Рішення № 136762303, 20.05.2026, Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/291/26

Провадження №2-а/377/5/26

20 травня 2026 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання Кононової Н.О., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Сівовна Юрій Вікторович, до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейська другого взводу другої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капрала поліції Гавриляк Христина Володимирівна, про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

У С Т А Н О В И В:

24 березня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшла позовна заява, у якій позивач, від імені якого діє представник адвокат Сівовна Юрій Вікторович, просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 6830481 від 14.03.2026, винесену капралом Управління патрульної поліції в Чернігівській області патрульної поліції Гавриляк Христиною Володимирівною, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126, частиною 1 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 гривень, і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126, частиною 1 статті 122 КУпАП та покласти судові витрати на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 14.03.2026 капралом Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Гавриляк Христиною Володимирівною винесено постанову серії ЕНА № 6830481 про притягнення громадянина України ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122, частиною 2 статті 126 КУпАП, із застосуванням положень статті 36 КУпАП, та накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 гривень. Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 14.03.2026 позивач, керуючи транспортним засобом у населеному пункті с. Гарбузин, рухався зі швидкістю 100 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті більш, як на 20 км/год, та порушив вимоги пункту 12.4 Правил дорожнього руху. Крім того, в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач нібито керував транспортним засобом, не маючи права керування транспортними засобами відповідної категорії, чим на думку уповноваженої особи патрульної поліції, порушив вимоги пункту 2.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого зроблено висновок про наявність у діях позивача складу адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122, частиною 2 статті 126 КУпАП. Відповідно до частини 2 статті 36 КУпАП адміністративне стягнення накладено на позивача саме за керування транспортним засобом, не маючи права керування транспортними засобами, оскільки таке правопорушення є більш серйозним, ніж перевищення швидкості. Позивач вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, є протиправною та підлягає скасуванню. Позивач має право на керування транспортним засобом на території України, оскільки позивач тимчасово перебуває на території України та має водійське посвідчення, видане в Королівстві Іспанія 26.02.2024, яке чинне до 26.02.2034. Водійське посвідчення позивача, видане в Іспанії, є національним посвідченням водія, виданим компетентним органом Королівства Іспанії, яке відповідає вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані латинськими літерами, та надає позивачу право на керування транспортними засобами категорії В. Позивач користується іспанським водійським посвідченням, оскільки на постійній основі проживає на території Королівства Іспанії, що підтверджується посвідкою на проживання. Позивач, як особа, яка тимчасово перебуває на території України, що підтверджується посвідкою на проживання в Іспанії та відміткою в закордонному паспорті, має право на керування транспортним засобом на території України на підставі водійського посвідчення, виданого в Королівстві Іспанія. З норм Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабміну від 8 травня 1993 № 340, вбачається, що строк для обміну посвідчення водія громадянами України Положенням не встановлений, на відміну від іноземців, які зобов`язані здійснити обмін посвідчення водія протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні. Положенням не встановлений строк виконання обов`язку обміну посвідчення водія іноземної держави на національні посвідчення водія громадянами України, які постійно або тимчасово проживають на території України. Позивач тимчасово перебуває на території України, прибув на територію України 12.03.2026, а оскаржувана постанова винесена 14.03.2026, а тому в будь-якому разі, навіть якщо застосовувати 60-денний строк, позивач керував транспортним засобом у межах встановленого строку. Варто враховувати, що позивач не міг здійснити обмін водійського посвідчення за 2 дні тимчасового перебування на території України. За таких обставин, позивач мав право на керування транспортним засобом, оскільки тимчасово перебуває на території України та має чинне водійське посвідчення, видане на території Іспанії, а оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню в судовому порядку ( а.с. 2-6).

Ухвалою судді від 30 березня 2026 року вказана позовна заява була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам, передбаченим частиною третьою статті 161 КАС України, а позивачу було надано час для усунення зазначених недоліків, які ним усунені у встановлений в ухвалі строк ( а.с. 36-38).

Ухвалою судді від 09 квітня 2026 року після усунення недоліків було відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання на 16 квітня 2026 року, а також залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейську другого взводу другої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капрала поліції Гавриляк Христину Володимирівну. Вказаною ухвалою судді було витребувано із Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції для огляду в судовому засіданні справу про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 2 статті 126, частиною 1 статті 122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 разом з відеозаписом, що додається до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6830481 від 14.03.2026 ( а.с. 47-49).

16 квітня 2026 року до суду в системі «Електронний суд» від відповідача Департаменту патрульної поліції, в особі представника Прищепи Ю.О., надійшов відзив на позов разом із доданими документами та доказами надіслання позивачу, третій особі, який приєднано до матеріалів справи ( а.с 58-65).

Відзив обґрунтований тим, що 14.03.2026 о 10:06 в с. Гарбузин, а/д Київ-Чернігів-Нові Яриловичі, 76 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW M340I», номерний знак НОМЕР_1 , в населеному пункті с. Гарбузин, позначеному д. з. 5.49 на білому фоні, та рухався зі швидкістю 100 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху, більше ніж на 20 км/год, та порушив пункт 12.4 ПДР. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості ТЗ TruCam ІІ LTI 20/20, серійний TC008364. Після виявлення вищевказаного порушення, поліцейським було подано сигнал про зупинку на підставі статті 35 Закону України «Про Національну поліцію». Після зупинки транспортного засобу водію було повідомлено про причину зупинки та пред`явлено законну вимогу надати для перевірки документи, на що позивач надав посвідчення водія іноземної держави, при цьому повідомив, що він є громадянином України. Водія було повідомлено, що за вчинені ним правопорушення передбачена адміністративна відповідальність. Вищевказані обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови серії ЕНА № 6830481 від 14.03.2026 за частиною 2 статті 126 КУпАП та частиною 1 статті 122 КУпАП, із застосуванням положень статті 36 КУпАП, відповідно до якої накладено стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень. Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 № 340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Це Положення є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Отже, позивач, як громадянин України, який має право постійно перебувати на території України, зобов`язаний дотримуватися вимог національного законодавства щодо підтвердження права керування транспортними засобами, а тому не міг користуватися посвідченням водія, виданим Королівством Іспанія, під час керування транспортним засобом на території України. Так, у відповідності до даних НАІС ГСЦ МВС України статус посвідчення водія ОСОБА_1 на права керування транспортними засобами числиться, як не дійсний. Таким чином, позивач рахується згідно бази НАІС ГСЦ МВС України, як особа, яка не має права керування транспортним засобом, за що і був притягнутий до відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП. В пункті 7 оскаржуваної постанови серії ЕНА № 6830481 від 14.03.2026 зазначено: відео з п/в (портативного відеореєстратора) № 470671, що і є технічним засобом, за допомогою якого було здійснено фіксацію розгляду справи та відео з приладу TruCam ІІ LTI 20/20 № TC008364, що є технічним засобом, за допомогою якого здійснювалась вимірювання швидкості транспортного засобу. Як вбачається із відеозапису та фото з приладу TruCam ІІ LTI 20/20 (серійний номер TC008364) автомобіль «BMW M340I», номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 100 км/год, що є перевищенням дозволеної швидкості руху в населених пунктах згідно ПДР на 50 км/год. На відео також видно, як червона позначка фіксується на автомобілі позивача на відстані 259,1 м, тобто вимірює швидкість саме даного автомобіля, що підтверджує факт вчинення правопорушення. Твердження позивача про те, що він тимчасово перебуває на території України, є юридично необґрунтованим. Позивач є громадянином України, що підтверджується матеріалами справи, а тому не може бути віднесений до категорії осіб, які тимчасово перебувають на території України у розумінні зазначеного Закону. Факт прибуття позивача на територію України 12.03.2026 не змінює його правового статусу, як громадянина України та не надає йому статусу особи, яка тимчасово перебуває на території України. Сторона відповідача не заперечує, що водійське посвідчення, видане компетентними органами Королівства Іспанія, може відповідати вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року. Водночас положення Віденської конвенції про дорожній рух передбачають визнання національних посвідчень водія інших держав за умови дотримання національного законодавства держави перебування. Таким чином, сама по собі відповідність посвідчення водія вимогам міжнародного договору не звільняє позивача від обов`язку дотримуватися вимог законодавства України щодо порядку підтвердження права керування транспортними засобами на території України. Посилання позивача на положення Конвенції про дорожній рух 1968 року, як на підставу для безумовного визнання його права керування транспортним засобом на території України є помилковим. Відповідно до положень Віденської конвенції про дорожній рух, держави-учасниці визнають національні посвідчення водія, видані компетентними органами інших держав, для осіб, які є громадянами цих держав та перебувають на території іншої держави. Тобто дія зазначеної Конвенції спрямована на забезпечення можливості громадянину однієї держави користуватися своїм національним посвідченням водія під час перебування на території іншої держави, зокрема, коли громадянин Іспанії користується посвідченням водія, виданим Іспанією. У даному випадку позивач є громадянином України, а не громадянином Королівства Іспанія, а відтак посвідчення водія, видане компетентними органами Іспанії, не є його національним посвідченням водія у розумінні положень Конвенції. Таким чином, положення Конвенції про дорожній рух 1968 року не можуть тлумачитися як такі, що надають громадянину України право безумовно користуватися посвідченням водія іншої держави на території України незалежно від вимог національного законодавства. Доводи позивача щодо наявності у нього права керування транспортним засобом на території України на підставі посвідчення водія, виданого компетентними органами Королівства Іспанія, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України. Право керування транспортним засобом на території України підтверджується посвідченням водія, виданим відповідно до вимог законодавства України, зокрема положень Закону України «Про дорожній рух» та Постанови Кабінету Міністрів України № 340. Таким чином, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності була винесена уповноваженою особою в межах наданих повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства України та з дотриманням встановленої процедури.

16 квітня 2026 року в судовому засіданні за клопотанням представника позивача було відкладено судовий розгляд справи на 06 травня 2026 року на підставі пункту 2 частини другої статті 205 КАС України ( а.с. 89-90).

06 травня 2026 року в судовому засіданні відкладено судовий розгляд справи на 20 травня 2026 року на підставі пункту 1 частини другої статті 205 КАС України ( а.с. 113).

06 травня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд» від представника позивача адвоката Сівовни Ю.В. надійшла відповідь на відзив, яка судом до уваги не приймається, оскільки відповідно до частини першої статті 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву ( а.с. 106-109).

В призначене судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, до суду в підсистемі «Електронний суд» від представника позивача адвоката Сівовни Ю.В. надійшла заява, в якій він просив судовий розгляд справи, призначений на 20.05.2026, здійснювати без його участі та участі позивача ( а.с. 120).

Відповідач Департамент патрульної поліції в призначене судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету. В поданому до суду відзиві представник відповідача Прищепа Ю.О. просила розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача та відмовити повністю у задоволенні вимог позивача, а постанову залишити без змін.

Третя особа поліцейська другого взводу другої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капрала поліції Гавриляк Христина Володимирівна в призначене судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, про що свідчить роздруківка про доставку судової повістки на електронну адресу УПП в Івано-франківській області Департаменту патрульної поліції, яке знаходиться в матеріалах справи ( а.с. 114-115).

Згідно з частиною третьою статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до положень частини четвертої статті 229 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та надані докази, суд вважає необхідним задовольнити позов частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно постанови серії ЕНА № 6830481 від 14.03.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесеної поліцейською другого взводу другої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капралом поліції Гавриляк Христиною Володимирівною, копія якої долучена до матеріалів справи, ОСОБА_1 , позивача у справі, притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122, частиною 2 статті 126 КУпАП, і на підставі статті 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 гривень ( а.с. 8-9).

Як вбачається із зазначеної постанови, 14 березня 2025 року, о 10 годині 06 хвилин, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 , на 76 кілометрі автодороги М-01, в с. Гарбузин, позначеним дорожнім знаком 5.49, на білому фоні, та рухався зі швидкістю 100 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху, більше ніж на 20 км/год, швидкість вимірювалась приладом TruCam II LTI 20/20 ТС008364, чим порушив вимоги пункту 12.4. ПДР. При цьому, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 , та не мав права керування транспортними засобами відповідної категорії, чим порушив пункт 2.1. «а» ПДР.

Не погодившись із постановою серії ЕНА № 6830481 від 14.03.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесеної поліцейською другого взводу другої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капралом поліції Гавриляк Христиною Володимирівною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір відповідно до встановлених обставин справи та відповідних їм правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом (стаття 245 КУпАП).

Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Положеннями пункту 8 частини першої статті 23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частина перша статті 122, частини перша, друга статті 126 КУпАП).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі на місці вчинення правопорушення ( стаття 283 КУпАП).

Згідно із статтею 2 Закону України «Про дорожній рух», законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України визначається Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями), згідно з пунктом 1.9 яких особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху передбачено, що учасники дорожнього руху повинні знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Згідно з пунктом 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, б) реєстраційний документ на транспортний засіб, ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат «Зелена картка» (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

За приписами підпункту «а» пункту 2.4. Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Правил дорожнього руху. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух».

Відповідно до пункту 2.1. Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб;

ґ) поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з частиною другою статті 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених в пункті 2.1 ПДР документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Частиною 2 статті 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до пункту 12.4. Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Частинами першою, другою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року № 1408/27853 (далі - Інструкція № 1408/27853), у разі виявлення порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складення відповідного протоколу.

За встановленим правилом пунктів 9, 10 Розділу ІІІ Інструкції № 1408/27853, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу ІV Інструкція № 1408/27853, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.

За приписами частини другої статті 283 КУпАП постанова повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я по батькові (за наявності), дату народження, місце проживання чи перебування, опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення та прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення, транспортний засіб, який зафіксовано в момент порушення ( марка, модель, номерний знак), технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис ( якщо такий запис здійснювався), розмір штрафу та порядок його сплати, правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження, відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу ( частина третя статті 283 КУпАП).

Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП, за те, що він 14 березня 2025 року, о 10 годині 06 хвилин, керував транспортним засобом «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 , на 76 кілометрі автодороги М-01, в с. Гарбузин, позначеним дорожнім знаком 5.49, на білому фоні та рухався зі швидкістю 100 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху, більше ніж на 20 км/год. Швидкість вимірювалась приладом TruCam II LTI 20/20 ТС008364, чим порушив вимоги пункту 12.4. ПДР. Також вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП за те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 , та не мав права керування транспортними засобами відповідної категорії, чим порушив пункт 2.1. «а» ПДР.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень

Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

На підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУПАП, відповідачем у справі Департаментом патрульної поліції до відзиву на позовну заяву було долучено відеозапис та фотознімок з лазерного вимірювача швидкості TruCam ІІ LTI 20/20 (серійний номер ТС008364) ( а.с. 84, 86а).

З переглянутого відеозапису та фотознімку з приладу TruCam ІІ LTI 20/20 (серійний номер ТС008364) під назвою «1773482749_i2200_0314_100549.avi.», «1773482749_i2200_0314_100549_F0010.jpg» видно, що на ньому зафіксовано рух транспортного засобу «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 , з позначкою швидкості руху транспортного засобу в лівому верхньому куті, що становить 100 км/год. Крім того, на даному відеозаписі чітко відображено фіксацію саме автомобіля «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Як зазначено у сертифікату перевірки типу засобів вимірювальної техніки, виданого 26.12.2018, сертифікату відповідності, виданого 09.01.2019, 23.12.2020, лазерний вимірювач швидкості руху т/з TruCAM ІІ LTI 20/20 зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за № UA.TR.001 241-18 Rev.0; UA.TR.001 22 3-19; UA.TR.001 22 054-20 ( а.с.70-72) .

Згідно експертних висновків від 24.12.2020 № 04/05/02-3500, від 24.12.2020 № 04/05/02-3561, від 24.12.2020 № 04/05/02-3562, виданого Національній поліції України, в лазерному вимірювачі швидкості руху т/з LTI 20/20 TruCAM ІІ, програмному забезпеченні «TruCAM II Clip Viewer v2.0.5.1», програмному забезпеченні «ShareViewII v2.2.2.23091» правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування (73-75).

Відповідно до настанови з експлуатації лазерного вимірювача швидкості руху т/з TruCAM ІІ LTI 20/20, лазерний вимірювач швидкості руху т/з TruCAM ІІ LTI 20/20 призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному або автоматичному режимах( а.с. 76-79).

Таким чином, показання приладу TruCAM ІІ LTI 20/20 оцінюються поліцейським, як доказ вчиненого правопорушення в розумінні статті 251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

З дослідженого відеозапису нагрудного портативного відеореєстратора поліцейського, який долучений до відзиву, встановлено, що 14 березня 2026 о 10:06 годині поліцейська здійснює вимірювання швидкості транспортного засобу «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , приладом TruCam, в зоні дії дорожнього знаку 5.49 «Початок населеного пункту» (на білому фоні), та зупиняє вказаний транспортний засіб. Підійшовши до вказаного автомобіля поліцейська представилася водію, повідомила причину зупинки транспортного засобу, а саме перевищення дозволеної швидкості руху, та попросила пред`явити посвідчення водія і реєстраційні документи на транспортний засіб, а також повідомила про здійснення відеозапису на підставі статті 40 Закону України «Про Національну поліцію». ОСОБА_1 надав поліцейській посвідчення водія, видане в Іспанії, та реєстраційні документи на автомобіль. Після встановлення особи водія, поліцейська повідомляє йому, що відносно нього буде винесена постанова про притягнення його до адмінвідповідальності за порушення вимог пункту 12.4. ПДР та пункту 2.1. «а» ПДР, і роз`яснює, що він, як громадянин України, має право керувати транспортними засобами на території України на підставі українського посвідчення водія. Крім цього, відеозаписом зафіксовано роз`яснення ОСОБА_1 прав, передбачених статтею 268 КУпАП, та положення статті 63 Конституції України, складання постанови про вчинення адміністративних правопорушень. ОСОБА_1 не заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП.

Таким чином, відеозаписом з нагрудного портативного відеореєстратора поліцейського, відеозапису та фотознімку з приладу TruCam ІІ LTI 20/20 (серійний номер ТС008364) під назвою «1773482749_i2200_0314_100549.avi.», «1773482749_i2200_0314_100549_F0010.jpg», які долучені до відзиву, підтверджено, що ОСОБА_1 14 березня 2026 року, о 10 годині 06 хвилин, керував транспортним засобом «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 , на 76 кілометрі автодороги М-01, в с. Гарбузин, позначеним дорожнім знаком 5.49, на білому фоні та рухався зі швидкістю 100 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху, більше ніж на 20 км/год, та порушив вимоги пункту 12.4. ПДР.

Аналізуючи зазначені докази у сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП.

Разом з тим, суд вважає, що в діях позивача ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП, виходячи з такого.

З положень частини 2 статті 126 КУпАП вбачається, що відповідальність настає за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Таким чином, вина позивача в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні повинна доводитися відповідними доказами, і матеріали справи повинні містити докази безпосереднього керування позивачем транспортним засобом та відсутність у нього права керування транспортними засобами взагалі та/або відповідної категорії.

За приписами частини першої статті 15 Закону України «Про дорожній рух» кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Частиною четвертою вказаної статі передбачено, що особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов`язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини дев`ятої цієї статті право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

08 листопада 1968 року у Відні була прийнята Конвенція про дорожній рух, яка була ратифікована Союзом РСР 12 липня 1974 року.

Надалі, після проголошення незалежності України, 12 вересня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про правонаступництво України».

Відповідно до статей 6 та 7 цього Закону, Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Таким чином, Україна підтвердила свої зобов`язання за Віденською Конвенцією про дорожній рух, яка ратифікована Союзом РСР та є обов`язковою для виконання Україною на її території.

Відповідно до підпункту b пункту 2 статті 41 Конвенції про дорожній рух Договірні Сторони визнаватимуть, що посвідки водія, видані однією Договірною Стороною, повинні визнаватися на території іншої Договірної Сторони до моменту, з якого дана територія стає постійним місцем проживання власника посвідки.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори» передбачено, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_1 в зв`язку з постійним проживанням на території Іспанії, що підтверджено посвідкою на проживання, видане 26.02.2024 посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії В, строк дії посвідчення водія з 26.02.2024 по 26.02.2034 ( а.с. 10-12).

Слід зазначити, що Іспанія є учасницею Конвенції про дорожній рух 1968 року.

Відповідно до пунктів 1-3 Угоди (у формі обміну нотами) між Україною і Іспанією про взаємне визнання та обмін національних посвідчень водія, затвердженої Указом Президента N 865/2010 ( 865/2010 ) від 25.08.2010, яка набрала чинності для України 31.10.2010, Україна і Іспанія, далі - «Сторони», взаємно визнають національні посвідчення водія, видані компетентними органами обох держав, якщо вони є чинними і відповідають положенням, викладеним у цій Угоді та у Додатку 1 до цієї Угоди. Власник чинного та дійсного посвідчення водія, виданого компетентним органом однієї зі Сторін, має право на території іншої Сторони тимчасово керувати транспортними засобами тієї категорії, на яку поширюється дія посвідчення, протягом часу, встановленого національним законодавством держави, на території якої це право реалізується. З іншого боку, власник посвідчення водія, виданого компетентним органом однієї зі Сторін, який відповідно до національного законодавства кожної зі Сторін обирає своїм місцем постійного проживання територію іншої Сторони і бажає керувати транспортними засобами на території цієї Сторони, обмінює своє посвідчення водія на відповідне посвідчення держави проживання, згідно з таблицею відповідності, наведеною у Додатку 1.

Підстави та порядок видачі посвідчення водія в Україні регулює постанова Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (далі - Порядок № 340).

Пунктом 2 Порядку № 340 встановлено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 340 транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяться на категорії, зокрема категорія В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, восьми.

Пунктом 30 Порядку № 340 передбачено, що особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Посвідчення водія іноземної держави, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає обміну. Обмін таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів (за винятком випадків, визначених пунктом 32 цього Положення).

Як зазначено у пункті 32 Порядку № 340, видані громадянам України за кордоном посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національні посвідчення водія без складання теоретичного і практичного іспитів за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України.

При цьому, суд, виходячи з аналізу положень Конвенції про дорожній рух 1968 року, Угоди (у формі обміну нотами) між Україною і Іспанією про взаємне визнання та обмін національних посвідчень водія, затвердженої Указом Президента N 865/2010 ( 865/2010 ) від 25.08.2010, яка набрала чинності для України 31.10.2010, Порядку № 340, вважає, що для громадян України, які отримали за кордоном посвідчення водія іноземної держави, діють положення пункту 30 Порядку № 340.

Позивачем, від імені якого діє представник адвокат Сівовна Ю.В., долучено до матеріалів справи копію посвідчення водія, видане ОСОБА_1 на території Іспанії в зв`язку з постійним проживання на території цієї держави, з правом керування транспортними засобами категорії В, строк дії посвідчення водія з 26.02.2024 по 26.02.2034, яке є чинним та відповідає вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані літерами латинського алфавіту, і положенням, викладеним в Угоді (у формі обміну нотами) між Україною та Іспанією про взаємне визнання та обмін національних посвідчень водія, затвердженою Указом Президента N 865/2010 ( 865/2010 ) від 25.08.2010, а також у Додатку 1 до цієї Угоди. При цьому, як встановлено в судовому засіданні із паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копія якого долучена до матеріалів справи, ОСОБА_1 в`їхав в Україну 12.03.2026. Оскаржувана постанова відносно позивача ОСОБА_1 була винесена 14.03.2026. В разі тимчасового перебування на території України позивач мав право на керування транспортними засобами на підставі посвідчення водія, виданого в Іспанії, в разі переїзду на постійне місце проживання в Україну, вказане посвідчення водія також було дійсне на території України протягом 60 днів, оскільки інші строки обміну посвідчення водія для громадян України вказаним Порядком № 340 не передбачено ( а.с. 10-13).

Таким чином, право керування ОСОБА_1 транспортним засобом «BMW M3401», державний номерний знак НОМЕР_1 , 14 березня 2026 року підтверджено у належний спосіб, що свідчить про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП.

Відповідно до частини третьої статі 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Отже, норми процесуального законодавства, якими керується суд при розгляді справи про оскарження рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності, прямо передбачають повноваження суду на зміну застосованого заходу стягнення з умовою, що таке стягнення не може бути посилено.

Наведені положення також закріплено у статті 293 КУпАП, відповідно до якої орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни , а скаргу або протест без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, і відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП, то суд вважає за необхідне позов задовольнити частково, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6830481 від 14 березня 2026 рокута закрити справу в частині притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 2 статті 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 3 400 гривень. Змінити захід стягнення у постанові про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6830481 від 14 березня 2026 рокув частині притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП, застосувавши до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень.

Доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву про те, що громадяни України мають право керувати транспортними засобами тільки на підставі посвідчення водія, виданого в Україні, спростовуються положеннями Конвенції про дорожній рух 1968 року, Угоди (у формі обміну нотами) між Україною і Іспанією про взаємне визнання та обмін національних посвідчень водія, затвердженої Указом Президента N 865/2010 ( 865/2010 ) від 25.08.2010.

Інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та доводи позивача, від імені якого діє представник адвокат Сівовна Ю.В., зазначені у позовній заяві, висновків суду не спростовують. При цьому, суд звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил пункту 41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як зазначено у частині третій статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач сплатив за подання позову судовий збір в розмірі 532 гривні 48 копійок.

Виходячи з того, що позов підлягає частковому задоволенню, то необхідно стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 266 гривень 24 копійки.

Керуючись статтями 243-246, 286 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Сівовна Юрій Вікторович, до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейська другого взводу другої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капрал поліції Гавриляк Христина Володимирівна, про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6830481 від 14 березня 2026 рокута закрити справу в частині притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 2 статті 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 3 400 гривень. Змінити захід стягнення у постанові про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6830481 від 14 березня 2026 рокув частині притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП, застосувавши до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 266 гривень 24 копійки.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через Славутицький міський суд. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вулиця Федора Ернста, будинок № 3.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейська другого взводу другої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капрал поліції Гавриляк Христина Володимирівна, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вулиця Юності, 15.

Рішення складено 20 травня 2026 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька