Рішення № 136788009, 13.05.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/30686/25

Провадження № 2/752/1264/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.05.2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Солом"янська районна в м. Києві державна адміністрація, про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що з 08 серпня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Голосіївського районного суду м Києва від 14 грудня 2020 року шлюб між ними розірвано. Під час шлюбу в подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з часу припинення відносин з дружиною проживає разом з позивачем, оскільки мати його вихованням та утриманням не займається.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2025 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Встановлення даного факту необхідне позивачу для захисту прав та інтересів дитини, для офрмлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері.

Позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним малоліітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з"явилася, надіслала пояснення, в яких просить задовольнити позов.

Третя особа - служба у справах дітей Солом"янської районної в м. Києві державної адміністрації надіслала лист про судовий розгляд без їх участі.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, свідків, а також дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 08 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві був зареєстрований шлюб між сторонами у справі.

Під час шлюбу в подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26 грудня 2014 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.05.2025 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Звертаючись у суд з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з часу припинення відносин з дружиною проживає разом з позивачем, оскільки мати його вихованням та утриманням не займається.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини необхідне позивачу для захисту прав та інтересів дитини, для офрмлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері.

На підтвердження своїх позовних вимог посилається на письмові доази.

Згідно Акту про проживання, самостійне виховання та утримання дитини ОСОБА_1 з 2023 року по теперішній час дійсно фактично постійно проживає виключно разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження фінансового утримання сина позивач надав копії банківських платіжних інструкцій та квитанцій щодо оплати послуг перукаря для дитини, оплати спортивних тренувань сина, оплати шкільких потреб, пов"язаних з навчаннём сина, придбання дитячого одягу та взуття, придбання продуктів харчування тощо.

Ліцеєм №187 м. Києва, де навчається малолітній ОСОБА_3 , 2014 року народження, видані характеристики, де зазначено, що вихованням та навчанням сина займається батько ОСОБА_1 . Він бере активну участь у шкільному житті дитини, відкликається на прохання класного керівника та регулярно відвідує школу.

Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2" Солом"янського району м. Києва надало відповідь на адвокатський запит від 17.11.2025 року № 108/44-1337, де зазначено, що дитина ОСОБА_3 , 2014 року народження, має укладену декларацію з лікарем - педіатром ОСОБА_4 .

Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.06.2020 року ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи. Відповідач проживає у Федеративній Республіці Німеччина, що підтверджується даними її паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , посвідки на проживання НОМЕР_4 ОСОБА_2 , продовженням терміну дії посвідки на проживання до 04 березня 2026 року.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Суд зазначає, що факт самостійного виховання та утримання дитини як юридичний факт може бути встановлений судом лише за наявності обставин, які свідчать про істотне, тривале, свідоме та фактичне самоусунення іншого з батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, що має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

Аналіз статей 141, 150, 157, 155 СК України дозволяє зробити висновок, що розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання одного з них від дитини, а також визначення місця проживання дитини не припиняє та не обмежує обсягу батьківських прав і обов`язків іншого з батьків, який продовжує бути зобов`язаним брати участь у вихованні дитини, її утриманні, розвитку та навчанні.

Сам по собі факт проживання дитини з батьком та здійснення ним щоденного догляду не може вважатися безумовним підтвердженням самостійного виховання, оскільки закон не ототожнює фізичне проживання дитини з одним із батьків із припиненням чи істотним обмеженням батьківських прав іншого з батьків.

Суд також враховує, що відсутність систематичного спілкування матері із закладом освіти чи медичним закладом, на яку посилається скаржник, не є тотожною повному самоусуненню від виховання дитини, оскільки участь у вихованні дитини може реалізовуватися у різних формах, зокрема шляхом особистого спілкування, матеріальної підтримки, участі у вирішенні питань розвитку дитини, що не обмежується лише контактами із третіми установами.

Доказів, які б свідчили про повну, тривалу, умисну відмову матері від виконання своїх батьківських обов`язків, матеріали справи не містять, а позивачем таких доказів суду не подано.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд в постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 вказав, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок відстрочки від мобілізації згідно пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мають жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 127/3622/24, зазначено, що «в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях».

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав щодо свого маолітнього сина, на ній в силу вимог статей 150, 180 СК України лежить обов`язок по утриманню та вихованню сина.

Таким чином суд уважає, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку (отримати відстрочку від проходження військової служби), фактично позов про встановлення факту, самостійного виховання та утримання малолітньої дитини пред`явлено, в тому числі з метою створення умов та обставин, що може бути підставою для відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Отже, сторона у справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей з метою звільнення від виконання військового обов`язку.

З огляду на викладене, суд надходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Солом"янська районна в м. Києві державна адміністрація, про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22 травня 2026 року.

Суддя