Ухвала суду № 136750355, 21.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/6344/26

Провадження №: 1-кп/755/1218/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника- адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12026100040000833, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.04.2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженця м. Києва, з неповною середньою освітою, непрацевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

установив:

У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває на розгляді кримінальне провадження № 12026100040000833, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування 08 квітня 2026 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

У межах кримінального провадження обвинуваченій ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін якого визначено до 06.06.2026 року включно.

Вимогами ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Захисником обвинуваченої ОСОБА_5 - адвокатом ОСОБА_4 подано клопотання про зміну запобіжного заходу, де просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із покладенням обов`язків, визначених судом. Клопотання обґрунтував тим, що обвинувачена має рідну сестру, яка нещодавно перенесла операцію та на цей час потребує постійного стороннього догляду, оскільки, окрім іншого, є дитиною з інвалідністю. Крім того, вона тривалий строк перебуває під вартою, ризики, які існували на момент її затримання, значно зменшились, а тому подальше її тримання є невиправданим і надмірним позбавлення права на свободу та її особисту недоторканість.

Прокурором в судовому засіданні було подано письмове клопотання щодо продовження обвинуваченій, застосованого до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання прокурора обґрунтовано тим, що на даний час встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки усвідомлює тяжкість можливого покарання за вчинення тяжкого злочину, за яке передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, тому може переховуватись за межами України, а також на території, яка тимчасово не підконтрольна владі України; обвинувачена, перебуваючи на волі може незаконно впливати на потерпілого та свідків з метою зміни показів наданих раніше свідчень; вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити свою злочинну діяльність, враховуючи те, що характер та спосіб вчинення злочину вказає на систематичний характер неправомірних дій обвинуваченої, що підтверджується і обвинувальним актом, який перебуває на розгляді в Деснянському районному суді м. Києва (справа № 754/2189/26, провадження № 1-кп/754/670/26). Вважав, що більш м`який запобіжний захід не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки усвідомлення обвинуваченою невідворотності покарання за вчинення злочину, відсутність постійного джерела доходу, вчинення злочинів проти власності, за рахунок яких вона існує, свідчить про наявність ризику, що обвинувачена буде переховуватись від органів досудового розслідування та суду, та може продовжувати злочинну діяльність. Беручи до уваги, що кінцеве рішення у кримінальному провадженні не прийнято, а ризики не зменшились, менш суворі запобіжні заходи не здатні їм запобігти.

У судовому засіданні захисник обвинуваченої подане клопотання про зміну запобіжного заходу підтримав, просив його задовольнити, щодо задоволення клопотання прокурора заперечував, вважав його безпідставним, а наведені ризики частково непідтвердженими, так як обвинувачена має родину, може проживати за адресою свого місця проживання до моменту затримання. Задля запобігання незаконного впливу на потерпілого та свідків, вчинення нового злочину чи продовження вчинення злочину, в якому обвинувачується, вважав за можливе їх мінімізацію шляхом покладення обов`язку утриматися від спілкування або носити електронний засіб контролю. Просив врахувати, що обвинувачена не має наміру переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню та вчиняти інші злочини, а сама тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обвинувачена ОСОБА_5 підтримала позицію захисника. Зазначила, що її мати не працює, оскільки має двох неповнолітніх дітей, є матір`ю-одиначкою, а також має батьків-пенсіонерів, яким встановлена інвалідність, у зв`язку з чим вона має намір продовжити й надалі працювати та утримувати свою родину.

Прокурор в судовому засіданні внесене клопотання підтримав, наполягав на його задоволенні, з підстав, викладених в них. У задоволенні клопотання захисника просив відмовити.

Заслухавши думку учасників судового процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Так, відповідно до вимог ст. ст. 178, 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує, хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; оцінити, в тому числі, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, розмір майнової шкоди, а також дані, що характеризують особу обвинуваченого.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов`язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до положень Глави 18 КПК, яка визначає порядок вирішення наведеного вище питання, під час вирішення зазначеного вище питання на стадії досудового розслідування встановленню підлягає низка чинників: чи є підозра обґрунтованою; чи є достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

В той же час, Главою 28 КПК визначено, що судовий розгляд кримінального провадження здійснюється з метою встановлення, чи доведена вина особи поза розумним сумнівом.

Таким чином, суд, розглядаючи питання щодо доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу.

Так, в ході обговорення питання доцільності продовження строків дії застосовуваного до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 є раніше не судимою, непрацевлаштованою, неодруженою, має зареєстроване місце проживання в м. Києві.

Тобто, нових даних на час розгляду клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що характеризує особу обвинуваченої суду не надано.

Оцінюючи наявні у кримінальному провадженні ризики, що можуть настати у випадку обвинуваченої ОСОБА_5 , суд доходить висновку, що має місце ризик переховування від суду, з огляду на покарання, яке може бути призначено останній у разі доведення її вини у вчиненні інкримінованого їй злочину, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років. Крім того, судом враховується, що обвинувачена наразі неодружена, непрацевлаштована, не має стабільних та офіційних доходів, що може спонукати її до вчинення іншого кримінального правопорушення, або продовження вчинення злочину, яке їй інкримінується і з огляду на те, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 в даному кримінальному провадження, вчинено в той час, коли їй було достеменно відомо про кримінальне провадження, що перебуває в Деснянському районному суді м. Києва, де вона обвинувачується у вчиненні аналогічного кримінального правопорушення.

При вирішенні клопотання прокурора суд також враховує суспільну небезпечність інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення.

Обґрунтування захисника судом не приймаються до уваги, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

У той же час, суд вважає недоведеними та не приймає до уваги заявлений прокурором у клопотанні ризик щодо впливу на потерпілого та свідків, з огляду на особу обвинуваченої.

Таким чином, встановлені судом у кримінальному провадженні ризики є наявними та такими, що можуть справдитись з великим ступнем вірогідності.

З огляду на наведене, на переконання суду, саме застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здатне убезпечити настання зазначених та інших ризиків.

Таким чином, на даний час суд не вбачає підстав для зміни обвинуваченій раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`які, оскільки наявні обґрунтовані побоювання щодо настання встановлених ризиків передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченої під вартою на строк 60 діб, та відмовити захиснику в задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу.

Даних щодо неможливості продовження дії раніше обраного обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров`я суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням, окрім обставин кримінального правопорушення, ще й майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

З огляду на встановлені ризики, враховуючи дані щодо особи обвинуваченої, стадію на якій перебуває дане кримінальне провадження, суд доходить висновку про можливість зменшення розміру застави, визначеного для обвинуваченої, як альтернативного запобіжного заходу.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти», було встановлено що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.

Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. У цій справі, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, заявник стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. Суд підтвердив, що відповідно до вказаної статті Конвенції внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

Водночас, аби розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд повинен, врахувати положення ст.ст. 177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, її особистістю, добробутом, тяжкістю інкримінованого злочину, іншими ознаками. При цьому, слід мати на увазі, що, виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

З урахуванням викладеного, суд вважає можливим зменшити розмір застави, і визначити обвинуваченій розмір застави, достатній для забезпечення виконання нею обов`язків, передбачених КПК України, в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно становить 66 560 гривень.

Керуючись ст. 174, 183, 194-196, 291, 309, 331, 376 КПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Клопотання прокурора - задовольнити.

Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» до 19 липня 2026 року включно.

Зменшити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розмір застави, у разі внесення якої вона підлягає звільненню з-під варти, до двадцяти прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб, що відповідно становить 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень.

Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент з дня обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою внести заставу у визначеному розмірі на відповідний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва та надати документ, що це підтверджує, до ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Отримувач: ТУ ДСАУ в м. Києві;

ЄДРПОУ банку: 26268059;

МФО: 820172;

Банк одержувача: Державна казначейська служба України м. Київ;

р/р UA128201720355259002001012089.

Покласти на обвинувачену ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі її звільнення з-під варти внаслідок внесення застави, наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатись із населеного пункту, в якому вона проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Термін дії обов`язків, покладених судом на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі внесення застави визначити до 21 липня 2026 року.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачена зобов`язана виконувати покладені на неї обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачена вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити заставодавцю обов`язок із забезпечення належної поведінки обвинуваченої та її явки за викликом.

Копію ухвали вручити прокурору, захиснику, обвинуваченій та направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Суддя ОСОБА_6