Ухвала суду № 136752770, 18.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 травня 2026 рокуСправа № 160/6987/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Луніна О.С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо переведення виплати пенсії через відділення поштового зв`язку, протиправними дії щодо зменшення розміру пенсії;

- визнати протиправними дії щодо визначення ОСОБА_1 як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії;

- визнати протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку розміру відповідно ст. 27, 28, 40, 42 Закону України 1058-IV та постанов КМУ щодо перерахунку пенсій;

- визнати протиправною бездіяльність щодо не врахування середньомісячного заробітку для розрахунку розміру пенсії;

- визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виключити ОСОБА_1 з кола осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії;

- зобов`язати перерахувати розмір пенсії з 22.02.2017 року відповідно ст. 27, 28, 40, 42 Закону України 1058-IV та постанов КМУ щодо перерахунку пенсій, з врахуванням середньомісячного заробітку для розрахунку розміру пенсії;

- зобов`язати виплатити компенсацію втрати частини доходу за період з лютого 2017 року по травень 2020 року, з червня 2022 року по дату фактичної виплати боргу на визначений пенсіонером банківський рахунок у встановленому Законом розмірі;

- зобов`язати виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано позивачу у строк протягом 10-ти днів привести позов у відповідність нормам КАСУ шляхом надання: заяви про поновлення строку звернення до суду в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, вказавши підстави для поновлення строку та докази на підтвердження таких обставин; оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 5324,80 грн. за позовні вимоги немайнового характеру.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 року ОСОБА_1 подано заяву, якою позивач зазначає, що заявлені вимоги стосуються поняття «пенсія» та за подання позову має бути сплачено судовий збір за одну немайнову вимогу, а також посилається на норми статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV), згідно якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З огляду на викладене вважає, що поданий адміністративний позов не має недоліків та просять відкрити провадження у справі.

Розглянувши подану позивачем заяву на виконання вимог ухвали, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поняття "особа повинна дізнатись" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Суд зазначає, що у цій справі ОСОБА_1 просить суд, зокрема, зобов`язати виплатити компенсацію втрати частини доходу за період з лютого 2017 року по травень 2020 року, з червня 2022 року по дату фактичної виплати боргу на визначений пенсіонером банківський рахунок у встановленому Законом розмірі.

Тоді як позовну заяву сформовано в системі «Електронний суд» 23.03.2026 року, тобто після спливу шестимісячного строку для звернення до суду, з якої ОСОБА_1 просить виплатити компенсацію втрати частини доходу.

Верховний Суд у постановах від 28.10.2025 у справі № 420/19263/24, від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24 наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Таким чином, про порушення своїх прав позивач могла дізнатися не отримавши пенсійні виплати за лютий 2017 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а зазначено, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі три норми.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV) нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ) перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини Пенсійного фонду України.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Таким чином до цієї справи не можуть застосовуватися норми ст. 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), оскільки пенсія позивачу не нараховувалася та не виплачувалася з лютого 2017 року та з червня 2022 року.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24 наголосив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, триваюча пасивна поведінка позивача та його недисциплінованість як учасника суспільних відносин свідчить про недотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивач не міг не усвідомлювати, що тривале зволікання із зверненням до суду із позовною заявою, призведе до застосування судом процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду.

Суд не вбачає правових підстав відступати від запропонованого Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав підходу до розуміння положень статті 122 КАС України у справах з питань обчислення та перерахунку пенсій.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з вимогою про перерахунок пенсії з 22.02.2017 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (надалі - Закон № 3674).

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою сплачується судовий збір 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Абзацом 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 року №4695-ІХ, визначено, що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3328,00 грн.

При цьому, згідно ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (сума судового збору за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою через засоби системи «Електронний суд» становить 1064,96 грн.).

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Окрім викладеного суд зауважує, що твердження позивача що всі заявлені позовні вимоги охоплюються поняттям пенсія, а отже має бути сплачено судовий збір як за одну вимогу немайнового характеру є помилковим, оскільки Пунктом 23 частини першої статті 4 КАС України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

При застосуванні абзацу другого частини третьої статті 6 Закону №3674-VІ суд має виходити не з кількості пунктів вимог позову, а з кількості самостійних способів судового захисту. Самостійною є вимога, яка має власний предмет доказування та може бути предметом окремої правової оцінки незалежно від вирішення інших вимог. Похідною є вимога, задоволення якої є процесуально та змістовно залежним від задоволення основної вимоги і яка лише конкретизує спосіб поновлення порушеного права або виконання судового рішення.

При розмежуванні позовних вимог на основні та похідні, суди мають виходити з принципу процесуальної економії та необхідності дотримання права на доступ до суду.

Такий підхід узгоджується і з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 10 березня 2026 року №2-р/2026, у якому наголошено, що запроваджувані законом процесуальні механізми мають забезпечувати дієвість права особи на судовий захист, а право на звернення до суду не може ставитися у надмірну залежність від фінансового тягаря, якщо це ускладнює або унеможливлює реальний судовий захист. Отже, при визначенні розміру судового збору суд зобов`язаний виходити не з суто формальної побудови прохальної частини позову, а з правової природи заявлених вимог і з необхідності забезпечення ефективного доступу особи до правосуддя.

Подібний підхід також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, викладеною у рішенні у справі "Король та інші проти України" (Korol and Others v. Ukraine, заяви №82560/17 та 6 інших, від 09 жовтня 2025 року) та ухвалі у справі "Бояров проти України та інші заяви" (Boyarov v. Ukraine and Other Applications, заява №79083/17 та 3 інші, від 03 березня 2026 року), в яких Суд наголосив на необхідності застосування процесуальних правил, яке не позбавляє особу реального доступу до суду.

Основними є вимоги, які безпосередньо спрямовані на захист порушеного права позивача, встановлення протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень та відновлення його правового становища.

Похідними є вимоги, які не мають самостійного значення без вирішення основних вимог, а випливають із них та спрямовані на конкретизацію способу виконання рішення або запобігання подальшим порушенням.

Таким чином, розмежування здійснюється за критерієм самостійності способу захисту: основні вимоги спрямовані на встановлення порушення та відновлення права, а похідні - на забезпечення реалізації такого відновлення або усунення наслідків порушення, і тому їх задоволення є можливим лише за умови задоволення відповідних основних вимог.

Таким чином, п`ять вищенаведених вимог немайнового характеру не можуть розглядатися як одна немайнова вимога, оскільки мають самостійний предмет і реалізують різні передбачені законом способи судового захисту, які підлягають окремій оцінці на предмет їх відповідності діям (бездіяльності) відповідача, з урахуванням обставин справи та характеру порушених прав.

Подібної правової позиції також дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31 березня 2026 року у справі №280/5706/25.

Згідно з п. 1 ч.4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Враховуючи, що станом на 18.05.2026 року вимоги суду, викладені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 р., не виконані, недоліки позову не усунені позивачем, суд вважає, що в даному випадку наявні всі передбачені законом умови для застосування наслідків, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду та не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, позов слід повернути позивачу.

У зв`язку з перебуванням судді Луніної О.С. у відпустці, ухвала постановлена в перший робочий день.

Керуючись ст.ст. 169, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви, направити особі, яка її подала.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна