Рішення № 136794841, 25.05.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

25 травня 2026 р. Справа № 120/3686/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

Фізичної особи-підприємя ОСОБА_1

до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці;

третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Вінницькій області

про визнання протиправною, скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною, скасування постанови.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятої відповідачем постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЦЗ-11/ВІ/а-3 від 25.02.2025, якою на позивача, накладено штраф в розмірі 240000 (двісті сорок тисяч) грн. за порушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч.2 ст.265 КЗпіІ України,, а саме за використання праці найманого працівника без належного оформлення трудових відносин, повторно.

Позивач в обґрунтування позовних вимог, зазначає, що під час дії воєнного стану відповідальність за порушення законодавства про працю, передбачена статтею 265 КЗпП України, не застосовується, також вказує, що визнання постанови КМУ від 21.08.2019 №823 нечинною з 14.09.2021 впливає на розгляд цієї справи, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та винесення постанови про накладення штрафу, її норми не підлягали застосуванню.

Ухвалою суду від 24.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що особливості накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначені Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509.

Відповідно до пункту 2 цього Порядку штрафи накладаються головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту).

Штрафи накладаються на підставі зокрема акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Таким чином, акт перевірки є документом, на підставі якого можливе накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю. Під час перевірки позивачем документально не підтверджено оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 .

Такі обставини, на думку представника відповідача, свідчать про правомірність накладення на позивачку штрафних санкцій за використання праці найманого працівника без укладення трудового договору.

Ухвалою суду від 28.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС у Вінницькій області та запропоновано третій особі подати свої письмові пояснення з приводу заявлених вимог даного позову, а також витребувано належним чином звірені копії матеріалів перевірки ФОП ОСОБА_1 з обов`язковим долученням додатків, вказаних у акті фактичної перевірки від 26.12.2024 № 41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 .

Від Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшли витребувані докази та письмові пояснення, в яких представник податкового органу вказує на безпідставність позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

На підставі п.п. 80.2.2 пункту 80.2 ст. 80 глави 8 розділу II, п. 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» та керуючись ст. 20, 61, 62, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п. 82.3 ст. 82 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 25.12.2024р. №6502к, на підставі направлень, виданих ГУ ДПС у Вінницькій області №8321 від 25.12.2024 - головним державним інспектором відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Олегом Череватюком та №8322 від 25.12.2024р. - головним державним інспектором відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області Вячеславом Чернегою проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) бар-магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з питань дотримання вимог Законів України: від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), від 02.03.2015р. №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (із змінами та доповненнями), від 21.06.2012р. №5007-VI «Про ціни і ціноутворення» (із змінами та доповненнями), Кодексу законів про працю України від 10.12.1971р. № 392-VII (із змінами і доповненнями) та інших нормативних актів, контроль за дотримання яких покладено на територіальні органи ДПС.

За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024, відповідно до якого встановлено порушення:

- пункту 1, 2 статті 3 Закону України від 06.07.95р. № 265/95ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг (із змінами та доповненнями), а саме: при продажу товарів «пиво Weisburg 1,5 л» та «риба» на суму 267,00 грн. за готівку розрахункову операцію не проведено через ПРРО, відповідний розрахунковий документ не створено та не видано;

- ст. 21, 24 Кодексу законів про працю України (із змінами та доповненнями), а саме: в ході проведення фактичної перевірки виявлено одного найманого працівника, якого було допущено до роботи без укладання трудового договору, а саме, продавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на 26.12.2024 16 год. 10 хв. повідомлення про прийняття працівника на роботу до органу ДПС не подано.

За результатами фактичної перевірки складено акт, зі змісту якого слідує, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 допустив до роботи продавця магазину - ОСОБА_2 без укладення з нею трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу.

З актом фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ознайомився та ним отримано примірник акта перевірки, про що свідчить його підпис у відповідній графі такого акту.

При цьому у розділі 4 (графа 4.1 "Зауваження до акта перевірки") такого акту жодних спростувань виявлених в акті порушень не наведено.

Платником податків не було подано заперечень на акт фактичної перевірки №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024 у встановлений законодавством порядок, що не заперечується позивачем.

Головне управління ДПС у Вінницькій області на виконання Плану заходів щодо координації спільних дій по виявленню фактів праці неоформлених працівників на адресу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці скеровано для відповідного реагування матеріали фактичної перевірки.

31.01.2025 року Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 лист вих. № №ЦЗ/3.1/1211-25, у якому позивача проінформовано про можливість ознайомитися з відповідними матеріалами та подати клопотання, документи у паперовій формі (у тому числі на спростування порушень, викладених в акті фактичної перевірки).

В подальшому, на підставі акта фактичної перевірки від 26.12.2024 року №41149/02-32-07-05/3444903138 начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 25.02.2025 року винесено постанову про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-11/ВУ/а-3.

Зі змісту такої постанови слідує, «що відповідно до пункту 2.2.19. акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 26.12.2024 № 41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , встановлено факт використання найманої праці в інтересах ФОП ОСОБА_1 найманого працівника - ОСОБА_2 , яка на момент проведення фактичної перевірки, здійснювала продаж товарів (пиво) у бар-магазині, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , без оформлення трудового договору (контракту). Згідно інформації ГУ ДПС у Вінницькій області (лист від 17.02.2025 №1829/5/02- 32-07-05-10) Повідомлення про прийняття працівника на роботу/ укладення контракту з ОСОБА_2 подано 27.12.2024 о 13:04, тобто, після фактичної перевірки. Інспекторами Головного управління ДПС у Вінницькій області фактично встановлено факт використання ФОП ОСОБА_1 праці без належного оформлення трудових відносин.

Вказано, що ФОП ОСОБА_1 на час перевірки здійснив допуск працівниці ОСОБА_2 до роботи без укладеного трудового договору та до повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Розділу 3. «Висновок перевірки» акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 26.12.2024 № 41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , під час перевірки встановлено порушення вимог ст. ст. 2,3, 21,24 Кодексу законів про працю України (із змінами і доповненнями), а також під час розгляду справи виявлено порушення постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття».

Аналогічне порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ст. 24 КЗпП України було виявлено раніше під час проведення фактичної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області, а саме: відповідно до акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 17.04.2024 №15938/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , згідно якого, встановлено факт використання найманої праці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на момент проведення фактичної перевірки здійснювала продаж товарів (пиво) в бар-магазині, що розташований за адресою АДРЕСА_3 , без оформлення трудового договору (контракту). Таким чином, за наслідками розгляду справи про накладення штрафу за встановлене порушення уповноваженою посадовою особою, врахувавши, що ФОП ОСОБА_1 є платником спрощеної системи оподаткування, 13.05.2024 було застосовано попередження ЦЗ/3.1/4541-24 (абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України), фінансова санкція у вигляді штрафу не застосовувалася.

Отже, аналізуючи матеріали перевірки, встановлено повторне вчинення порушення ФОП ОСОБА_1 (протягом двох років з дня виявлення порушення), передбачене абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, відповідальність за яке визначена абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення)».

Позивач, не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України, та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Таким чином, суд здійснює перевірку рішень суб`єктів владних повноважень на предмет їх відповідності вимогам закону, дотримання меж повноважень та встановленого порядку, а також забезпечення принципу пропорційності. Водночас суд не наділений повноваженнями самостійно визначати доцільність обраного адміністративним органом заходу реагування чи замінювати його на інший, оскільки це перебуває в дискреційних повноваженнях органу.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 826/10548/17 (щодо визначення поняття "дискреційні повноваження").

Оцінюючи доводи позивача про те, що під час дії воєнного стану відповідальність за порушення законодавства про працю, передбачена статтею 265 КЗпП України, не застосовується, також вказує, що визнання постанови КМУ від 21.08.2019 № 823 нечинною з 14.09.2021 впливає на розгляд цієї справи, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та винесення постанови про накладення штрафу її норми не підлягали застосуванню, суд виходить з наступного.

Так, у примітці до статті 265 КЗпП України передбачено, що у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265, не застосовуються згідно із Законом №2136-ІХ від 15 березня 2022 року, з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року.

Водночас таке застереження обумовлене прийняттям Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15 березня 2022 року, яким у статті 16 визначено особливості державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану.

Цією нормою зокрема передбачено, що у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.

Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються: за наявності підстав, основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації; у зв`язку з невиконанням суб`єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.

У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, не застосовуються.

Отже, застереження щодо незастосування у період дії воєнного стану штрафних санкцій, передбачених статтею 265 КЗпП України, поширюється на випадки виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених саме під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю).

Водночас слід врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року №303 вирішено припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Відтак у зв`язку з введенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану Урядом вирішено припинити проведення як планових, так і позапланових заходів державного нагляду (контролю).

Разом із тим оскаржувана постанова винесена заступником керівника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці за результатами розгляду матеріалів фактичної перевірки, що була проведена територіальним органом Державної податкової служби, та які надіслані до відповідача для їх розгляду.

За таких обставин, твердження позивача в цій частині, слід визнати безпідставними.

Ще одним аргументом позивача на користь неправомірності оскаржуваної постанови про накладення на нього штрафу є те, що під час винесення постанови відповідачем не враховано, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 09 листопада 2022 року у справі № 640/17424/19 залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, якими визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, в тому числі й щодо можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки податкових органів, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.

Так, відповідно до Висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 (дослівно):

"35. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

36. Тому Верховний Суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами - підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону.

37. При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

38. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96.

39. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

40. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.

41. Окрему увагу Верховний Суд звертає на те, що підзаконні нормативно - правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування продемонстровано у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).

42. За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

43. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17.

44. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.

45. Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.

46. У зв`язку з цим колегія суддів критично оцінює доводи позивачки про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на її думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.

47. Усе вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю."

Отже, суд з огляду на положення частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені в означених вище постановах Верховного Суду.

Таким чином, варто підсумувати, констатувавши, що у відповідача наявні повноваження притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Оцінюючи твердження позивача про відсутність доказів вчинення ним порушення законодавства про працю, суд враховує наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, четверта, шоста і сьома статті 43 Конституції України).

Право на працю закріплене також в ключових міжнародних документах, зокрема статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є основною правовою формою оформлення трудових відносин між працівником і роботодавцем. За цим договором працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець виплачувати заробітну плату і забезпечувати належні умови праці.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023).

Пункт другий частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» визначає, що роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Власник підприємства або уповноважений ним орган, відповідно до абзацу першого Порядку повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413, подає до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування повідомлення про прийняття працівника на роботу.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).

Тобто, фактичний допуск працівника до роботи є підставою для визнання трудового договору укладеним, навіть якщо він не був оформлений у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а дійшов висновку, що характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

У постанові від 20 січня 2023 року у справі № 824/849/18-а Верховний Суд додатково вказав, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, що протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи) шляхом виконання вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

При цьому без оформлених трудових відносин особа (працівник) позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та 45 (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні) Конституції України (постанова Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі №0540/8959/18-а).

Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Разом з тим, взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору.

При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відтак, основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності.

За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц, від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 29.08.2017 у справі №587/1714/17, від 26.09.2018 у справі №822/723/17, від 13.06.2019 у справі №1840/2507/18, від 08.10.2018 у справі №553/954/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі № 815/954/18, від 24.10.2019 у справі № 804/6962/17.

Цивільно-правовий договір може укладатись для задоволення потреб суб`єкта господарювання, не пов`язаних із діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, спрямованою на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

У разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.10.2021 у справі № 2040/5412/18.

Однак матеріалами фактичної перевірки суб`єкта господарювання, проведених ГУ ДПС у Вінницькій області підтверджується неналежне оформлення позивачем трудових відносин із працівником за місцем здійснення позивачем господарської діяльності.

Частиною першою статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Податкові органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з метою перевірки дотримання податкового законодавства відповідно до частини другої статті 259 КЗпП України.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Отже, податковий орган відповідно до закону має повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання роботодавцями законодавства про працю у частині вимог щодо оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та фіксації відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України), може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (пункт 80.2 статті 80 ПК України).

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 ПК України. Пунктом 86.1 статті 86 ПК України визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов`язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Матеріали перевірки - це: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід`ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акта (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до абзацу другого підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I цього Кодексу.

Слід зазначити, що суб`єкт господарювання, який допускає перевіряючих до місця провадження господарської діяльності, має право висловлювати свої заперечення щодо виявлених порушень безпосередньо під час перевірки.

Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України. Водночас до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, за вказане порушення застосовується попередження.

При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вказані правопорушення шляхом накладення штрафу або застосування попередження за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є територіальним органом Держпраці, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Пунктом 8 Положення про Державну службу з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, зокрема з податковими органами.

З огляду на викладене, у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці відповідно до закону наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи або застосовувати попередження в порядку, визначеному законодавством. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 120/17056/23.

У справі, що розглядається, Головне управління ДПС у Вінницькій області здійснило фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 за місцем провадження ним господарської діяльності « АДРЕСА_4 » стосовно дотримання вимог законодавства про працю, результати якої зафіксувала в акті фактичної перевірки за №41149/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 26.12.2024.

На підставі порушень, зафіксованих у акті перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області, та матеріалів перевірки Держпраці здійснило розгляд справи та за його результатами прийнято спірну постанову про накладення штрафу.

Так, механізм накладення на суб`єктів господарювання (роботодавців) штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України, визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509.

У первинній редакції Порядку № 509, чинній до 30 серпня 2019 року, пункти 6, 7 містили вимоги про необхідність повідомлення суб`єкта господарювання листом-повідомленням про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу та передбачали розгляд справи за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено.

Кабінет Міністрів України постановою від 21 серпня 2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" затвердив Порядок № 823, який вніс зміни до Порядку № 509, зокрема, виключив пункти 6 та 7 Порядку № 509.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 28 квітня 2021 року у справі № 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, визнав протиправним та нечинним Порядок № 823.

Проте визнання нечинним Порядку № 823 не відновлює дію Порядку № 509 у редакції, що діяла до набрання чинності Порядком № 823. Це прямо слідує з частини п`ятої статті 61 Закону України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX "Про правотворчу діяльність" (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні"), відповідно до якої визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.

Водночас таке тлумачення Закону № 3354-IX слугує для розуміння принципів правотворчості та не є застосуванням норми, яка не набрала чинності. Принцип, відповідно до якого визнання нормативно-правового акта нечинним не має наслідком автоматичне відновлення дії попередньої редакції акта, зміненого або скасованого таким нормативно-правовим актом, є складовою правової визначеності.

Тобто внесення змін до деяких положень Порядку №509 відповідно до Порядку №823 та наступне визнання цих змін такими, що втратили чинність, не впливають на чинність в цілому Порядку №509 та, відповідно, на результат вирішення спірних правовідносин.

Така ж Правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25 червня 2024 року у справі №140/23652/23, від 15 липня 2024 року у справі №600/4070/22-а, від 19 вересня 2024 року у справі №460/3123/23, від 19 вересня 2024 року у справі №600/2955/22-а, від 02 жовтня 2024 року у справах №560/11269/23 та № 120/12494/23.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Порядок №509 діяв у редакції, яка не містила пунктів 6 та 7, а отже, не визначала обов`язку Міжрегіонального управління завчасно повідомляти ФОП ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи про притягнення до відповідальності, передбаченої частиною другою статті 265 КЗпП України, та не передбачала обов`язкової участі суб`єкта господарювання або його представника під час розгляду такої справи.

Зазначене узгоджується зі усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою вже після внесення змін до Порядку №509, та викладеною, зокрема, у постановах від 25 вересня 2024 року у справі № 160/12979/21, від 31 жовтня 2024 року у справі № 300/6438/21 у правовідносинах, коли Порядок № 509 не містив пунктів 6 та 7.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку №509 справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Так, з матеріалів справи слідує, що Міжрегіональним управлінням 31.01.2025 надіслано ФОП ОСОБА_1 повідомлення №ЦЗ/3.1/1211-25 про отримання акта фактичної перевірки ДПС для розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена статтею 265 КЗпП України. У згаданому повідомленні ФОП також запропоновано надати документи та/ або інформацію, що стосується порушення законодавства про працю. Окрім цього ФОП ОСОБА_1 інформовано, що «ознайомитись з матеріалами справи та подати клопотання, заяви та документи у паперовій формі (в тому числі на спростування порушень, викладених у акті фактичної перевірки та щодо розгляду справи за його участі), має право особисто чи визначена у законний спосіб інша уповноважена особа (представник) від Вашого імені, за адресою: АДРЕСА_5 поштою за тією ж адресою, або засобами телекомунікаційного зв`язку та за адресою офіційної електронної пошти Міжрегіонального управління: khm@dsp.gov.ua протягом 5 днів з дня одержання даного повідомлення» Повідомлення надіслано на адресу ФОП, вказану в ЄДР 26.02.2025 рекомендованим листом.

Позивач вказує, що відповідачем належним чином не повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу.

Водночас, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.12.2023 по справі № 200/7733/20-а визначено, що позивач повинен самостійно організувати відносини з оператором поштового зв`язку, кур`єрською службою тощо, з метою забезпечення отримання надісланої йому кореспонденції уповноваженою особою.

Надіслання відповідачем документації за адресою здійснення позивачем господарської діяльності, є належним виконанням вимог Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення Міжрегіональним управлінням. Відносини між оператором поштового зв`язку, кур`єрською службою, які забезпечують доставку відповідного відправлення та адресатом такого відправлення, перебувають поза контролем відправника, яким у даному випадку виступає відповідач. Відправник не знає і не може знати хто саме та за яких обставин отримає поштове відправлення і чи отримає взагалі. Тому, відправник не може відповідати за доставку кореспонденції. Правову позицію аналогічного змісту викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2022 року по справі №420/2124/20.

З`ясовуючи поінформованість особи, суд повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання листа, або інші недобросовісні дії не можуть бути підставою для скасування постанови.

З матеріалів справи слідує, що відповідач направляв позивачу кореспонденцію за допомогою поштового зв`язку «Укрпошта» на адресу фізичної особи-підприємця за місцем реєстрації. Такі дані підтверджено квитанціями, копією конвертів поштового зв`язку «Укрпошта» про причини повернення/досилання «за закінченням терміну зберігання».

Однак, позивач на адресу відповідача заперечень не надсилав, як і доказів, які б спростували порушення законодавства про працю та зайнятість населення виявлені під час проведення фактичної перевірки. Також такі докази не долучались позивачем під час розгляду даної справи судом.

Враховуючи вищенаведені норми, та висновки Верховного Суду, зважаючи на ненадання позивачем додаткових пояснень чи доказів при розгляді Держпраці питання щодо наявності підстав для накладення штрафу, суд вважає, що акт та матеріали фактичної перевірки є допустимими доказами вчинення позивачем правопорушень законодавства про працю.

Так, позивач вказує, що у відповідності до поданої працівником ОСОБА_2 , заяви від 25.12.2024, ФОП ОСОБА_1 прийнято на роботу ОСОБА_4 на посаду продавця, а відтак, на думку позивача, при здійсненні підприємницької діяльності ним дотримано вимоги чинного законодавства про працю та належним чином документально оформлено трудові відносини із ОСОБА_2 та 27.12.2024 повідомлено до органу ДПС про прийняття працівника на роботу /укладення трудового договору.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 проводилась 26.12.2024.

В матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_2 про прийняття її на роботу з 27.12.2024, яка датована 26.12.2024, а не 25.12.2024, як про це вказує позивача.

Так, дійсно, в матеріалах справи наявний трудовий договір №2 від 27.12.2024 підписаний між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про прийняття її на роботу та оформлення трудових відносин, також міститься повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення контракту, яке подане до податкового органу також 27.12.2024.

Судом встановлено, що фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 проведена контролюючим органом 26.12.2024, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Разом із тим, на підтвердження належного оформлення трудових відносин із ОСОБА_2 позивачем надано: заяву ОСОБА_2 про прийняття на роботу з 27.12.2024, датовану 26.12.2024; трудовий договір №2, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 27.12.2024; повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, подане до контролюючого органу 27.12.2024.

При цьому суд звертає увагу, що позивач у своїх доводах посилається на нібито оформлення трудових відносин 25.12.2024, однак зазначені обставини не підтверджуються жодним належним та допустимим доказом у розумінні статей 73 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість усі письмові докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про оформлення трудових відносин саме 27.12.2024, тобто після проведення фактичної перевірки.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, а роботодавець виплачувати заробітну плату та забезпечувати належні умови праці.

Згідно із частиною третьою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без:

укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця;

повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску та податків, про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» визначено, що повідомлення про прийняття працівника подається роботодавцем до територіального органу ДПС до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Отже, законодавець прямо пов`язує можливість фактичного допуску особи до роботи з обов`язковим попереднім виконанням роботодавцем двох юридично значимих дій: належним оформленням трудового договору та повідомленням контролюючого органу про прийняття працівника на роботу. Лише після виконання зазначених вимог працівник може бути допущений до виконання трудових функцій.

Судом встановлено, що станом на момент проведення фактичної перевірки 26.12.2024, трудовий договір із ОСОБА_2 ще не був укладений, повідомлення про прийняття працівника до контролюючого органу не подавалося, а належні документи щодо оформлення трудових відносин були створені та подані лише 27.12.2024.

Таким чином, на час проведення перевірки трудові відносини із ОСОБА_2 у встановленому законом порядку оформлені не були.

Суд критично оцінює доводи позивача про відсутність порушення, оскільки подальше оформлення трудових відносин після проведення фактичної перевірки не спростовує факту допуску працівника до роботи без належного оформлення на момент здійснення контрольного заходу. Сам факт укладення трудового договору та подання повідомлення наступного дня після перевірки, навпаки, підтверджує, що на дату перевірки такі вимоги законодавства виконані не були.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що ОСОБА_2 в дійсності надавала трудові послуги ФОП ОСОБА_1 та була допущена до роботи без належного оформлення та з порушенням норм трудового законодавства.

Як слідує з матеріалів справи, аналогічне порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ст. 24 КЗпП України було виявлено раніше під час проведення фактичної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області, а саме: відповідно до акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 17.04.2024 №15938/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , згідно якого встановлено факт використання найманої праці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на момент проведення фактичної перевірки, здійснювала продаж товарів (пиво) в бар-магазині, що розташований за адресою АДРЕСА_3 , без оформлення трудового договору (контракту). Таким чином, за наслідками розгляду справи про накладення штрафу за встановлене порушення (перше порушення) уповноваженою посадовою особою, врахувавши що ФОП ОСОБА_1 є платником спрощеної системи оподаткування, 13.05.2024 було застосовано попередження №ЦЗ/3.1/4541-24 (абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України), фінансова санкція у вигляді штрафу не застосовувалася (так як суб`єкт господарювання перебував на спрощеній системі оподаткування, то за вперше вчинене такого порушення було застосовано попередження, що передбачено абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України). Паперова копія Попередження, сформована з QR-code з системи електронного документообігу «Megapolis.DocNet» Міжрегіонального управління та долучена до справи.

Вказане попередження позивачем не оскаржувалось та є чинним на час розгляду справи. Доказів протилежного до суду не подано.

У зв`язку із вчиненням повторного порушення позивачем законодавства про працю та зайнятість населення, відповідач правомірно застосував до позивача стягнення у вигляді штрафу у розмірі 240 000 грн.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд зазначає, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.02.2025 №ЦЗ-11/ВУ/а-3 відповідає критеріям правомірності, визначеним в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак відсутні правові підстави для її скасування.

Окрему увагу варто звернути на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, йдеться про те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Низка рішень Європейського Суду з прав людини містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

Зокрема Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42).

Проте варто також пригадати, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Відтак, оцінивши ключові доводи учасників справи та дослідивши наявні у ній докази, суд дійшов переконання, що заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає.

З огляду на те, суд вирішив залишити без задоволення позовні вимоги позивачки, тому відсутні підстави для відшкодування їй витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (вул. Шевченка, 18 А, м. Житомир, код ЄДРПОУ 44791105);

Третя особа: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Суддя ПІДПИС Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: