Рішення № 136794999, 22.05.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2028/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення від 23 жовтня 2025 року №032950010742 щодо відмови у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Закон №796-XII); зобов`язання призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з моменту виникнення права на такий вид пенсії.

Позов обґрунтований тим, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (3 категорії) та 15 жовтня 2025 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону №796-XII. Однак рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23 жовтня 2025 року №032950010742 відмовлено у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років.

Із таким рішенням позивач не погоджується та вважає, що має право на зменшення пенсійного віку та призначення пенсії по досягненню віку 54 роки. На переконання позивача, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (3 категорія) підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років. Проживання у вказаній зоні з 26 квітня 1986 року по 28 серпня 1988 року та з 12 липня 1989 року по 12 серпня 1989 року (2 роки 4 місяці) підтверджує довідка Любешівської селищної ради від 20 червня 2024 року №5563. Крім того ОСОБА_1 стверджує, що перебував за своїм постійним місцем проживання у селі Великий Курінь Любешівського району, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, і коли навчався у 1989-1995 роках в Житомирському сільськогосподарському інституті: у період академічної відпустки з 01 березня 1991 року по 04 вересня 1991 року (6 місяців 3 дні) та під час канікул у 1990 та 1992 роках (3 місяці 20 днів).

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.23-29). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач отримує пенсію по інвалідності та звернувся із заявою про переведення на пенсію за віком. Відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ умовою для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є факт постійного проживання чи роботи на території радіоактивного забруднення протягом визначеного законом часу станом на 01 січня 1993 року. За поданими документами період проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року фактично становить лише 1 місяць 1 день, що не відповідає законодавчому терміну для зменшення віку.

Відповідач вважає, що його рішення є законним й відсутні підстави для його скасування.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ (а.с.37-38).

Після реєстрації заяви працівниками ГУ ПФУ у Волинській області та формування електронної пенсійної справи працівниками така заява відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Вінницькій області, рішенням якого від 23 жовтня 2025 року №032950010742 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки період проживання на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року - 1 місяць 1 день - є недостатнім для визначення права на пенсію. До перебування у зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період з 26 квітня 1986 року по 28 серпня 1988 року згідно з довідкою від 20 червня 2024 року №5563, оскільки відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 22 червня 1989 року заявник був студентом стаціонарного відділення навчального закладу в місті Володимир-Волинський, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.7).

Це рішення і є предметом оскарження.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Частиною першою статті 9 Закону України від 09 березня 2003 року №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Як передбачено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, встановлені статтею 55 Закону №796-ХІІ.

Так частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

Отже, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22).

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Постанова №106).

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі Порядок №22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2023 року №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Пунктом 2.22 розділу II Порядку №22-1 установлено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 22 березня 1996 року (а.с.15), ОСОБА_1 належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

Посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом №796-ХІІ.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі №708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №212/12245/13-а.

Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом другим підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 перелік документів, що подається особою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.

Вказаний висновок застосовано у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23, від 16 грудня 2025 року у справі №460/6098/24, від 25 березня 2026 року у справі №240/322/25.

Висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у такій категорії справ, викладені в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17 та від 17 червня 2020 у справі №572/456/17, зводяться до того, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Верховний Суд (постанови від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23 жовтня 2025 року №032950010742 стала відсутність достатнього підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у визначений статтею 55 Закону №796-XII період, тобто станом на 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років).

Як видно з відомостей витягу з Реєстру Любешівської територіальної громади (а.с.9) та довідки Любешівської селищної ради від 20 червня 2024 року №5563 (а.с.8), ОСОБА_1 з 28 вересня 1970 року по 28 серпня 1988 року та з 12 липня 1989 року по 12 серпня 1989 року був зареєстрований у селі Великий Курінь Любешівського району Волинської області, а з 26 лютого 1996 року - у селищі Любешів Волинської області.

Згідно з додатком 1 до Постанови №106 село Великий Курінь та селище Любешів Любешівського (тепер Камінь-Каширського) району Волинської області включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Для вирішення питання права на зменшення пенсійного віку у межах зазначеного в Реєстрі та у довідці періоду значення у справі має саме період з 26 квітня 1986 року по 28 серпня 1988 року та з 12 липня 1989 року по 12 серпня 1989 року (до 01 січня 1993 року).

За змістом рішення від 23 жовтня 2025 року №032950010742 відповідач дійшов висновку, що період проживання ОСОБА_1 у селі Великий Курінь станом на 01 січня 1993 року згідно з довідкою Любешівської селищної ради від 20 червня 2024 року №5563 фактично становить 1 місяць 1 день, оскільки у період з 26 квітня 1986 року по 28 серпня 1988 року відповідно до диплому НОМЕР_1 від 22 червня 1989 року заявник був студентом стаціонарного відділення Володимир-Волинського технікуму (місто Володимир-Волинський не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення).

Суд при розгляді цієї справи враховує, що законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи в зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Суд зазначає, що позивач не вперше звернувся до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку та йому раніше було відмовлено у призначенні пенсії рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області й так само не було враховано період з 26 квітня 1986 року по 28 серпня 1988 року відповідно до довідки Любешівської селищної ради від 20 червня 2024 року №5563 до періоду постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі №140/7724/24 та прийнято постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 згідно з копією диплому НОМЕР_1 у 1985 року вступив у Володимир-Волинський технікум гідромеліорації і механізації сільського господарства, який закінчив 22 червня 1989 року.

За приписами частини четвертої статті 78 КАС України не потребує повторного доказування обставина, встановлена рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд вважає, що не потребує повторного доказування факт навчання ОСОБА_1 (з 01 вересня 1985 року по 22 червня 1989 року) у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації і механізації сільського господарства на стаціонарному відділенні, що встановлено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі №140/7724/24, яку позивач в касаційному порядку не оскаржував. За змістом висновків у постанові суду апеляційної інстанції факт навчання позивача у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації і механізації сільського господарства (з 01 вересня 1985 року по 22 червня 1989 року) виключає можливість його постійного проживання в селі Великий Курінь Волинської області.

Окрім того, з архівної довідки Поліського національного університету від 07 жовтня 2025 року №433/01-16 видно, що ОСОБА_1 був зарахований студентом першого курсу факультету механізації сільського господарства денної форми навчання Житомирського сільськогосподарського інституту з 01 вересня 1989 року та йому 01 березня 1991 року була надана академічна відпустка, а 04 вересня 1991 року він був допущений до виконання навчального плану студентів ІІ курсу факультету механізації сільського господарства денної форми навчання Житомирського сільськогосподарського інституту. Навчальний заклад позивач закінчив 30 червня 1995 року (а.с.10).

Позивач стверджує, що під час навчання у 1989-1995 роках в Житомирському сільськогосподарському інституті регулярно перебував за своїм постійним місцем проживання у селі Великий Курінь Любешівського району, зокрема у період з 01 березня 1991 року по 04 вересня 1991 року (06 місяців 03 дні) під час академічної відпустки та у період канікул.

В матеріалах справи наявна довідка від 29 червня 2024 року №19 (а.с.13), видана Сільськогосподарським виробничим кооперативом Промінь (далі СВК Промінь), яке знаходиться в селі Великий Курінь Волинської області і у якому ОСОБА_1 працював в червні-вересні 1988 року (77 днів), в квітні-вересні 1991 року (132 дні), в червні 1993 року (14 днів) та в вересні-листопаді 1995 року (49 днів).

Тобто, період роботи позивача в квітні-вересні 1991 року в СВК Промінь фактично збігається з перебуванням в академічній відпустці з 01 березня 1991 року по 04 вересня 1991 року.

Вказаної довідкою від 29 червня 2024 року №19 у межах досліджуваного періоду підтверджено роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в червні-вересні 1988 року, в квітні-вересні 1991 року (разом 209 днів). Хоч ці періоди і не були враховані відповідачем, проте це не змінює висновок у його рішенні про те, що доведений період проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення менший ніж три роки станом на 01 січня 1993 року.

При цьому у справі відсутні належні і достовірні докази, які доводять фактичну тривалість проживання позивача під час канікул у зоні гарантованого добровільного відселення.

Верховний Суд у постанові від 25 березня 2026 року у справі №240/322/25 дійшов висновку, що довідка про навчання в Житомирському філіалі Київського політехнічного інституту (м. Житомир) доводить лише факт навчання в період з 01 вересня 1987 року по 30 червня 1992 року в місті Житомир на денній формі навчання та не містить інформації щодо зміни місця проживання позивача, а також тривалість літніх та зимових канікул, що має підтверджуватися наказами навчального закладу.

Суд у розглядуваній справі вважає, що факт постійного проживання та (або) роботи ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років з огляду на факт його на денній формі навчання у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації і механізації сільського господарства та у Житомирському сільськогосподарському інституті не підтверджено. Проживання у зоні гарантованого добровільного після 01 січня 1993 року вже не має вирішального значення.

Верховний Суд у постановах від 11 березня 2024 у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01 січня 1993 року позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України суд дійшов висновку про те, що у ГУ ПФУ у Вінницькій області були відсутні правові та фактичні підстави для переведення позивача на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за заявою від 15 жовтня 2025 року, оскільки за наданими документами станом на 01 січня 1993 року період його фактичного постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII. Тому рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23 жовтня 2025 року №032950010742 про відмову у призначенні пенсії є правомірним й у задоволенні позову належить відмовити.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Зодчих, будинок 22, ідентифікаційний код юридичної особи 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк