Рішення № 136793744, 25.05.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/3769/26

Провадження № 2/750/2366/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Косенка О.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-демонтажне підприємство-2145»,

встановив:

у березні 2026 року адвокат Сірий Іван Олександрович в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-демонтажне підприємство-2145» (далі відповідач) про визнання трудових відносин припиненими.

В обґрунтування позовної заяви Позивач зазначила, що з 10 червня 2015 року по 30 грудня 2016 року працювала на посаді диспетчера в приватному підприємстві «Страж М». Після звільнення з роботи 30 грудня 2016 року на іншу роботу не працевлаштовувалася. У 2025 році вона випадково сформувала у реєстрі застрахованих осіб для себе витяг. Відповідно до інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 18 листопад 2020 року перебуває у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно демонтажне підприємство - 2145». Як зазначає Позивач вона не подавала заяву про прийняття на роботу до Відповідача. У трудовій книжці не міститься запису про працевлаштування її на підприємстві. Заробітну плату вона не отримувала та не отримує. Не зрозуміло з яких підстав виникли трудові правовідносини між Позивачем та Відповідачем. При цьому запис в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджує той факт, що Відповідач відомостей про припинення трудових відносин із Позивачем до Головного управління Пенсійного фонду не надавало. Позивач 16 лютого 2026 року звернувся з листом до Відповідача з проханням про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Однак, лист повернувся за закінченням встановленого терміну зберігання листів та отримано відправником особисто 23 березня 2026 року. При перевірці діяльності Відповідач на відкритих електронних ресурсах з`ясувалось, що діяльність Відповідача не припинена. Саме зараз Позивачеві надійшла пропозиція з працевлаштування, однак, формально не припинені трудові відносини з Відповідачем перешкоджають її працевлаштуванню.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 квітня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відзив на позовну заяву в установлений судом строк до суду не надійшов.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10 червня 2015 року по 30 грудня 2016 року працювала на посаді диспетчера в приватному підприємстві «Страж М», що підтверджується записам у трудовій книжці (а.с.11-12).

Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Позивач з 18 листопад 2020 року, перебуває у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно демонтажне підприємство - 2145» (а.с.13-14).

Позивач не подавала заяву про прийняття на роботу до Відповідача. У трудовій книжці не міститься запису про працевлаштування Позивача на підприємстві (а.с.12).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

У рішенні Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 зазначається, що свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ч. 2 ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до положень статей 47, 48 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Правила ведення трудових книжок, внесення записів та їх виправлення у трудових книжках працівників мають виконуватися з урахуванням чітко визначених правил встановлених Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерством юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та постановою Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з п. 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Пунктом 4.1 Інструкції встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач 16 лютого 2026 року звернулася з листом до Відповідача з проханням про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Однак, лист повернувся за закінченням встановленого терміну зберігання листів та отримано відправником особисто 23 березня 2026 року (а.с. 8-9,15).

Усі визначені законодавством вимоги позивачем дотримано.

На теперішній час рішення про звільнення позивача з роботи відповідачем не прийнято, відповідний запис до трудової книжки не внесено.

Наявність формально незавершених трудових відносин порушує права Позивача у реалізації права на працевлаштування. Рішення суду про припинення трудових відносин, необхідно для реалізації Позивачем свого права на працю, загальнообов`язкового державного соціального страхування та пенсійного забезпечення у майбутньому.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню. Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, а зазначені у позовній заяві обставини підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 77-81, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 3, 22, 36, 38, 47 КЗпП України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-демонтажне підприємство-2145» про визнання трудових відносин припиненими - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно демонтажне підприємство - 2145» (10020, Україна, Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Богунська, будинок 16, код ЄДРПОУ 43719274) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з 03 березня 2026 року у зв`язку із звільненням з посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно демонтажне підприємство - 2145» (10020, Україна, Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Богунська, будинок 16, код ЄДРПОУ 43719274) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 96 копійок у відшкодуванні витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя