Рішення № 136750327, 06.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:147/92/25

Провадження №: 2/755/5775/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі

Головуючого - судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

за участі:

представника позивача - адвоката Болдирєвої Д.І.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради, про позбавлення батьківських прав, у якому просив позбавити відповідача батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що 10 травня 2024 року малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано до КНП «КМДКЛ № 2», як дитину знайдену без супроводу батьків. У період з 10 травня 2024 року по 24 травня 2024 року проведено обстеження дитини та виявлено ряд патологій, встановлено, що дитині не проведено жодного щеплення відповідно до календаря профілактичних щеплень. 24 травня 2024 року на підставі клопотання Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 23 травня 2024 року № 103008-1840 та наказу від 24 травня 2024 року КНП «КМДКЛ № 2» позивачу, двоюрідному діду, передано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час перебування дитини в сім`ї позивача матір, ОСОБА_1 , сина не відвідувала, участі у вихованні та догляді дитини не бере, її фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, матеріальної допомоги не надає. Також позивачу відомо, що за місцем реєстрації відповідач не проживає, періодично просить у позивача грошові кошти. Очевидці неодноразово бачили ОСОБА_1 в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння. Засобами телефонного зв`язку з відповідачем спілкуватися складно, часто змінює номери. Зі слів відповідача, вона періодично брала кошти в позику у фінансових установах. Зазначене свідчить, що відповідач за останні місяці не змінила способу життя.

З огляду на викладене позов просив задовольнити.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 22 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради, про позбавлення батьківських прав, передано на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва за підсудністю.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 09 квітня 2025 року на 11 год. 00 хв., учасникам справи роз`яснено процесуальні права та встановлено процесуальні строки.

07 березня 2025 року (вхід. № 13253) представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Болдирєва Д.І., подала клопотання про залучення до складу учасників справи третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на сторона позивача - Службу у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації.

09 квітня 2025 року (вхід. № 20009) до суду надійшла заява представника третьої особи - Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, про проведення підготовчого засідання без їх участі.

09 квітня 2025 року підготовче засідання, призначене на 11 год. 00 хв., знято з розгляду, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги. Наступне підготовче засідання призначено на 20 травня 2025 року на

12 год. 00 хв.

19 травня 2025 року (вхід. від 20 травня 2025 року № 28396) представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Болдирєва Д.І., подала до суду заяву про виклик свідків, у якій просила викликати та допитати у якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

20 травня 2025 року у підготовчому засіданні протокольною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання про виклик та допит свідків.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 , - адвоката Болдирєвої Д.І., про залучення третьої особи, залучено до складу учасників справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Службу у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, зобов`язано позивача направити третій особі копію позовної заяви з додатками та надати суду підтверджуючі документи. Встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті справи.

Наступне судове засідання призначено на 01 липня 2025 року на 15 год. 30 хв.

21 травня 2025 року (вхід. від 22 травня 2025 року № 29133) представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Болдирєва Д.І., подала до суду клопотання про долучення доказів направлення копії позовної заяви з додатками третій особі.

01 липня 2025 року у підготовчому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Болдирєва Д.І., заявила клопотання про витребування доказів, а саме: просила витребувати у третьої особи - Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, висновок для вирішення даного спору по суті, відповідно до статті 19 СК України, про доцільність або недоцільність підстав позбавлення відповідача батьківських прав.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Болдирєвої Д.І., про витребування доказів, витребувано у Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради висновок щодо наявності або відсутності підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підготовче засідання відкладено до 30 липня 2025 року до 11 год. 45 хв.

30 липня 2025 року у підготовчому засіданні за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Болдирєвої Д.І., у зв`язку із відсутністю висновку, оголошено перерву до 01 жовтня 2025 року до 12-00 год.

12 серпня 2025 року (вхід. № 47180/25Вх) до суду від третьої особи - Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, надійшла заява у якій зазначили, що відповідач зареєстрована та проживає у місті Києві. Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації тимчасово влаштовувала малолітнього ОСОБА_3 в сім`ю двоюрідного діда ОСОБА_2 , а також готувала висновок про повернення малолітньої дитини в біологічну родину. Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради документами, що можуть свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не володіє. Враховуючи зазначене надати висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 немає можливості.

30 вересня 2025 року (вхід. від 01 жовтня 2025 року, № 58844) представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Болдирєва Д.І., подала до суду клопотання про витребування доказів, а саме: просила витребувати у Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації висновок щодо наявності або відсутності підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Клопотання заявлено з огляду на заяву Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради від 12 серпня 2025 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Болдирєвої Д.І., про витребування доказів, витребувано у Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації висновок щодо наявності або відсутності підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У підготовчому засіданні оголошено перерву до 12 листопада 2025 року до 12 год. 30 хв.

07 листопада 2025 року (вхід. від 10 листопада 2025 року № 68105) до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Болдирєвої Д.І., про відкладення розгляду справи.

12 листопада 2025 року у підготовче засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялися належним чином. Наступне підготовче засідання призначено на 08 грудня 2025 року на 12 год. 30 хв.

18 листопада 2025 року (вхід. від 19 листопада 2025 року № 70410) до суду від третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, надійшов висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісії від 12 листопада 2025 року № 21).

08 грудня 2025 року у підготовче засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялися належним чином. Представник позивача ОСОБА_2 , - адвокат Болдирєва Д.І., подала до суду заяву про розгляд справи без участі, просила провести судове засідання без участі позивача, проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду не заперечувала.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 29 січня 2026 року на 11 год. 00 хв. У судове засідання викликано свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5

15 січня 2026 року (вхід. № 2359) до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними. Передача дитини в сім`ї позивача мала тимчасовий характер, викликана складними життєвими обставинами. Наразі обставини змінилися, змінився сімейний стан відповідача, у 2025 році була працевлаштована, очікує другу дитину. З метою повернення дитини звернулася до служби у справах дітей.

З огляду на викладене у задоволенні позову просила відмовити.

13 лютого 2026 року (вхід. від 24 березня 2026 року № 16390) відповідач ОСОБА_1 подала до суду клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів та відзиву на позовну заяву.

20 лютого 2026 року (вхід. від 05 березня 2026 року № 11718) відповідач ОСОБА_1 повторно подала до суду клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів та відзиву на позовну заяву

20 лютого 2026 року (вхід. від 05 березня 2026 року, № 11723) відповідач ОСОБА_1 також подала до суду клопотання про допит та виклик свідка - її цивільного чоловіка ОСОБА_6

29 січня 2026 року у судовому засіданні протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання, залишено без розгляду відзив на позовну заяву, частково задоволено клопотання відповідача про долучення доказів, відмовлено у задовленні клопотання відповідача про допит свідка.

Представник позивача - адвокат Болдирєва Д.І., у судовому засіданні надала пояснення, у яких підтримала позовні вимоги, які просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні оголошено перерву до 18 березня 2026 року до 15 год. 00 хв.

18 березня 2026 року судове засідання, призначене на 15 год. 00 хв, знято з розгляду, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Хромової О.О. Наступне судове засідання призначено на 06 травня 2026 року на 12 год. 00 хв.

06 травня 2026 року протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подачу відзиву, відзив залишено без розгляду.

Також залишено без розгляду клопотання про виклик та допит свідка, оскільки це питання вже вирішено судом у попередньому судовому засіданні.

У судовому засіданні проведено допит свідка ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_5 .

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Болдирєва Д.І., заявлені позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, доповнень по справі не має.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову.

Третя особа - Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради, у судове засідання представника не направила, про день, місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки не повідомили.

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, у судове засідання представника не направила, про день, місце та час проведення розгляду справи повідомлялася належним чином, у заяві від 18 листопада 2025 року розгляд справи просили здійснювати без участі представника служби.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, допитавши свідків, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

З копії повторного свідоцтва про народження від 16 травня 2024 року серії НОМЕР_1 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , про що 08 серпня 2023 року складено відповідний актовий запис № 1418. Батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

З акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 10 травня 2024 року встановлено, що старшим інспектором Служби ювенальної поліції Дніпровського УП ГУНП у місті Києві у присутності особи, яка знайшла дитину та понятих, представника Служби у справах дітей та сім`ї, складено цей акт про те, що 10 травня 2024 року о 12 год. 00 хв. було виявлено дитину чоловічої статі за адресою: АДРЕСА_1 , без супроводу батьків. Дитині близько 1 року, вдягнений в бежевий комбінезон, зовнішньо здоровий. Вдалося встановити, що це ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитину доставлено до КМДКЛ № 2, дитину прийнято лікарем-педіатром.

23 травня 2024 року Службою у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації складено висновок про повернення малолітньої дитини в біологічну родину, вих. № 103008-1839.

У висновку зазначено, що до Служби надійшло повідомлення КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» про те, що 10 травня 2024 року на підставі акту органу внутрішніх справ Дніпровського управління поліції ГУНП України до медичного закладу був влаштований малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був виявлений за адресою:

АДРЕСА_1 . З`ясовано, що матір`ю дитини є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка повідомила, що біологічним батьком дитини є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який відбуває покарання в місцях позбавлення волі. ОСОБА_1 зазначила, що надає згоду на проживання сина в родині ОСОБА_2 . До служби із письмовою заявою звернувся дід малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , щодо влаштування дитини в його родину. З`ясовано, що ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання, працевлаштований, має стабільний дохід та бажання виховувати та утримувати дитину. 22 травня 2024 року спеціалістами Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради здійснено обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 та складено відповідний акт, за висновками якого в приміщенні чисто, житлове приміщення обладнано необхідною побутовою технікою, є окремі спальні місця, продукти у достатній кількості, дитині створені належні умови для проживання та виховання. Родина ОСОБА_2 надала згоду на проживання в їх родині дитини ОСОБА_3 .

З огляду на викладене служба вважала за доцільне повернути ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 в біологічну родину двоюрідного діда ОСОБА_2

24 травня 2024 року Службою у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації видано наказ № 12 «Про тимчасове влаштування дитини», вирішено тимчасово влаштувати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в родину біологічного діда ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на період з 24 травня 2024 року по 24 травня 2025 року.

До матеріалів справи також долучено копію Виписки № 3721 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеної КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2». Зазначено, що дитину госпіталізовано з адміністративною метою для обстеження перед оформленням у заклад тимчасового перебування, період: з 10 травня 2024 року по

24 травня 2024 року.

Також в матеріалах справи міститься Карта профілактичних щеплень ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з інформацією про проведені щеплення у червні, серпні та грудні 2024 року.

У копії письмової заяви ОСОБА_4 від 16 січня 2025 року зазначено, що вона проживає в Дніпровському районі міста Києва, знайома з ОСОБА_1 прогулюючись по парку по АДРЕСА_1 з дитиною регулярно бачить ОСОБА_9 з ознаками алкогольного або наркотичного сп`яніння. Зв`язатися з нею неможливо, часто міняє номер телефону, інколи без засобів зв`язку. За її словами постійно користується послугами фінансових установ, за адресою реєстрації не проживає.

У висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 17 листопада 2025 року № 103-11238 про доцільність позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісії від 12 листопада 2025 року № 21) зазначено, що Комісією з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації встановлено, що 10 травня

2024 року на підставі акту органу внутрішніх справ Дніпровського УП ГУНП України до медичного закладу «Київська міська дитяча лікарня № 2» був влаштований малолітній ОСОБА_3 , 2023 року народження. Малолітній був виявлений без догляду за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до наказу Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від

24 травня 2024 року № 12 малолітній ОСОБА_10 влаштований в родину двоюрідного діда ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 . З травня

2024 року по теперішній час дитина самостійно проживає з дідом ОСОБА_2 , який займається його вихованням та утриманням. Мати дитини ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , з сином не проживає, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку малолітнього. У своїй заяві ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до вимог статті 151 СК України надає згоду на проживання сина в родині ОСОБА_2 . На засіданні комісії ОСОБА_1 не з`явилася, будь-яких повідомлень щодо участі її у вихованні та утриманні дитини до служби у справах дітей та сім`ї не надходило.

З огляду на викладене, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що вона ухилилася від виховання та утримання дитини.

До матеріалів справи також долучено копію заяви ОСОБА_1 від 06 січня 2026 року про відкликання згоди на тимчасове влаштування дитини, у якій зазначила, що відкликає свою заяву від

21 травня 2024 року, у якій надала згоду на тимчасове проживання малолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сім`ї ОСОБА_2 . Згода надавалася тимчасово на період вирішення життєвих питань. На даний момент обставини, що змусили звернутися із попередньою заявою змінилися, має намір та можливість самостійно виховувати дитину. Просила сприяти у поверненні сина.

З довідки про індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-7) щодо ОСОБА_1 від 09 січня 2026 року встановлено, що з листопада

2024 року ОСОБА_1 працевлаштована та отримує дохід.

Також в матеріалах справи міститься письмова заява ОСОБА_6 від 08 січня 2026 року, у якій зазначено, що він проживає однією сім`єю з ОСОБА_1 . Надає свою повну та добровільну згоду на проживання у проживання у його помешканні її малолітнього сина,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язується сприяти у створенні належних житлово-побутових умов для проживання дитини та не чинити жодних перешкод у проживанні матері з дитиною.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні повідомила, що відповідач є матір`ю її онука, колись проживала з її сином, однак на той час вела не правильний спосіб життя, вживала наркотики, дитина проживала у брата. Раніше відповідач життям дитини не цікавилася, лише під час судового розгляду цієї справи почала дзвонити до сина. Від матері відповідача дізналася про те, що дитина потрапила до лікарні, відповідач підписала довіреність, щоб її син проживав в сім`ї брата, щоб дитину не забрали до дитячого будинку. Матеріально відповідач не допомагає сину. Особисто бачила відповідача у стані наркотичного сп`яніння. За весь час перебування дитини в іншій сім`ї вона дитиною не цікавилася, самостійно надсилали їй фото дитини. Відповідач народила ще одну дитину, тому своєю поведінкою має довести, що вона змінилася, чи можна їй віддати старшого сина назад. Коли відповідач підписувала довіреність на передачу дитини ОСОБА_2 , ніякі умови не зазначали, але говорили їй що вона може дзвонити та бачити дитину у вільному доступі. Більше року відповідач не цікавилася сином. Син свідка не зазначений батьком дитини у свідоцтві про народження. Квартиру орендує, не має фізичної та моральної можливості забезпечити свого онука всім необхідним, тому вирішила щоб дитиною опікувався брат ОСОБА_11 , який працює, має сім`ю та трьох дітей. Син визнає себе батьком дитини, зараз перебуває на лікуванні.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомила, що відповідач є її донькою. В день, коли у доньки забрали дитину, приїхали працівники поліції, після чого зв`язалася із донькою та разом поїхали до поліції. Донька надала пояснення, після чого поїхали до служби у справах дітей. Дитину не віддали, єдиним варіантом було надання опіки над дитиною позивачу. Одяг та продукти харчування для дитини передавала. По можливості зараз спілкується з дитиною, обмежень не має. Донька раніше вживала наркотики, зверталися до реабілітаційних центрів, проходила лікування, були зриви, але зараз наркотики не вживає, народила ще одну дитину. Шукає лікаря для доньки щоб відновити її стан. Знає, що відповідач дзвонила до сина по відеозв`язку, однак, як часто їй не відомо, чи надає вона матеріальну допомогу також не відомо. Відповідач може бути матір`ю, має ще одну дитину і зараз вона змінилася в кращу сторону. Максима до себе забрати не змогла, оскільки проживає з матір`ю-інвалідом та неповноліньою дитиною, не змогла б матеріально забезпечити. Є матір`ю-одиначкою, з батьками дітей не спілкуються, дітей виховує самостійно.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

При цьому, позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, а також і санкція за протиправну винну поведінку батьків. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18 (провадження № 61-17898св20).

Відповідно до положень статті 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини (стаття 133 Сімейного кодексу України).

Відомостей про перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не встановлено.

Згідно із частиною першою статті 126 Сімейного кодексу України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Водночас, частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Учасники справи не заперечували, що відомості про батька дитини, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесено на підставі частини першої статті 135 СК України, за вказівкою матері, однак повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України до матеріалів справи не долучено.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до положень статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно із статтею 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20), ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно пункту 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, під час вирішення спору, суд ставить на перше місце якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження

№ 61-16157св18) сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування батьком/матір`ю своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 зазначив, що дитину передано в його сім`ю, відповідач сина не відвідувала, участі у вихованні та догляді дитини не бере, її фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, матеріальної допомоги не надає. Також відповідач має боргові зобов`язання, її бачили в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння.

На підтвердження позовних вимог позивачем до матеріалів справи долучено акт органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 10 травня 2024 року, у якому зафіксовано факт виявлення дитини без нагляду батьків та її подальшої передачі до лікувального закладу, висновок Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 23 травня 2024 року вих. № 103008-1839 про повернення малолітньої дитини в біологічну родину ОСОБА_2 , наказ Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 24 травня 2024 року № 12 «Про тимчасове влаштування дитини», виписку

№ 3721 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 10 травня 2024 року по 24 травня 2024 року та Карту профілактичних щеплень ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 204/2097/22, від

15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від

07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 також зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття

5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

На думку суду, наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов`язками, яке має систематичний та постійний характер; непроявлення інтересу до дитини; особа матері становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку). Доказів на підтвердження вказаних обставин у висновку не наведено. При цьому, засідання комісії було проведено без участі матері дитини ОСОБА_1 , відомостей про її належне повідомлення про проведення відповідного засідання до матеріалів справи не долучено.

З матеріалів справи вбачається, що поведінка відповідача загалом свідчить про її бажання як матері брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов`язки. Встановлені факти, зокрема про те, що мати недостатньою мірою опікувалася дитиною та займалася її вихованням до моменту передачі у сім`ю позивача, проте не відмовляється від обов`язку займатися дитиною, виховувати її та забезпечувати дитину матеріально, не можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

Суд також враховує, що відповідач не заперечувала, що неналежно виконувала батьківські обов`язки та тимчасово передала дитину для влаштування до сім`ї позивача, водночас, життєві обставини змінилися, вона проходила реабілітацію та лікування, стала на шлях виправлення, працевлаштувалася, створила нову сім`ю, нещодавно народила ще одну дитину, її цивільний чоловік не заперечує проти проживання її сина у їх сім`ї.

Поряд з цим, матеріали справи не містять достовірних відомостей про перебування

ОСОБА_1 на обліку лікаря нарколога, відомостей про фіксацію вживання наркотичних, психотропних речовин чи алкогольних напоїв, притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що ОСОБА_1 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування тощо.

Також умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, що передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, із заявою про сприяння повернення дитини до матері.

Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2021 року у справі

№ 243/13192/19-ц (провадження № 61-2237св21).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від

17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від

22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21)).

Згідно статті 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, свідомого нехтування нею обов`язками та остаточного небажання брати участь у житті дитини, покладено на позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При встановлених обставин, оцінюючі надані суду письмові докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту свідомого навмисного ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , свідомого нехтування такими обов`язками та остаточного небажання брати участь у житті дитини.

Правовідносин, що склались між сторонами свідчать, що відповідач після народження сина, з огляду на молодий вік, відсутність підтримки та допомоги з боку батька дитини та своєї родини, відсутність роботи та інші життєві обставини, не змогла належним чином виконувати батьківські обов`язки, що вимагає від неї зміни свого ставлення до виховання дитини і це підлягає контролю з боку органів опіки та піклування, і головне, що на цьому можливо наголосити в рамках даного провадження і зазначене охоплюється компетенцією суду (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від

30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»), зазначені дії є менш радикальними в порівнянні з позбавленням батьківських прав.

Також в таких правовідносинах важливим буде те, що ОСОБА_1 надається можливість виправити ситуацію щодо її участі у вихованні дитини, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування і у випадку, якщо відповідач цього не зробить, буде ухилятись від виховання дитини, з врахуванням обставин даної справи, можливим буде порушення питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

За таких обставин, суд прийшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно її сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини,

При цьому, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач любить свого сина, бажає спілкуватися з ним та дбати про нього, забезпечити виховання обох своїх дітей в повноцінній сім`ї. Враховуючи психофізіологічний рівень розвитку дитини, її вік, бажання матері брати участь у житті дитини, спілкуватися з нею, відсутні підстави вважати, що подальше спілкування відповідача з сином, його виховання матір`ю та проживання з нею може призвести до виникнення порушення інтересів дитини.

В той же час, суд акцентує увагу відповідача на необхідності забезпечення належних умов для виховання та розвитку дитини, уваги до її потреб та стану здоров`я, побудови взаємовідносин між нею та дитиною на засадах довіри, любові та розуміння.

Суд попереджає відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Органи опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків.

Керуючись статтями 14, 19, 71, 81, 121, 150, 164, 165, 166, 193, 245, 246 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від

20 листопада 1989 року, статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про неприпустимість в подальшому порушення з її боку батьківських обов`язків та необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та настання можливих наслідків у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав.

Покласти на Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37397237, адреса місцезнаходження: шосе Харківське, 4-А, м. Київ, 02160.

Третя особа - Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42859572, адреса місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 37, сел. Тростянець, Гайсинський р-н, Вінницька обл., 24300.

Повний текст рішення виготовлено 18 травня 2026 року.

Суддя О.О. Хромова