Рішення № 136795607, 22.05.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/8190/25

категорія 102090000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 13.09.2024 №1801/39 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 10.11.2004 та виданої на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.06.2016 громадянину російської федерації ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з двохрічного віку проживав на законних підставах на території України разом зі своєю матір`ю та вітчимом, якого позивач все життя вважає своїм батьком, все його життя пов`язане з Україною, тоді як в російській федерації після переїзду жодного разу не був, близьких осіб та житла там не має. На думку позивача, оспорюване рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну призведе до необхідності повернення до рф, що матиме наслідком розірвання родинних відносин із єдиними близькими йому людьми, які живуть в Україні. Зазначає, що засуджує агресію рф щодо України, а тому це може бути підставою для його переслідування у рф. Крім того, враховуючи, що Україна перебуває у стані війни з рф, це становить ризик його мобілізації та примушування стати на бік ворога або його переслідування за відмову. Тобто негативні наслідки, які зазначає позивач, є непропорційними та не співмірними із метою прийнятого рішення. Також звертає увагу, що йому не було запропоновано відповідачем надати пояснення при розгляді питання про скасування дозволу на імміграцію.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому вказує, що оспорюване рішення прийнято на підставі ст.12 Закону України "Про імміграцію", зокрема дозвіл на імміграцію скасовано, оскільки іммігранта (позивача) засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили. Вказує, що вказана норма носить імперативний характер щодо її застосування для органів, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, включаючи сферу безпеки, якщо їм стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Також зазначає, що п.23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позов.

Також судом було допитано свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Заслухавши пояснення сторін, здійснивши допит свідків, суд дійшов висновку про можливість продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, про що ухвалено рішення, яке відображено у протоколі судового засідання.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який наразі триває. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, враховуючи пояснення представників сторін, свідків, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином російської федерації.

10.11.2004 ОСОБА_1 разом із матір`ю ОСОБА_4 надано дозвіл на імміграцію в України на підставі п.4 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію".

17.06.2008 громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ВГІРФО УМВС України в Житомирській області із заявою про документування його посвідкою на постійне проживання згідно пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" та 24.06.2008 ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 , терміном дії -безстроково.

Після досягнення 25-річного віку громадянин ОСОБА_1 отримав посвідку на постійне проживання від 29.06.2016 серії НОМЕР_1 .

До УДМС у Житомирській області надійшов лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства (далі- ДСІОБГ) від 15.07.2024 №8.1/1944-24 з інформацією, направленою листом Управління стратегічних розслідувань в Житомирській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 08.07.2024№ 19197/105-2024 про те, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання в місцях позбавлення волі.

З метою перевірки зазначеної інформації направлено запит до УІАП ГУНП у Житомирській області за вихідним № 1801.4-3514/18.1-24 від 22.07.2024.

29.08.2024 до УДМС у Житомирській області надійшла відповідь від УІАП ГУНП в Житомирській області за вихідним № 3966/1/1801-24.

Згідно додатку до вищевказаного листа було встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.03.2020 вироком Богунського районного суду міста Житомира засуджений до позбавлення волі за статтею 185 ч.5 Кримінального кодексу України строком на 7 (сім) років з конфіскацією майна та з 19.06.2020 відбуває покарання у Державній установі "Житомирська виправна колонія (№ 4)".

За результатами розгляду листа ДСІОБГ №8.1/1944-24 від 15.07.2024, УДМС було підготовлено проєкт висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом №8.1/2429-24 від 10.09.2024 Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України було підтримано проєкт вищезазначеного висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянці російської федерації ОСОБА_4 в частині надання дозволу на імміграцію неповнолітньому сину громадянину російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та рекомендовано до затвердження.

13.09.2024 прийнято рішення №1801/39 про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" та видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.06.2016 скасована.

Вважаючи таке рішення протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси - порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" (далі - Закон № 2491-III) іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною шістнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно із ст. 12 Закону №2491-III (в редакції чинній на час прийняття рішення) дозвіл на імміграцію скасовується, якщо іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

Відповідно до ст. 13 Закону № 2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Скасована посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили. У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.

У разі прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення. Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої четвертої цієї статті.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (далі - Порядок № 1983).

Відповідно до п. 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно п. 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Рішення про скасування посвідки формується засобами Реєстру за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Після підписання рішення сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

Як зазначалось, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.03.2020 вироком Богунського районного суду міста Житомира засуджений до позбавлення волі за статтею 185 ч.5 Кримінального кодексу України строком на 7 (сім) років з конфіскацією майна та з 19.06.2020 відбуває покарання у Державній установі "Житомирська виправна колонія (№ 4)", що є підставою для скасування дозволу на імміграцію та примусового повернення до країни походження.

Згідно приписів частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 01.02.2024 року у справі №344/9604/23, у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

Як встановлено судом, позивач разом із матір`ю ОСОБА_4 переїхав до України.

07 лютого 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали шлюб, про що Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського обласного управління юстиції складений актовий запис № 128, видане свідоцтво про одруження серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_5 , громадянин України, як вказує позивач, став справжнім батьком для нього та наразі є його сім`єю.

Після отримання дозволу на імміграцію, у встановленому законом порядку позивач зареєстрував місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де постійно проживав разом зі своїми батьками до моменту ухвалення вироку Богунським районним судом стосовно позивача.

13 грудня 2021 року мати позивача померла, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) складений відповідний актовий запис № 4384, видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 .

Позивач в судовому засіданні наголошував, що все його життя пов`язане з Україною: тут він ходив в школу, отримував освіту, всі друзі та люди, яких він вважає за рідних, проживають в Україні та є її громадянами, жодного разу за межі України не виїжджав. Крім того, позивач у майбутньому не має наміру виїжджати на територію російської федерації, жодних соціальних зв`язків з тією країною не має, житла в рф не має. Все своє життя вважає Україну своєю рідною країною, а себе повноправним членом її суспільства. При цьому, засуджує агресію рф щодо України. Вказує, що хоче залишитись в Україні, здійснювати її відновлення, має побоювання за своє життя у разі повернення в рф, яку вважає ворогом.

Також представник позивача наголошує, що у разі примусового повернення позивача до рф, його можуть змусити стати до лав збройних сил рф, що суперечить його поглядам, оскільки Україна є для нього рідною країною, а не рф, тобто існує небезпека життю позивача, тому застосовані до нього заходи не є співмірними та пропорційними із метою їх застосування. Вказує, що в Україні він має сім`ю, близьких родичів, зареєстроване місце проживання, тоді як в рф цього немає. Мав намір отримати громадянство України, проте внаслідок агресії російської федерації дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвано, а тому наразі вирішення цього питання є дуже ускладненим. Звертає увагу, що позивача не було повідомлено про засідання щодо скасування дозволу на імміграцію, тому він був позбавлений можливості надати свої вищевказані пояснення та заперечення.

Свідок ОСОБА_2 , яка є двоюрідною сестрою позивача повідомила, що дійсно змалечку позивач разом з матір`ю переїхав до України із рф та постійно проживав на території України, його виховували мати та вітчим, із рідним батьком будь-яких відносин не підтримує та не спілкується. Їх родини постійно підтримували зв`язок між собою. У рф у нього немає близьких осіб, з яким він спілкується. Позивач постійно спілкується українською мовою, засуджує війну рф проти України, дуже хвилюється, що у разі повернення, його можуть змусити воювати проти України на боці рф.

Свідок ОСОБА_3 , яка є рідною тіткою позивача, в судовому засіданні повідомила, що дійсно з двохрічного віку позивач разом з матір`ю (її сестрою) переїхав до України із рф та постійно проживав на території України, у нього є житло в Україні (будинок вітчима), тоді як в рф житла та родичів, із якими спілкується немає.

Таким чином, з наведеного видно, що ОСОБА_1 проживав в Україні з малолітнього віку на законних підставах, зростав у сім`ї своєї матері та вітчима, тобто має сталі соціальні та родинні зв`язки, постійне місце проживання в Україні, асимільований в українському суспільстві, бажає залишитись в Україні та долучитись до її відновлення, тоді як територію рф не відвідував, не має житла та близьких осіб в цій країні, має обґрунтовані побоювання за своє життя у разі повернення до рф.

Суд враховує, що рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).

Пунктом 23 Порядку № 1983 передбачено, що ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Суд погоджується з тим, що вказаний п.23 Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, місця проживання, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити, які наслідки рішення матиме для іммігранта.

Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №480/296/19 та від 25 січня 2024 року у справі №160/1521/23, від 01 лютого 2024 року у справі №344/9604/23, від 21 лютого 2024 року у справі № 500/1254/23.

Також, Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 у справі № 495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі № 805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Указаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно із цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

У постанові від 02.12.2021 у справі № 120/1859/19-а Верховний Суд наголосив, що із змісту норми пункту 23 Порядку № 1983 не слідує, що особа запрошується для надання пояснень лише у разі необхідності з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про скасування дозволу на імміграцію, а тому висновки суду про те, що відсутність запрошення позивача для надання пояснень щодо підстав скасування дозволу на імміграцію не є порушенням пункту 23 Порядку № 1983 є помилковими.

У постанові від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20 Верховний Суд зазначив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, яке дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

В контексті забезпеченні права особи на участь у адміністративній процедурі щодо неї додатково слід врахувати норми Закону України від 17.02.2022 №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон №2073-ІХ).

Так, ст.4 Закону №2073-ІХ визначені принципи адміністративної процедури, серед яких є: верховенство права, у тому числі відкритість; гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.

Вказані принципи розкрито у ст.ст.12, 17 Закону №2073-ІХ, які передбачають, що адміністративний орган зобов`язаний у порядку, встановленому законом, забезпечувати реалізацію права особи на доступ до інформації, що пов`язана з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї.

Учасник адміністративного провадження має право знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні, а також право на ознайомлення з матеріалами відповідної справи.

Особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків.

Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

На підставі ч.1 ст.63 Закону №2073-ІХ учасник адміністративного провадження має право бути заслуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, якщо таке рішення може негативно вплинути на його право, свободу чи законний інтерес, крім випадків, передбачених цим Законом.

Право учасника адміністративного провадження бути заслуханим реалізується ним шляхом подання до адміністративного органу своїх пояснень та/або заперечень у спосіб, передбачений цим Законом для подання заяви.

Адміністративний орган інформує учасника адміністративного провадження про можливі негативні наслідки його неучасті у провадженні та ненадання пояснень та/або заперечень у справі, у тому числі у разі оскарження адміністративного акта.

Отже, в силу наведених норм відповідач зобов`язаний був повідомити позивача про розгляд питання щодо скасування дозволу на імміграцію та надати можливість йому надати свої пояснення чи заперечення, а не лише про кінцеве ухвалене рішення.

Як видно із матеріалів справи, відповідачем не запитувалась від позивача додаткова інформація чи пояснення, не досліджувались, які наслідки матиме ухвалене рішення для іммігранта, чи є ці наслідки пропорційними.

В контексті спірних правовідносин доцільно зазначити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Так, у рішенні по справі "Тетяна Жданок проти Латвії" встановлено, що "для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого" (рішення Великої палати, 2006 р.).

Суд враховує, що у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Додержання принципу пропорційності означає необхідність дотримання балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення.

Так, критерій "пропорційності" передбачає, що не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються.

Вирішуючи даний спір, суд також виходить з принципу пропорційності, як одного з елементів верховенства права, та враховує співмірність між наслідками від ухваленого рішення, які настануть для позивача та мети, яку переслідує суб`єкт владних повноважень при ухваленні вказаного рішення.

Суд не заперечує, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, водночас й застосування такого права має відбуватись обґрунтовано та із дотриманням зазначеного принципу пропорційності.

Досліджуючи дотримання в даній справі суб`єктом владних повноважень принципу пропорційності, суд враховує, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.

Положеннями статті 5 Закону України "Про національну безпеку України" визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про національну безпеку України" до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України.

Скасування дозволу на імміграцію та повернення іноземця в країну походження застосовується для захисту національної безпеки, підтримання громадського порядку та забезпечення інтересів суспільства.

Як зазначалось, позивача притягнуто до кримінальної відповідальності й наразі він відбуває покарання за вчинене діяння.

Відповідно до ст.50 Кримінального кодексу України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Тобто, метою кримінального покарання є досягнення справедливості, виправлення засуджених та попередження нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, й кримінальне покарання й скасування дозволу на імміграцію спрямовані на досягнення тих самих цілей щодо підтримання громадського порядку, попередження нових кримінальних правопорушень, тобто цілі держави вже досягаються шляхом реалізації кримінального покарання щодо позивача.

При цьому, з огляду на мету покарання презюмується, що позивач став на шлях виправлення та не вчинить нових злочинів у майбутньому.

В частині оцінки наслідків від ухваленого рішення, які настануть для позивача суд враховує, що статтею 31 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Слід врахувати, що Європейський суд з прав людини у рішенні "Новая Газета та інші проти Росії" від 10.01.2023 визнав винною росію у переслідуванні людей за критику російської армії та війни в Україні. Також суд вказав, що після повномасштабного вторгнення рф в Україну у 2022 році російська влада ухвалила закони, які забороняли критику військових дій, називаючи це "дискредитацією армії" або поширенням "фейкових новин". Органи влади рф накладали адміністративні штрафи, ув`язнювали та виносили вироки особам, які висловлювали критичні погляди щодо військових дій росії в Україні.

Як зазначалось, позивач засуджує війну рф проти України, не бажає воювати на боці ворога, тобто з огляду на встановлені Європейським судом з прав людини обставини, побоювання позивача за своє життя чи свободу не безпідставні. Також з огляду ці обставини суд вважає, що у разі примусового повернення позивача до рф, його дійсно можуть змусити стати до лав збройних сил рф або у разі відмови піддати переслідуванню.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Боррехаб проти Нідерландів" від 21 червня 1988 року та у справі "Каплан та інші проти Норвегії" від 24 липня 2014 року, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У разі повернення позивача до країни походження для позивача та членів його сім`ї, у зв`язку із військовою агресією рф проти України, буде мати наслідком роз`єднання родини, неможливість підтримувати нормальні родинні відносини між собою, що є порушенням ст.8 Конвенції.

Отже, оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками є обов`язок виїхати з України до країни, де існує загроза його життю та свободі, у нього немає близьких осіб та постійного місця проживання й дана країна веде бойові дії проти України, що може зумовити й залучення позивача до участі у таких діях на стороні ворога або переслідування за відмову. Також це призведе до роз`єднання родини, порушення сталих соціальних зв`язків із близькими родичами. Тобто наслідки від повернення позивача до рф є більш негативними для позивача, ніж можливі наслідки для держави від його залишення в Україні.

Дослідивши наведені обставини, враховуючи передбачувані наслідки ухваленого рішення щодо повернення позивача в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника, суд приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну порушено принцип пропорційності, не дотримано необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 13.09.2024 №1801/39 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 10.11.2004 та виданої на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.06.2016 громадянину російської федерації ОСОБА_1 всупереч ч.2 ст.2 КАС України прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням принципу пропорційності, зокрема необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність свого рішення, а тому позовні вимоги слід задовольнити.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 13.09.2024 №1801/39 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 10.11.2004 та виданої на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.06.2016 громадянину російської федерації ОСОБА_1 .

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шуляк

Повний текст складено: 22 травня 2026 р.

22.05.26