Рішення № 136750581, 28.01.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/22121/22-ц

пр. 2-1754/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Андрієнко І.І.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Левчишиної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» (далі - відповідач, ОСББ «Анрі Барбюса 16»), в якому просила поновити її на роботі на посаді адміністратора - диспетчера ОСББ «Анрі Барбюса 16»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.02.2022 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 40 757, 64 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15 000, 00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що є інвалідом ІІІ групи безстроково та з 01.05.2020 року працювала адміністратором-диспетчером в ОСББ «Анрі Барбюса 16». Попри це, відповідач наголошував на обов`язковості проходження нею індивідуальної програми реабілітації. У період з 25.01.2022 року по 01.02.2022 року позивач проходила обстеження, під час яких застудилася та була вимушена продовжити лікарняний. 11.02.2022 року, приблизно о 15:00 год., перебуваючи на робочому місці, позивач отримала повідомлення від керівник ОСББ «Анрі Барбюса 16» про звільнення із займаної посади з 11.02.2022 року, проте підстави такого звільнення керівником зазначені не були. Позивача у день звільнення не було ознайомлено з наказом про звільнення, натомість останній проголошений вголос у присутності двох членів кооперативу, після чого керівник ОСББ «Анрі Барбюса 16» повідомив, що наказ про звільнення та трудова книжка будуть відправлені поштовим зв`язком. У п. 2 наказу № 4-к від 11.02.2022 року про звільнення вказано, що позивач ухилялася від обов`язку надання висновку МСЕК, що не відповідає дійсності та спростовується медичними документами. Позивач вважає, що керівник ОСББ «Анрі Барбюса 16» грубо порушив норми законодавства України щодо її звільнення, тому не погоджуюся з ним та вважає його незаконним. Посилається на ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) просить поновити її на посаді адміністратора - диспетчера ОСББ «Анрі Барбюса 16». Крім того, просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.02.2022 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 40 757, 64 грн. Водночас, просить стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Разом із позовною заявою позивач подала клопотання, у якому просила поновити строк на оскарження наказу № 4-к від 11.02.2022 року про її звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2022 року, справу було розподілено та 29.08.2022 року передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.09.2022 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

09.02.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2023 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, судове засіданні для розгляду справи по суті призначено на 25.05.2023 року.

09.05.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Левчишиної О.В. надійшла заява, яка була передана головуючому судді 10.05.2023 року, у якій остання просила розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

24.05.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Левчишиної О.В. надійшли письмові пояснення, у яких остання зазначила, що відповідно до протоколу № 1 засідання правління ОСББ «Анрі Барбюса 16» від 06.04.2021 року, з 07.04.2021 року головою правління обрано Галико Л.В., а також утворено комісію з прийому справ і посади голови правління голови у зв`язку із переобранням. При опрацюванні документів, переданих попереднім складом правління, було виявлено заяву від 01.05.2020 року про прийняття на роботу ОСОБА_2 , до якої було долучено копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , у якому містився напис про вид пенсії по інвалідності ІІІ групи по загальному захворюванню. Відтак роботодавець виявив наявність працівника, якому мають бути створені відповідні умови праці. Для цього необхідно було встановити відповідність стану здоров?я ОСОБА_2 як працівника виконуваній роботі, наявність протипоказань продовженню роботи останньої в існуючих умовах праці та чи може роботодавець створити працівнику-інваліду спеціальні, передбачені для такого працівника, умови роботи. З метою отримання документів на підтвердження умов праці інваліда відповідач в особі голови правління ОСББ неодноразово звертався до позивача із проханням надати підтверджуючі документи, а саме: довідку МСЕК про присвоєння групи інвалідності та індивідуальну програму реабілітації інваліда, відповідно до ст. 5 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», за якою порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. У зв`язку із ненаданням документів на підтвердження характеру інвалідності та індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації у строк довести понад два місяці, ОСОБА_2 розпорядженням № 1 від 22.06.2021 року була тимчасово відсторонена від виконання посадових обов`язків, що було письмово доведено останній під підпис. Наприкінці червня 2021 року, після тимчасового відсторонення від роботи позивач надала запитувані документи, зокрема, індивідуальна програма медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації від 19.05.2016 року, яка мала строк дії до 2018 року та помітку про необхідність проходження такої програми кожні два роки, тобто була не дійсна. В подальшому на неодноразові прохання роботодавця надати чинну індивідуальну програму медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації, ОСОБА_2 запитуваний документ не надала. Програма реабілітації є обов`язковою до виконання державними органами, підприємствами, установами, організаціями, тому роботодавцем перевага надається висновкам, зазначеним у ній. У разі застосування праці інвалідів, роботодавець зобов`язаний враховувати рекомендації МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров`я працівника-інваліда, за що роботодавець нестиме відповідальність. Виявивши наявність спеціальних умов праці при наявності обмежень по умовам праці ОСОБА_2 , визначених довідкою МСЕК, роботодавець ОСББ не має можливості створити працівнику умови, інакші від наявних. За умовами роботи, адміністратор-диспетчер під час роботи у 18 годин, повинен протягом 16 годин безперервно знаходитися на робочому місці - у приміщенні, розташованому безпосередньо поряд із входом до будинку. Приміщенні площею 7 кв.м, без вікон на вулицю, без достатнього опалення, у якому не передбачено проведення приточної вентиляції та неможливості дотримання у приміщенні працівника відповідного температурного режиму. Можливості перевести працівника на іншу роботу у роботодавця немає. ОСББ «Анрі Барбюса 16» був змушений повідомити працівника позивача про звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП у зв`язку із неможливістю переведення її на іншу роботу та неможливістю створення умов праці відповідно до висновку МСЕК. Окрім цього, позивач відмовилася від отримання наказу про звільнення, про що було складено акт від 11.02.2022 року. У день звільнення було проведено повний розрахунок та оформлена трудова книжка, яку позивач відмовилася отримувати.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2023 року клопотання представника відповідача - адвоката Левчишиної О.В. про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди за правилами загального позовного провадження задоволено; постановлено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження; замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2023 року, у зв`язку з задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 04.09.2023 року.

29.06.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Левчишиної О.В. надійшла заява, у якій остання просить застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволення позову.

04.09.2023 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці, та підготовче засідання призначено на 21.12.2023 року.

31.08.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшли пояснення на відзив, які були передані головуючому судді 12.09.2023 року, у яких остання зазначила, що під час влаштування на роботу нею надавалися усі необхідні документи, зокрема довідка МСЕК та програма реабілітації осіб з інвалідністю. Документ, що підтверджує інвалідність та містить висновок щодо умов і характеру праці для особи з інвалідністю визначений у довідці до акту огляду МСЕК від 19.05.2016 року № 0447576, якою позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності довічно та зазначено характер і умови праці, які її протипоказані, а не в індивідуальній програмі реабілітації від 19.05.2016 року, строком до дії до 2018 року. У вказаній довідці до акту огляду МСЕК зазначено, що інвалід може працювати в «обмежених умовах праці», без конкретизації таких умов, або коли у названому розділі взагалі нічого не зазначено, або якщо відсутня індивідуальна реабілітаційна програма інваліда, роботодавець має право звернутися за роз`ясненнями до МСЕК, яка установила інвалідність та винесла (не винесла) такі трудові рекомендації. Проте, роботодавець не звертався до МСЕК за роз`ясненнями щодо відповідності умов праці займаній позивачем посаді і виконаній роботі, порушивши її права відсторонив від роботи. Закон не передбачає, щоб роботодавець відстороняє працівника - особу з інвалідністю від роботи для надання ним реабілітаційної програми. Відповідач самостійно визначив, що умови праці не відповідають стану здоров`я позивача, проте іншої роботи її не запропонував. При цьому, згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення за невідповідність посаді через стан здоров`я допускається лише за умови, що протипоказання були виявлені після укладення трудового договору, а не були відомі на час його підписання. Щодо доводів представника відповідача про застосування строків позовної давності позивач зазначає, що 11.02.2022 року її було звільнено з роботи, а 14.02.2022 року укладено договір про надання правничої допомоги. Проте у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України була вимушена виїхати до м. Василькова, а її адвокат - за межі України, тому позов було подано у серпні 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2023 року, у зв`язку з задоволенням клопотання представника позивача, відповідно до ч. 5 ст. 198 ЦПК України, в підготовчому засіданні було оголошено перерву до 13.03.2024 року.

02.03.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Дімури І.Ю. надійшла заява, яка була передана головуючому судді 04.03.2024 року, у якій остання просила долучити до матеріалів справи докази.

13.03.2024 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному, та підготовче засідання призначено на 21.05.2024 року.

21.05.2024 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Левчишиної О.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи.

21.05.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Дімури І.Ю. надійшла заява про здійснення розгляду справи, призначеної на 21.05.2024 року, без фіксування технічними засобами, в якій остання просила закрити підготовчого провадження та призначити справу до судового розгляду.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2024 року, у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 08.08.2024 року.

08.08.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Дімури І.Ю. надійшла заява про здійснення розгляду справи, призначеної на 08.08.2024 року, без фіксування технічними засобами, в якій остання просила закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.08.2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 14.11.2024 року.

12.08.2024 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Левчишиної О.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.11.2024 року, у зв`язку з задоволенням клопотання представника позивача, відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК України, в судовому засіданні оголошено перерву до 28.01.2025 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з викладених у відзиві підстав.

Заслухавши вступне слово представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що згідно з довідкою до акту огляду МСЕК від 19.05.2016 року № 0447576, ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності довічно, у п. 12 якої зазначено висновок про умови та характер праві, що протипоказані: відрядження, переохолодження. Адміністративна праця з обмеженим об`ємом робіт (а.с. 31).

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 07.07.2016 року, ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи від загального захворювання, довічно (а.с. 111).

01.05.2020 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду адміністратора-диспетчера в ОСББ «Анрі Барбюса 16» на підставі наказу № 6-к від 01.05.2020 року, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 (а.с. 68).

Згідно з протоколом № 1 засідання правління ОСББ «Анрі Барбюса 16» від 06.04.2021 року, з 07.04.2021 року головою правління було обрано Галико Л.В. (а.с. 109-110).

22.06.2021 року головою правління ОСББ «Анрі Барбюса 16» Галико Л.В. було винесено розпорядження № 1 яким відсторонено диспетчера - адміністратора ОСОБА_2 від виконання посадових обов`язків із 23.06.2021 року без збереження заробітної палати у зв`язку з її ухиленням від надання необхідних медичних довідок для підтвердження відповідності умов праці, враховуючи її інвалідність, та зобов`язано до 03.07.2021 року надати: довідку МСЕК; виписка з акта огляду МСЕК. У цих документах вказується причина інвалідності, група і строк інвалідності та висновки комісії про умови та характер праці особи з інвалідністю; індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю (а.с 112).

Відповідно до протоколу № 5 засідання правління ОСББ «Анрі Барбюса 16» від 05.01.2022 року, було прийнято рішення вивести із штатного розпису штатну одиницю адміністратора - диспетчера та укласти угоду з керуючою компанією «ДімПро» на надання послуги консьєржів (а.с. 114).

Згідно із відповіддю Голосіївської міжрайонної МСЕК від 27.01.2022 року № 06-07 на запит голови правління ОСББ «Анрі Барбюса 16» Галико Л.В. від 26.01.2022 року повідомляється, що ОСОБА_2 19.05.2016 року була визнана інвалідом ІІІ групи від загального захворювання довічно. За станом здоров`я на 2016 рік ОСОБА_2 могла виконувати адміністративну працю з обмеженим об`ємом робіт без переохолодження та відряджень. Протипоказів для позмінного графіку роботи (чергування) не було. Інформацією про стан здоров`я ОСОБА_2 на теперішній час комісія не володіє. Термін дії індивідуальної програми реабілітації інваліда № 0606 від 19.05.2016 року закінчився 01.06.2018 року (а.с. 30).

Наказом ОСББ «Анрі Барбюса 16» від 11.02.2022 року № 4-к адміністратора-диспетчера ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України. Підставами звільнення є: 1. Наявність несприятливих умов роботодавця, за яких продовження трудової діяльності працівника загрожує погіршенню здоров`я особи з інвалідністю. Неможливість забезпечення роботодавцем спеціально створених санітарно - гігієнічних умов і характеру виконуваних професійних обов`язків, відповідно до рекомендацій МСЕК у зв`язку із відсутністю нормованого рівня температури опалення у кімнаті чергового адміністратора-диспетчера. Відсутність робочого місця для працівника, щодо якого виявлено невідповідність внаслідок стану здоров`я. 2. Ухилення ОСОБА_2 від виконання обов`язку надати Висновок МСЕК (ПКМУ № 1317 п.6) (а.с. 28).

11.02.2022 року головою правління ОСББ «Анрі Барбюса 16» Галико Л.В. складено акт про відмову підписання наказу про звільнення, відповідно до якого головою правління ОСББ «Анрі Барбюса 16» Галико Л.В. надано ОСОБА_2 наказ № 4 на звільнення з посади адміністратора-диспетчера ОСББ «Анрі Барбюса 16» згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України на підставі невідповідності санітарно-гігієнічних умов праці і характеру невиконаних професійних обов`язків, відповідно займаної посади, рекомендаціям МСЕК, що може привести до погіршення стану здоров`я працівника-інваліда. ОСОБА_2 від підпису про ознайомлення відмовилася (а.с. 23).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як визначено у ч.ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

У ч. 1 ст. 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Так, невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Порядок звільнення - це певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11. 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частин першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, медико-соціальна експертна комісія (далі - МСЕК) проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Тобто МСЕК вирішує питання встановлення інвалідності за наявності стійкого порушення функцій організму, стійкої втрати працездатності (встановлює відсотки), профзахворювання. Доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через сан здоров`я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

Статтею 8 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що експертиза професійної придатності повнолітніх осіб з інвалідністю здійснюється МСЕК. До роботи цих комісій залучаються спеціалісти з інженерної психології (психології праці) та психології професійного відбору, педагогічні працівники, що займаються навчанням і професійною підготовкою осіб з інвалідністю, спеціалісти державної служби зайнятості. Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки особи з інвалідністю. Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов`язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними закладами незалежно від типу і форми власності.

Як визначено у ч. 4 ст. 69 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза стійких обмежень життєдіяльності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які включають ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи відповідно до Законів України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» та «Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я».

Згідно із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком МСЕК стан здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміни її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Положеннями ч. 5 ст. 6 Закону України «Про охорону праці» визначено, що працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

З урахуванням положень ст. 40 КЗпП України, саме роботодавець має довести законність звільнення працівника з роботи.

Звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України можливе лише в разі неможливості переведення його на іншу роботу або створення умов праці відповідно до висновку МСЕК.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, розірвання трудового договору за підставою можливе у разі: відсутності вакантного робочого місця, посади, на які роботодавець повинен перевести працівника відповідно до медичного висновку; відмови працівника від переведення на іншу роботу згідно з рекомендаціями медичного висновку; якщо згідно з медичним висновком працівник визнається непрацездатним і не визначаються види робіт, які він може виконувати в силу такої його працездатності та необхідності охорони його здоров`я.

Однак суд зауважує, що з метою дотримання вимог ст. 170 КЗпП України роботодавець зобов`язаний перевести працівника, якому встановлено інвалідність, на легшу роботу. У такому разі роботодавець має письмово запропонувати працівникові переведення на легшу роботу, яка відповідає медичному висновку.

Висновки МСЕК про умови і характер праці інвалідів є обов`язковими для роботодавців. Тому роботодавець повинен створити інвалідам умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров`я працівника-інваліда.

Для того, щоб установити факт виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, роботодавець повинен передусім керуватися довідкою до акта огляду МСЕК, на зворотній стороні якої зазначається висновок про умови та характер праці, а також індивідуальною реабілітаційною програмою інваліда, копію якої в установлених законодавством випадках надсилає МСЕК на адресу підприємства за місцем роботи працівника-інваліда.

Якщо існує індивідуальна реабілітаційна програма інваліда, роботодавець зобов`язаний здійснити трудову реабілітацію інваліда. Тобто, згідно зі ст. 172 КЗпП України роботодавець зобов`язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інваліда відповідно до медичних рекомендацій МСЕК, встановити на прохання інваліда неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Зазначене унеможливлює звільнення працівника-інваліда за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Так, наказом ОСББ «Анрі Барбюса 16» від 11.02.2022 року № 4-к ОСОБА_2 було звільнено з роботи у зв`язку з відсутністю робочого місця для працівника, щодо якого виявлено невідповідність внаслідок стану здоров`я, а також через ухилення від виконання обов`язку надати Висновок МСЕК.

Проте, у п. 12 довідки до акту огляду МСЕК від 19.05.2016 року № 0447576 зазначено висновок про умови та характер праці ОСОБА_2 , відтак, у відповідача не було підстав для звільнення позивача з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Окрім цього, суд звертає увагу та те, що 05.01.2022 року рішенням засідання правління ОСББ «Анрі Барбюса 16» було виведено із штатного розпису штатну одиницю адміністратора-диспетчера, а позивача звільнено з цієї посади лише 11.02.2022 року.

Згідно ст. 76 ЦПК України, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачу було запропоновано всі вакантні посади в ОСББ «Анрі Барбюса 16», які вона могла б зайняти згідно з рекомендаціями у довідці до акта огляду МСЕК від 19.05.2016 року № 0447576.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 про поновлення її на посаді адміністратора-диспетчера ОСББ «Анрі Барбюса 16», є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як визначено у ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана ця виплата. Нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих дні

Відповідно до п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно п. 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з вищенаведеними правилами нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_2 , відповідач виплатив позивачу заробітну плату за грудень 2021 року у розмірі 3 081,94 грн. та за січень 2022 року у розмірі 3 815,50 грн. (а.с. 23-24), тому середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 із розрахунку за два останніх повних відпрацьованих місяця становить 168,23 грн. (6 897,44 грн./41 робочих дні).

Час вимушеного прогулу ОСОБА_2 з 12.02.2022 року по 28.01.2025 року становить 771 робочий день.

Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача, становить 129 705,33 грн. (168,23 грн. * 771 днів = 129 705,33 грн.).

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме за період з 12.02.2022 року по 28.01.2025 року, у розмірі 129 705,33 грн. без відрахування податків і обов`язкових платежів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що, відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 08.12.2021 року у справі № 901/407/19 зазначено, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Також у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 808/8156/14 зазначено, що в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків. Отже, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн., слід зазначити наступне.

Як визначено у ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, як сам факт завдання особі моральних страждань, так і розмір відшкодування, підлягають доказуванню.

Оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди та її розміру, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як визначено у ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 258 ЦК України передбачає, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, КЗпП України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин (ст. 233 КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону чинній на час звільнення позивача з роботи і виникнення спірних правовідносин), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Так, ОСОБА_2 було звільнено з роботи 11.02.2022 року, а з позовом до суду остання звернулася 19.08.2022 року, що підтверджується штампом поштового відправлення на конверті.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжений і на даний час.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки звернення до суду передбачені ст. 233 КЗпП України є продовженими до завершення воєнного стану, оскільки вони є різновидом строків спеціальної позовної давності передбачених ст. 258 ЦК України.

Враховуючи викладене, позивач при зверненні до суду з даним позовом не пропустила встановлені законом строки, а отже, потреба в їх поновленні відсутня.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як визначено у ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подачу позову до Печерського районного суду м. Києва сплачено судовий збір у розмірі 1 984,80 грн. (за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 992,40 грн. та за вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 992,40 грн.), що підтверджується квитанцією № 61 від 27.01.2023 року.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Так, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про поновлення на роботі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то судовий збір, який підлягав сплаті за подання цієї позовної вимоги, підлягає стягненню з ОСББ «Анрі Барбюса 16» в дохід держави у розмірі 992,40 грн.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Як визначено у ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, витрати, пов`язані з розглядом справи, складаються з: судовий збір - 1 984,80 грн.; витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем додано до позовної заяви: копію договору № 14022234 про надання правової допомоги від 13.02.2022 року; копію ордера на надання правової допомоги серії АН № 1167711 від 24.05.2023 року; копію ордера на надання правової допомоги серії СВ № 1106182 від 11.11.2024 року.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено правовий висновок про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт оплати витрат на професійну правову допомогу. Так, до матеріалів справи не додано акт виконаних робіт, розрахунок витрат, квитанцію про оплату послуг адвоката, прибутковий касовий ордер, тощо. За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню.

Відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, слід допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 15 Закону України «Про оплату праці», ст. 5, 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 8 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», 6, 12 Закону України «Про охорону праці», ст. ст. 4, 21, 40, 170, 235 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 23, 256, 257, 258 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 353, 354, 355, 430, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 на посаді адміністратора-диспетчера Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» з 12.02.2022 року.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 12.02.2022 року по 28.01.2025 року у розмірі 129 705 (сто двадцять дев`ять тисяч сімсот п`ять) грн. 33 коп. без відрахування податків і обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді адміністратора-диспетчера Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» та стягнення середньомісячної заробітної плати в межах одного місяця.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16» в дохід держави судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса 16», адреса: 03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, буд. 16, ЄДРПОУ 39000521.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 28.05.2025 року.

Суддя І.В. Григоренко