Рішення № 136776823, 07.05.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2120/26

Провадження № 2/577/1334/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі : головуючого судді Рідзевської І.О.,

за участю секретаря судового засідання Олійник В.П.,

представника відповідача Набоки А.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Конотопі справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 99 354,00 грн.; додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 79 483,20 грн.; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в сумі 14 886,00 грн., матеріальну допомог на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16 104,00 грн.; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік в сумі 16 1047,00 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 57 589,20 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він працював на посаді електрогазозварника 6 розряду виробничого підрозділу Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» 39 років, звідки звільнився 26.01.2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі статті 38 КЗпП України). Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Роботодавцем не було дотримано вимоги статті 116 КЗпП України, так як з нею не проведено остаточного розрахунку в день її звільнення (11.02.2025 року), як того вимагає чинне в Україні трудове законодавство, зокрема їй не були виплачені належні та гарантовані до виплати їй кошти відповідно до норм діючого у регіональній філії «Південно-Західна залізниця» колективного договору, зокрема: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткова матеріальна допомога в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки. 14.03.2022 року АТ «Українська залізниця» незаконно ухвалило рішення про припинення працівників- залізничників на отримання виплат, гарантованих колективними договорами підрозділів. Оскільки з ним не було проведено остаточного розрахунку в день його звільнення, як того вимагає стаття 116 КЗпП України, невиплачені кошти підлягають стягненню на його користь у судовому порядку.

Між адміністрацією Локомотивне депо регіональної філії «Південно-Західна залізниця» та профспілковим комітетом укладено Колективний договір, який діє по теперішній час. В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено статтею 18 КЗпП України.

В пункті 8.12 Колективного договору Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку встановлено, що адміністрація підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних. Станом на день його звільнення з роботи, його середньомісячний заробіток становив 198703,80 грн., відповідно в день звільнення роботодавець мав йому виплатити одноразову матеріальну допомогу в розмірі 99354,00 грн. (198710,80 грн.*5), проте роботодавець не виплатив належні йому кошти, виплата яких гарантована колективним договором, відповідно своїми діями роботодавець порушив вимоги статті 116 КЗпП України.

В другому абзаці пункту 8.12 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі для чоловіків з 35 до 40 років 4 середньомісячних заробітків.

Оскільки він сумлінно працював весь свій трудовий шлях та стаж його роботи на залізничному транспорті становив на день звільнення повних 39 років, роботодавець в день звільнення мав йому виплатити гарантовану колективним договором додаткову матеріальну допомогу у розмірі 4 додаткових середньомісячних заробітків, що дорівнює 79483,20 грн. (19870,80 грн.*4), проте додаткова матеріальна допомога йому не була виплачена в день звільнення, як і у випадку і з одноразовою матеріальною допомогою, відповідно недотримання посадовими особами АТ «Укрзалізниця» вимог статті 116 КЗпП України носить системний характер.

Інформація про зобов`язання роботодавця виплатити йому одноразову та додаткову матеріальні допомоги відповідно до пункту 8.12 Колективного договору відображена у наказі про його звільнення (з приміткою - після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»), проте рішення керівництва підрозділу або ж АТ «Укрзалізниця» жодним чином не впливає на обов`язок роботодавця виконати вимоги статті 116 КЗпІІ України та провести з ним остаточний розрахунок в день звільнення та виплатити при цьому всі належні йому кошти саме у день звільнення.

В пункті 3.10. Колективного договору передбачено обов`язок адміністрації з виплати працівникам підрозділу матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 6 (шести) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Працюючи у Локомотивному депо регіональної філії «Південно-Західна залізниця» у 2022 році у відповідності до пункту 3.10 Колективного договору, він писав заяву про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі визначеному колективним договором, яка була адресована керівництву підрозділу. Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2022 році становив 2481 грн., сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав йому виплатити становить 14886 грн. (2481 грн.*6). Однак Роботодавець в особі Локомотивного депо регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця по сьогоднішній день належну йому матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 14886 грн. не виплатив, й тим самим не виконав свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши належні йому кошти, чим грубо порушив його трудові права з оплати праці, що гарантовані колективним договором та статтею 18 Кодексу законів про працю України, знехтувавши її трудовими правами протягом тривалого проміжку часу, оскільки вкотре не дотримався вимог статті 116 КЗпП України в частині проведення остаточного розрахунку в день звільнення.

В подальшому, працюючи у Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» у 2023 році у відповідності до пункту 3.10 Колективного договору він писав заяву про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі визначеному колективним договором, яка була адресована керівництву депо.

Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2023 році становив 2684 грн., сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав йому виплатити становить 16104 грн. (2684 грн.*6). Однак Роботодавець в особі Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» по сьогоднішній день належну йому матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 16104 грн. не виплатив, тим самим не виконав свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши належні йому кошти, чим грубо порушив її трудові права з оплати праці, що гарантовані колективним договором та статтею 18 Кодексу законів про працю України, знехтував її трудовими правами протягом тривалого проміжку часу, чим порушивши вимоги статті 116 КЗпП України.

В подальшому, працюючи у Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» у 2024 році у відповідності до пункту 3.10 Колективного договору він писав заяву про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі визначеному колективним договором, яка була адресована керівництву депо.

Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2024 році становив 3028,00 грн., сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав йому виплатити становить 18168 грн. (3028,00 грн.*6). Однак Роботодавець в особі Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» по сьогоднішній день належну йому матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 18168,00 грн. не виплатив, тим самим не виконав свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши належні йому кошти, чим грубо порушив її трудові права з оплати праці, що гарантовані колективним договором та статтею 18 Кодексу законів про працю України, знехтував її трудовими правами протягом тривалого проміжку часу, чим порушивши вимоги статті 116 КЗпП України.

Таким чином, загальна сума матеріальної допомоги на оздоровлення, що йому не була виплачена в день звільнення відповідно до пункту 3.9. Колективного договору за 2022-2024 роки становить 49158,00 грн.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.99 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній - заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством , календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про середню заробітну плату, наданої Конотопською дистанцією сигналізації та зв`язку регіональною філією «Південно-Західна залізниця» на адвокатський запит, його середньоденна заробітна плата складає 959,82 грн.

З огляду на те, що розрахунок не проведено з 27.01.2026 року, період, який підлягає врахуванню в межах шестимісячного обмеження становить з 27.01.2026 року по 20.04.2026 року включно. За цей період нараховується 60 робочих днів. При середньоденному заробітку 959,82 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 57589,20 грн.

Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5 затверджено Інструкцію зі статистики заробітної плати, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 за N 114/8713. В пункті 1.3. зазначеної інструкції передбачено, що фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Згідно з пунктом 2.3.3. Інструкції до інших заохочувальних та компенсаційних виплат віднесено матеріальну допомогу, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв`язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п.3.31).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 29 КЗпП України, до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення).

Кошти, які не були виплачені йому роботодавцем при звільненні входять до структури оплати праці (заробітної плати) згідно із діючим законодавством України.

Вважає, що АТ «Укрзалізниця» безпідставно не провела з ним остаточного розрахунку в день його звільнення, чим порушила вимоги статті 116 КЗпП України, за що передбачена відповідальність встановлена у статті 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21.04.2026 року провадження у справі було відкрито та справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

05.05.2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позов, відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що при звільненні позивачу були виплачені усі належній їй суми. Відповідно до п.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану, дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, є тимчасовим заходом, оскільки у працівників зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму воєнного стану, або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Укрзалізниця». Це тимчасові дії для забезпечення сталої роботи товариства і при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені в першочерговому порядку.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Крім того, на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати призупинено. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово. До того ж, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» 27.06.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/39 від 27.06.2024 року) було ухвалено рішення зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Вказує, що пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, який визнано незаконним та скасовано судом у справі № 211/7338/23 не діє, оскільки втратив чинність на підставі пункту 9 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (протокол Ц-82/39 ком. Т) і з 01 липня 2024 року товариством не застосовувався.

Зауважує, що матеріальна допомога не є заробітною платою, не входить до структури обов`язкових виплат та має соціальний характер. Оскільки до заробітної плати не відноситься матеріальна допомога, а тому до позовних вимог позивача застосовується строк визначений ст. 233 КЗпП України. Заява про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 подана позивачем до адміністрації 12.12.2022 року, за 2023 рік подана позивачем до адміністрації 02.01.2023 року, а за 2024 рік 02.01.2024 року. Таким чином тримісячний строк на право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду для такої вимоги закінчився відповідно 12.03.2023 року, 02.04.2023 року та 02.04.2024 року. Позивач звернувся до суду з позовом 20.04.2026 року, отже тримісячний строк звернення до суду сплив, позивачем клопотання про поновлення строку не заявлялося.

Позивач ОСОБА_1 в судове засіданні не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовільнити позов на підставі наявних доказів.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення вимог позивача заперечував з обставин викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд вислухавши представника відповідача, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Наказом № 7/ос від 20.01.2026 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 26.01.2026 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити їй після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбаченої р.8 п.12 колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого Законом на перше січня звітного року за 2022, 2023, 2024 роки, відповідно до п.3.10 колективного договору після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 9).

В повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільнення від 26.01.2026, виданої ОСОБА_1 зазначені види нарахувань та виплачені суми відповідачем при звільненні (а.с.12).

Колективний договір Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, дія якого пролонгована на 2006-2025 роки, відповідно до умов якого:

-п. 3.10 працівникам філії, які безпосередньо попрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надається один раз у календарному році матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, разом із настанням щорічної відпустки, у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

- п. 8.12 при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, за власним бажанням виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (17.05.2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема більше 15 років п`ять середньомісячних заробітків.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі, зокрема для чоловіків з 35 до 40 4 середньомісячних заробітків (а.с.15-16).

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 31).

Згідно витягу із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року, згідно з пп.13.1, пп.13.2 п.13 вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с.32 зв).

Відповідно до витягу із протоколу Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 174 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с.34).

Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (а.с.35).

Згідно з витягом із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01.07.2024 (а.с.36-37).

Відповідно довідки виробничого підрозділу Локомотивне депо регіональної філії «Піденно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» середньомісячна заробітна плата за листопад-грудень 2025 року становить 20 636,14 грн., а середньоденна заробітна плата (з розрахунку листопад-грудень 2025 року) складає 959,82 (а.с. 10).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.2 ст. 233 КЗпП).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

В обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, а саме згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, грошової допомоги з нагоди ювілею (а.с. 31).

Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125099054).

Щодо посилання відповідача на рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року суд виходить з наступного.

Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення починаючи з 01 липня 2024 року, проте, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується відповідачем заяви про виплату матеріальної допомоги за 2023 рік подана позивачем до адміністрації 02.01.2023 року, а за 2024 рік 02.01.2024 року (39-40).

Крім того, вказане рішення не регулює порядок проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП України, а стосується організації поточних виплат у період дії трудових відносин. Зазначене рішення не може бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.

Також відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни чи доповнення до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова ВС у справі № 211/7338/23).

Отже, посилання відповідача на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як на підставу для правомірності призупинення виплат є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

За матеріалами справи, зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні, одноразову та додаткову матеріальні допомоги, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки, про що зазначено в наказі відповідача від 20.01.2026 року (а.с. 9).

Щодо доводів відповідача, що матеріальна допомога на оздоровлення не є заробітною платою та не входить до структури обов`язкових виплат.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Викладений висновок відповідає правовому висновку, формованому Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Отже помилковими є доводи відповідача, що матеріальна допомога на оздоровлення не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник станом на дату звільнення на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Щодо посилання відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка розглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Тому доводи апеляційної скарги про обчислення строку звернення ОСОБА_1 до суду з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки з моменту подання ним заяви на її виплату, є помилковими.

Як встановлено судом ОСОБА_1 26.01.2026 року при ознайомленні з наказом був повідомлений про нараховані до виплати суми при звільненні (а.с.9), а тому, звернувшись до суду із позовом 20.04.2026 року, позивач строк, визначений приписами частини другої статті 233 КЗпП України, не пропустив.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача слід стягнути одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 99354,00 грн.; додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 79483,20 грн.; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022- 2024 роки в сумі 49 158,00 грн.

Що стосується стягнення заявленого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зауважує на наступне.

Статтею 27 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як встановлено судом, наказом № 7/ос від 20.01.2026 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 26.01.2026 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП

Отже останніми двома повністю відпрацьованими місяцями роботи позивача є листопад-грудень 2025 року.

Як вбачається з довідки про доходи заробітна плата ОСОБА_1 за листопад-грудень 2025 року складає 33 593,72 грн., середньомісячна заробітна плата становить 20 636,14 грн., а середньоденна заробітна плата 959,82 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 26 січня 2026 року по 20 квітня 2026 року включно становить 56 629,38 грн. (959,82 грн. * 59 робочих днів), що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

З відповідача на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволеного розміру позовних вимог слід стягнути 2846,30 грн. судового збору.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 : одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 99 354,00 грн.; додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 79 483,20 грн.; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 49 158,00 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 56 629,38 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 2846,30 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ: 40075815.

Повний текст судового рішення складено 12 травня 2026 року.

Суддя Рідзевська І. О.