Рішення № 136750357, 03.12.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/19580/24

Провадження №: 2/755/11419/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2025 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Савлук Т.В.,

за участю секретаря судових засідань Лазоренко Н.В.,

учасники цивільного процесу:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Тандир Д.В.,

представник відповідача Київської міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради з вимогами:

«встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з лютого 2007 року;

визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом».

07 листопада 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справі передано у провадження головуючому-судді Дніпровського районного суду міста Києва Арапіній Н.Є.

12 листопада 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Арапіна Н.Є.) постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Витребувано у Десятої київської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію нотаріальної справи, відкритої після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 грудня 2024 року на запит суду надійшла спадкова справа № 493/2021 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , яка була заведена Десятою київською державною нотаріальною конторою.

09 січня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий суддя Арапіна Н.Є.) постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання від 09 січня 2025 року.

18 березня 2025 року керівником апарату Дніпровського районного суду міста Києва О.С. Корович винесено розпорядження №69 «Щодо проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ».

18 березня 2025 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано у провадження головуючому-судді Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року головуючий суддя Савлук Т.В.) позов ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 257 ЦПК України.

14 квітня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача Київської міської ради - Городок Ю.В., які за змістом є відзивом на позовну заяву, у яких представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача зазначила про недоведеність позивачем обставин, а саме факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, ведення спільного господарства, спільного побуту та наявності взаємних прав і обов`язків.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тандиром Дмитром Віталійовичем, задоволено.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

05 серпня 2025 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказану цивільну справу передано у провадження головуючому-судді Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тандир Д.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на праві приватної власності. З 2007 року позивач ОСОБА_1 проживала зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, була пов`язана з ним спільним побутом, вела спільне господарство, мала спільний бюджет, брала участь у витратах на утримання житла та фактично здійснювала догляд за спадкодавцем, у зв`язку з чим вважає себе спадкоємцем четвертої черги за законом. На підтвердження наведених обставин надано докази, які, на думку позивача та її представника, підтверджують факт спільного проживання зі спадкодавцем, зокрема реєстрацію місця проживання за адресою спірної квартири, акт керуючої компанії, документи щодо оплати комунальних послуг, товарні чеки, документи, пов`язані із здійсненням поховання, а також показання свідків. Посилаючись на положення статей 1264 Цивільного кодексу України, 3, 74 Сімейного кодексу України та вважаючи себе особою, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, позивач просить встановити факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем з лютого 2007 року та визнати за нею право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Представник відповідача Київської міської ради - Городок Ю.В. у судове засідання не з`явилася, висловила свою позицію щодо заявлених позовних вимог у письмових поясненнях, просила здійснювати розгляд справи у її відсутність.

Вислухавши пояснення учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд дійшов наступних висновків.

Виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами 1 та 2 статті 21 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18 вересня 2007 року, видане на підставі розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 69-1383 від 18 вересня 2007 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 26 березня 2021 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 703.

Із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 до Десятої київської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1 .

Зі змісту спадкової справи померлого ОСОБА_2 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 493/2021.

01 червня 2021 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В. винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як убачається з вищевказаної постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують наявність у неї права на спадкування у четверту чергу, зокрема рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За приписами частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з роз`ясненнями, викладених в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 74 Сімейного кодексу України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю

Отже, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 Сімейного кодексу України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом, законною підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17.

Виходячи з предмету позову, позивач просить встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, починаючи з лютого 2007 року, а також визнати за нею право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

На підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю ОСОБА_1 , окрім іншого, надані суду договір-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_2 від 27 березня 2021 року; копії квитанцій щодо витрат, понесених позивачем на поховання ОСОБА_2 ; копії фотознімків із зображеннями померлого ОСОБА_2 ; копії квитанцій про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 .

З акта, складеного 14 грудня 2022 року мешканцями будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , встановлено, що ОСОБА_1 останні 15 років проживала однією сім`єю і вела спільне господарство з ОСОБА_2 до його смерті за адресою: АДРЕСА_2 .

Частиною 3 статті 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Виходячи зі змісту п. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з яким обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. (ст. 90 Цивільного процесуального кодексу України)

Для доведення обставин у справі щодо проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, представником позивача подано клопотання про виклик у судове засідання свідків - ОСОБА_4 ОСОБА_3 , які надали пояснення у судовому засіданні та пояснили, що були обізнані з обставинами спільного проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , відвідували їх за місцем проживання, а також підтвердили, що до дня смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 - позивач продовжувала проживати з ним однією сім`єю та після його смерті здійснювала організацію поховання.

Згідно з частиною четвертою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Такий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15.

Отже, факт проживання позивача з ОСОБА_2 з лютого 2007 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджено належними та допустимими доказами, фактичним проживанням у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , публічним висвітленням спільного проживання сторін та позиціонування їх як сімейної пари, яка проживає разом. З урахуванням викладеного, суд вважає доведеним, що у спірний період позивачка і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вищезазначеній квартирі, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.

З огляду на встановлені судом обставини та досліджені докази, позовні вимоги про встановлення факту проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Судом встановлено, що підставою для відмови державного нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом стала відсутність рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Отже, після набрання законної сили рішенням суду в частині встановлення відповідного юридичного факту позивач не позбавлена можливості повторно звернутися до нотаріуса для оформлення спадкових прав у позасудовому порядку.

За таких обставин заявлена вимога про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування є передчасною, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 3, 21, 74 Сімейного кодексу України, статтями 368, 372 Цивільного кодексу України, статтями 10, 48, 77, 78, 90, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування, - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з лютого 2007 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

С у д д я