Ухвала суду № 136752591, 21.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 травня 2026 рокуСправа № 160/8912/26 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. розглянув у письмовому провадженні у місті Дніпро клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 160/8912/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011 ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

09.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 2 808 780 грн. (два мільйони вісімсот вісім тисяч сімсот вісімдесят гривень).

Ухвалою від 14 квітня 2026 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/8912/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24 листопада 2025 року відповідач разом з відзивом подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду, яке обґрунтовано тим, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з моменту виплати вихідної допомоги.

Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2040ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади прокурора Другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025, у справі № 640/14457/20 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33279,64 грн.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33279,64 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду Офісом Генерального прокурора 30.01.2026 позивачу виплачено вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 25625,32 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов`язкових платежів).

З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач міг звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі, тобто з 30.01.2026.

Проте позивач звернувся через систему «Електронний суд» з цим позовом лише 09.04.2026, тобто через більше ніж 2 місяці після виплати вихідної допомоги, та не надав доказів, які б підтверджували неможливість направлення позовної заяви до суду, починаючи з 31.01.2026, тобто з наступного дня після отриманих виплат на виконання рішення суду, у місячний строк, що, на думку позивача, є підставою для залишення позовної заяви позивача без розгляду відповідно до ст. 122 КАС України.

Ухвалою від 12 травня 2026 року суд надав ОСОБА_1 можливість подати письмові пояснення щодо клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі № 160/8912/26.

18 травня 2026 року систему «Електронний суд» позивач подав заяву про поновдення звернення до суду з цим позовом та пояснення, де вказав, що після виплати позивачу вихідної допомоги 30.01.2026 на реквізити АТ «Сенс Банк», останній 10.03.2026 звернувся до Офісу Генерального прокурора з пропозицією щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповіддю від 24.03.2026 Офісом Генерального прокурора відмовлено позивачу в добровільній сплаті середнього заробітку через відсутність правових підстав для цього.

09.04.2026, тобто на 15-й день, позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

У задоволенні клопотання про залишення позовної заяву без розгляду просить відмовити.

Розглянувши клопотання представника Офісу Генерального прокурора про залишення позовної заяви без розгляду, пояснення позивача та поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом, суд встановив таке.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Статтею 47 КЗпП України установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2040ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади прокурора Другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі № 640/14457/20 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33279,64 грн.

- зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33279,64 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 без змін.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі № 640/14457/20 набрало законної сили 22.12.2025.

14.01.2026 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із пропозицією виконати рішення суду в добровільному порядку.

Листом від 28.01.2026 № 21-196 вих. 26 Офіс Генерального прокурора повідомив позивача, що у січні 2026 року подано до Державної казначейської служби України платіжні інструкції для виконання рішення суду щодо сплати вихідної допомоги.

13.02.2026 позивач повторно звернувся до Офісу Генерального прокурора із пропозицією виконати рішення суду.

Листом від 05.03.2026 № 21-517вих 26 відповідач повідомив позивача, що на підставі виконавчого листа Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 640/14457/20 Офісом Генерального прокурора здійснено 30.01.2026 на надані позивачем реквізити в АТ «СЕНС БАНК» виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі 25 625,32 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов`язкових платежів).

Позивач вказує, що після цього постало питання про обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

10.03.2026 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора з пропозицією щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповіддю від 24.03.2026 Офісом Генерального прокурора відмовлено позивачу в добровільній сплаті середнього заробітку через відсутність правових підстав для цього.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду з вказаним позовом зазначив, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі № 640/14457/20 відповідач 30.01.2026 на реквізити в АТ «СЕНС БАНК» виплатив на його користь 25 625,32 грн, про яке позивач дізнався 05.03.2026 з листа відповідача.

У зв`язку з невиплатою з вини відповідача належних позивачу, як звільненому працівнику сум, у строки визначені статтею 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку з дня звільнення.

Посилаючись на вказані обставини позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити мені середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Стосовно дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогою щодо виплати середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, у зв`язку з непроведенням розрахунку при звільненні, виплаченого 30.01.2026 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі № 640/14457/20 в сумі 2 808 780 грн, суд зазначає таке.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 сформулював висновок, відповідно до якого строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України. Тобто строк звернення до суду обмежується місячним строком.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, у вказаній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Крім того Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Відповідно до статті 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний провести з працівником повний розрахунок у день його звільнення, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку породжує відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, суть якої полягає у компенсації працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, у формі середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні важливими є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. Здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення та не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.

Таким чином, кожен епізод виплати, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відтак строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі № 300/3142/20, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23, згідно з якою строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховуються окремо.

Частиною 1 ст.118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

Суд вказує, що позивач вчиняв активні дії на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі № 640/14457/20 , та з моменту коли він дізнався про здійснення виплат, звернувся до суду з позовною заявою за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

При застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд також зауважив, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції.

З огляду на вищевикладене, суд вважає відсутніми підстави для залишення заявленого позову без розгляду, у зв`язку із чим відмовляє у задоволенні заявленого відповідачем клопотання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 240, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011 ЄДРПОУ 00034051) у справі № 160/8912/26 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) строк звернення до суду з цим позовом.

Копію ухвали направити всім сторонам у справі.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук