульовувати порядок та розміри соціальних виплат і допомоги, враховуючи державний бюджет.

Відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423 (зі змінами) (далі - Положення) Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізацію державної політики зокрема, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, державного регулювання та нагляду за дотриманням норм Закону № 1058 щодо призначення (перерахування) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду України з Фондом соціального страхування.

Згідно п. 4 Положення, Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належить до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України; розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.

Мінсоцполітики у своїй діяльності керується Конституцією та указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими України відповідно до Конституції та законами України, актами Кабінету Міністрів України іншими актами законодавства.

Відповідно, Мінсоцолітики забезпечує формування та реалізацію державної політики в соціальній сфері, дотриманням норм Закону № 1058 щодо призначення (перерахування) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодію відповідних державних органів, розробляє проекти законів та нормативно-правових актів, вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства в межах компетенції та повноважень, визначених чинним законодавством.

Згідно ст. 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Згідно положень ст. 4 БК України бюджетне законодавство складається, зокрема, з Конституції України, Закону про Державний бюджет, інших законів, що регулюють бюджетні відносини, передбачених ст. 1 цього Кодексу, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених п. 3 та 4 цієї частини статті.

На нормативно-правові акти та рішення, прийняті на підставі і на виконання вимог цього Кодексу, не поширюється дія законодавства щодо здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Абзацом третім підп. 2 п. 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень БК України в редакції Закону України від 03.03.2022 № 2118-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану" установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Тобто, Держава в особі Верховної Ради України бюджетним законодавством в умовах воєнного стану надала можливість Кабінету Міністрів України змінити (звузити) обсяги та розміри соціального забезпечення осіб, які відбувають службу в воєнний час, втратили працездатність та, які перебувають на пенсії.

Та, суд зазначає, що зміна, обмеження, звуження таких прав на належне соціальне забезпечення має відповідати положенням Конституції України та нормам діючого законодавства.

Враховуючи позиції сторін по справі та предмет спору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно абз. 1 п. 2 Постанови № 168 установлено що з 01.03.2023 розміри пенсій, призначених за Законом № 2262 (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31.12.2022 включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений п. 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених п. 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.

Тобто, як вважає позивач під час перерахунку пенсії з 01.03.2023 застосовується коефіцієнт підвищення визначений п. 1 вказаної Постанови № 168, з урахуванням положень, передбачених п. 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, відповідно застосовуючи таке підвищення пенсії здійсненого в межах максимального розміру пенсії. Таке застосування максимального розміру пенсії, визначеного законом, позивач вважає протиправним, враховуючи Рішення Конституційного Суду від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та усталену судову практику, обмеження пенсії максимальним розміром порушує права на отримання належного розміру пенсії.

Щодо зазначення в абз. 1 п. 2 спірної Постанови № 168 Кабінет Міністрів України обмеження пенсії максимальним розміром, визначеним законом колегія суддів зазначає та враховує слідуюче.

Відповідно до ст. 1-1 Закону № 2262, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058 та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Статтею 64 Закону № 2262 встановлено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії у році, в якому проводиться індексація пенсії, не перераховувалися відповідно до ч. 4 ст. 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058.

Пунктом 8 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2710 встановлено, що у 2023 ст. 64 Закону № 2262 застосовується у порядку, на умовах та строки, що визначені Кабінетом Міністрів України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668), який набрав чинності 01.10.2011.

Відповідно до положень ст. 2 Закону № 3668 максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668 було внесено зміни у ст. 43 Закону № 2262, яку викладено у відповідній редакції, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262.

Згідно з пунктом 2 резолютивної ч. вказаного Рішення положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають ст. 17 Конституції України, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи ч. 5 ст. 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668, яким внесено зміни у ст. 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668.

Тобто, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 та положення ч. 1 ст. 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає ст. 17 Конституції України положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262.

При цьому положення ст. 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст ч. сьомої ст. 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

В постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, Верховний Суд зазначив:

"на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668 - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення ст. 2 Закону № 3668.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

В постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668."

Враховуючи вищезазначене слідує, що під час вирішення судом спірних правовідносин щодо обмеження пенсії військовослужбовця максимальним розміром, застосуванню судом підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668, відтак, вбачається, що згаданим Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 в редакції внесеними змінами Законом № 3668, визнано неконституційною, обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, вказана спірна норма порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою ст. 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Колегія суддів також враховує та зазначає, що приписами ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668), установлено, що „максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 2262, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Прикінцевими та перехідними положеннями п. 1 та 2 Закону № 3668 визначено, що Закон набирає чинності з 01.10.2011, крім абзацу одинадцятого підп. 11 та абзацу сто тридцять восьмого пп.. 17 п. 6 розділу II цього Закону, які набирають чинності з 01.01.2012 та обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Наступними законами були внесені зміни до ст. 2 Закон № 3668 , якими було визначено періоди застосованого обмеження (у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, по 31.12.2017) та визначення обмеження пенсії її максимальним розміром (10 740 грн).

Рішенням Конституційного Суду (Другий Сенат) № 7-р(II)/2022 від 12.10.2022 справа № 3-102/2021 (231/21, 415/21) приписи ст. 2 зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В п. 4 вказаного Рішенням Конституційного Суду (Другий Сенат) № 7-р(II)/2022 від 12.10.2022 зазначено також, що згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України враховує, що в Україні у зв`язку з агресією російської федерації проти України введено воєнний стан (Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 зі змінами).

Конституційний Суд України вважає, що потрібно відтермінувати втрату чинності приписами ст. 2 Закону № 3668, які суперечать Конституції України та з метою забезпечення соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, вказує, що Верховна Рада України має привести нормативне регулювання зазначених питань у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Відповідно, п. 2 резолютивної ч. Рішення Конституційний Суд України приписи ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 07.07.2011 № 3668 зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Враховуючи, що Рішення Конституційного Суду (Другий Сенат) № 7-р(II)/2022 ухвалене 12.10.2022, приписи ст. 2 Закону № 3668 зі змінами втрачають свою чинність з 12.04.2023.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що в даній справі підлягають застосуванню норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, останнім відповідно положення ч. сьомої ст. 43 Закону № 2262 в редакції внесеними змінами Законом № 3668, визнано неконституційною, обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262.

Відтак, втрата чинності приписів ст. 2 Закону № 3668 з 12.04.2023, яка встановлювала спірні обмеження пенсії максимальним розміром, та якою було внесено зміни до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, пов`язана із обставинами оголошеного в країні воєнного стану, що як наслідок потребує необхідного часу Верховній Раді України привести нормативне регулювання зазначених питань у відповідність із Конституцією України та із Рішенням Конституційного Суду (Другий Сенат) № 7-р(II)/2022 від 12.10.2022.

Суд зазначає про необґрунтовану та не доведену позицію третьої особи про те, що до 12.04.2023 обмеження пенсії максимальним розміром, застосованого станом на березень 2023 року спірною Постановою № 168 Кабінет Міністрів України є правомірним, оскільки питання визначення та застосування заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій передбачено ст. 43 Закону № 2262, обмеження пенсії максимальним розміром Законом № 3668 відповідно переглядалось в Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Як висновок, суд вважає доведеним протиправність застосування Кабінет Міністрів України в абз. 1 п. 2 спірної Постанови № 168 під час перерахунку пенсії з 01.03.2023 обмеження пенсії максимальним розміром, установленим законом, протилежного відповідачем не доведено.

Щодо установленого абз. 2 п. 10 Постанови № 168 розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1-7 цієї постанови, який не може перевищувати 1 500,00 грн, суд зазначає наступне.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та нечинним абзац 2 п. 10 Постанови № 168, а саме що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1 500,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Абзацом 2 п. 10 Постанови № 168 установлено, що: розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами ст. 2 Закону № 1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі Закон № 2017).

Абзац 5 ст. 18 Закону № 2017 встановлює, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону № 2017 що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Як вказує Верховний Суду в постановах від 30.01.2024 у справі № 580/1974/23, від 11.03.2024 у справі № 240/1472/23, від 28.03.2024 у справі № 420/5470/23: індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, що не мають разового характеру, зокрема, пенсії, а тому, є невід`ємною складовою частиною сум при розрахунку пенсії, що призначена, зокрема військовослужбовцям.

За приписами ч. 1 ст. 4 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядком перерахунку пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 (далі Порядок № 124) визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

На виконання абз 3 п. 2 Порядку № 124 Перерахунку підлягають пенсії, обчислені: з урахуванням заробітку (грошового забезпечення), який визначено відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону № 2262.

Пунктом 3 розділу Прикінцевих перехідних положень Закону № 2710 на 2023 рік зупинено дію Закону № 1282.

Пунктом 8 розділу Прикінцевих положень Закону № 2710 встановлено, що у 2023 році ч. 2 ст. 42 Закону № 1058 та ст. 64 Закону № 2262 застосовуються у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України.

Як вірно вказує відповідач та третя особа, на час виникнення спірних правовідносин, вказані вище положення Закону № 2710 є чинними та неконституційними не визнавалися.

За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 20.06.2024 у справі № 420/23990/23: «Законом № 2710 делеговано Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати порядок та умови індексації пенсійного забезпечення у 2023 році. При цьому словосполучення «у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України» прямо вказує на наявність повноважень Уряду встановлювати як показники збільшення розміру пенсій внаслідок індексації, так і обмеження розміру такої індексації…».

Як вказано вище, п. 10 Постанови 168 установлено, що:

у разі коли розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1 7 цієї постанови, не досягає 100 грн, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;

розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1 7 цієї постанови, не може перевищувати 1 500,00 грн.

Отже, положеннями абз. 2 п. 10 Постанови № 168 визначено граничний розмір індексації пенсії, а саме встановлено, що внаслідок здійснення перерахунку на виконання п. 1 7 цієї постанови з 01.03.2023 пенсій, призначених згідно із Законом № 2262, з урахуванням підвищення її розміру на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 не може бути більшою ніж 1500,00 грн.

Як підтверджено матеріалами справи, станом на 01.03.2023 позивачу також підвищено пенсію на коефіцієнт збільшення, установлений п. 1 Постанови № 168, в межах граничної суми збільшення, а саме на 1 500,00 грн.

Колегія суддів вважає, що позивач дійшов до помилкового висновку про протиправність абз. 2 п. 10 Постанови № 168, з огляду на наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі Указ № 64/2022) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено Ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому, включно і станом на сьогодні воєнний стан неодноразово був продовжений та діє.

За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі Закон № 389) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Як вказав Верховний Суд в постанові від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23: «…воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я…».

Підпунктом 2 п. 4 Указу № 64/2022 постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Вказане положення Указу № 69/2022 кореспондується з абзацами другим та третім пп. 2 п. 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, якими установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення, зокрема щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

В Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційного Суду України зазначено про наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

В Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зробив правовий висновок, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також, за приписами ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

В той же час, втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи («Sporrong and Lonnroth v. Sweden»). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності («Pressos Compania Naviera S.A. and others v. Belgium»).

Вирішуючи, чи була дотримана ця вимога, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів із огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який ідеться. Проте суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння [його] майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу («Zvolsky аnd Zvolska v. the Czech Republic»).

За правовими висновоками ЄСПЛ у справі «Grudiс v. Serbia» у сфері соціального законодавства, у тому числі в сфері пенсійних виплат, держави користуються широкою свободою розсуду, що в інтересах соціальної справедливості та економічного добробуту може законно змусити їх коригувати, обмежувати або навіть зменшувати розмір пенсійних виплат, які, як правило, виплачуються кваліфікованому населенню.

За аналогічних обставин у справах «Valkov and оthers v. Bulgaria», «Khoniakina v. Georgia» ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визнає можливість, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі Суд зобов`язаний ураховувати всі відповідні обставини справи та з`ясувати, чи було законним таке втручання, чи мало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.

За правовим висновком Верховного Суду в постанові від 20.06.2024 у справі № 420/23990/23: «…Вказане вище у сукупності свідчить про те, що реалізація КМУ покладених на нього повноважень в частині обмеження верхньої межі індексації спрямовано на утримання зростання нерівності між розмірами пенсійних виплат різних категорій пенсіонерів з метою збалансування наявного фінансового ресурсу держави та досягнення справедливого балансу між захистом інтересів якомога більшої кількості громадян, особливо тих, чиї пенсії є дуже низькими. Вказана стратегія Уряду передусім сприяє забезпеченню соціальної справедливості та економічної стабільності в умовах воєнного стану, коли держава в першу чергу зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, саме для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії рф…».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.06.2024 у справі № 420/25804/23.

Колегія суддів вважає за можливе застосувати вказані правові висновки Верховного суду, враховуючи правові висновки щодо подібності правовідносин зроблені Великою Палатою Верхового Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19:

подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц, від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.012019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт (пункти 96-97).

Колегія суддів звернула увагу, що правові висновки Верховного Суду у постанові від 20.06.2024 у справі № 420/23990/23 та у справі № 420/25804/23 сформовані за іншого суб`єктного складу, в той же час колегія суддів вважає, що зроблені правові висновки стосуються спірних правовідносин у даній справи, а відтак підлягають застосуванню.

Натомість, колегія суддів, проаналізувавши вказані норми та обставини справи, застосувавши вказані правові висновки Верховного Суду, дослідивши докази, приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні даної частини позовних вимог.

Щодо заявленої п. 2 зобов`язальної частини позову щодо зобов`язання Кабінет Міністрів України внести зміни до спірного п. 2 Постанови №168 у відповідній редакції, колегія суддів зазначає як такі, що порушують дискреційні повноваження Кабінет Міністрів України щодо внесення змін до прийнятих нормативно-правових актів, враховуючи компетенцію та повноваження останнього за згаданим вище чинним законодавством.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд вказує, що згідно частин 1,2 ст. 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 876,06 грн (квитанція № 32528798800006664981 від 06.04.2023).

Враховуючи наслідки вирішення справи судом, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України судові витрати за сплачений судовий збір під час подання позову до суду частково у сумі 438,04 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та нечинним в абзаці 1 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» застосування обмеження максимального розміру пенсії, визначеного законом.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, б. 12/2) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 438,04 грн. (чотириста тридцять вісім гривень 04 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий - суддя Головенко О.Д.

Судді: Колеснікова І.С.

Перепелиці А.М.